01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2010 № 54/259
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від Компанії „Маскіо Гаспардо С.п.А”: представник - Шенк О.Ю. - за довіреністю
від Товариства з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі”: представник - Бонтлаб В.В. - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Технік Енерджі"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.07.2010
у справі № 54/259 ( .....)
за позовом Компанія "Маскіо Гаспардо С.п.А." (Maschio Gaspardo S.p.A.)
до ТОВ "Технік Енерджі"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 585743,53 євро
та за зустрічним
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі”
до Компанії „Маскіо Гаспардо С.п.А.”
про визнання недійсним контракту № 01/2008 від 10.01.2008 року
В червні 2009 року Компанія „Маскіо Гаспардо С.п.А.” (надалі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі” (надалі - ТОВ „Технік Енерджі”, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) про стягнення заборгованості у сумі 585 743,53 євро.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по оплаті сільськогосподарської техніки, поставленої позивачем за контрактами № 1 від 25.01.2008 р. та №01/2008 від 10.01.2008 р.
25.11.2009 р. відповідачем за первісним позовом подано зустрічну позовну заяву до Компанії „Маскіо Гаспардо С.п.А.”, у якій відповідач просить визнати недійсним контракт № 01/2008 від 10.01.2008 p., мотивуючи тим, що контракт було укладено з порушенням вимог законодавства, зокрема, підписано неуповноваженою особою.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2010 року у даній справі первісний позов задоволено повністю. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити Компанії „Маскіо Гаспардо С.п.А.” у задоволенні позову повністю, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, крім доводів, наведених у зустрічному позові, апелянт зазначив, що місцевий господарський суд неправомірно застосував до спірних правовідносин матеріальне право Італії.
Апелянт стверджує, що при вирішенні справи, судом першої інстанції не оглядались рахунки та товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт поставки товару та не взяті до уваги доводи і заперечення ТОВ „Технік Енерджі” щодо суті спору.
Також апелянт стверджує, що акт звірки взаєморозрахунків не може використовуватись як письмова форма визнання чи підтвердження боргу, з акту неможливо визначити заборгованість за окремими контрактами.
Крім того, апелянт вважає, що місцевим судом не взято до уваги той факт, що позивачем за первісним позовом не виконано вимоги ухвали суду та не надано оригіналів контрактів, у зв'язку з чим, позовні вимоги позивача за первісним позовом, на думку апелянта, слід було залишити без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України
У відзиві Компанія „Маскіо Гаспардо С.п.А” проти вимог апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2010 року - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2008 р. між Компанією "Маскіо Гаспардо С.п.А." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" був укладений контракт № 01/2008 (надалі - Контракт), предметом якого є продаж позивачем сільськогосподарської техніки і запасних частин до неї (далі - товар), перерахованих у додатках до контракту, які є його невід'ємною частиною (п. 1 Контракту).
Згідно з п. 3 Контракту покупець купує товар по кількості згідно з додатками.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.3. Контракту ціни на товар і умови оплати вказані у додатках (специфікаціях) до контракту у євро; валютою платежу є євро.
Поставка товару здійснюється у строки, вказані у додатках (специфікаціях). Дострокова поставка, поставка частинами, а також часткова поставка допускається (п. 6.1. Контракту).
За умовами п. 7.2. Контракту при передачі товару продавець передає покупцю наступні документи: рахунок-фактуру в 4-х екземплярах, транспортну накладну (CMR) в 1 екземплярі, сертифікат якості на товар в 4-х екземплярах, пакувальний лист на товар в 4-х екземплярах на кожну позицію та сертифікат походження товару. Згідно з п. 7.4. контракту товар вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем по якості - відповідно до сертифікату якості заводу-виробника (надається продавцем), по кількості - згідно з відвантажувальним документом (інвойс, CMR, сертифікат походження).
Пунктом 7.3. Контракту передбачено, що умови поставки товару визначаються додатками, які є невід'ємною частиною контракту.
Як свідчать матеріали справи, сторонами були складені додатки №№ 1 - 14 до Контракту, в яких сторонами погоджені найменування, асортимент, кількість, вартість та базисні умови і строк поставки товару. З наявних у матеріалах справи додатків вбачається, що умовами поставки товару є: EXW Via Marcello, 73, 35011 Campodarsego (Padova), Italy; EXW Via Mussons, 7, 35075 Morsano al Tagliamento (Pordenone) Italy; EXW Maschio Gaspardo Romania Sri, Str. Infratirii, F.N., 315100 Chisineu - Cris, jud. Arad. Romania.
