Справа № 320/16109/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
18 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, апелянт), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.02.2024 № 262740000876 в частині відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що враховується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців, періоду проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 27 днів; стажу роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора - 9 років 1 місяць 7 днів; стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, та яка надавала право для призначення на посаду судді - 1 рік 2 місяці 3 дні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що враховується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців, період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 27 днів; стаж роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора - 9 років 1 місяць 7 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, та яка надавала право для призначення на посаду судді - 1 рік 2 місяці 3 дні, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 30.01.2024 з виплатою недоотриманих сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправно, всупереч положенням частини другої статті 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) відмовлено у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді стажу роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора, половини строку навчання у юридичному навчальному закладі за денною формою навчання, період проходження строкової військової служби, а також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та яка надавала право для призначення на посаду судді.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 позовні вимоги задоволено повністю.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не має законодавчих підстав для врахування до стажу роботи на посаді судді, що враховується при обчисленні розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці: половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців, періоду проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 27 днів; стажу роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора - 9 років 1 місяць 7 днів; стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, та яка надавала право для призначення на посаду судді - 1 рік 2 місяці 3 дні, як зазначає позивач за змістом вимог.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 04.08.2003 № 802/2003 призначений у межах п'ятирічного строку на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Постановою Верховної Ради України від 11.12.2008 № 647-VI обраний на посаду судді цього суду безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 18.01.2024 № 141/0/15-24 позивач був звільнений з посади судді Господарського суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 № 30-к позивач відрахований зі штату Господарського суду міста Києва 29.01.2024.
Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 18.01.2024 № 141/0/15-24 стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, складає 35 років 1 місяць 14 днів, з яких: стаж роботи на посаді судді - 20 років 5 місяців 14 днів; половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 27 днів; стаж роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора - 9 років 1 місяць 7 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді - 1 рік 2 місяці 3 дні.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та одержував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV з 25.01.2019.
Згідно заяви ОСОБА_1 від 30.01.2024 позивача переведено на інший вид пенсії, а саме позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що підтверджується рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Подільський район) від 08.02.2024 № 262740000876 (а.с.37).
До заяви позивача від 30.01.2024, поданої до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про призначення/перерахунок пенсії були додані документи, передбачені пунктом 2 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 200/14891.
Як вбачається з протоколу призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для розрахунку розміру останнього органом Пенсійного фонду врахований стаж роботи позивача суддею 20 років 5 місяців 27 днів. Відповідно, розмір довічного грошового утримання позивача визначений як 50% його суддівської винагороди (а.с.66).
Однак, відповідачем до суддівського стажу позивача не зараховані: половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 27 днів; стаж роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора - 9 років 1 місяць 7 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді - 1 рік 2 місяці 3 дні.
27.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про здійснення перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням загального стажу роботи судді, що визначений у рішенні Вищої ради правосуддя від 18.01.2024 № 141/0/15-24 - 35 років 1 місяць 14 днів (а.с.14).
Листом від 22.03.2024 № 10597-8619/П-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що до стажу роботи судді дійсно не зараховані: половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, період проходження військової служби, стаж роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора, стаж роботи в галузі права, вимога щодо якого визначена законом та яка надавала право для призначення на посаду судді.
Зазначеним листом Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві також повідомило про те, що рішення від 08.02.2024 № 262740000876 за принципом екстериторіальності було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Вказуючи на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08.02.2024 № 262740000876 в частині відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що враховується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стажу роботи, що визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 18.01.2024 № 141/0/15-24, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду 1 рік 2 місяці 3 дні як стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, є протиправною.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Досліджуючи поняття щомісячного довічного грошового утримання судді, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 зазначив, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Такий підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці також знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон № 1402-VIII.
Питання отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці регламентовані статтею 142 Закону № 1402-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 137 Закону України № 1402-VIII передбачено, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Також до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
Такі висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною у постановах від 13.04.2022 у справі №420/1840/21, від 06.07.2023 у справі № 420/3746/21.
На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15.12.1992 № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII) та Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Згідно із абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України від 24.02.1994 № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII) визначено, що під поняттям «прокурор» слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
Таким чином, виходячи з положень зазначеної норми Закону № 1789-XII та абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 4015-XII, відповідно до наявних у трудовій книжці та послужному списку записів ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж роботи ОСОБА_1 на посадах: слідчого Броварського МВВС, слідчого міжрайонного слідчого відділу слідчого відділу МВС УРСР із 01.08.1987 по 01.03.1990, помічника прокурора Броварського району прокуратури Київської області, слідчого Іванківської міжрайонної прокуратури, старшого слідчого Іванківської міжрайонної прокуратури із 22.11.1995 по 29.05.2002.
Вказаний стаж роботи підтверджується записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
Отже, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню додатково 9 років 1 місяць 7 днів.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» у редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Із записів в копіях військового квитка та трудової книжки вбачається, що з 14.05.1977 по 11.05.1979 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу.
ОСОБА_1 з 1982 року по 1987 року відповідно до записів в копії трудової книжки та копії диплому навчався за денною формою навчання у Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка за спеціальністю «Правознавство».
З урахуванням наведеного до стажу роботи ОСОБА_1 , який дає йому право на звільнення у відставку, підлягають зарахуванню період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 27 днів та половина строку навчання у Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка - 2 роки 5 місяців.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про статус суддів», яка була чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, суддею міг бути громадянин України, який має стаж роботи у галузі права не менш як три роки.
ОСОБА_1 у період із 30.05.2002 до 03.08.2003 обіймав посаду помічника судді Вищого господарського суду України, що підлягає зарахуванню, як стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, відповідно, мав стаж роботи в галузі права - 1 рік 2 місяці 3 дні.
На підставі вищенаведеного в сукупності колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про протиправність та необґрунтованість відмови відповідача у зарахуванні позивач стажу роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора (9 років 1 місяць 7 днів); половини строку навчання у юридичному навчальному закладі за денною формою (2 роки 5 місяців); періоду проходження строкової військової служби (1 рік 11 місяців 27 днів); стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та яка надавала право для призначення на посаду судді (1 рік 2 місяці 3 дні) при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
При цьому колегія суддів акцентує увагу відповідача на тому, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Так, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується апелянтом, згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 18.01.2024 № 141/0/15-24 стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, складає 35 років 1 місяць 14 днів, з яких: стаж роботи на посаді судді - 20 років 5 місяців 14 днів; половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 5 місяців; період проходження строкової військової служби - 1 рік 11 місяців 27 днів; стаж роботи на посадах слідчого, старшого слідчого та помічника прокурора - 9 років 1 місяць 7 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді - 1 рік 2 місяці 3 дні.
За змістом оскаржуваної відповіді та апеляційної скарги відповідач жодним чином не мотивує підстави відхилення змісту рішення Вищої ради правосуддя від 18.01.2024 № 141/0/15-24.
Колегія суддів звертає увагу на статтю 2 Рекомендації Ради Європи CM/Rec (2007) 7 Комітету міністрів державам - членам щодо належного адміністрування (Council of Europe Recommendation CM/Rec(2007)7 of the Committee of Ministers to member states on good administration), згідно з якою адміністративні органи повинні діяти відповідно до закону; вони не повинні вживати довільних заходів, навіть застосовуючи свій розсуд.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 пункту 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина