01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.09.2010 № 20/74
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Ярчак І.С. - дов. №78 від 23.03.2010р.;
від відповідача: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПСГП "Сокиринське"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.06.2010
у справі № 20/74 ( .....)
за позовом ТОВ "Приватцентр-Агро"
до Приватне сільськогосподарське підприємство "Сокиринське"
про стягнення 305419,52 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Приватцентр Агро” (далі - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства сільськогосподарського підприємства „Сокоринське” (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції №КИ-3-200309/з-Кч від 20.03.2009р. у розмірі 305 419,52 грн. (з них: 264 512,64 грн. - основний борг, 22 219,06 грн. - пеня, 15 394,64 грн. - інфляційні втрати, 3 293,18 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи це тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Відповідач визнав позовні вимоги в частині суми основного боргу, однак заперечував проти нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних та просив суд зменшити їх розмір втричі.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2010р. у справі №20/74 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 264 512,64 грн. заборгованості, 22 219,06 грн. пені, 3 261,11 грн. 3% річних, 15 394,64 грн. інфляційних втрат, 3 053,87 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2010р. у справі №20/74 скасувати в частині відмови у зменшенні розміру санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, прийнявши нове рішення, яким втричі зменшити розмір санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки скрутному фінансовому становищу відповідача, не застосовано ст. 233 Господарського кодексу України і не зменшено розмір штрафних санкцій, хоча відповідач звертався з відповідним клопотанням під час судового розгляду в місцевому господарському суді.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2010р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Верховця А.А., Іваненко Ю.Г.
13.09.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Представник відповідача у судове засідання 15.09.2010р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 29.09.2010р.
27.09.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по суті обставин, викладених в апеляційній скарзі.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Суліма В.В.
Представник позивача у судовому засіданні 29.09.2010р. заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник відповідача у судове засідання 29.09.200р. не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
20.03.2009р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №КИ-3-200309/з-Кч (далі - Договір), у відповідності до умов якого (п.п.1.1, 4.3, 8.3) постачальник зобов'язався передати покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва (далі - товар), а покупець - прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Строк оплати товару зазначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору. За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару, покупець зобов'язався сплачувати на користь постачальника пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 330 315,90 грн. Приймання-передача товару підтверджується видатковими накладними №КН-0000042 від 01.04.2009р., №КН-0000091 від 17.04.2009р., №КН-0000115 від 22.04.2009р., №КН-0000173 від 08.05.2009р., №КН-0000230 від 28.05.2009р., №КН-0000338 від 03.06.2009р. та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №ЯПР-579608 від 01.04.2009р., №ЯПР-579609 від 17.04.2009р., №ЯПР-579614 від 22.04.2009р., №ЯПР-579626 від 08.05.2009р., №ЯПР-579641 від 25.05.2009р., №ЯПР-579671 від 03.07.2009р.
Однак, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, оплативши позивачу лише частину вартості поставленого товару у сумі 65 803,26 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №95 від 27.03.2009р., №169 від 22.05.2009р. та №212 від 01.07.2009р. (копії перелічених документів наявні в матеріалах справи).
Місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги, зазначивши про невірний розрахунок позивачем суми 3% річних.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).
В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов'язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 330 315,90 грн. в порядку та строки, погоджені сторонами в Договорі, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними та довіреностями на отримання ТМЦ. Натомість відповідач перерахував позивачу лише частину вартості поставленого товару у сумі 65 803,26 грн., решта оплачена не була, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 264 512,64 грн.
Належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання своїх договірних зобов'язань в частині здійснення повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар відповідач суду не надав, тоді як відповідно до ч.1 ст. 33, ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність заборгованості у сумі 264 512,64 грн. відповідачем також не заперечувалась.
Зважаючи на вищевикладені обставини, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 264 512,64 грн.
У відповідності до п.8.3.1 Договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
Окрім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості також є обґрунтованим.
При цьому, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про невірний розрахунок позивачем суми 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, у зв'язку з чим в цій частині вимог позов підлягає частковому задоволенню, а саме у сумі 3 261,11 грн.
Відносно посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було застосовано норми ст. 233 Господарського кодексу України та не зменшено втричі розмір штрафних санкцій у зв'язку зі складним фінансовим становищем відповідача, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
В п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, зменшення штрафних санкцій є виключно правом, а не обов'язком суду.
Відповідач в своїй апеляційній скарзі включає до складу штрафних санкцій, окрім пені, також суми інфляційних втрат та 3% річних, однак відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України останні за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а відносяться до окремої форми відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Приймаючи рішення місцевим господарським судом було надано оцінку як розміру заподіяних позивачу збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, так і стану виконання цих зобов'язань. По-перше, розмір штрафних санкцій (пені) не перевищує суми завданих позивачу збитків. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів ані на підтвердження вчинення дій за період існування заборгованості, скерованих на її погашення, ані на підтвердження скрутного фінансового стану підприємства. Окрім того, діючим законодавством передбачено, що відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
За таких обставин, в даному конкретному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені, належної до стягнення з відповідача на користь позивача за прострочення виконання договірних зобов'язань в частині оплати вартості поставленого товару.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не було надано доказів на спростування вищенаведених обставин.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тому апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства „Сокоринське” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2010р. у справі №20/74 - без змін.
2. Матеріали справи №20/74 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
07.10.10 (відправлено)