Також, 25.01.2008 p. сторонами був укладений контракт № 1 (надалі - Контракт №1), за умовами якого позивач продає, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити на умовах EXW (Інкотермс 2000) запасні частини до сільськогосподарської техніки (далі - товар), згідно із додатками до контракту, які є його невід'ємною частиною (п. 1 Контракту №1).
Згідно з п. 3 Контракту № 1 покупець купує товар по кількості згідно з додатками.
Відповідно до п.п. З.1., 3.4. Контракту ціни на товар та умови оплати вказані у додатках (специфікаціях) до контракту у євро; валютою платежу є євро.
Поставка товару здійснюється у строки, вказані у додатках (специфікаціях). Допускаються дострокова поставка, а також поставка частинами (п. 5.1. Контракту).
Пунктом 6.З. Контракту закріплено, що при передачі товару продавець передає покупцю наступні документи: рахунок-фактуру в 4-х екземплярах, транспортну накладну (CMR) в 1 екземплярі, сертифікат якості на товар в 4-х екземплярах, пакувальний лист на товар в 4-х екземплярах на кожну позицію та сертифікат походження товару. Згідно з п. 6.2. контракту товар вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем по якості - відповідно до сертифікату якості заводу-виробника (надається продавцем), по кількості - згідно з супровідними документами на вантаж (інвойс, CMR, сертифікат походження).
Сторонами були складені додатки №№ 1 - 9 до Контракту №1, які містять найменування, асортимент, кількість, вартість та базисні умови і строк поставки товару.
Згідно з додатками до цього Контракту №1 умовами поставки товару є: EXW Via Marcello, 73. 35011 Campodarsego (Padova), Italy; EXW Via Mussons, 7, 35075 Morsano al Tagliamento (Pordenone) Italy;
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Контракту позивачем за первісним позовом було поставлено відповідачу за первісним позовом товар, факт поставки якого підтверджується сторонами, і зокрема, відповідачем за первісним позовом.
Про зазначений факт поставки відповідачеві за первісним позовом передбаченого контрактами товару свідчать також наявні в матеріалах докази, зокрема: рахунок № 53371 від 16.05.2008 р. та пакувальний документ № 8225947 від 16.05.2008 p.; рахунок № 53373 від 16.05.2008 р. та пакувальний документ № 8225950 від 16.05.2008 p.; рахунок № 52693 від 24.04.2008 р. та пакувальний документ № 8225794 від 24.04.2008 p.; рахунок № 2626 від 18.04.2008 p.; рахунок № 52470 від 18.04.2008 р. та пакувальний документ № 8225738 від 18.04.2008 p.; рахунок № 52349 від 15.04.2008 р. та пакувальний документ № 8225680 від 15.04.2008 p.; рахунок №52356 від 15.04.2008 р. та пакувальний документ №8225682 від 15.04.2008 р.; рахунок № 51923 від 04.04.2008 р. та пакувальний документ №8225551 від 04.04.2008 р.; рахунок №51900 від 03.04.2008 р. та пакувальний документ №8225532 від 03.04.2008 р.; рахунок №51887 від 03.04.2008 р. та пакувальний документ №8225531 від 03.04.2008 р.; рахунок №51877 від 02.04.2008 р. та пакувальний документ №8225520 від 02.04.2008 р.; рахунок №51404 від 19.03.2008 р. та пакувальний документ №8225389 від 19.03.2008 р.; рахунок №50983 від 05.-03.2008 р. та пакувальний документ №8225280 від 05.03.2008 р.; рахунок №50981 від 05.03.23008 р. та пакувальний документ №8225279 від 05.03.2008 р.; рахунок №50929 від 03.03.2008 р. та пакувальний документ №8225259 від 03.03.2008 року; рахунок №50308 від 04.02.2008 р. та пакувальний документ №8225094 від 04.02.2008 р.; рахунок № 432 від 01.02.2008 p.; рахунок № 51416 від 19.03.2008 р. та пакувальний документ № 8225392 від 19.03.2008 p.; рахунок № 51408 від 19.03.2008 р. та пакувальний документ № 8225391 від 19.03.2008 p.; рахунок № 51407 від 19.03.2008 р. та пакувальний документ № 8225390 від 19.03.2008 p.; рахунок № 2100 від 04.04.2008 p.; рахунок № 51873 від 02.04.2008 р. та пакувальний документ № 8235333 від 02.04.2008 p.; рахунок № 51423 від 19.03.2008 р. та пакувальний документ № 8245633 від 19.03.2008 p.; рахунок № 53373 від 16.05.2008 р.
