01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.10.2010 № 51/93
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
позивача: Ярчак І.С., дов.від 26.03.10 № 83,
відповідача 1: не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином,
відповідача 2: Железняк-Кранг І.В., дов.від 21.06.10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Агроцентр”
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2010
у справі № 51/93 ( )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Агроцентр”
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро”,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Хортиця-Агро”
про визнання права власності, розірвання договору поставки № 151-08/н від 11.03.08 та забов'язання вчинити дії
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Агроцентр” (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро” (далі - відповідач 1) права власності на овес “Чернігівський 28” 1 реп. в кількості 37,62 т, про розірвання договору поставки продукції № 151-08/н від 11.03.08, укладеного між ТОВ “Приватцентр- Агро” та ТОВ “Хортиця-Агро”, а також про повернення позивачеві вівса “Чернігівський 28” 1 реп. в кількості 37,62 т.
В процесі розгляду справи позивач звернувся до суду з заявою про уточнення, зміну підстав і предмету позову в порядку ст.ст.22, 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). В результаті цього позивач просить зобов'язати відповідача 2 відшкодувати завдану шкоду в натурі, передати позивачеві овес “Чернігівський 28” 1 реп. в кількості 37,62 т та зобов'язати відповідача 2 передати позивачеві докази надіслання йому повідомлення про відступлення права вимоги.
Надалі через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зміну підстав позову в порядку ст.22 ГПК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.10 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, що чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено право однієї юридичної особи звертатись до господарського суду із вимогами в інтересах іншої юридичної особи; спірний договір не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки у нього за цим договором не виникло ніяких прав та обов'язків.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати частково і прийняти нове рішення про розірвання договору поставки від 11.03.08 № 151-08/н. Скаргу аргументовано тим, що позивачем не втрачено право на звернення до суду із вимогою розірвання договору від 11.03.08 № 151-08/н чи іншою негрошовою або матеріальною вимогою; судом неправильно застосовано норми ст.1 ГПК України та ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про відсутність матеріального інтересу (майнової шкоди) у позивача, оскільки шкода, завдана майну, може відшкодовуватись в натурі шляхом передання речі того ж роду та тієї ж якості.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.10 позивачеві відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 27.09.10.
14.09.10 службою діловодства Київського апеляційного господарського суду зареєстровано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому представник відповідача 2 просить суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві відповідач 2 підкреслює, що відповідно до ст.1 ГПК України кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а не за захистом чужого права іншої юридичної особи; вимоги відповідача 1 за спірним договором поставки від 11.03.08 вважаються погашеними на підставі ч.2 ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
На адресу суду 27.09.10 від відповідача 2 надійшла телеграма, яка за своїм змістом є клопотанням про відкладення розгляду справи.
До початку судового засідання представником відповідача 1 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить розглядати справу за відсутності уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро”. Що стосується суті поданої апеляційної скарги, то відповідач 1 підтримує її доводи.
В судове засідання 27.09.10 представники відповідачів 1, 2 не з'явились.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.10 № 51/93 розгляд апеляційної скарги позивача відкладено на 11.10.10.
В судове засідання 11.10.10 представники відповідача 1 не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Про належне повідомлення учасників судового процесу про час і місце розгляду справи свідчить відбиток штампу, порядкові реєстрові номери та підпис працівника суду, зроблені 27.09.10 на звороті у лівому нижньому куті першого примірника ухвали суду апеляційної інстанції від 27.09.10 про відкладення розгляду справи.
Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 13.08.08 № 01-8/482 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Представники позивача та відповідача 2 не заперечували проти розгляду даної справи за відсутності представника відповідача 1.
Порадившись, колегія суддів ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у справі документами за відсутності представника відповідача 1.
Представник позивача в усній формі підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача 2, в свою чергу, підкреслював законність та відповідність прийнятого рішення положенням чинного законодавства.
Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, відзиву, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Спір у справі виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем 2 грошових зобов'язань щодо сплати за отриманий товар відповідно до умов договору від 11.03.08 № 151-08/н. За твердженням позивача, це є підставою для визнання за відповідачем 1 права власності на овес “Чернігівський 28” 1 реп. в кількості 37,62 т та розірвання спірного договору в зв'язку з істотним порушенням відповідачем 2 умов згаданого договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.08 між відповідачем 1 (за текстом договору “постачальник”) та відповідачем 2 (за текстом договору “покупець”) укладено договір поставки № 151-08/н продукції для сільгоспвиробництва (далі - договір поставки).
Відповідно до ст. 1 даного договору постачальник зобов'язався передати (поставити) в обумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Загальна кількість та найменування товару, що підлягав поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент), упаковка та маркування, ціна, строк поставки й інші умови визначалися специфікаціями (додатками до цього договору), які є невід'ємними частинами.
Згідно з п.п. 2.2 та 4.3 договору поставки строки й порядок поставки, вибірки (отримання) товару, строк оплати встановлюються сторонами в специфікації.
На підставі видаткової накладної від 29.04.08 № КИ-0000153 (арк.18) уповноважений представник відповідача 2 Шершень В.А., який діяв на підставі довіреності від 29.04.08 серії ЯОУ № 943036 (арк.19), отримав у відповідача 1 овес “Чернігівський 28” 1 реп. загальною вартістю 79002,00 грн.
В специфікації № 1 від 11.03.08 (арк.17), яка є невід'ємною частиною договору поставки, зазначено, що строк оплати товару до 01.10.08.
Матеріали справи свідчать, що відповідач 2 зобов'язання щодо оплати отриманого від відповідача 1 товару на виконав.
12.03.10 між відповідачем 1 (за текстом договору “первісний кредитор”) та позивачем (за текстом договору “новий кредитор”) укладено договір № 30/6-10р уступки права вимоги.
Відповідно до п.2.1 зазначеного договору первісний кредитор передав належне йому право вимоги виконання зобов'язань за договором поставки від 11.03.08 № 151-08/н, який укладено між ТОВ “Приватцентр-Агро” та ТОВ “Хортиця-Агро” і невід'ємних додатків до нього, а новий кредитор прийняв право вимоги, яке належить первісному кредитору за основним договором. В п.п.2.2 та 2.3 договору уступки права вимоги зазначено, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, які виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору; до нового кредитора переходить право вимоги первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
На думку колегії суддів, зазначений договір уступки права вимоги не може бути підставою та обґрунтуванням позовних вимог, які випливають з невиконання відповідачем 2 зобов'язань за договором поставки, з огляду на наступне.
21.10.09 ухвалою Господарського суду Запорізької області порушено справу №26/172/09 про банкрутство ТОВ “Хортиця-Агро”. В друкованому виданні “Голос України” від 28.10.09 (арк.62) розміщено оголошення про порушення провадження про банкрутство ТОВ “Хортиця-Агро”.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.01.10 у справі №26/172/09 затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів ТОВ “Хортиця-Агро”, які відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом 30-ти днів з моменту розміщення оголошення заявили свої вимоги до товариства. Так, конкурсними кредиторами було визнано ТОВ “ЛНЗ” та Публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк”.
Зміст зазначеної ухвали свідчить, що відповідач 1 у даній справі не звертався до ТОВ “Хортиця-Агро” про визнання його конкурсним кредитором в межах справи про банкрутство.
Окремим абзацом в резолютивній частині ухвали Господарського суду Запорізької області від 25.01.10 записано, що вимоги інших кредиторів вважаються погашеними.
Відповідно до ч.2 ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.
Таким чином, Закон про банкрутство пов'язує з пропуском конкурсними кредиторами строку, встановленого для подання ними заяв, припинення їх права вимоги бо боржника.
Аналізуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем 1 передано позивачеві свої права за договором уступки права вимоги у той час, коли в нього, згідно чинного законодавства, вже ніяких прав на вимоги виконання зобов'язання відповідачем 2 не було. Тобто, вимога позивача про розірвання договору поставки, укладеного між відповідачами, є необґрунтованою.
Колегія суддів звертає увагу також на положення ч.2 ст.651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
На думку колегії суддів, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що зазначена норма тлумачиться таким чином, що з вимогою про розірвання договору в судовому порядку у випадку недосягнення сторонами згоди щодо розірвання договору може звернутися саме особа, яка є стороною за спірним договором. У даній справі позивач не є стороною за спірним договором, а тому у нього відсутнє право на звернення до суду з такою вимогою.
Що стосується вимоги про визнання за відповідачем 1 права власності на овес “Чернігівський 28” 1 реп. в кількості 37,62 т.
Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, відносно подальшої долі свого майна рішення приймає лише його власник. Як зазначалося вище, позивач не є стороною договору поставки вівсу, а отже він позбавлений права звертатися до суду з позовом про визнання права власності.
Крім того, позивач заявив позовну вимогу про визнання права власності в інтересах іншої особи. Однак, чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено право однієї юридичної особи звертатись до господарського суду із вимогами в інтересах іншої юридичної особи, окрім випадків представництва відповідно до глави 17 ЦК України.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Аналізуючи викладене вище, позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог всупереч зазначеній вище статті.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.10 у справі № 51/93.
Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.10 у справі № 51/93 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Агроцентр” - без задоволення.
2. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді
13.10.10 (відправлено)