Справа № 620/7231/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
18 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
20 травня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні копії посадової інструкції командира Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання надати посадову інструкцію командира Військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 29 квітня 2024 року звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, а саме копії посадової інструкції командира Військової частини НОМЕР_1 , однак відповідач протиправно і безпідставно відмовив у наданні запитуваної інформації.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 09 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що інформація, запитувана ним, є профільним напрямком діяльності відповідача, є дотичною до його функцій та входить до сфери його відання.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року та від 07 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
11 грудня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, 29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою (запит на інформацію) наступного змісту: «В березні поточного року я отримав відповідь на свій запит про інформацію за № 477з від 05 березня 2024 року.
Із тексту відповіді видно що посадова особа, а саме: командир Військової частини НОМЕР_1 , з якихось причин (можливо це: не профпридатність, невігластво, інтелектуальний розвиток, не здатність організувати роботу підлеглих, не знання чинного законодавства України, чи його саботаж та інше) не здатен керувати підпорядкованими йому по вертикалі підрозділами (військовими частинами, а саме НОМЕР_2 ).
У відповіді за № 477з від 05 березня 2024 року надана не повна та недостовірна інформація, яка підпадає під ознаки статті 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України.
Як свідчить вищезазначене та з метою усунення непорозуміння і врегулювання судового спору, пропоную Вам надати на мою адресу, належним чином завірену, копію посадової інструкції командира Військової частини НОМЕР_1 » (а.с. 7).
На вказаний запит відповідач надав відповідь №953з від 07 травня 2024 року, відповідно до змісту якої, посадові інструкції командира Військової частини НОМЕР_1 не обліковано, так як командир у своїй діяльності керується Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» та іншими нормативно-правовими актами (а.с. 9).
Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що з огляду на надану відповідь Військовою частиною НОМЕР_1 , запитувана інструкція не облікована у військовій частині, а командир в своїй діяльності керується Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Крім того, звернення ОСОБА_1 містить образливі висловлювання на адресу командира військової частини, що є неприйнятними. Заяви та скарги, що подаються до органів державної влади, мають відповідати вимогам чинного законодавства. У тексті цих документів не можна використовувати образливі та лайливі слова, символи, зокрема для надання особистих характеристик іншим особам, тим паче в умовах воєнного стану.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації визначено у Законі України «Про доступ до публічної інформації» від (далі - Закон №2939-VI ).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 13 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону №2939-VI до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Частинами першою та другою статті 19 Закону №2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів із дня отримання запиту.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частинами першою та другою статті 23 Закону №2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства, колегія суддів зазначає, що публічною інформацією, розпорядником якої є суб'єкт владних повноважень, є вся зафіксована та задокументована на будь-яких носіях інформація, що перебуває або має перебувати у його володінні, незалежно від того, чи була вона створена ним самостійно чи отримана від інших суб'єктів.
Таким чином, розпорядник інформації не може уникнути обов'язку надавати або оприлюднювати публічну інформацію лише у зв'язку з тим, що її не було створено. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов'язаний нею володіти відповідно до законодавства, він повинен ужити заходів щодо отримання або створення відповідної інформації.
Отже, визнання судом протиправними дій щодо відмови в наданні відповіді на інформаційний запит і зобов'язання розпорядника надати відповідь на запит як спосіб захисту порушених прав застосовується у випадку, коли розпорядник протиправно відмовився задовольняти запит особи щодо інформації, яка є в його володінні та зафіксована на певних матеріальних носіях.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 826/4222/17 від 08 березня 2024 року.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, запитувана інструкція не облікована у Військовій частині НОМЕР_1 , оскільки командир даної військової частини в своїй діяльності керується Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Відповідно до преамбули Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Положення Статуту поширюються на військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів.
На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що позивачем не спростовано висновки суду першої інстанції та не доведено обставин того, що посадова інструкція командира Військової частини НОМЕР_1 є в його володінні та зафіксована на певних матеріальних носіях або ж він повинен ужити заходів щодо отримання або створення відповідної інформації.
За таких обставин та правового врегулювання колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі № 620/7231/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина