01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.10.2010 № 36/137
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Васильківська В.Є., довір. у справі
від відповідача -Не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу СПД - фізична особа ОСОБА_6
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.08.2010
у справі № 36/137 ( .....)
за позовом Фонд державного майна України
до Севастопольська міська рада
третя особа позивача СПД - фізична особа ОСОБА_6
третя особа відповідача
про визнання права власності
У березні 2010 р. до господарського суду м. Севастополя звернувся Фонд державного майна України (надалі - ФДМУ) з позовом до Севастопольської міської ради про визнання права власності на державне майно - окремо розташовану одноповерхову будівлю , загальною площею приміщень 190 кв.м , огородження і мощення , площею 2133 кв.м. , що знаходиться за адресою м. Севастополь, вул. Катерна, 38. Ухвалою від 22.03.2010р. позовні матеріали направлені до господарського суд м. Києва для розгляду по суті за правилами виключної підсудності.
Звертаючись з вимогою про визнання права власності, ФДМУ вказав на ту обставину, що нерухоме майно , спір про право цивільне на яке ним заявлено, розташоване на території військового містечка і на земельній ділянці, орендованій , поряд із об'єктами берегової інфраструктури в м. Севастополі, Чорноморським флотом РФ , згідно з Угодою між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР. Утім, зазначає ФДМУ, спірна будівля не використовується Чорноморським флотом РФ, у переліки майна, переданого Чорноморському Флоту за Міждержавною Угодою , не входить, в силу чого і на підставі п. 1 розпорядження КМУ від 21.12.05 р. № 555-р “Про управлінням майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР” є власністю держави України , управління якою покладено на ФДМУ.
Вимога до Севастопольської міської ради обґрунтована тим, що на думку позивача, відповідач не визнає права державної власності на нерухоме майно, свідченням чого є рішення Господарського суду м. Севастополя від 10.11.09 р. у справі № 5020-5/313, яке набрало законної сили і яким скасовано державну реєстрацію речових прав на об'єкт нерухомості - спірну будівлю за державою в особі органу , уповноважений управляти державним майном, яким є ФДМУ.
Місцевий господарський суд відмовив ФДМУ у задоволенні позову, обґрунтувавши свій висновок недоведеністю позивачем належними засобами доказування порушення з боку Севастопольської міської ради законних прав та охоронюваних інтересів Фонду державного майна України.
В основу своїх висновків місцевий господарський суд поклав факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Севастополя від 21.04.2009р. у справі № 5020-11/473-6/165 , з приводу того, що окремо розташована одноповерхова будівля загальною площею приміщень 190 кв.м., розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Катерна, 38 і щодо передання якої в оренду у договорі за участю ФДМУ та підприємця Джамаля , не мала статусу об'єкту нерухомого майна, оскільки в установленому законодавством порядку в експлуатацію не була введена.
Крім того, місцевий господарський суд на підставі фактів , встановлених рішенням Господарського суду міста Севастополя від 10.11.2009р. у справі № 5020-5/313 за позовом заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна”, Севастопольської міської ради , прийшов до висновку, що правовстановлюючі документи та речові права на нерухоме майно у ФДМУ відсутні, а інші, спростовуючи ці обставини докази , ним подані бути не можуть, оскільки Господарським судом м. Севастополя у справі № 5020-5/31 державна реєстрація речових прав власності держави на майно скасована з внесення відповідних змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що будівля не має статусу об'єкту нерухомого майна , оскільки в установленому законодавством порядку в експлуатацію не прийнята, а докази про державну реєстрацію права власності на це майно відсутні, тоді як ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачає, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації та державної реєстрації цього права. У цьому зв'язку місцевий господарський суд прийшов до висновку , що позивачем не доведено виникнення та наявності у нього права власності на спірне майно, що є підставою для відмови у позові.
З мотивами прийнятого судом рішення та висновком про недоведеність позову не погодилися позивач і третя особа на стороні позивача без самостійних вимог - підприємець ОСОБА_2..
Останній був залучений господарським судом м. Києва до участі у справі з тих міркувань , що підприємець перебував у відносинах оренди з позивачем щодо спірної будівлі , допоки у судовому порядку укладений між ними договір не був визнаний недійсним.
У скарзі апелянти просили скасувати рішення господарського суду м. Києва за неповним з'ясуванням судом обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи скаргу , ФДМУ вказував, що ним у позові вичерпно викладені обставини виникнення та наявності у держави права власності на нерухоме майно.
До таких обставин , на думку ФДМУ, належить відсутність рішення про передачу спірної будівлі до власності адміністративно-територіальної одиниці, фактичне використання майна Чорноморським Флотом РФ і відсутність відомостей про будівлю у переліках переданого Російській Федерації за Міждержавною Угодою з Україною 28.05.97 р. майна.
Вказував ФДМУ і на ту обставину, що держава у цілому і позивач зокрема, позбавлені можливості належним чином реалізувати свої правомочності щодо спірного майна через відсутність правовстановлюючих документів на це майно , а відтак, здійснити державну реєстрацію прав щодо нього.
Позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального прав, зокрема, ст.ст. 35 та 43 ГПК України . Неповне дослідження судом усіх обставин справи обґрунтоване ФДМУ тим, що питання введення в експлуатацію спірної будівлі не було предметом дослідження у суді першої інстанції, а свої висновки щодо цього місцевий господарський суд ґрунтував на фактах, встановлених іншим господарським судом у справі за участю сторін, які не є ідентичними сторонам по даній справі.
Інший апелянт, підприємець ОСОБА_2., заперечуючи висновки суду першої інстанції про те, що нерухоме майно , щодо якого існує спір про право цивільне , є об'єктом незавершеного будівництва і тому не може експлуатуватися за призначенням , послався на наявні у справі висновки Інспекції Держархбудконтролю у м. Севастополі.
Обидва апелянти вказували на неповноту дослідження судом першої інстанції наявних у справі доказів і на відсутність у мотивувальній частині рішення доводів, за якими ті чи інші наявні у справі докази буди відхилені судом .
Ухвалами від 03.09.2010 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів : Коротун О.М., головуючий , суддів Кропивна Л.В. (доповідач), Поляк О.І. апеляційні скарги прийняті до провадження та їх розгляд призначено у відкритому судовому засіданні на 22.09.2010 р.
У зв'язку з необхідністю витребування додаткових документів, розгляд апеляційних скарг був відкладений на 11.10.2010р. У судове засідання з'явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи , повідомлені належним чином про час і місце судового розгляду , не скористалися своїм правом на участь у розгляді апеляційної скарги. Вказана обставина не є перешкодою у розгляді апеляційних скарг та перегляді рішення по суті.
Розглянувши доводи апеляційних скарг , заслухавши пояснення представників сторін, які взяли участь у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За змістом абз. другого п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 555-р на ФДМУ покладені функції з управління державним майном, зазначеним у додатках 2 та 3 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту , підписаної 28 травня 1997 р. у м. Києві , та майном, яке не включено до цих додатків, але фактично використовується Чорноморським флотом Російської Федерації, за винятком майна, визначеного у постановах Кабінету Міністрів України від 30 січня 1996 р. N 142, від 31 січня 1996 р. N 143 , від 17 серпня 1998 р. N 1282 і від 29 квітня 1999 р. N 732 .
Суть доводів позивача про обставини набуття державою права власності на окремо розташовану одноповерхову будівлю , загальною площею приміщень 190 кв.м , огородження і мощення , площею 2133 кв.м. , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , зводиться до того, що розташування будівлі на земельній ділянці військового містечка , відсутність відомостей про будівлю у переліках майна, переданого за Міждержавною угодою між РФ та Україною про параметри поділу Чорноморського Флоту колишнього СРСР Чорноморському Флоту РФ, та у переліках майна, переданих у власність адміністративних одиниць , свідчать на користь того, що така будівля є власністю держави , на яку може бути визнано право власності у судовому порядку за правилами ст. 392 ЦК України.
Не заперечуючи тієї обставини, що Фонд державного майна України управляє спірним об'єктом , колегія суддів позатим вважає , що задоволення вимог про визнання права власності за державою на спірний об'єкт є передчасним.
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України), тому підстави набуття державою права власності на майно у т. ч. нерухоме , (за виключенням таких специфічних та притаманних лише державі підстав, як конфіскація та реквізиція , не є відмінними від підстав , набуття права власності на майно іншим учасниками цивільних відносин.
Як правильно зазначив суд першої інстанції , одним із способів набуття права власності (первісним) є створення речі для себе .
Інші способи, у т. ч. набуття права власності за правочинами , які не суперечать закону , вважаються похідними.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Колегія суддів виходить з того, правила ч. 1 ст. 392 ЦК України дають право на два позови.
Позивач може , по-перше: просити суд прийняти рішення (правопідтверджуюче ) , яке б підтвердило наявність у позивача права , яке виникло , існує, але не визнається чи оспорюється іншою особою; і по-друге: констатуючи наявність юридичного факту ( складу юридичних фактів) , який може бути підставою для виникнення права власності , позивач вправі просити суд винести рішення , яке матиме для позивача правопороджуюче значення , і на підставі якого він може звернутися за державною реєстрацією цього права у встановленому порядку.
Місцевий господарський суд на це належної уваги не звернув, суті позовних вимог і змісту вказаної норми не зрозумів, більше того , у рішенні неповністю навів текст норми права , спотворивши її зміст.
