01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
22.09.2010 № 30/21
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача -Гаврилова І.А за довіреністю,
від відповідача -Буняк Ю.І. за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-Укрнєфтєпродукт"
на рішення Господарського суду м.Києва від 04.03.2010
у справі № 30/21 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-Укрнєфтєпродукт"
до ТОВ "Комерційна фірма "Профсервісзбут"
про стягнення 389501,35 грн.
У грудні 2009 року ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтепродукт» (позивач) звернувся до ТОВ «Комерційна фірма « Профсервісзбуд» (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 389 501, 35 грн. боргу, ( 359 155, 20 грн. - основного боргу, 21 549, 31 грн. - витрат від інфляції, 8 796, 84 грн. - 3% річних). Судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2010 року у справі № 30/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у справі №30/21 від 04.03.2010 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи які мають значення для справи. А саме: при винесенні рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідач в порушення умов договору суборенди не передав у встановлені строки позивачу предмет суборенди, акт приймання-передачі між сторонами не підписаний, тобто приміщення не перебувало у фактичному володінні позивача, а отже авансовий платіж, сплачений в рахунок орендних платежів за два місяці за користування приміщенням, якого не відбулося, підлягає поверненню.
Відповідачем було надано письмовий відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважаючи їх не обґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності, вважає рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2010 у справі №30/21 законним, об'єктивним і таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а тому просить залишити рішення суду без змін, а подану на нього апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть - Укрнафтопродукт» - без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як вбачається з матеріалів справи 10.10.08. між ТОВ «Комерційна фірма «Профсервісзбут» (Орендодавець) та ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт» (Суборендар) укладено Договір суборенди нежилого приміщення № 5-08-С.
Відповідно до п. 5.2.1. договору відповідач зобов'язався передати у період з 25.12.08. по 15.01.09., а Суборендар прийняти в строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 615 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Дегтярівська, 62, м. Київ.
Пунктом 4.1 Договору суборенди, сторонами було погоджено розмір орендної плати за місяць, який за даним Договором суборенди складає 179577,60 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, нежиле приміщення, що підлягає передачі, відповідно до укладеного Договору суборенди є власністю ВАТ «Науково-дослідний інститут фермських машин», що підтверджується Свідоцтвом про право власності серії НП № 010004225, виданого Головним управлінням з питань майна Київської міської державної адміністрації 26.06.2001., та перебуває в користуванні відповідача на підставі Договору оренди нежилого приміщення № 11-08 від 09.10.2008. з власником приміщення - ВАТ «Науково-дослідний інститут фермських машин».
Право відповідача передавати спірне приміщення в тимчасове оплатне користування третім особам на правах суборенди передбачено п. п. 1.4, 6.1.2 Договору оренди.
Згідно п. 2.3 Договору суборенди, сторонами погоджено, що при передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується повноважними представниками сторін.
Відповідно до 2.4 Договору, об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання приміщення.
Пунктом 4.2 Договору суборенди передбачено, що орендна плата нараховується з дати підписання акту здачі-приймання.
У відповідності до п. 4.4 Договору суборенди встановлено, що впродовж 8-ми банківських днів з дати підписання даного Договору суборенди, Суборендар сплачує на користь Орендодавця авансовий платіж у розмірі двомісячної орендної плати, передбаченої цим Договором, за останній та передостанній місяці дії Договору.
На виконання умов договору, позивач, і даний факт не заперечується відповідачем, перерахував на користь останнього встановлений авансовий платіж у розмірі 179577,60 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 1692 від 21.10.2008 року.
Звертаючись з позовом про стягнення суми, апелянт обґрунтовує свої вимоги тим, що, відповідач в порушення умов договору суборенди не передав у встановлені строки позивачу предмет суборенди, акт приймання-передачі між сторонами не підписаний, тобто приміщення не перебувало у фактичному володінні позивача, а отже авансовий платіж, сплачений в рахунок орендних платежів за два місяці за користування приміщенням, якого не відбулося, підлягає поверненню.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно п. 5.2.1 Договору суборенди визначено, що відповідач зобов'язався передати у період з 25.12.08. по 15.01.09., а позивач зобов'язався прийняти у строкове платне користування визначене Договором суборенди нежиле приміщення.
Відповідно до п. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно п. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Як передбачено п. 9.1 Договору суборенди право розірвання Договору в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін у випадку настання хоча б однієї з наступних обставин:
- знищення або приведення в непридатний (аварійний) стан для цільового використання об'єкту оренди;
- ліквідації однієї з сторін Договору або визнання її банкрутом в передбаченому чинним законодавством порядку;
- несплати Суборендарем авансового платежу в розмірі та в строки, передбачені п. 4.4 даного Договору суборенди.
Відповідно до п. 9.2 Договору суборенди, договір вважається розірваним з моменту отримання однією Стороною письмового повідомлення іншої Сторони. При цьому в такому письмовому повідомленні про розірвання Договору обов'язково мають бути зазначені підстави для розірвання.
Крім того, сторони передбачили п. 9.3 договору, що він може також бути розірваний в односторонньому порядку за умови направлення однієї із сторін письмового попередження про намір розірвати цей договір не пізніше як за 2 (два) місяці до дати розірвання.
В матеріалах справи наявним є лист Представництва ВАТ „Татнєфть” в Україні ім. В.Д. Шашина № 695/04 від 06.11.2008 року яким повідомило відповідача про розірвання договору суборенди в односторонньому порядку з ініціативи суборендаря, в зазначеному листі Представництво посилається на те, що в зв'язку з фінансовою кризою в країні та нестабільним фінансовим становищем було прийнято рішення про ліквідацію Представництва ВАТ „Татнєфть” ім. В.Д. Шашина, що робить неможливим подальше співробітництво за договором суборенди.
В зв'язку з зазначеним у листі № 695/04 від 06.11.08., апелянт просив відповідача повернути йому 359155,20 грн. авансового платежу за Договором суборенди, сплаченого на підставі платіжних доручень № 1691 від 21.10.08. та 1692 від 21.10.08.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передати спірне приміщення позивачу відповідно до умов Договору суборенди відповідач повинен був у період з 25.12.08. по 15.01.09 ., але як свідчать матеріали справи, ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт» звернулось до відповідача про дострокове розірвання в односторонньому порядку Договору суборенди ще до початку періоду, у який повинно було передаватись спірне майно.
Отже, з вищезазначеного вбачається, що ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт» своїм листом № 695/04 від 06.11.08. повідомило відповідача про небажання продовжувати договірні відносини за Договором суборенди № 5-08-С від 10.10.08.
За таких обставин, судом першої інстанції правомірно було встановлено, що до початку запланованого періоду приймання-передачі об'єкта суборенди (з 25.12.08. по 15.01.09.), Суборендар повідомив відповідача про те, що він не буде приймати в суборенду спірне приміщення. та вимагав повернути, сплачений ним за Договором суборенди авансовий платіж в розмірі 359155,20 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що відповідно до умов п. 9.1, п. 9.2, 9.3 Договору суборенди та згідно листа № 695/04 від 06.11.08., Договір суборенди було розірвано в односторонньому порядку з ініціативи Суборендаря.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, а тому твердження апелянта про бездіяльність відповідача по передачі у встановлений строк об'єкта суборенди є безпідставними та необґрунтованими.
Як свідчать матеріали справи, платіжними дорученнями № 1691 від 21.10.08. та 1692 від 21.10.08., відповідно до п. 4.4 Договору суборенди, ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт» сплатило на користь відповідача авансовий платіж у розмірі двомісячної орендної плати, передбаченої Договором, за останній та передостанній місяці дії Договору суборенди у розмірі 359155,20 грн.
Пунктом 4.5 Договору суборенди передбачено, що авансовий платіж автоматично зараховується суборендарю (за виключенням можливих відповідних відрахувань) в рахунок орендних платежів за останній та передостанній місяці суборенди.
Отже договором чітко визначено, що дані платежі є саме не завдатком а авансом.
Також проти даного не заперечували й самі представники позивача.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що до даного спірного питання не можуть застосовуватися положення ст. 571 ЦК України, щодо порядку повернення завдатку в разі відмови від укладення договору з ініціативи однієї із сторін.
Крім того, нормами чинного законодавства України не передбачено порядку та підстав для повернення авансового платежу.
Відповідно до п.8.2 Договору суборенди сторонами встановлено, що у випадку відмови суборендаря від прийняття об'єкту оренди в строки та у порядку, визначені ст. 2 Договору суборенди, а також у випадку розірвання Договору суборенди за ініціативою суборендаря до закінчення терміну оренди, суборендар сплачує на користь орендодавця штраф у розмірі двомісячної орендної плати за цим Договором.
Тим же пунктом Договору суборенди встановлено, що сторони дійшли взаємної згоди також про те, що у такому випадку в рахунок штрафу Орендодавцем буде зараховано кошти авансового платежу, здійсненого Суборендарем у відповідності до п. 4.4 Договору суборенди.
Таким чином, з наведеного вбачається, що як засіб забезпечення зобов'язання, сторонами було передбачено саме штраф. В зв'язку з чим, щодо механізму реалізації даного засобу забезпечення зобов'язання, сторони домовились, що в рахунок штрафу Орендодавцем буде зараховано кошти авансового платежу.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що апелянт, уклавши із відповідачем Договір суборенди, погодився на визначені в ньому умови, тобто сторони добровільно дійшли взаємної згоди про те, що у випадку відмови суборендаря від прийняття об'єкту оренди в строки та у порядку, визначені договором, а також у випадку розірвання договору за ініціативою суборендаря до закінчення терміну оренди, в рахунок штрафу орендодавцем буде зараховано кошти авансового платежу, здійсненого суборендарем у відповідності до п. 4.4 Договору суборенди.
А тому, коли ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт» повідомило про те, що не бажає продовжувати договірні відносини (не прийме у користування об'єкт суборенди та розриває Договір суборенди), відповідач правомірно скористався своїм правом та стягнув з позивача штраф, шляхом зарахування сплачених сум авансових платежів в розмірі 359155,20 грн.
Представником апелянта не доведено ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції факту порушення їх прав з боку відповідача.
З огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт» в частині стягнення з відповідача на користь позивача 359155,20 грн. основного боргу.
Оскільки не підлягає задоволенню вимога позивач по стягнення основної суми боргу, то відповідно не підлягає задоволенню й вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що були заявлені позивачем.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції та вважає, що судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Татнєфть-Укрнєфтєпродукт” не підлягає задоволенню.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 04.03.2010р. у справі №30/21 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть - Укрнафтопродукт» залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №30/21 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
27.09.10 (відправлено)