01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.10.2010 № 32/336
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Дигодюк В.П. - представник, дов. б/н від 30.06.2010р.
від відповідача - не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належно;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Тиара"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.08.2010
у справі № 32/336 ( .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Тиара"
до ТОВ "Компанія "Лантана"
про розірвання інвестиційного договору
Товариством з обмеженою діяльністю «Тиара» (надалі позивач) заявлений позов до Товариства з обмеженою діяльністю «Компанія «Лантана» (надалі відповідач) про розірвання інвестиційного договору від 12.10.2009р. № 12/10, укладеного між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статті 651 Цивільного кодексу України, з огляду на істотні порушенням з боку відповідача своїх зобов'язань відповідно до п. 3.3 згаданого Договору, а саме: ненадання позивачу за його запитом інформації щодо будівництва об'єкту, що є підставою, на його думку, для його розірвання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду обґрунтоване приписами статті 188 Господарського кодексу України, статей 651 та 652 Цивільного кодексу України з огляду на недоведеність факту істотного порушення з боку відповідача інвестиційного Договору № 12/10 від 12.10.2009р.
Позивач - Товариство з обмеженою діяльністю «Тиара» не погоджуючись із рішенням Господарського суду м. Києва від 12.08.2010 року у цій справі просить його скасувати повністю та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- позивач, наголошує на тому, що порушивши вимоги п. 3.3 Договору відповідач змінив умови інвестиційного договору і припинив правовідношення;
- крім того, апелянт зауважує про те, що місцевим судом не було взято до уваги умови ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки приписи згаданої статті не виключають інші випадки передбачені законом, а саме: ч.ч. 2, 3 статті 188 Господарського кодексу України та ч. 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України;
- заявник наголошує на тому, що ним було повністю виконано вимоги ч.ч. 2, 3 статті 188 Господарського кодексу України та ч. 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України: надіслано пропозицію від 07.04.2010р. та вимогу від 06.05.2010р. про розірвання інвестиційного договору від 12.10.2009р. № 12/10.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2010 року було прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою діяльністю «Тиара» до провадження та призначено розгляд справи на 14.10.2010 року.
У судовому засіданні 14.10.2010 року присутній представник позивача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Враховуючи наявність в матеріалах справи мотивованої апеляційної скарги та у зв'язку із тим, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття судового рішення, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12 жовтня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тиара» (інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лантана» (виконавець) укладений інвестиційний Договір № 12/10, за умовами якого інвестор зобов'язався вкласти кошти у фінансування будівництва нежитлового будинку і після введення його в експлуатацію отримати цей будинок (далі -об'єкт) у власність, а виконавець - оформити права на об'єкт та земельну ділянку, здійснити його добудову, ввести в експлуатацію, приватизувати зазначений об'єкт у свою власність, після чого передати його у власність інвестора шляхом укладення з ним договору купівлі-продажу, а також надати йому документи, необхідні для наступного оформлення. Плановий термін здачі об'єкту в експлуатацію - 4 квартал 2010 року (п.п. 1.1, 1.3 Договору).
Об'єктом будівництва є незавершений будівництвом нежитловий будинок готовністю більше 50%, загальною площею 2 313 кв.м, за адресою: Львівська обл., Золочівський р-н, м. Золочів, вул. Львівська, 65 (п. 1.2 Інвестиційного договору).
Відповідно до п. 2.1 Інвестиційного договору інвестор зобов'язаний сплатити на користь виконавця кошти в розмірі 2 000 000,00 грн. до 30.09.2010 року.
Умови договору свідчать, що за своєю правовою природою Договір № 12/10 від 12.10.2009р. є інвестиційним договором.
Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначені в Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991р., який передбачає, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Згідно статті 1 зазначеного Закону інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект, зокрема: такими цінностями є рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).
Статтею 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, згідно умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 3.3 Інвестиційного договору на виконавця покладений обов'язок невідкладно (не пізніше двох робочих днів) відповідати на запити інвестора та надавати йому інформацію щодо об'єкту будівництва.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо розірвання договору, позивач в якості підстави для розірвання інвестиційного договору зазначає про порушення виконавцем умов договору, зокрема п. 3.3, щодо надання позивачу за його запитом інформації стосовно будівництва об'єкту. При цьому, вказана обставина, за твердженням позивача, свідчить про істотне порушення з боку відповідача умов Договору № 12/10 від 12.10.2009р., що згідно ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання згаданого Договору в односторонньому порядку.
Як було встановлено судом І інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем - ТОВ «Тиара» на виконання умов згаданого Договору, в період з 13.10.2009р. по 31.12.2009р. перераховано на рахунок відповідача 1 712 000,00 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями банківських виписок з рахунків позивача № 26003415661, № 26000301103767 та податковими накладними (а.с.13-48).
В подальшому, позивачем на адресу відповідача скеровано вимоги від 20.04.2010р. та 30.04.2010р., в яких позивач на підставі п. 3.3 Інвестиційного договору, просить відповідача терміново надати інформацію про хід виконання Інвестиційного договору.
Позивач не отримавши відповіді на згадані вимоги, як і інформації стосовно будівництва об'єкта, скерував на адресу відповідача пропозицію від 07.04.2010 року про розірвання інвестиційного договору від 12.10.2010р. № 12/10.
Відповіді на згадану пропозицію відповідачем надано не було.
06.05.2010 року позивач на адресу відповідача направив вимогу про розірвання згаданого інвестиційного договору, в якій зазначив, що у зв'язку з ненаданням Відповідачем інформації про хід виконання Інвестиційного договору, просить терміново надати згоду на розірвання договору.
Порядок розірвання господарських договорів визначений у статті 188 Господарського кодексу України, згідно з якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно ч.ч. 2, 3 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4 статті 188 Господарського кодексу України).
Апеляційна інстанція погоджується з висновками суду І інстанції про те, що порушення відповідачем п. 3.3 Договору від 12.10.2009р. № 12/10, не є підставою для його розірвання на підставі ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне:
Згідно із статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про інвестиційну діяльність» при недодержанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки у вигляді витрат, зроблених кредитором, витрат або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Пунктом 6.10 Інвестиційного договору визначено, що розірвання даного Договору може бути здійснене тільки за взаємною згодою сторін шляхом оформлення розірвання в письмовій формі або за рішенням суду.
Приписами статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що розірвання договору згідно ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України є можливим за одночасної наявності наступних умов:
- порушення однією із сторін умов договору;
- завдання порушенням умов договору шкоди іншій стороні;
- внаслідок завданої шкоди сторона, якій таку шкоду завдано, позбавляється значною мірою того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Зважаючи на наведені приписи чинного законодавства, апеляційна колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності з боку позивача того факту, що внаслідок порушення з боку відповідача умов п. 3.3 Договору від 12.10.2009р. № 12/10 позивачу було завдано шкоди або останній в значній мірі позбавився того, на що розраховував при укладанні згаданого Договору.
І відповідно, не надання відповідачем відповіді на запити позивача та інформації щодо об'єкту будівництва, як це передбачено умовами п. 3.3 Договору, не може розглядатись як істотне порушення відповідачем Інвестиційного договору у розумінні ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Доводи позивача про те, що відповідач порушивши вимоги п. 3.3 Договору змінив умови інвестиційного договору і по суті припинив правовідношення, визнаються апеляційною колегією юридично неспроможними.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, за умови встановлення того факту, що не надання відповідачем відповіді на запити позивача та інформації щодо об'єкту будівництва, як це передбачено умовами п. 3.3 Договору, не може розглядатись як істотне порушення умов Інвестиційного договору № 12/10 від 12.10.2009р., за відсутності інших доводів або доказів на підтвердження порушень з боку відповідача умов згаданого інвестиційного договору, які б завдали шкоду позивачу та позбавили б останнього значною мірою того, на що позивач розраховував при укладанні інвестиційного договору, відсутні правові підстави для його розірвання з огляду на вимоги ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиара» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року у справі № 32/336 - без змін.
3. Справу № 32/336 скерувати до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
18.10.10 (відправлено)