Під час розгляду справи суд першої інстанції витребував ухвалами від 14.06.2010 р та 23.06.2010р. ( а.с. 78, 79, 97, 98) від позивача надання доказів введення будівлі в експлуатацію в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У зв'язку з неподанням позивачем доказів введення об'єкту в експлуатацію, місцевий господарський суд скористався фактами, встановленими господарським судом м. Севастополя при розгляді інших справ і за іншим складом сторін , ніж ті, які беруть участь у даній справі, залишивши усупереч ст. 43 ГПК України поза увагою та оцінки інші наявні у справі документи.
Таке порушення норм ст. 35 та 43 ГПК України призвело до прийняття судом рішення за неповним з'ясуванням усіх обставин справи та без всебічної, повної та об'єктивної оцінки усіх наявних у справі доказів , у результаті чого місцевий господарський суд прийшов до хибного висновку, який прямо суперечить нормам матеріального права, що спірна будівля не має ознак нерухомості.
Колегія суддів звертає увагу на те, що до нерухомих речей(нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення ( ч. 1 ст. 181 ЦК України) .
Отже, ознакою нерухомості є пов'язаність об'єкту з землею , при переміщенні якого він втрачає свою вартісну оцінку та цільове призначення.
Суд першої інстанції не врахував, що об'єкти, побудовані до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 р. N 449 “Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення” , не втрачають статусу нерухомого майна лише на тій підставі , що вони експлуатувалися на момент набрання чинності цією постановою (05.08.1992р. ) і без передбаченого нею документу - акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію.
Колегія суддів вважає, що визначальними для можливості визнання права власності на завершений будівництвом об'єкт права власності, на який відсутні документи про прийняття його в експлуатацію і у зв'язку із чим втрачена можливість державної реєстрації речових прав на нього, крім тих, які наведені у ч.1 ст. 181 ЦК України , є наступні ознаками.
При цьому за аналогію закону відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України до вирішення даного спору суд апеляційної інстанції вважає можливим застосувати норми ст. 376 ЦК України , як такі, що не суперечать суті правовідносин та з тих міркувань, що вимоги, які ставляться до завершених будівництвом будівель, , не можуть бути меншими за ті , що пред'являються при визнанні права власності на самочинне будівництво.
Будівля, споруда , інше нерухоме майно не повинні порушувати прав інших осіб, відповідати містобудівним, санітарно-гігієнічним, протипожежним, радіаційним, екологічним, міцнісним та архітектурним вимогам , у т.ч. вимогам будівельних норм і правил; а їх експлуатація - забезпечувати безпечні умови праці, виробничої санітарії, захисту природного середовища та пожежної безпеки і не порушувати прав інших осіб.
Окремою умовою слід визнати наявність земельної ділянки, наданої для обслуговування нерухомого майна.
Утім, з наявних у справі документів судом апеляційної інстанції встановлено, що будівля, право власності на яку просить визнати за державою ФДМУ , вказаним ознакам не відповідає.
Так, з листа Севастопольського міського управління земельних ресурсів ( а.с 36) вбачається , що земельна ділянка за адресою вул. Катерна, 38 у м. Севастополі , входить у склад земельної ділянки, переданої в оренду Чорноморському Флоту РФ, а фактичним землекористувачем є в/ч 97701 ЧФ РФ.
Ця ж обставина підтверджується листами Будуправління Чорноморського Флоту РФ від 11.03.2009 р. , від 15.08.02 р. ( а.с. 37, 39) та схемою землекористування Чорноморського Флоту РФ ( а.с. 34-35).
Крім того у справі містяться документи технічного обстеження будівлі на предмет її відповідності вимогам містобудівному законодавству, будівельним нормам та правилам, здійсненого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополя. Висновок цього органу , який закону здійснює державний нагляд за додержанням вимог містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, будівельних норм, державних стандартів, норм і правил, свідчить про невідповідність будівлі вимогам БНіП 11-7-81 “Строительство в сейсмических районах” та вимогам ДБН В.1-1-94 ( а.с 30-32)..
Невідповідність будівлі будівельним нормам, державним стандартам , нормам і правилам, що створює небезпеку в її експлуатації , відсутність закріпленої за будівлею земельної ділянки, є підставами для у відмови у визнанні за учасником цивільних відносин права власності на будівлю.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції у зв'язку з невірним встановленням цим судом фактичних та суттєвих обставин , які становили предмет доказування по даному спору , підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні позову, а апеляційні скарги - частковому задоволенню.
Судові витрати, сплачені апелянтами за розгляд апеляційних скарг, покладаються на них.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційні скарги Фонду державного майна України та Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_6 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від у справі № 36/137 скасувати.
3. Прийняти по справі № 36/137 нове рішення .
4. Відмовити у задоволенні позову Фонду державного майна України до Севастопольської міської ради про визнання права власності за державою на окремо розташовану одноповерхову будівлю , загальною площею приміщень 190 кв.м , огородження і мощення , площею. 2133 кв.м. , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Матеріали справи № 36/137повернути місцевому господарському суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
14.10.10 (відправлено)