01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.10.2010 № 18/264
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з'явились;
від відповідача: Єркін М.М. - дов. б/н від 16.06.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.08.2010
у справі № 18/264 ( .....)
за позовом Державне підприємство водних шляхів "Укрводшлях"
до ВАТ "Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт"
про стягнення 71 883,98 грн.
Державне підприємство водних шляхів „Укрводшлях” (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” (далі - відповідач) заборгованості за Договором №69п від 17.04.2009р. у сумі 71 883,98 грн. (з них: 56 440,32 грн. - основний борг, 5 090,33 грн. - інфляційні втрати, 8 660,12 грн. - пеня, 1 693,21 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що його зобов'язання перед позивачем у сумі 56 440,32 грн. були припинені зарахуванням зустрічних грошових вимог відповідача до позивача за договором №35/09 від 29.10.2009р. Нарахування інфляційних втрат, пені та 3% річних з простроченої суми відповідач вважає безпідставними, оскільки ані Договором №69п від 17.04.2009р., ані Актами приймання-передачі наданих послуг строк виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем не встановлений, у зв'язку з чим такі зобов'язання в силу ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватися в 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги. Натомість, позивач не звертався до відповідача з вимогою про виконання зобов'язань за спірним Договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі №18/264 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 56 440,32 грн. боргу, 564,43 грн. державного мита та 185,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі №18/264 скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 8 660,12 грн., 5 090,33 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1 693,21 грн.
Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі №18/264 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовано тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2010р. апеляційні скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.10.2010р.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.10.2010р. підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі №18/264 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, просив відмовити в її задоволенні.
Представник позивача у судове засідання 13.10.2010р. не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
17.04.2009р. між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №69п (далі - Договір).
Згідно з умовами Договору (розділи 1-4) виконавець зобов'язався надати послуги по траленню та виставленню п'яти навігаційних знаків на об'єкті “Капітальний ремонт берегоукріплювальних споруд” на ділянці “Острів” Київського водосховища в межах території Дніпровсько-Тетеревського лісомисливського господарства, Вишгородського району Київської області теплоходами “Шляховик -3”, “Дельфін”, корчекраном “КК-5”, а замовник - прийняти та оплатити зазначені послуги. Надання послуг підтверджується актами наданих послуг, які оформляються належним чином та підписуються уповноваженими представниками обох сторін протягом п'яти днів після надання послуг. Договірна ціна надання послуг становить 56 440,32 грн. Виконавець приступає до надання послуг після надходження 50% попередньої оплати від замовника (том справи - 1, аркуші справи - 8-9).
08.05.2009р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою скориговано договірну ціну з 56 440,32 грн. до 79 882,92 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 10).
В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначав про те, що він надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 79 882,92 грн., про що сторонами було складено та підписано відповідні Акти приймання-передачі наданих послуг №69 від 23.04.2009р. на суму 56 440,32 грн. та №74 від 29.05.2009р. на суму 23 442,60 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 13-14).
Однак, відповідач не оплатив в повному обсязі вартість наданих позивачем послуг, перерахувавши лише 23 442,60 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія банківської виписки (том справи - 1, аркуші справи - 36-37).
Станом на дату звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 56 440,32 грн.
Позивач зазначав про те, що він звертався до відповідача з претензією від 02.02.2010р., в якій вимагав сплатити борг.
Однак, звернення позивача були залишені відповідачем без належного реагування, заборгованість погашена не була.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги лише в частині стягнення суми основного боргу, зазначивши про їх обґрунтованість. В задоволенні решти вимог суд відмовив, посилаючись на те, що в Договорі не передбачений строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг, а докази надіслання претензії в матеріалах справи відсутні, у зв'язку неможливо встановити період прострочення для нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Застосування пені в Договорі також не передбачено, тоді як пеня є різновидом забезпечення зобов'язання і відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. За таких обставин, підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені відсутні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, обидві сторони звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких зазначали про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи.
При цьому, позивач наголошував на наступному:
- доказом направлення претензії відповідачу є витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції за 2010 рік №01-36;
- докази належного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, визначених в п.4.2 Договору відсутні;
- наявність заборгованості підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 29.06.2010р.;
- в п.5.1 Договору передбачена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно чинного законодавства. Наведена умова Договору, на думку позивача, свідчить про те, що в даному випадку є всі підстави для застосування ст. 232 Господарського кодексу України та нарахування пені на суму основного боргу;
- судом було порушено норми процесуального права, а саме ст. ст. 32-34, 38 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач в своїй апеляційній скарзі, зокрема, звертав увагу суду на таке:
- умовами Договору не визначено строк виконання відповідачем грошових зобов'язань;
- відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України позивач не звертався до відповідача з вимогою про виконання грошових зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим строк виконання відповідачем зобов'язань не настав;
- судом не було застосовано до спірних відносин норми ст. 601 Цивільного кодексу України, хоча грошові зобов'язання відповідача перед позивачем за Договором №69п від 17.04.2009р. повністю були припинені зарахуванням зустрічних грошових вимог відповідача до позивача а Договором №35/09 від 29.10.2009р.
- судом було невірно застосовано норми ст. 625 Цивільного кодексу України, замість застосування ст. 601 названого Кодексу.
За результатом розгляду доводів апеляційних скарг, колегія суддів частково погодилась з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов'язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача вартості наданих позивачем послуг, місцевий господарський суд виходив з того, що заборгованість підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 29.06.2010р., підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим печатками господарюючих суб'єктів підприємницької діяльності.
Однак при цьому, судом не було враховано, що умовами Договору не визначено строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань. В розділі 4 Договору, на який послався суд першої інстанції, встановлено лише договірну ціну, яка в подальшому була скоригована за згодою сторін, та вказано про те, що позивач, як виконавець, приступає до надання послуг після надходження передоплати.
Таким чином, в даному випадку підлягають застосуванню норми ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач зазначав про те, що він звертався до відповідача з претензією №Пр/10-08/1 від 02.02.2010р., в якій вимагав сплатити борг, але будь-яких доказів на підтвердження направлення або вручення відповідачу цієї претензії ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було. В апеляційній скарзі позивач стверджує, що надіслання претензії підтверджується витягом з журналу реєстрації вихідної кореспонденції за 2010 рік №01-36, однак цього витягу він суду також не надав, хоча згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За відсутності вимог позивача до відповідача щодо виконання грошових зобов'язань з оплати вартості послуг, наданих за Актами приймання-передачі наданих послуг №69 від 23.04.2009р. та №74 від 29.05.2009р., строк виконання цих зобов'язань не настав, у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати про прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань і наявність заборгованості.
Доказів на спростування викладеного позивач суду не надав, тому апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 56 440,32 грн. Висновки місцевого господарського суду відносно вказаних вище вимог не відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим в частині задоволення позову про стягнення суми основного боргу рішення має бути скасовано.
Посилання відповідача на те, що його грошові зобов'язання перед позивачем у сумі 56 440,32 грн. були припинені зарахуванням зустрічних грошових вимог не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що між сторонами відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку, визначеному ст. 601 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідач не надав доказів існування між сторонами зобов'язань, в яких позивач є боржником по відношенню до відповідача, а надані копії акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2010р. та довідка про вартість виконаних підрядних робіт форми №КБ-3 не можуть бути належними доказами на підтвердження існування зазначених зобов'язань в розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України. За таких обставин, твердження відповідача про порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме ст. 601 Цивільного кодексу України не відповідає дійсності.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено відсутність прострочення відповідачем виконання його грошових зобов'язань перед позивачем, підстави для нарахування інфляційної складової боргу та 3% річних також відсутні, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних.
Відносно твердження позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права внаслідок незастосування до спірних відносин ст. 232 Господарського кодексу України та відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Оскільки, як уже зазначалось вище, в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження посилання позивача про порушення відповідачем умов Договору в частині здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг, підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені також відсутні і позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.
Доводи апеляційної скарги позивача спростовуються доказами, зібраними у справі. Натомість доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача, знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи, з урахуванням чого апеляційний суд дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, зокрема, відносно вимог про стягнення суми основного боргу, і невірно застосовано норми матеріального та процесуального права в цій частині вимог.
В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а Рішення суду першої інстанції має бути скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині вимог (стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних) Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі №18/264 відповідає встановленим вимогам законодавства, прийнято з повним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Зважаючи на відмову в позові та відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду та подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Відповідно до пп. „г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Зважаючи на розмір майнових вимог у даній справі, що оспорюється позивачем, а саме у сумі 15 443,66 грн., за подання апеляційної скарги позивач повинен був сплатити державне мито у розмірі 77,22 грн. (154,44 грн. (1% від майнових вимог) / 50%).
Натомість з матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі №18/264 відповідачем було сплачено державне мито у розмірі 231,61 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1990 від 13.09.2010р., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.
Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.
В п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” визначено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
За таких обставин, державне мито, надмірно сплачене позивачем при поданні апеляційної скарги у розмірі 154,39 грн., має бути повернуто з Державного бюджету України.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 46, 47, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях” залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” задовольнити.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010р. у справі №18/264 в частині задоволення позову скасувати, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові і викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
„ В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом”.
4. Стягнути з Державного підприємства водних шляхів „Укрводшлях” (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 12, код ЄДРПОУ 03150102, р/р №26005301301 в ГОУ „Промінвестбанк” м. Києва, МФО 300012) на користь Відкритого акціонерного товариства „Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” (04070, м. Київ, вул. П.Сагайдачного, 12, код ЄДРПОУ 14287666, р/р №26001301260260 в Подільському відділенні „Промінвестбанк” м. Києва, МФО 322197) 360,00 грн. (триста шістдесят гривень 00 копійок) за подання апеляційної скарги.
5. Повернути Державному підприємству водних шляхів „Укрводшлях” (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 12, код ЄДРПОУ 03150102, р/р №26005301301 в ГОУ „Промінвестбанк” м. Києва, МФО 300012) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) зайво сплачене державне мито у розмірі 154,39 грн. (сто п'ятдесят чотири гривні 39 копійок), сплачене згідно з платіжним дорученням №1990 від 13.09.2010р. Оригінал платіжного доручення №1990 від 13.09.2010р. знаходиться в матеріалах справи №18/264.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
7. Матеріали справи №18/264 повернути до Господарського суду міста Києва.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
21.10.10 (відправлено)