01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.10.2010 № 33/492
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
від третьої особи 1 не з'явився
від третьої особи 2 не з'явився
від третьої особи 3 не з'явився
від третьої особи 4 не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Діавест-Київ"
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.07.2010
у справі № 33/492 ( .....)
за позовом ТОВ "Діавест-Київ"
до Публічне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест"
третя особа позивача
третя особа відповідача Закрите акціонерне товариство "Діавест+"
ТОВ "ТД офіс Україна"
ТОВ "ХабібіБуд"
Громадянин України ОСОБА_2
про визнання іпотечного договору № 620/636/1176-Ф/ІП-1 від 11.07.2008
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк Інвест», треті особи: Закрите акціонерне товариство «Діавест+», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «ХабібіБуд», Громадянин України ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору № 620/636/1176 - Ф/ІП - 1 від 11.07.2008.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 у справі № 33/492 у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 у справі № 33/492 повністю та прийняти нове, яким визнати недійсним іпотечний договір № 620/636/1176 - Ф/ІП - 1 від 11.07.2008 у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення судом першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Іншими учасниками судового процесу не використано право передбачене статтею 96 ГПК України та не надано суду своїх письмових відзивів на подану апеляційну скаргу.
Позивач, відповідач та треті особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року №02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача, відповідача та третіх осіб.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:
Як зазначено в позовній заяві та відображається в поданій апеляційній скарзі, позивач вважає, що іпотечний договір було укладено з перевищенням повноважень Генеральним директором ТОВ "Діавест-Київ", а саме в договорі визначено документ на підставі якого генеральний директор був уповноважений на укладання даного правочину - це Протокол загальних зборів учасників ТОВ «Діавест-Київ»№ 19 від 07.07.2008, однак проаналізувавши даний протокол позивач робить висновок, що даним протоколом Генеральний директор ТОВ «Діавест-Київ» був уповноважений тільки на «підписання кредитного договору» - що не є тотожнім з іпотечним договором, відповідно до якого ТОВ «Діавест-Київ» є не позичальником, а майновим поручителем, «та контролю за отриманням і поверненням кредиту» - цим повноваження Генерального директора обмежувались.
Також, позивач зазначає, що всі рішення щодо забезпечення власним майном виконання зобов'язань приймаються на загальних зборах засновників ТОВ «Діавест-Київ» та фіксуються в протоколі загальних зборів засновників ТОВ «Діавест-Київ», і на яких одразу визначається особа, яка буде уповноважена на підписання всіх фінансових документів щодо майнової поруки, але такий протокол відсутній.
Згідно із умовами даного договору позивач є майновим поручителем за трьома кредитними договорами.
Як зазначає позивач в поданій апеляційній скарзі, іпотечний договір не було змінено у встановленому чинним законодавством порядку та відповідно до положень іпотечного договору, позивач не надавав згоди на його зміну, зміни призвели до істотного збільшення зобов'язань позивача за договором, таким чином іпотечний договір є припиненим на підставі статті 559 Цивільного Кодексу України, яка визначає, що «порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності».
Дослідивши докази наявні в матеріалах справи та інші документи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог та не приймає до уваги доводи викладенні в поданій апеляційній скарзі виходячи з наступного:
Позивач наголошує на відсутність у керівника ТОВ «Діавест-Київ» достатньої дієздатності на укладання спірного договору, але дослідивши матеріали справи колегія суддів не погоджується з даним твердженням позивача і вважає за потрібне зазначити наступне.
11 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Сведбанк Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ» було укладено Іпотечний договір № 620/636/1176-Ф/ІП-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою C. M., зареєстрований в реєстрі за номером 4176.
Іпотечний договір зі сторони Іпотекодавця був підписаний керівником останнього, який діяв на підставі Статуту ТОВ «Діавест-Київ».
Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що вищим органом товариств з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вказана норма кореспондується з п. 12.2.1. Статуту ТОВ «Діавест-Київ».
Пунктом 12.16. Статуту ТОВ «Діавест-Київ» встановлено, що Дирекція, яка є виконавчим органом товариства, вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції Загальних зборів учасників.
До виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ «Діавест-Київ», згідно п. 12.13. Статуту ТОВ «Діавест-київ» не віднесено питання погодження загальними зборами учасників договорів забезпечення.
Відповідно до п. 12.18. Статуту ТОВ «Діавест-Київ», Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства, укладати угоди та інші юридичні акти. Господарські договори (угоди) товариства підписуються Генеральним директором товариства.
Листом № 08/07 від 08.07.2008, наявного в матеріалах справи, ТОВ «Діавест-Київ» підтвердило Банку, що з моменту заснування товариства дирекція не створювалась, усіма повноваженнями, наданими дирекції відповідно до статуту, наділений Генеральний директор.
Отже, з врахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що укладання іпотечного договору не вимагало отримання окремого погодження (затвердження) Загальними зборами учасників ТОВ «Діавест-Київ». Іпотечний договір зі сторони іпотекодавця був підписаний його керівником, а саме - Генеральним директором, який діяв на підставі Статуту, а відтак, відсутні підстави для визнання недійсним іпотечного договору.
Відповідно до п. 9.2. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року, «наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає».
Також колегія звертає увагу на той факт, що пунктом 3.2.4. іпотечного договору на іпотекодавця покладено обов'язок застрахувати у погодженій з Банком страховій компанії за його рахунок предмет іпотеки у повному обсязі на його повну договірну (заставну) вартість на користь Банка. На виконання вказаного пункту іпотечного договору, 16.07.2008 позивач уклав з ЗАТ «Страхова компанія «Український Страховий Альянс» договір страхування майна серія КБ 1106263 № 07/06, і як вбачається зі змісту договору страхування майна, позивач застрахував предмет іпотеки на його повну договірну (заставну) вартість 58 970 685,88 грн.), та визначив вигодонабувачем в договорі Банк.
Крім того, згідно із листом підписаним ЗАТ «Діавест +», ТОВ «Діавест-Київ» та ТОВ «ТД «Офіс Україна», зареєстрованого Банком 28.08.2009 року за вхідним номером 30/1376, ТОВ «Діавест-Київ» звернулось до Банку з пропозицією погашення кредитної заборгованості перед Банком за рахунок передачі, у власність заставного нерухомого майна згідно Іпотечного договору № 620/636/1176-Ф/ІП-1 від 11.07.2008 доку.
Враховуючи вищезазначене та надаючи правову оцінку обставинам справи, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними іпотечного договору №620/636/1176-Ф/ІП-1 та бере до уваги той факт, що позивачем не надано належних доказів, із якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Підставою недійсності господарського зобов'язання за статтею 207 Господарського кодексу України є його невідповідність вимогам закону, вчинення з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, укладення зобов'язання з порушенням господарської компетенції (правосуб'єктності).
Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно із статтею 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до положень статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест - Київ» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Діавест - Київ» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 у справі № 33/492 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від від 15.07.2010 у справі № 33/492 залишити без змін.
Матеріали справи № 33/492 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді