01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 21/74
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Абрахімова Т.В. - представник за дов. № 02-07/107-202 від 27.07.2010р.
від відповідача 1 - Лазніков В.М. - представник за дов. № 23 від 07.07.2010р.
від відповідача 2 - Глузманова М.П. - представник за дов. № 3176/0/4-10 від 21.05.201р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітет України з державного матеріального резерву
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.08.2010
у справі № 21/74 ( .....)
за позовом ВАТ "Луганськмлин"
до Луганської обласної державної адміністрації
Державного комітету України з державного матеріального резерву
третя особа позивача
третя особа відповідача
про заміну сторони у забов'язанні
Суть рішення і апеляційної скарги:
У травні 2010 року ВАТ «Луганськмлин» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Луганської обласної державної адміністрації (відповідач-1), Державного комітету України з державного матеріального резерву (відповідач-2) про заміну позивача на відповідача-1 у зобов'язанні щодо повернення на користь відповідача-2 зерна в кількості 32 000,464 тон пшениці третього класу та 7010,22 тон пшениці четвертого класу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року у справі № 21/74 (суддя - Шевченко Е.О.) у позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ВАТ «Луганськмлин» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.04.1998 року № 262-р позичка надавалась саме господарствам Луганської області, а згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1390 зерно у позичку виділялося Луганській обласній державній адміністрації, а не ВАТ «Луганськмлин», при цьому позивачу відводилась лише функція розподілу продукції серед отримувачів, а відтак обов'язок повернути отримане виник саме у Луганської обласної державної адміністрації.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010 року у справі № 21/74 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.09.2010 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2010 року № 01-23/1/1 «Про зміну складу колегії суддів» у зв'язку з виробничою необхідністю (відпусткою судді Кропивної Л.В.) були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 21/74 колегії суддів у складі: Коротун О.М. - головуючий суддя, суддів: Поляк О.І., Попікова О.В.
27.09.2010 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником відповідача-1 було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2010 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 20.10.2010 року.
Не погоджуючись з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року у справі № 21/74 та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю за безпідставністю позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що визнання договору № юр-2/75-98 від 18.05.1998 року недійсним не тягне за собою жодних зобов'язань позивача по відношенню до відповідача-2, не врахувавши при цьому положення ст. 216 ЦК України та ст. 208 ГК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2010 року у справі № 21/74 відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.10.2010 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010 року № 01-23/1/3 «Про зміну складу колегії суддів» у зв'язку з виробничою необхідністю (закінченням відпустки судді Кропивної Л.В.) були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 21/74 колегії суддів у складі: Коротун О.М. - головуючий суддя, суддів: Кропивна Л.В., Поляк О.І.
У судове засідання 20.10.2010 року з'явилися представники сторін.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.04.1998р. №262-р для подання допомоги у забезпеченні сільськогосподарських товаровиробників матеріальними ресурсами дозволено Держкомрезерву видати з державного резерву позичку господарствам Луганської області 40 тис. тон продовольчого зерна; відпуск доручено здійснити в порядку позичання під заставу майна позичальників з відшкодуванням щомісяця 2 відсотків вартості зерна за користування ним; Держкомрезерву доручено забезпечити до 01 жовтня 1998р. повернення до державного резерву продовольчого зерна у позиченій згідно з цим розпорядженням кількості.
На виконання вказаного розпорядження 18.05.1998 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву, та Орендним підприємством “Луганський комбінат хлібопродуктів”, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство “Луганськмлин”, укладено договір №юр-2/75-98 про позичання.
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору відповідач-2 відпускає із державного резерву матеріальні цінності в порядку позичання на термін 4,5 місяців, а позивач повертає позичене, сплачує відсотки за користування продукцією.
Згідно з п. 2.1. договору відповідач-2 зобов'язується відпустити в установленому порядку 40 тис. тон зерна (32993,2 тон пшениці 3 класу, 7006,75 тон пшениці 4 класу).
Пунктом 3 договору визначено, що вартість позиченої продукції за договірною ціною становить 8 294 898,75 грн., ПДВ - 1 658 979,75 грн., загальна сума - 9 953 878,50 грн.
У п. 2.2 договору закріплено, що позивач зобов'язується повернути до державного резерву 40 тис. тон зерна в термін до 01.10.1998 року.
Як вбачаєтьбся з матеріалів справи, 14.10.1998 року позивачем та відповідачем-2 було підписано доповнення № 1 до договору, згідно з яким, виходячи з постанови Кабінету Міністрів України №1390 від 07.09.1998р., якою, зокрема, сільськогосподарським товаровиробникам Луганської області відстрочено повернення до державного резерву натуральних позичок до 01.10.1999р., сторони домовились пролонгувати борг до 01.10.1999 року.
Відповідно до доповнення № 2 до договору, укладеного позивачем та відповідачем-2 15.09.1999 року, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України №1550 від 25.08.1999р. про відстрочку повернення до державного резерву натуральних позичок, сторони домовились про повторне пролонгування боргу до 01.10.2000 року.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, листом № 24-148 від 05.06.1998р. Луганська обласна державна адміністрація на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 262-р від 24.04.1998р. доручила ВАТ “Луганськмлин” із отриманих від Державного комітету України з державного матеріального резерву за договором 40 тис. тон зерна передати в позику сільгоспвиробникам, Фонду підтримки розвитку сільського господарства області.
Як зазначено в рішенні господарського суду міста Києва від 01.11.2006 року у справі № 46/448 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Луганськмлин” до Державного комітету України з державного матеріального резерву про визнання договору недійсним, яке вступило в законну силу, на виконання розпорядження КМУ № 262-р від 24.04.1998р. та розпоряджень Луганської обласної державної адміністрації ВАТ “Луганськмлин” передало зерно сільськогосподарським товаровиробникам у 17 районах області.
Вищевказаним рішенням господарського суду першої інстанції договір № юр-2/75-98 від 18.05.1998 року визнано недійсним.
Як уже зазначалось, ВАТ «Луганськмлин» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Луганської обласної державної адміністрації (відповідач-1), Державного комітету України з державного матеріального резерву (відповідач-2) про заміну позивача на відповідача-1 у зобов'язанні щодо повернення на користь відповідача-2 зерна в кількості 32 000,464 тон пшениці третього класу та 7010,22 тон пшениці четвертого класу.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що для заміни боржника у зобов'язанні необхідна наявність самого зобов'язання та згода кредитора, а відтак у позові відмовив.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів.
Згідно ч. 1 ст. 202 вказаного Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У ст. 215 Цивільного кодексу України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як уже зазначалось, рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2006 року у справі № 46/448 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Луганськмлин” до Державного комітету України з державного матеріального резерву про визнання договору недійсним, яке вступило в законну силу, договір № юр-2/75-98 від 18.05.1998 року визнано недійсним.
За приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язання вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки у повному обсязі переходять до суб'єктів, які їх замінюють.
Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ст. 521 вказаного Кодексу форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, кредитором у зобов'язанні щодо повернення зерна в кількості 32 000,464 тон пшениці 3-го класу та 7 010,722 тон пшениці 4-го класу є Державний комітет України з державного матеріального резерву.
Разом з тим, позивачем не надано доказів згоди Державного комітету України з державного матеріального резерву на переведення боргу з позивача на відповідача-1.
Більше того, позивачем не надано доказів погодження питання переведення боргу з відповідачем-1.
В силу ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що заміна боржника у зобов'язанні в судовому порядку є неможливою.
Крім того, ст. 187 Господарського кодексу України передбачено, що предметом розгляду судом можуть бути лише спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договори, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, інші переддоговірні спори, у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року у справі № 21/74 та задоволення апеляційних скарг.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року у справі № 21/74 залишити без змін.
2.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Луганськмлин» залишити без задоволення.
3.Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.
4.Матеріали справи № 21/74 скерувати до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Головуючий суддя
Судді