Факт поставки товару за контрактами підтверджується також товарно-транспортними накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи.
Також у матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків за контрактами № 01/2008 від 10.01.2008 р. та № 1 від 25.01.2008 p., підписаний позивачем та відповідачем станом на 09.02.2009 p., яким підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 585743,53 євро.
Судовою колегією встановлено, що Господарським судом м. Києва правомірно розглянуто даний спір, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", арбітражною угодою є угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Так, пунктом 9.2. Контракту № 1 від 25.01.2008 р. передбачено, що спори між сторонами підлягають вирішенню: в україномовному варіанті контракту "Італійським Міжнародним Арбітражним судом", в англомовному варіанті - "International Arbitration of Chamber of Commerce of Italy". Пунктом 10.3. контракту № 01/2008 від 10.01.2008 p. передбачено, що спори між сторонами підлягають вирішенню: у російськомовному варіанті контракту „Итальянским Международным Арбитражным судом Торгово-промышленной палаты в г. Милан”, в англомовному варіанті - "International Arbitration of Chamber of commerce, industry and agriculture of Milan".
В статті 8 Закону України "Про міжнародний арбітраж" закріплено, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Відповідно до п. 5 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/608 від 31.05.2002 р. "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.
Судом першої інстанції встановлено, що арбітражних установ, визначених сторонами у п. 9.2. Контракту № 1 від 25.01.2008 р. та п. 10.3. Контракту № 01/2008 від 10.01.2008 р., не існує.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 123 ГПК України (в редакції, що діяла станом на дату звернення позивача із позовом) іноземні підприємства та організації мають право звертатися до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Іноземні підприємства та організації мають процесуальні права й обов'язки нарівні з підприємствами та організаціями України.
За умовами ч. 1 ст. 73 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а їх розгляд згідно із правилами визначення територіальної підсудності, передбаченими ст. 15 ГПК України, здійснюється господарським судом за місцезнаходженням відповідача за первісним позовом.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що дана справа підлягає розгляду Господарським судом м. Києва.
Стосовно доводів апелянта щодо неправомірного застосування місцевим господарським судом матеріального права Італії, судова колегія вважає їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Відповідно до ст. 43 зазначеного Закону сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином (ч. 2 ст. 32 Закону).
Частиною 1 ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" закріплено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є, зокрема продавець - за договором купівлі-продажу.
Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї (ст. 4 ГПК України).
Як свідчать умови Контракту № 01/2008 від 10.01.2008 p., сторони погодили застосування до вказаного контракту італійського законодавства.
Враховуючи те, що контракт № 1 від 25.01.2008 р. не містить посилання на застосовуване матеріальне право, до вказаного Контракту слід застосувати матеріальне право країни-продавця за контрактом, а саме матеріальне право Італії, оскільки продавець (позивач) є юридичною особою за законодавством Італії, що підтверджується витягом з Реєстру підприємств № 40780047.
З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції при вирішенні даного спору правомірно застосовано матеріальне право Італії.
При цьому, згідно зі ст. 47 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що застосовується до договору, охоплює: дійсність договору; тлумачення договору; права та обов'язки сторін; виконання договору; наслідки невиконання або неналежного виконання договору; припинення договору; наслідки недійсності договору; відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.
Проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до ст. 1176 Цивільного кодексу Італії, згідно перекладу, виконаного ПП "Бюро перекладів "А.В.С.", при виконанні зобов'язання боржник повинен дотримуватись принципів добропорядності.
Згідно зі ст. 1453 Цивільного кодексу Італії щодо контрактів з відповідними сумами виплати, якщо одна із сторін не виконує свої зобов'язання, інша сторона може на свій вибір вимагати виконання зобов'язань чи розірвання контракту окрім, у будь-якому випадку, відшкодування збитків.
Статтею 1218 Цивільного кодексу Італії передбачено, що боржник, який не здійснює, з дотриманням у сіх умов, сплату суми боргу, повинен відшкодувати збитки, якщо він не зможе довести, що невиконання чи затримка платежу були зумовлені неможливістю сплати, викликаною причиною, незалежною від його волі.
