01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.10.2010 № 23/220
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з'явились
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Житлоспецексплуатація" Відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2"
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2010
у справі № 23/220 ( .....)
за позовом Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до Дочірнє підприємство "Житлоспецексплуатація" Відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2"
про стягнення 7658,40 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до Дочірнього підприємства “Житлоексплуатація” Відкритого акціонерного товариства “Трест “Київміськбуд-2” про стягнення з відповідача заборгованості за договором №720300 від 01.02.2004 року на постачання теплової енергії за спожиту теплову енергію у розмірі 1386,08 грн., 90, 41грн. пені, 5 502,48 грн. інфляційних втрат та 679,43 грн. трьох процентів річних.
Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому теплову енергію згідно договору №720300 від 01.02.2004 року на постачання теплової енергії.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 р. у справі №23/220 позов задоволено. Стягнуто з дочірнього підприємства “Житлоексплуатація”відкритого акціонерного товариства “Трест “Київміськбуд-2” на користь акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 1 386,08 грн. основного боргу; 90,41 грн. пені; 679,43 грн. трьох процентів річних; 5 502,48 грн. інфляційних втрат; 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що Відповідач неналежним чином здійснював розрахунки за поставлену йому теплову енергію згідно договору №720300 від 01.02.2004 року на постачання теплової енергії, у зв'язку з чим виникла заборгованість 1 386,08 грн. Оскільки відповідачем порушено зобов'язання по договору №720300 від 01.02.2004 року на постачання теплової енергії, судом першої інстанції стягнуто в повному обсязі пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 р. у справі №23/220 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва було прийнято без участі представника відповідача, тим самим суд першої інстанції порушив процесуальні права сторони передбачені ГПК України. Крім того, відповідач не погоджується з розрахунком інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.09.2010 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 22.09.2010 року представників сторін, колегією суддів ухвалою від 22.09.2010 року розгляд справи було відкладено на 06.10.2010 року.
Представники позивача та відповідача в судове засідання 06.10.2010 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте сторони не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.10.2010року за відсутності представників позивача та відповідача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, та наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
01.02.2004 року між Акціонерною енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" та Дочірнім підприємством “Житлоексплуатація” Відкритого акціонерного товариства “Трест “Київміськбуд-2” було укладено договір №720300 про постачання теплової енергії.
Предметом цього договору є постачання, користування та своєчасно оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 2.2.1 договору №720300 від 01.02.2004 року позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання -протягом року.
Відповідач відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору №720300 від 01.02.2004 року зобов'язувався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Пунктом 3.5 додатку №4 до договору №720300 від 01.02.2004 року на початок кожного розрахункового періоду передбачено нарахування пені на суму боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Згідно пункту 2 додатку №4 до договору №720300 від 01.02.2004 року Відповідач зобов'язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду, платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового рахунку. Відповідач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця.
За період з 01.09.2008 року по 01.03.2010 року Відповідачем було спожито 1 705,003Гкал теплової енергії.
Позивач стверджує, що відповідач за спожиту теплову енергію не розрахувався, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 1386, 08 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі -енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (термін).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач свої зобов'язання щодо сплати заборгованості за використану теплову енергію за Договором №720300 від 01.02.2004 року не виконав, суму заборгованості в розмірі 1 386,08 грн. не сплатив.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про стягнення з відповідача боргу за спожиту теплову енергію у розмірі 1386, 08 грн. є законною та обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання зобов'язання сталось не з його вини.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 3.5 додатку №4 до договору №720300 від 01.02.2004 року на початок кожного розрахункового періоду передбачено нарахування пені на суму боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Позивачем вірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 90,41 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних витрат та 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 5502,48 грн. та 3% річних у розмірі 679,43 грн.
Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не повідомлення відповідача належним чином про час та місце розгляду справи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Проте, оскільки участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони та оскільки неявка представника відповідача не перешкоджала вирішенню спору, господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.06.2010 року за відсутності представника відповідача.
Враховуючи вищевикладене, посилання Відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.
За таких обставин, рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 року по справі №23/220 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Дочірнього підприємства “Житлоексплуатація” Відкритого акціонерного товариства “Трест “Київміськбуд-2”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача(апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Житлоексплуатація” Відкритого акціонерного товариства “Трест “Київміськбуд-2” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2010 року по справі №23/220 залишити без змін.
Матеріали справи № 23/220 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді