П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 грудня 2024 р. Категорія: 106000000м. ОдесаСправа № 420/2869/24
Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.,
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивачка, звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просила суд: - визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.12.2023 р. № 349 про зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення та припинення виплат грошового забезпечення з 07.12.2023 р.; - зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення та здійснити недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення ОСОБА_1 з 07.12.2023 р, мотивуючи його тим, що позивач проходила військову службу у відповідача у званні старший солдат на посаді діловода служби інфраструктурного забезпечення логістики військової частини. 10 січня 2024 року ОСОБА_1 ознайомлено з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2023 року № 349, яким було наказано зняти позивача з усіх видів забезпечення та припинити їй виплату грошового забезпечення у зв'язку з нібито фактом того, що ОСОБА_1 не з'явилась на службу без поважних причин. Вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню у зв'язку із тим, що відповідачем на момент події не було подано заяву про кримінальне правопорушення та відповідно не було внесено відомості до ЄРДР за фактом нез'явлення на службу ОСОБА_1 , не отримано відповідного витягу з ЄРДР. На дату подання позову відповідний витяг з ЄРДР наявний, але датований 19.01.2024 року, а відомості до Реєстру внесено лише 16.01.2023 року, тобто майже через півтора місяці після дати видачі відповідного наказу. Окрім того, мова в ньому йде про те, що нібито ОСОБА_1 залишила військову частину 28.11.2023 р., що по-перше не відповідає дійсності, окрім того викликає питання як позивач могла залишити частину 07.12.2023, якщо вона нібито її залишила за майже два тижні до цього. Вказаний витяг з ЄРДР було згенеровано без жодних законних та правових підстав. Підставою для прийняття наказу по особовому складу щодо призупинення військової служби є саме витяг з ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення, чого відповідачем у даному випадку не було дотримано. Позивач стверджує, що в порушення вимог Положення № 1153/2008 оскаржуваний наказ як на підставу його видачі містить посилання на рапорт самої позивачки, хоча позивач у даний день перебувала в розташуванні військової частини, втім жодного рапорту не подавала на реєстрацію, такого рапорту не існує. Про протиправність оскаржуваного наказу, може свідчити і те, що такий було прийнято до проведення службового розслідування, а також і та обставина, що при його прийнятті відповідачем допущено процедурні порушення. ОСОБА_1 постійно перебувала за місцем служби, однак внаслідок протиправних дій командування відповідача, постійно чиняться перепони в її належному оформленні. Навпаки, завжди імітується відсутність позивачки за місцем служби з метою її приниження, дискримінації та статевою ознакою та невиплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, що підтверджується рядом рапортів, ініційованих кримінальних та судових проваджень.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 7 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 349 від 07.12.2023 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) недоотримане грошове забезпечення з 07 грудня 2023 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на усіх видах забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 07 грудня 2023 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 , який оскаржує позивач, передбачає, що виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 припинена у зв'язку із нез'явленням без поважних причин на службі. Посилання ОСОБА_1 на вимоги Положення № 1153/2008 у частині призупинення військової служби є не релевантним, оскільки зазначеним наказом не передбачено призупинення військовослужбовцю військової служби. Крім того, спеціальними підзаконними нормативно-правовими актами, які регулюють питання речового, продовольчого та інших видів забезпечення військовослужбовців, не передбачено його здійснення військовослужбовцям, які не з'явилися на службу без поважних причин протягом усього часу відсутності такого військовослужбовця на службі. У військовій частині НОМЕР_1 було проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 , за результатами якого було направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення до органів прокуратури, досудового розслідування та військової служби правопорядку, в результаті чого наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Військова частина НОМЕР_1 стверджує, що позивач не спростовує та не обґрунтовує поважності причини своєї відсутності на місці служби за місцем дислокації підрозділу. Посилання позивача на подання заяв про вчинення кримінального правопорушення щодо неї та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не спростовує відсутності поважних причин нез'явлення позивача на службу, а навпаки, підтверджує факт того, що позивач умисно намагається віднайти підстави для обґрунтування поважності відсутності на службі та невиконання своїх службових обов'язків. Позовна заява підписана не уповноваженою особою, оскільки такі повноваження у підписанта, на думку військової частини НОМЕР_1 , відсутні. За приведених аргументів та вказаних обставин відповідач вважає, що у даному випадку права позивача не були порушені, тому позов задоволенню не підлягає.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на момент виникнення спірних правовідносин проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
16 січня 2024 року Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Херсон) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відносно ОСОБА_1 .
У витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19.01.2024 року у кримінальному провадженні № 62024080200000109 зазначено, що до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, надійшло повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 про те, що солдат резерву взводу резерву 328 запасної роти старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 самовільно залишила місце несення служби в районі АДРЕСА_2 28.11.2023 року.
Судом встановлено, що пунктом 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 349 від 07.12.2023 року старшого солдата ОСОБА_2 , солдата резерву 328 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , наказано вважати такою, що не з'явився 07.12.2023 року без поважних причин на службу. З 07 грудня 2023 року зняти з усіх видів забезпечення та припинити виплату грошового забезпечення. Підстава - рапорт ОСОБА_1 № 17245 від 07.12.2023 року.
Не погоджуючись із прийнятим наказом, вважаючи його протиправним, а також стверджуючи про порушення прав у вигляді невиплати грошового забезпечення, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірність прийнятого наказу та його правових наслідків у вигляді невиплати позивачу грошового забезпечення та протиправно зняв ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення.
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Статтею 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), який також встановлює, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
За змістом статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно із статті 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту визначає, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно частини 3 статті 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України».
Стаття 45 Дисциплінарного статуту передбачає, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно статті 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Таким чином, військовослужбовець повинен дотримуватися військової дисципліни та неухильно виконувати свої обов'язки, а у разі їх ігнорування військовослужбовець може бути притягнутий до юридичної відповідальності.
За обставинами даної справи вбачається, що командир військової частини НОМЕР_1 при прийнятті оскаржуваного наказу в частині позивача керувався тим, що 07 грудня 2023 року ОСОБА_1 не з'явилася на службу без поважних причин.
Разом із тим, суд констатує, що матеріали адміністративної справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що 07 грудня 2023 року старший солдат ОСОБА_1 без поважних причин була відсутня на службі.
Надаючи відзив на позовну заяву (аркуш 2) військова частина НОМЕР_1 повідомила суду лише те, що за фактом самовільного залишення позивачем військової частини було проведено службове розслідування, однак вказані докази ані під час надання відзиву, ані станом на дату розгляду цієї адміністративної справи суду не були надані.
Також суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за фактом порушення військової дисципліни, яке за спірними правовідносинами і покликанням сторін мало місце 07 грудня 2023 року, оскільки саме у цей день, як стверджує відповідач, ОСОБА_1 була відсутня на службі без поважних причин.
При цьому, суд зауважує, що саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов'язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2023 року у справі № 420/8263/22.
Покликання апелянта на те, що відносно ОСОБА_1 проводиться досудове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини 28.11.2023 року у зв'язку із чим наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, суд оцінює критично, оскільки предметом розгляду даної справи є законність наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 349 від 07.12.2023 року, який виданий за фактом відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин саме цього дня.
Враховуючи вимоги статті 62 Конституції України, суд вважає, що сам факт реєстрації кримінального провадження відносно позивачки не є беззаперечним доказом того, що вина військовослужбовця у висунутому їй обвинуваченні є достовірно доведеною.
При розгляді справи відповідачем не надано обвинувального вироку суду відносно ОСОБА_1 , який би набрав законної сили за фактом її притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 407 КК України.
Також суд зважає на те, що позивачка заперечує обставину відсутності на службі 07.12.2023 року, а також обставину написання власноручно рапорту №17245 від 07.12.2023 року (а.с.17).
Відповідачем, у свою чергу, такі аргументи позивачки не спростовані належними доказами.
За відсутності доказів порушення позивачем військової дисципліни за фактом її відсутності на службі без поважних причин 07 грудня 2023 року, суд приходить висновку, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2023 року № 349 є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд вважає, що достатнім для повного й ефективного захисту порушених прав позивача є скасування наказу в частині, а саме пункту 7, позаяк саме цей пункт оскаржуваного наказу і стосується ОСОБА_1 .
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення та здійснити недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення позивачу з 07.12.2023 р., суд враховує таке.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що “служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, держава гарантує військовослужбовцю належне матеріальне грошове забезпечення при проходженні ним військової служби, враховуючи при цьому як звання та посаду, так і характер й інтенсивність службових обов'язків.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII вказано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
За змістом пункту 14 Розділу І Порядку № 260 слідує, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Пунктом 15 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення зокрема не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
З урахуванням того, що під час розгляду даної адміністративної справи факт відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин не знайшов свого підтвердження, а за висновками суду прийнятий наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 349 від 07.12.2023 року визнано протиправним та скасовано, суд приходить висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання грошового забезпечення з 07 грудня 2023 року, оскільки саме з цієї дати їй було припинено виплату грошового забезпечення за відсутності правових підстав для цього.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати недоотриманого грошового забезпечення з 07 грудня 2023 року є обґрунтованими, а відтак їх належить задовольнити.
Статтею 9-1 “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що продовольче забезпечення військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачає випадки, коли здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовцям призупиняється, а саме у разі призупинення військової служби (пункт 144-2 Положення) та у випадку звільнення з військової служби (пункт 242 Положення).
Як встановлено судом під час офіційного з'ясування обставин справи військова служба ОСОБА_1 не призупинялася на момент виникнення спірних правовідносин, відомості щодо звільнення позивача з військової служби матеріали справи також не містять.
Враховуючи вищевикладене, а головним чином беручи до уваги те, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 349 від 07.12.2023 року в частині позивачки визнано судом протиправним й скасовано, то ОСОБА_1 має право на дотримання усіх видів забезпечення як військовослужбовець з 07.12.2023 року.
Суд враховує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути “ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі “Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі “Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі “Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, за наявного правового регулювання та встановлених обставин суд робить висновок, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню у спосіб (із внесенням правок до змісту позовних вимог про здійснення недоотриманого продовольчого речового та інших видів забезпечення позивачки):
визнання протиправним та скасування пункту 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 349 від 07.12.2023 року;
зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення з 07 грудня 2023 року;
зобов'язання військової частини НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на усіх видах забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 07 грудня 2023 року.
Що ж стосується доводів апелянта про те, що позовна заява підписана не уповноваженою особою, то суд їх відхиляє у зв'язку із тим, що матеріали справи містять належні та допустимі докази повноважень представника позивачки (а.с.11-13), а відповідачем протилежне не доведено.
Враховуючи те, що відповідач не довів правомірність прийнятого наказу та його правових наслідків у вигляді невиплати позивачу грошового забезпечення та протиправно зняв ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення, суд вважає за необхідне позов задовольнити з вищенаведених мотивів (частково, оскільки скасуванню підлягає виключно окремий пункт оскаржуваного наказу).
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року по справі № 420/2869/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький