01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.10.2010 № 8/167
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Пасічник К.М. - представник, дов. б/н від 26.01.2010 року;
від відповідача - не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належно;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Ізалайн"
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.07.2010
у справі № 8/167 ( .....)
за позовом Дочірнє підприємство "Ізалайн"
до ТОВ "Ятекс"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 23161,20 грн.
Дочірнім підприємством «Ізалайн» (надалі позивач) заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ятекс» (надалі відповідач) 16 563,30 грн. вартості втраченого та пошкодженого товару, 1 656,30 грн. - штрафу та 4 941,60 грн. - пені за порушення строків перевезення вантажу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2010р. у даній справі позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 1 212,00 грн. пені за прострочення перевезення вантажу згідно вантажної декларації № 010903663 від 14.12.2009р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване доведеністю факту прострочення з боку відповідача строку перевезення вантажу згідно вантажної декларації № 010903663 від 14.12.2009р. При цьому, суд першої інстанції посилаючись на приписи Інструкції «Про приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів громадського споживання за якістю», затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. № П-7, наголошує на тому, що акти прийому-передачі продукції (товару) від 19.12.2009р. та від 21.12.2009р. складені за участю лише представників одержувача, а отже не є належними доказами приймання продукції за якістю, як це передбачено вимогами згаданої Інструкції. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт перевезення відповідачем товару та вручення його отримувачу з ознаками пошкодження, що унеможливлює стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 656,30 грн. Стосовно стягнення пені за порушення строків перевезення вантажу згідно вантажної декларації № 010203743 від 17.12.2009р. - відмовлено, з огляду на доведеність тих обставин, що перевезення товару здійснено відповідачем у строк, встановлений договором.
Позивач - Дочірнє підприємство «Ізалайн» не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2010р. у цій справі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- апелянт наголошує на тому, що акти прийому продукції (товару) по кількості та якості підтверджують факт того, що відповідач здійснив доставку вантажу до міст Луганськ та Дніпропетровськ із простроченням терміну;
- заявник зазначає про те, що ним було відвантажено товар відповідачеві із автомобіля-ізотерму, що унеможливлює факт доставки позивачем вже замороженого товару;
- при цьому, позивач зауважує про те, що саме порушення відповідачем строків перевезення вантажу, призвело до втрати та пошкодження товару.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2010 року було прийнято апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Ізалайн» до провадження та призначено розгляд справи на 14.09.2010року.
У судовому засіданні 14.09.2010р., на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 28.09.2010 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 року розгляд справи було відкладено на 14.10.2010р.
В судовому засіданні 14.10.2010 року представник позивача, усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Враховуючи наявність в матеріалах справи мотивованої апеляційної скарги та у зв'язку із тим, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття судового рішення, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді І інстанції та підтверджується матеріалами справи, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ятекс» (перевізник) та Дочірнім підприємством «Ізалайн» (відправник) виникли внаслідок укладеного 16.07.2008 року Договору на експедиційне обслуговування вантажів № КЛ-0119, відповідно до умов якого відправник зобов'язався передати, а перевізник прийняти для забезпечення перевезення на території України вантажі, кількісні та якісні характеристики яких, а також маршрут доставки, відомості про одержувача та інше, вказуються у заявках (вантажних деклараціях) на кожне перевезення, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1 Договору).
Умови договору свідчать, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором транспортного експедирування.
Статтею 3 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України «Про транспорт», «Про транзит вантажів», «Про зовнішньоекономічну діяльність», цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Статутом автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969р. (надалі - Статут автомобільного транспорту), зокрема, статтею 2 передбачено, що даний Статут визначає обов'язки, права і відповідальність виробничих об'єднань автомобільного транспорту, автотранспортних та транспортно-експедиційних підприємств і організацій, які в тексті Статуту називаються автотранспортними підприємствами та організаціями. Отже, норми даного Статуту також розповсюджуються на спірні правовідносини по даній справі.
Згідно статті 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Аналогічна норма закріплена і в статті 929 Цивільного кодексу України
На виконання умов Договору № КЛ-0119 від 16.07.2008р. відповідачем від позивача було отримано партію товару на загальну суму 8 826,82 грн., що підтверджується видатковою накладною № ИЗ-000754 від 14.12.2009р. Отриманий товар відповідач повинен був доставити до ТОВ «Епіцентр», місто Луганськ (пункт призначення), згідно вантажної декларації № 010903663 від 14.12.2009р. вартість оформлення, перевезення, доставки та оплата цінності склала 507,07 грн.
Також, позивачем було передано відповідачу партію товару на загальну суму 7 736,45 грн., що підтверджується видатковою накладною № ИЗ-000761 від 17.12.2009р. Отриманий товар відповідач повинен був доставити до ТОВ «Епіцентр», місто Дніпропетровськ (пункт призначення), згідно вантажної декларації № 010203743 від 17.12.2009р. вартість оформлення, перевезення, доставки та оплата цінності склала 208,99 грн.
За приписами статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Згідно ч. 2 статті 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Відповідно до ч. 3 статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Колегією суддів встановлено, що в даному випадку послуги перевезення вантажу мали здійснюватись автомобільним транспортом на території України. Відповідно до п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.1997р. та Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту від 07.08.1996р. N 228/253, виконання положень якої є обов'язковим всіма суб'єктами підприємницької діяльності установами і організаціями незалежно від відомчого підпорядкування, форми власності, які здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом або для яких виконуються такі перевезення, надання такого роду послуг можливе лише за наявності первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема, подорожнього листа вантажного автомобіля - типова форма N2 (що діє у межах України), товарно-транспортної накладної - типова форма N 1-ТН та талону замовника - типова форма N 1-ТЗ (при роботі автомобіля за погодинною формою оплати транспортних послуг).
Відповідно до статті 158 Статуту автомобільного транспорту та підпунктів 15.1, 15.3, 15.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоотримувача про нестачу/втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в такому випадку.
Отже, за приписами статті 158 Статуту автомобільного транспорту лише зазначені документи можуть підтверджувати обставини, які є підставою для застосування матеріально-правової відповідальності в разі втрати вантажу.
Згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів (п. 11.1).
Товарно-транспортні накладні належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (п. п. 11.4 - 11.7 Правил перевезення).
При цьому, в розумінні частини 1 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор відповідає перед клієнтом згідно з даними товарно-транспортних документів щодо вартості вантажу.
Пунктом 47 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку.
Типова форма товарно-транспортної накладної затверджена наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995р. № 488/346, відповідно до якого встановлено, що в товарно-транспортній накладній мають бути зазначені відомості про вантаж.
Умовами Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119, зокрема п. 2.11, сторони погодили, що вантаж видається представнику одержувача, що вказаний відправником у заявці, вантажній декларації, товарно-транспортній накладній під підпис про отримання за пред'явленням документів, що підтверджують право на отримання вантажу та за умови повної оплати за перевезення та зберігання вантажу.
Господарським судом міста Києва ухвалою від 27.05.2010 року було зобов'язано позивача надати первинну транспортну документацію для перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема оригінали та належні копії товарно-транспортних накладних, що підтверджують факт здійснення перевезення ТОВ «Ятекс».
Разом з тим, позивачем зазначених доказів до суду першої інстанції надано не було. Витребуваних судом першої інстанції документів не було надано і під час апеляційного провадження, як і не було зазначено поважні причини неподання зазначених документів.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 16 563,30 грн. вартості втраченого та пошкодженого товару у зв'язку із порушення відповідачем строків перевезення вантажу, що призвело до його замороження, внаслідок чого продукція втратила всі свої якісні властивості і не була прийнята одержувачем. Також, посилаючись на п. 2.18 Договору просить стягнути штраф у розмірі 1 656,30 грн.
Як вбачається з умов укладеного між сторонами Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119 на експедиційне обслуговування вантажів, відправник зобов'язався передати, а перевізник прийняти для забезпечення перевезення на території України вантажі, кількісні та якісні характеристики яких, а також маршрут доставки, відомості про одержувача та інше, вказуються у заявках (вантажних деклараціях) на кожне перевезення, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно до статті 933 Цивільного кодексу України клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, зокрема п. п. 7.1, 7.2, передбачено, що при поданні вантажів в тарі чи упаковці і штучних вантажів дрібними відправками замовник зобов'язаний завчасно замаркувати кожне вантажне місце відповідно до державного стандарту.
При цьому, при поданні вантажів, які вимагають особливого поводження з ними під час вантажних операцій та зберігання, відправник зобов'язаний нанести на всіх вантажних місцях додатково спеціальне маркування написом "Верх", "Скло", "Обережно", "Не кантувати", "Боїться холоду", "Не класти плазом" тощо. Спеціальне маркування може бути вказане також особливими знаками. Маркування має бути проведене одним із таких способів: безпосередньо нанесенням знаків на вантажному місці або за допомогою ярликів (п.п. 7.2, 7.4 Правил перевезення).
Згідно п. 7.3 Правил перевезення відповідальність за відсутність спеціального маркування та її наслідки покладається на замовника.
Відповідно до п. 2.3 Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119 пакування, пломбування та маркування вантажу відправником має відповідати характеристикам вантажу і забезпечувати його збереження під час перевезення у відповідності до «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні». Відповідальність за неправильне пакування, пломбування та маркування вантажу несе відправник.
Пунктом 2.13 Договору встановлено, що перевізник не несе відповідальність за якість та масу нетто вантажів, які упаковані чи опломбовані замовником, якщо цілісність пакування вантажу не порушена.
Як вбачається зі змісту Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119 та вантажних декларацій № 010903663 від 14.12.2009р., № 010203743 від 17.12.2009р., останні не містять даних про необхідність спеціальних умов щодо перевезення вантажу. Крім того, товар прийнятий відповідачем до перевезення також не містить спеціального маркування, передбаченого п. 7.2 Правил перевезення, що в свою чергу, сторонами не заперечується.
Окрім цього, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що акти прийому продукції (товару) по кількості та якості від 19.12.2009р. та від 21.12.2009р. не є належними доказами приймання продукції за якістю, з огляду на наступне:
Відповідно до п. 13 Інструкції про приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів громадського споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР приймання продукції здійснюється уповноваженими на те керівниками підприємства-отримувача або його заступником компетентними особами. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання продукції.
Пунктом 14 Інструкції передбачено, що приймання продукції за якістю і комплектністю здійснюється в повній відповідності до стандартів, технічних умов, основних та особливих умов поставки, інших обов'язкових для сторін правил, а також за супровідними документами, які посвідчують якість та комплектність продукції, яка поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.)
Згідно п. 15.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.
Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін (п. 15.2 Правил перевезення).
Відповідно до приписів п. 15.3 Правил перевезення записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.
Приписами п. 15.6 Правил перевезення визначено, що для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: «Про недостачу місць», «Про порушення пломби» та ін.).
Як вбачається з матеріалів справи, акти прийому продукції (товару) по кількості та якості від 19.12.2009р. та від 21.12.2009р. складені лише за участю представників отримувача ( ТОВ «Епіцентр») товару.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 13.6 Правил перевезення в разі, якщо при виявленні недостачі, ушкодження або зіпсування вантажів, перевізник і вантажовідправник або вантажоодержувач не дійшли згоди у визначенні їх причин і суми, на яку зменшилась вартість вантажу, на вимогу перевізника, вантажовідправника чи вантажоодержувача проводиться експертиза в бюро товарних експертиз або іншими компетентними організаціями чи фізичними особами. Експертиза проводиться у присутності представників перевізника і замовника. Результати експертизи оформляються актом. Акт експертизи підписується експертами й особами, які були присутні при проведенні експертизи.
Проте, ні відправником ні перевізником експертиза щодо визначення факту та причини псування вантажу, а також суми на яку зменшилась його вартість не замовлялась.
При цьому апеляційна інстанція зауважує наступне:
Визначальними та достатніми підставами для відшкодування збитків чинне цивільне законодавство визнає наявність вини порушника договірного зобов'язання у заподіянні збитків (стаття 614 Цивільного кодексу України), доведеність їх розміру (ч. 2 статті 623 Цивільного кодексу України) і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями порушника та понесенням збитків кредитором (ч. 1 статті 22 Цивільного кодексу України).
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина. При цьому, наявність порушення зобов'язань сама по собі не є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності за відсутності чи недоведеності причинно-наслідкового зв'язку між таким порушенням та завданням збитків. Позивачем не доведено наявність збитків, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та втратами позивача у сумі 16 563,30 грн.
Зважаючи на викладене та враховуючи приписи чинного законодавства, апеляційна колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача 16 563,30 грн. вартості втраченого та пошкодженого товару, оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження факту того, що пошкодження товару відбулося саме з вини відповідача.
Згідно п. 2.18 Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119 у разі втрати або пошкодження вантажу з вини перевізника, останній відшкодовує замовнику суму, що дорівнює вартості втраченого або пошкодженого вантажу, а також сплачує замовнику штраф у розмірі 10% вартості втраченого або пошкодженого вантажу.
Проте, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача штрафу у сумі 1 656,30 грн., з огляду на недоведеність позивачем факту перевезення відповідачем товару та вручення його отримувачу з ознаками пошкодження.
Стосовно заявленої позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 1 212,00 грн. пені за прострочення перевезення вантажу за видатковою накладною № ИЗ-0000754 від 14.12.2009р., судом враховано наступне:
Відповідно до ч. 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно вимог статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 2.19 Договору сторони погодили, що за порушення строків перевезення за даним договором перевізник сплачує замовнику неустойку у розмірі 2 % від вартості відповідного перевезення, строк якого порушено, за кожну годину затримки.
Прострочення перевезення вантажу за видатковою накладною № ИЗ-0000754 від 14.12.2009р. становить 120 годин, що підтверджується актом прийому продукції (товару) по кількості та якості від 21.12.2009р. та визнається відповідачем у залученому до матеріалів справи відзиві від 01.07.2010р.
Враховуючи викладене та п. 2.19 Договору, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1 212,00 грн. є правомірними та обґрунтованими. Період та строки нарахування вірні.
Також, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягнення з відповідача пені у розмірі 3 729,60 грн. за прострочення перевезення вантажу за видатковою накладною № ИЗ-000761 від 17.12.2009р., є безпідставним, оскільки перевезення товару згідно згаданої видаткової накладної здійснено відповідачем у строк встановлений Договором, а саме: протягом 48 годин, тобто - 19.12.2009р., що не заперечується позивачем та вбачається з акту прийому продукції (товару) по кількості та якості від 19.12.2009р., залученому позивачем до матеріалів справи.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач, в порушення зазначеної норми, належним чином позовні вимоги не обґрунтував, інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції під час апеляційного провадження не навів.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав задоволення позову лише в частині стягнення 1 212,00 грн. пені, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Дочірнім підприємством «Ізалайн» (надалі позивач) заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ятекс» (надалі відповідач) 16 563,30 грн. вартості втраченого та пошкодженого товару, 1 656,30 грн. - штрафу та 4 941,60 грн. - пені за порушення строків перевезення вантажу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2010р. у даній справі позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 1 212,00 грн. пені за прострочення перевезення вантажу згідно вантажної декларації № 010903663 від 14.12.2009р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване доведеністю факту прострочення з боку відповідача строку перевезення вантажу згідно вантажної декларації № 010903663 від 14.12.2009р. При цьому, суд першої інстанції посилаючись на приписи Інструкції «Про приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів громадського споживання за якістю», затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. № П-7, наголошує на тому, що акти прийому-передачі продукції (товару) від 19.12.2009р. та від 21.12.2009р. складені за участю лише представників одержувача, а отже не є належними доказами приймання продукції за якістю, як це передбачено вимогами згаданої Інструкції. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт перевезення відповідачем товару та вручення його отримувачу з ознаками пошкодження, що унеможливлює стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 656,30 грн. Стосовно стягнення пені за порушення строків перевезення вантажу згідно вантажної декларації № 010203743 від 17.12.2009р. - відмовлено, з огляду на доведеність тих обставин, що перевезення товару здійснено відповідачем у строк, встановлений договором.
Позивач - Дочірнє підприємство «Ізалайн» не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2010р. у цій справі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- апелянт наголошує на тому, що акти прийому продукції (товару) по кількості та якості підтверджують факт того, що відповідач здійснив доставку вантажу до міст Луганськ та Дніпропетровськ із простроченням терміну;
- заявник зазначає про те, що ним було відвантажено товар відповідачеві із автомобіля-ізотерму, що унеможливлює факт доставки позивачем вже замороженого товару;
- при цьому, позивач зауважує про те, що саме порушення відповідачем строків перевезення вантажу, призвело до втрати та пошкодження товару.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2010 року було прийнято апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Ізалайн» до провадження та призначено розгляд справи на 14.09.2010року.
У судовому засіданні 14.09.2010р., на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 28.09.2010 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 року розгляд справи було відкладено на 14.10.2010р.
В судовому засіданні 14.10.2010 року представник позивача, усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Враховуючи наявність в матеріалах справи мотивованої апеляційної скарги та у зв'язку із тим, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття судового рішення, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді І інстанції та підтверджується матеріалами справи, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ятекс» (перевізник) та Дочірнім підприємством «Ізалайн» (відправник) виникли внаслідок укладеного 16.07.2008 року Договору на експедиційне обслуговування вантажів № КЛ-0119, відповідно до умов якого відправник зобов'язався передати, а перевізник прийняти для забезпечення перевезення на території України вантажі, кількісні та якісні характеристики яких, а також маршрут доставки, відомості про одержувача та інше, вказуються у заявках (вантажних деклараціях) на кожне перевезення, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1 Договору).
Умови договору свідчать, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором транспортного експедирування.
Статтею 3 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України «Про транспорт», «Про транзит вантажів», «Про зовнішньоекономічну діяльність», цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Статутом автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969р. (надалі - Статут автомобільного транспорту), зокрема, статтею 2 передбачено, що даний Статут визначає обов'язки, права і відповідальність виробничих об'єднань автомобільного транспорту, автотранспортних та транспортно-експедиційних підприємств і організацій, які в тексті Статуту називаються автотранспортними підприємствами та організаціями. Отже, норми даного Статуту також розповсюджуються на спірні правовідносини по даній справі.
Згідно статті 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Аналогічна норма закріплена і в статті 929 Цивільного кодексу України
На виконання умов Договору № КЛ-0119 від 16.07.2008р. відповідачем від позивача було отримано партію товару на загальну суму 8 826,82 грн., що підтверджується видатковою накладною № ИЗ-000754 від 14.12.2009р. Отриманий товар відповідач повинен був доставити до ТОВ «Епіцентр», місто Луганськ (пункт призначення), згідно вантажної декларації № 010903663 від 14.12.2009р. вартість оформлення, перевезення, доставки та оплата цінності склала 507,07 грн.
Також, позивачем було передано відповідачу партію товару на загальну суму 7 736,45 грн., що підтверджується видатковою накладною № ИЗ-000761 від 17.12.2009р. Отриманий товар відповідач повинен був доставити до ТОВ «Епіцентр», місто Дніпропетровськ (пункт призначення), згідно вантажної декларації № 010203743 від 17.12.2009р. вартість оформлення, перевезення, доставки та оплата цінності склала 208,99 грн.
За приписами статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Згідно ч. 2 статті 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Відповідно до ч. 3 статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Колегією суддів встановлено, що в даному випадку послуги перевезення вантажу мали здійснюватись автомобільним транспортом на території України. Відповідно до п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.1997р. та Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту від 07.08.1996р. N 228/253, виконання положень якої є обов'язковим всіма суб'єктами підприємницької діяльності установами і організаціями незалежно від відомчого підпорядкування, форми власності, які здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом або для яких виконуються такі перевезення, надання такого роду послуг можливе лише за наявності первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема, подорожнього листа вантажного автомобіля - типова форма N2 (що діє у межах України), товарно-транспортної накладної - типова форма N 1-ТН та талону замовника - типова форма N 1-ТЗ (при роботі автомобіля за погодинною формою оплати транспортних послуг).
Відповідно до статті 158 Статуту автомобільного транспорту та підпунктів 15.1, 15.3, 15.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоотримувача про нестачу/втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в такому випадку.
Отже, за приписами статті 158 Статуту автомобільного транспорту лише зазначені документи можуть підтверджувати обставини, які є підставою для застосування матеріально-правової відповідальності в разі втрати вантажу.
Згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів (п. 11.1).
Товарно-транспортні накладні належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (п. п. 11.4 - 11.7 Правил перевезення).
При цьому, в розумінні частини 1 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор відповідає перед клієнтом згідно з даними товарно-транспортних документів щодо вартості вантажу.
Пунктом 47 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку.
Типова форма товарно-транспортної накладної затверджена наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995р. № 488/346, відповідно до якого встановлено, що в товарно-транспортній накладній мають бути зазначені відомості про вантаж.
Умовами Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119, зокрема п. 2.11, сторони погодили, що вантаж видається представнику одержувача, що вказаний відправником у заявці, вантажній декларації, товарно-транспортній накладній під підпис про отримання за пред'явленням документів, що підтверджують право на отримання вантажу та за умови повної оплати за перевезення та зберігання вантажу.
Господарським судом міста Києва ухвалою від 27.05.2010 року було зобов'язано позивача надати первинну транспортну документацію для перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема оригінали та належні копії товарно-транспортних накладних, що підтверджують факт здійснення перевезення ТОВ «Ятекс».
Разом з тим, позивачем зазначених доказів до суду першої інстанції надано не було. Витребуваних судом першої інстанції документів не було надано і під час апеляційного провадження, як і не було зазначено поважні причини неподання зазначених документів.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 16 563,30 грн. вартості втраченого та пошкодженого товару у зв'язку із порушення відповідачем строків перевезення вантажу, що призвело до його замороження, внаслідок чого продукція втратила всі свої якісні властивості і не була прийнята одержувачем. Також, посилаючись на п. 2.18 Договору просить стягнути штраф у розмірі 1 656,30 грн.
Як вбачається з умов укладеного між сторонами Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119 на експедиційне обслуговування вантажів, відправник зобов'язався передати, а перевізник прийняти для забезпечення перевезення на території України вантажі, кількісні та якісні характеристики яких, а також маршрут доставки, відомості про одержувача та інше, вказуються у заявках (вантажних деклараціях) на кожне перевезення, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1 Договору).
Відповідно до статті 933 Цивільного кодексу України клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, зокрема п. п. 7.1, 7.2, передбачено, що при поданні вантажів в тарі чи упаковці і штучних вантажів дрібними відправками замовник зобов'язаний завчасно замаркувати кожне вантажне місце відповідно до державного стандарту.
При цьому, при поданні вантажів, які вимагають особливого поводження з ними під час вантажних операцій та зберігання, відправник зобов'язаний нанести на всіх вантажних місцях додатково спеціальне маркування написом "Верх", "Скло", "Обережно", "Не кантувати", "Боїться холоду", "Не класти плазом" тощо. Спеціальне маркування може бути вказане також особливими знаками. Маркування має бути проведене одним із таких способів: безпосередньо нанесенням знаків на вантажному місці або за допомогою ярликів (п.п. 7.2, 7.4 Правил перевезення).
Згідно п. 7.3 Правил перевезення відповідальність за відсутність спеціального маркування та її наслідки покладається на замовника.
Відповідно до п. 2.3 Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119 пакування, пломбування та маркування вантажу відправником має відповідати характеристикам вантажу і забезпечувати його збереження під час перевезення у відповідності до «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні». Відповідальність за неправильне пакування, пломбування та маркування вантажу несе відправник.
Пунктом 2.13 Договору встановлено, що перевізник не несе відповідальність за якість та масу нетто вантажів, які упаковані чи опломбовані замовником, якщо цілісність пакування вантажу не порушена.
Як вбачається зі змісту Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119 та вантажних декларацій № 010903663 від 14.12.2009р., № 010203743 від 17.12.2009р., останні не містять даних про необхідність спеціальних умов щодо перевезення вантажу. Крім того, товар прийнятий відповідачем до перевезення також не містить спеціального маркування, передбаченого п. 7.2 Правил перевезення, що в свою чергу, сторонами не заперечується.
Окрім цього, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що акти прийому продукції (товару) по кількості та якості від 19.12.2009р. та від 21.12.2009р. не є належними доказами приймання продукції за якістю, з огляду на наступне:
Відповідно до п. 13 Інструкції про приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів громадського споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР приймання продукції здійснюється уповноваженими на те керівниками підприємства-отримувача або його заступником компетентними особами. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання продукції.
Пунктом 14 Інструкції передбачено, що приймання продукції за якістю і комплектністю здійснюється в повній відповідності до стандартів, технічних умов, основних та особливих умов поставки, інших обов'язкових для сторін правил, а також за супровідними документами, які посвідчують якість та комплектність продукції, яка поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.)
Згідно п. 15.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.
Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін (п. 15.2 Правил перевезення).
Відповідно до приписів п. 15.3 Правил перевезення записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.
Приписами п. 15.6 Правил перевезення визначено, що для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: «Про недостачу місць», «Про порушення пломби» та ін.).
Як вбачається з матеріалів справи, акти прийому продукції (товару) по кількості та якості від 19.12.2009р. та від 21.12.2009р. складені лише за участю представників отримувача ( ТОВ «Епіцентр») товару.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 13.6 Правил перевезення в разі, якщо при виявленні недостачі, ушкодження або зіпсування вантажів, перевізник і вантажовідправник або вантажоодержувач не дійшли згоди у визначенні їх причин і суми, на яку зменшилась вартість вантажу, на вимогу перевізника, вантажовідправника чи вантажоодержувача проводиться експертиза в бюро товарних експертиз або іншими компетентними організаціями чи фізичними особами. Експертиза проводиться у присутності представників перевізника і замовника. Результати експертизи оформляються актом. Акт експертизи підписується експертами й особами, які були присутні при проведенні експертизи.
Проте, ні відправником ні перевізником експертиза щодо визначення факту та причини псування вантажу, а також суми на яку зменшилась його вартість не замовлялась.
При цьому апеляційна інстанція зауважує наступне:
Визначальними та достатніми підставами для відшкодування збитків чинне цивільне законодавство визнає наявність вини порушника договірного зобов'язання у заподіянні збитків (стаття 614 Цивільного кодексу України), доведеність їх розміру (ч. 2 статті 623 Цивільного кодексу України) і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями порушника та понесенням збитків кредитором (ч. 1 статті 22 Цивільного кодексу України).
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина. При цьому, наявність порушення зобов'язань сама по собі не є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності за відсутності чи недоведеності причинно-наслідкового зв'язку між таким порушенням та завданням збитків. Позивачем не доведено наявність збитків, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та втратами позивача у сумі 16 563,30 грн.
Зважаючи на викладене та враховуючи приписи чинного законодавства, апеляційна колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача 16 563,30 грн. вартості втраченого та пошкодженого товару, оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження факту того, що пошкодження товару відбулося саме з вини відповідача.
Згідно п. 2.18 Договору від 16.07.2008 року № КЛ-0119 у разі втрати або пошкодження вантажу з вини перевізника, останній відшкодовує замовнику суму, що дорівнює вартості втраченого або пошкодженого вантажу, а також сплачує замовнику штраф у розмірі 10% вартості втраченого або пошкодженого вантажу.
Проте, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача штрафу у сумі 1 656,30 грн., з огляду на недоведеність позивачем факту перевезення відповідачем товару та вручення його отримувачу з ознаками пошкодження.
Стосовно заявленої позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 1 212,00 грн. пені за прострочення перевезення вантажу за видатковою накладною № ИЗ-0000754 від 14.12.2009р., судом враховано наступне:
Відповідно до ч. 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно вимог статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 2.19 Договору сторони погодили, що за порушення строків перевезення за даним договором перевізник сплачує замовнику неустойку у розмірі 2 % від вартості відповідного перевезення, строк якого порушено, за кожну годину затримки.
Прострочення перевезення вантажу за видатковою накладною № ИЗ-0000754 від 14.12.2009р. становить 120 годин, що підтверджується актом прийому продукції (товару) по кількості та якості від 21.12.2009р. та визнається відповідачем у залученому до матеріалів справи відзиві від 01.07.2010р.
Враховуючи викладене та п. 2.19 Договору, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1 212,00 грн. є правомірними та обґрунтованими. Період та строки нарахування вірні.
Також, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягнення з відповідача пені у розмірі 3 729,60 грн. за прострочення перевезення вантажу за видатковою накладною № ИЗ-000761 від 17.12.2009р., є безпідставним, оскільки перевезення товару згідно згаданої видаткової накладної здійснено відповідачем у строк встановлений Договором, а саме: протягом 48 годин, тобто - 19.12.2009р., що не заперечується позивачем та вбачається з акту прийому продукції (товару) по кількості та якості від 19.12.2009р., залученому позивачем до матеріалів справи.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач, в порушення зазначеної норми, належним чином позовні вимоги не обґрунтував, інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції під час апеляційного провадження не навів.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав задоволення позову лише в частині стягнення 1 212,00 грн. пені, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізалайн» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2010 року у справі № 8/167 - без змін.
3. Справу № 8/167 скерувати до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
18.10.10 (відправлено)