01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2010 № 26/190
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином,
від відповідача - не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Конкор-С"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.06.2010
у справі № 26/190 ( )
за позовом ТОВ "Центр дитячого та спортивного обладнання"
до ТОВ "Конкор-С"
про стягнення 178 621,31 грн.
Суть рішення і апеляційної скарги:
У березні 2010 року на розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр дитячого та спортивного обладнання" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкор-С" про стягнення з відповідача 145 634, 80 грн. основного боргу, 14 554, 74 грн. пені, 3 722, 66 грн. 3% річних, 14 709, 11 грн. збитків від інфляції, а всього 178 621, 31 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2010 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкор-С" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр дитячого та спортивного обладнання" 145634,80 грн. основного боргу, 3722,66 грн. 3% річних, 14709,11 грн. збитків від інфляції, 1640,66 державного мита та 216,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У стягненні 14 554, 74 грн. пені відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Конкор -С" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2010 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 26/190, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.09.2010.
28.09.2010 представником відповідача через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке задоволено судом апеляційної інстанції.
29.09.2010 представником позивача через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке також задоволено судом апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2010 розгляд справи відкладався на 18.10.2010 р., про що сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення та повідомленням про вручення поштового відправлення.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/4 від 18.10.2010 розгляд апеляційної скарги у справі № 26/190 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді -Коротун О.М., суддів - Кропивної Л.В., Поляк О.І.
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 18.10.2010 р. не з'явилися, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 ГПК України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалами про призначення справи до розгляду та про відкладення розгляду справи учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд,-
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр дитячого та спортивного обладнання" (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкор-С" (надалі - покупець) виникли на підставі контракту № 661 від 07.08.2008 р. (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю елементи дитячих спортивно - ігрових комплексів та вуличних тренажерів, комплектуючи до них та інші спортивні товари ), а також виконати роботи з їх монтажу, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар, оплатити його вартість та роботи з монтажу.
У відповідності до п. 3.1 договору сторони погодили, що товар поставляється постачальником на умовах, які визначені в специфікації.
На виконання умов договору сторони підписали додаток № 1 (специфікацію на елементи для дитячих ігрових комплексів та вуличних тренажерів), відповідно до якої визначили, що позивач протягом 25 календарних днів з моменту попередньої оплати зобов'язується поставити відповідачу товар на суму 238664,00 грн., виконати монтажні роботи вартістю 30970,00 грн., а також надати послуги з доставки товару - 4000,00 грн. Загальна вартість поставленого товару та виконаних робіт за специфікацією становить 273634,00 грн.
Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у відповідності до договору поставки 178 621, 31 грн., з яких: 145 634, 80 грн. основний борг, 14 554, 74 грн. пеня, 3 722, 66 грн. 3% річних, 14 709, 11 грн. збитки від інфляції.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Дані норми кореспондуються з нормами статей 525, 526 ЦК України.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини другої ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Колегією суддів встановлено, що укладений сторонами договір є змішаним, таким, що містить елементи договору поставки та договору підряду.
В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції на виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 238 664, 00 грн., що підтверджується накладними № 661 від 26.08.2008 р. на суму 53 703, 00 грн., № 661.1 від 28.08.2008 р. на суму 59 034,00 грн. та № 661.2 від 06.11.2008 р. на суму 125 927, 00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін. Відповідач не заперечує та не оспорює факт отримання товару згідно накладних. Факт поставки товару також не спростовується доводами апеляційної скарги.
Крім того, позивач виконав підрядні роботи з монтажу та встановлення обладнання, що підтверджується актом форми КБ-2В № 1 від 30.12.2008 р. на суму 273634,80 грн. В акті приймання виконаних робіт сторонами врахована вартість обладнання, доставки обладнання та монтажно-будівельних робіт.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.1.1 договору сторони погодили наступний порядок розрахунків: 50% суми специфікації сплачуються покупцем не пізніше 5 банківських днів з дня підписання сторонами специфікації; 50% суми специфікації сплачуються покупцем не пізніше 5 банківських днів після встановлення обладнання.
За таких обставин, в строк до 05.01.2009 року відповідач зобов'язаний був здійснити повний розрахунок за договором.
Місцевим господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що щодо оплати вартості поставленого товару виконав частково, сплативши лише 128000,00 грн., внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.
Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого у строк, який визначений у договорі, колегія суддів приходить до висновку про те, що місцевий господарський суд правильно постановив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 145634,80 грн. (273634,00 грн. - 128000,00 грн.) основного боргу, а відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування оскарженого рішення та задоволення апеляційної скарги в цій частині.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 14709,11 грн. та 3% річних в сумі 1055,25 грн. за період з 06.01.2009 р. по 12.11.2009 р., розмір яких визначений згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача.
Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов'язання передбачені і у частині 1 ст. 230 ГК України. Згідно норм зазначених статей, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. При цьому, ст. 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Приписами частини 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до п. 10.1 договору сторони погодили, що за прострочку платежу покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та умови договору, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення пені в сумі 14554,74 грн., яка нарахована за період прострочення з 06.01.2009 р. по 06.06.2009 р.
Місцевий господарський суд відмовив в позові в цій частині, з огляду на те, що для нарахуванні пені пройшов строк позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції законодавства про позовну давність до вимог про стягнення пені.
Так, згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Тобто, дана норма передбачає можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони. Господарський суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.
Матеріали ж справи відповідної заяви не містять.
Таким чином, за відсутності передбачених законом підстав для застосування позовної давності, суд першої інстанції неправомірно відмовив в стягнення пені в сумі 14554,74 грн. з підстав спливу позовної давності.
В свою чергу, колегія суддів, встановивши факт прострочення з боку відповідача зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару та виконаних робіт, дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення пені в сумі 14554,74 грн. за період прострочення з 06.01.2009 р. по 06.06.2009 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В свою чергу, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заявник апеляційної скарги, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, належних підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.
Зокрема, колегія суддів відзначає, що посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як на підставу для скасування рішення суду, є хибним. Оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України в будь-якому випадку підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції є розгляд справи за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання. Проте, в даному випадку відповідач був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується, зокрема, змістом його клопотання про відкладення розгляду справи. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно розглянув та вирішив спір за наявними у справі матеріалами, що допускається ст. 75 ГПК України.
Разом з тим, відсутність в мотивувальній частині рішення доводів, за якими господарський суд відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, у відповідності до ч. 2 ст. 104 ГПК України не може бути підставою для скасування або зміни рішення, оскільки це порушення не призвело до прийняття неправильного рішення.
При цьому, колегією суддів враховано, що навіть під час розгляду в суді апеляційної інстанції апелянт не навів доводи та не надав будь-які докази по суті спору, які б спростовували позовні вимоги, а відповідно відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та прийняття нового рішення про відмову в позові.
У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на відповідача у відповідності до статті 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкор-С" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста від 24.06.2010 року у справі № 26/190 скасувати в частині відмови в позові щодо стягнення пені в сумі 14 554,74 грн., прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкор -С" (м. Київ, вул. Челябінська, 9 - г, офіс 317; 02222, м. Київ, пр. Маяковського, 38/10, к. 148, код 33596158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр дитячого та спортивного обладнання" (Київ, пр. Героїв Сталінграду, 21/38, літера А, код 35018912) 14554 (чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 74 коп. пені, 145 (сто сорок п'ять) грн. 54 коп. державного мита та 19 (дев'ятнадцять) грн. 23 коп. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва у справі № 26/190 від 24.06.2010 р. залишити без змін.
Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.
Матеріали справи № 26/190 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя
Судді
21.10.10 (відправлено)