За приписами ст. 1988 Цивільного кодексу Італії, платіжне зобов'язання чи визнання боргу звільняє того, на користь кого воно оформлене, від детального доказування. Воно вважається існуючим, якщо не доведено протилежне.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Доказами відповідно до ст. 32 ГПК України у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як встановлено судом, поставка товару здійснювалась позивачем на умовах EXW: EXW Via Marcello, 73. 35011 Campodarsego (Padova), Italy; EXW Via Mussons, 7, 35075 Morsano al Tagliamento (Pordenone) Italy; EXW Maschio Gaspardo Romania Sri, Str. Infratirii, F.N., 315100 Chisineu - Cris, jud. Arad. Romania.
Згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2000, введеними в дію з 01.01.2000 p., термін EX WORKS (... named place) або ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця), означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Термін EXW покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.
Відповідно до п. А.1. умов EX WORKS за ІНКОТЕРМС 2000 продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.
Згідно з п. А.4. умов EX WORKS продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів.
Пунктом А.8. умов EX WORKS визначено, що продавець не має зобов'язань щодо доказів поставки, транспортних документів або еквівалентних електронних повідомлень.
Натомість, відповідно до п. Б.8. умов EX WORKS покупець зобов'язаний надати продавцю належні докази прийняття поставки.
Статтею 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй від 11.04.1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка набула чинності для України з 01.02.1991 р. та для Італії з 01.01.1988 p., передбачено, що вона застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах, коли ці держави є Договірними державами або коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави.
Згідно зі ст. 11 Конвенції не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення.
Однак, як передбачено ст. 12 Конвенції, будь-яке положення статті 11, статті 29 частини II цієї Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна та припинення за згодою сторін або оферта, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не в письмовій, а в будь-якій іншій формі, незастосовне, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в договірній державі, яка зробила заяву на підставі статті 96 цієї Конвенції. Сторони не можуть відступати від цієї статті чи змінювати її дію.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР "Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" Українська Радянська Соціалістична Республіка відповідно до статей 12 та 96 Конвенції заявляє, що будь-яке положення статті 11, статті 29 або частини II Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін чи оферта, акцепт або будь-яке інше вираження наміру здійснювались не в письмовій, а в будь-якій формі, незастосовне, якщо хоча б одна із сторін має своє комерційне підприємство в Українській Радянській Соціалістичній Республіці.
Частиною 3 ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.
Вимоги до письмової форми правочину передбачені ст. 207 ЦК України, якою визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 1 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Контракт № 1 від 25.01.2008 р. та додатки до нього не містять підписів та відбитків печатки відповідача. На вимогу суду позивач не надав оригіналів вищезазначених документів, пояснивши, що оригінали цих контрактів та додатки до них були втрачені позивачем.
Між тим, наявні у матеріалах справи рахунки, пакувальні листи, товарно-транспортні накладні містять посилання на контракт № 1 від 25.01.2008 р. та відповідні додатки до нього, найменування, асортимент товару, ціна, вартість товару, зазначені у рахунках і поставлені відповідачеві, відповідають найменуванню, асортименту товару, ціні товару, зазначених у контракті та додатках до нього.
Зазначені обставини, з огляду на порядок укладення зовнішньоекономічних контрактів, передбачений ст. 14-24 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, свідчать про те, що сторонами укладався контракт № 1, копія якого міститься у матеріалах справи.
Акт звірки взаєморозрахунків, підписаний у тому числі відповідачем, містить посилання на вказаний вище контракт як на підставу оплати відповідачем товару, що свідчить про визнання відповідачем дії вказаних контрактів на час їх оплати.
Як передбачено ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Між тим, відповідач за первісним позовом не надав жодних доказів на заперечення факту вчинення правочину.
Згідно зі ст.ст. 30, 31 Конвенції від 11.04.1980 р. продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції. Якщо продавець не зобов'язаний поставити товар в будь-якому іншому визначеному місці, його зобов'язання по поставці полягає, якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення товару - в передачі товару першому перевізнику для передачі покупцю.
Відповідно до ст. 1 Конвенції від 19.05.1956 р. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Оскільки Україна є учасницею вищевказаної Конвенції згідно із Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", а місце розвантаження товарів, знаходиться на території України, вказана Конвенція застосовується при регулюванні відносин щодо перевезення товару між позивачем та відповідачем.
Статтею 4 зазначеної Конвенції встановлено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Згідно з ч. 1 ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Наявними у матеріалах справи міжнародними товарно-транспортними накладним, одержувачем товару за якими вказаний відповідач, підтверджується факт здійснення поставки відповідачеві товару, передбаченого контрактами.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що позивачем був належним чином виконаний обов'язок щодо поставки товару у момент передачі товару перевізнику.
Відповідно до ст. 53 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.
Згідно з п. 4.2. контракту № 1 від 25.01.2008 р. та п. 5.2. контракту № 01/2008 оплата здійснюється на підставі додатків. Додатками до договору, наявними у матеріалах справи рахунками передбачено, що повна оплата товару має бути здійснена відповідачем щонайпізніше через 90 дн;в з моменту відвантаження товару.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач за первісним позовом не виконав належним чином свої зобов'язання та не сплатив у встановлені строки за товар. Актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний позивачем та відповідачем, станом на 09.02.2009 р. підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 585 743,53 євро.
Оскільки зазначені обставини відповідачем не спростовані, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача за первісним позовом, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу у розмірі 585 743,53 євро підлягають задоволенню.
Доводи апелянта щодо того, що акт звірки взаєморозрахунків не може використовуватись як письмова форма визнання чи підтвердження боргу, судовою колегією відхиляються як необґрунтовані, оскільки акт звірки взаєморозрахунків є документом, підписавши який, відповідач за первісним позовом визнав та підтвердив заборгованість перед позивачем за первісним позовом.
Стосовно позовних вимог за зустрічним позовом, судова колегія вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10.04.2008 р. між Компанією "Маскіо Гаспардо С.п.А." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" був укладений контракт № 01/2008, предметом якого є продаж позивачем сільськогосподарської техніки і запасних частин до неї (далі - товар).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" просить визнати вказаний контракт недійсним, посилаючись на те, що директор товариства Барбарук В.Д. при укладенні оспорюваного контракту не мав необхідного обсягу дієздатності на вчинення цього правочину, оскільки відповідно до статуту товариства, в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного контракту, директор товариства мав право укладати договори, угоди з іноземними компаніями тільки при наданні згоди загальними зборами учасників товариства. Нормативно позивач за зустрічним позовом посилається на ст.ст. 203, 207, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.
Статтею 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Відповідно до ст. 43 зазначеного Закону сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Як свідчить п. 10.1. оспорюваного контракту № 01/2008 від 10.01.2008 p., сторони підпорядкували вказаний контракт італійському законодавству.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.
Позивач за зустрічним позовом не навів жодних норм італійського законодавства, які б визначали підстави для визнання недійсним оспорюваного контракту.
Також всупереч вимогам ст. 33 ГПК України щодо обов'язку доказування, позивачем за зустрічним позовом не надано Статуту товариства в редакції, що діяла станом на дату укладення оспорюваного контракту, у якому містилися обмеження повноважень директора позивача щодо укладення контрактів з іноземними суб'єктами господарювання, а також документів, що підтверджують відрядження директора товариства на дату укладення оспорюваного контракту.
Відповідно до ст. 2384 Цивільного кодексу Італії повноваження на представництво, надані директорам статутом або рішенням про призначення, є загальними. Обмеження повноважень на представництво, встановлене статутом або рішенням компетентних органів, навіть якщо воно опубліковане, не може застосовуватись проти третіх осіб, якщо тільки не буде доведено, що вони діяли умисно на шкоду компанії .
Згідно з ч. 2 ст. 1444 Цивільного кодексу Італії контракт визнається дійсним, якщо сторона контракту, яка мала право на його анулювання, добровільно його виконала, знаючи про підстави для його анулювання.
Матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем за зустрічним позовом часткової оплати товару, поставленого за контрактом, та визнання ним заборгованості згідно з актом звірки.
З урахуванням наведених вище положень італійського законодавства та враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом не було надано жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у зустрічний позовній заяві, судова колегія вважає зустрічні позовні вимоги необґрунтованими, а отже такими, що задоволенню не підлягають.
Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.
Щодо доводів апелянта про те, що позовні вимоги позивача за первісним позовом слід залишити без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 81 ГПК України, судова колегія вважає їх необґрунтованими, зважаючи на те, що місцевим господарським судом на підставі статті 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в матеріалах справи доказами, а подані позивачем за первісним позовом докази, є достатніми для прийняття рішення щодо позовних вимог за первісним позовом.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2010 року по справі №54/259 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат за подання первісного позову на відповідача за первісним позовом, за подання зустрічного позову - на позивача за зустрічним позовом.
Судові витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на ТОВ „Технік Енерджі”.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі” на рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.07.2010 року у справі № 54/259 - без змін.
3. Матеріали справи №54/259 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
21.10.10 (відправлено)