01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
23.09.2010 № 28/178
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача Дмітрієва В.В. дов. №35 від 09.07.2010 року
від відповідача: Букова Ю.В. дов. №б/н від 03.09.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Квант Груп-7"
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.08.2010
у справі № 28/178 ( .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Квант Груп-7"
до ТОВ "УніКредит Лізинг"
про визнання договору недійсним
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Квант Груп-7” до товариства з обмеженою відповідальністю „Унікредит Лізинг” про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 706 від 14.07.2008 року, з підстав невідповідності умов договору вимогам діючого законодавства України. Позивач зазначив, що оскільки договір фінансового лізингу повинен містити розмір лізингових платежів його недійсність у частині формування шляхом використання розрахунку лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти, встановлення (визначення лізингових платежів у доларах США) та застосування лізингових платежів в еквіваленті іноземної валюти тягне за собою недійсність Договору фінансового лізингу в цілому, оскільки сторони не досягли згоди щодо однієї з істотних умов Договору.
Також позивач зазначив, що визначення ціни договору та застосування лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти не відповідає вимогам чинного законодавства України та тягне за собою недійсність договору. Позивач стверджує, що надання права відповідачу згідно умов договору фінансового лізингу формувати, встановлювати та застосовувати ціну у еквіваленті іноземної валюти протирічить вимогам діючого законодавства України , зокрема ст. ст. 180,189 Господарського кодексу України та п.1 абз. 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 року “Про удосконалення порядку формування цін”.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.08.2010 р. у справі №28/178 у позові відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що при укладенні договору та додаткових угод позивач не заперечував проти умов договору, протокол розбіжностей сторонами не складався та не підписувався, а законом передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. .
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.08.2010 р. у справі №28/178, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, також заявлено про здійснювання фіксації судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що суд застосовуючи до спірних правовідносин положення ст. 524 ЦК України приходить до хибного висновку про можливість визначення сторонами у грошовому зобов'язанні еквіваленту іноземної валюти, оскільки положеннями ст. 175 ГК України та Постанови КМ України від 18.12.1998 року №1998 забороняють останнє.
Отже, договір є недійним, як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки лізинговий платіж встановлено у еквіваленті іноземної валюти.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.09.2010 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 16.09.2010 року представників позивача та відповідача, колегією суддів ухвалою від 16.09.2010 року розгляд справи було відкладено на 23.09.2010 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/2 від 22.09.2010 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Пантелієнко О.В. при розгляді інших справ, розгляд апеляційної скарги у справі №28/178 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Іваненко Я.Л. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.
За заявою позивача здійснено фіксацію судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 03.08.2010 року у справі №28/178 скасувати, прийняти нове рішення, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду від 03.08.2010 року у справі №28/178.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
14.07.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Унікредит Лізинг” (Лізингодавець) (надалі по тексту ТОВ „Унікредит Лізинг”, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю „Квант Груп-7” (Лізингоодержувач) (надалі по тексту ТОВ „Квант Груп-7”, позивач) укладено договір фінансового лізингу № 706 (надалі по тексту Договір № 706 - LD).
Згідно п. 1.1 Договору № 706 -LD Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у договорі, зокрема, у додатку № 1 до договору) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувача на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний Лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 616 370, 22 доларів США, у т.ч. ПДВ, що на дату підписання договору становить 2 984 526,26 грн.
Відповідно до п. 7.1 Договору № 706 складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 7.7 Договору № 706 -LD Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до договору на рахунок, зазначений в розділі 16 договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
Спір виник в наслідок того, що Позивач вважає договір фінансового лізингу № 706 недійсним, оскільки зазначений договір передбачає право відповідача формувати, встановлювати та застосовувати ціни у еквіваленті іноземної валюти, а це протирічить вимогам діючого законодавства України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом ( п. 7 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, надалі -Постанова ВСУ).
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 806 даного Кодексу України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 даного Кодексу ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.
Згідно ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст.192 Цивільного кодексу України. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Крім того, згідно з частинами 1, 2 ст. 533 даного Кодексу, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Пункт 7.7 Договору № 796 визначає, що Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, сплата платежів по договору проводилась позивачем в українській гривні, що підтверджується наданими до суду банківськими виписками з рахунку відповідача.
Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Проте, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним.
Приписи ст. 198 Господарського кодексу України не суперечать ст. 533 Цивільного кодексу України.
Сторони не порушили вказані норми, обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті.
Порядок сплати лізингових платежів, обумовлений сторонами в договорі відповідає нормі ст. 524 Цивільного кодексу України.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Як свідчать матеріали справи, при укладенні договору та додаткових угод позивач не заперечував проти умов договору, протокол розбіжностей сторонами не складався та не підписувався.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що вимога позивача про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 706 від 14.07.2008 року є необґрунтованою, а тому судом першої інстанції правомірно було відмовлено позивачу в позові.
За таких обставин, рішення Господарського суду м. Києва від 03.08.2010 року по справі №28/178 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Товариства з обмежено відповідальністю “Квант Груп-7”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю “Квант Груп-7”, залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 03.08.2010 року по справі №28/178 залишити без змін.
Матеріали справи № 28/178 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді