01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.09.2010 № 10/152
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином;
від відповідача - не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Моторне (транспортне) страхове бюро України
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.07.2010
у справі № 10/152 ( .....)
за позовом Моторне (транспортне) страхове бюро України
до ТОВ "Н-Транс"
про відшкодування витрат в порядку регресу
Моторним (транспортним) страховим бюро України» (надалі позивач) заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Транс» (надалі відповідач) 7 852,94 грн. збитків порядку регресу, розмір якого становить сума страхового відшкодування, сплаченого позивачем. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 1172, 1191 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з огляду на ті обставини, що позивачем на користь ОСОБА_1. було сплачено страхове відшкодування у розмірі 7 852,94 грн., у зв'язку з чим, у позивача виникло право регресу до відповідача на суму виплаченого страхового відшкодування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2010 року у даній справі позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 7 852,94 грн. - страхового відшкодування. Суд першої інстанції посилаючись на приписи статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, встановивши, що позивач набув право зворотної вимоги до відповідача щодо відшкодування понесених позивачем витрат у розмірі 7 852,94 грн. за шкоду, заподіяну водієм ТОВ «Н-Транс» власнику транспортного засобу марки Мерседес (р.н. НОМЕР_1) і розмір якого позивачем відшкодовано на користь ОСОБА_1.
Позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України не погоджуючись із рішенням Господарського суду м. Києва від 08.07.2010 року у цій справі просить його скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення витрат за юридичні послуги.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- заявник посилаючись на приписи статті 44 Господарського процесуального кодексу України наголошує на тому, що судом першої інстанції в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України не було надано належної правової оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження понесених ним витрат за юридичні послуги (контракт № 24 від 11.02.2009р., Додаткова угода № 28 від 15.01.2010р. та платіжне доручення № 15453 від 21.01.2010р.). Також, позивачем в додаткових поясненнях було надано розрахунок витрачених нормо годин та їх вартість.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 року було прийнято апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України до провадження та призначено розгляд справи на 28.09.2010р.
У судове засідання 28.09.2010 року представники позивача та відповідача не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.
Враховуючи наявність в матеріалах справи мотивованої апеляційної скарги та у зв'язку із тим, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття судового рішення, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.07.2005 року на 669-му кілометрі автошляху Київ-Чоп трапилась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобіля Вольво-FM9 (р.н. № НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_2., який належить на праві власності ТОВ «Н-Транс» та автомобіля Мерседес Бенц 312Д (р.н. № НОМЕР_1), під керуванням гр. ОСОБА_1., що належить останньому на праві власності.
Дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини водія автомобіля Вольво-FM9 (р.н. № НОМЕР_2) - ОСОБА_2., що підтверджується довідкою № 9/1-210 від 25.06.2007р. та постановою Деснянського районного суду м. Києва від 09.09.2005р. у справі № 3-18203/05.
Матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Мерседес Бенц 312Д (р.н. № НОМЕР_1), в результаті його пошкодження при ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 9 423,53 грн., що підтверджується висновком № 565 спеціаліста-автотоварознавця - Родич Ю.П.
Згідно Довідки № 9/1-210 від 25.06.2007р. ДПС ВДАІ УМВС України у Львівській області цивільно-правова відповідальність ТОВ «Н-Транс», як власника автомобіля Вольво-FM9 (р.н. № НОМЕР_2), була застрахована за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземного транспорту поліс № БО 0121310 від 29.12.2004р., укладеним останнім на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» з ВАТ «Страхова компанія ПЗУ Україна».
22.07.2005 року ОСОБА_1. подано заяву в Чернівецьку філію ВАТ «Страхова компанія ПЗУ Україна» про виплату страхового відшкодування у розмірі 9 423,53 грн.
Проте, ВАТ «Страхова компанія ПЗУ Україна» листом від 13.01.2006р. за № 665-01/33 повідомило, що остання страхове відшкодування за заподіяну шкоду проводити не буде, оскільки жодних відносин з ТОВ «Н-Транс» з приводу страхування їх цивільної відповідальності перед третіми особами не має.
Таким чином, власник автомобіля Вольво-FM9 (р.н. № НОМЕР_2) - ТОВ «Н-Транс», станом на 20.07.2005р. цивільно-правову відповідальність перед третіми особами, як це передбачено вимогами чинного законодавства України не застрахував.
В подальшому, 06.05.2006 року представник гр. ОСОБА_1. звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 9 423,53 грн.
23.07.2007 року позивачем було видано Наказ № 743 та здійснено виплату страхового відшкодування гр. ОСОБА_1. у розмірі 7 852,94 грн.(з вирахуванням суми ПДВ), що підтверджується платіжним дорученням № 1721 від 23.07.2007р.
13.03.2010 року позивачем на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та пп. 38.2.1 п. 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на адресу ТОВ «Н-Транс» скеровано вимогу про відшкодування в порядку регресу 7 852,94 грн. шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, що сталася 20.07.2005р.
Відповіді на згадану вимогу відповідачем надано не було. Страхове відшкодування у розмірі 7 852,94 грн. не виплачено.
Апеляційна інстанція погоджується з висновками, викладеними в рішенні Господарського суду м. Києва щодо неправомірної відмови відповідача у виплаті позивачеві в порядку регресу суми страхового відшкодування у розмірі 7 852,94 грн., з огляду на наступне:
Приписами пп. а п. 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
При цьому, апеляційна інстанція зауважує наступне:
Відповідно до ч. 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Право Моторного (транспортного) страхового бюро України вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), походить зі змісту статті 993 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Крім того, перехід права вимоги від страхувальника до страховика передбачений і статтею 27 Закону України «Про страхування», відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (п. 38.1 цього Закону).
У відповідності до вимог ч. 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Крім того, апеляційна колегія відзначає, що норми Закону України «Про страхування» є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України, які в даному випадку є загальними нормами. Отже, розмір вимоги, що переходить до страховика, відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» дорівнює фактичним затратам, тобто виплаченому страховому відшкодуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на користь ОСОБА_1. було виплачено страхове відшкодування в розмірі 7 852,94 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1721 від 23.07.2007р.
І відповідно, у позивача в межах фактичних затрат, тобто виплаченому страховому відшкодуванню в розмірі 7 852,94 грн., перейшло право зворотної вимоги до відповідача щодо відшкодування останнім понесених позивачем витрат у вигляді вартості матеріального збитку спричиненого власнику транспортного засобу марки Мерседес, реєстраційний номер № НОМЕР_1, і розмір якого відшкодовано позивачем на користь останнього.
Відповідач у відзиві від 08.07.2010 року повністю визнав суму страхового відшкодування у розмірі 7 852,94 грн.
Зважаючи на приписи чинного законодавства та враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач у встановленому порядку не спростував обставини, які повідомлені позивачем, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду І інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7 852,94 грн. страхового відшкодування.
Стосовно стягнення з відповідача 1 500,00 грн. витрат на послуги з правової допомоги апеляційна інстанція зазначає наступне:
Відповідно до вимог статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються, зокрема, з витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами. Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.
За приписом частини третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України (стаття 2 Закону України «Про адвокатуру»).
Пунктом 10 Інформаційного листа ВГСУ від 14.12.2007 року N 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» передбачено, що стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.
Як вбачається з залучених до матеріалів справи Контракту від 11.02.2009р. (33 а.с.) та Додаткової угоди № 28 від 15.01.2010р. до зазначеного Контракту (32 а.с.), СПД ОСОБА_3. було надано послуги з правової допомоги у справі № 000-14-1142 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ТОВ «Н-Транс» (ціна позову 7 852,94 грн.).
Також, позивачем до матеріалів справи залучено платіжне доручення № 15453 від 21.01.2010р. на суму 1 500,00 грн. та Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1395 видане на ім'я ОСОБА_3.
Разом з тим, апеляційна інстанція дослідивши залучені документи зауважує на тому, що зі змісту Контракту від 11.02.2009р. та Додаткової угоди № 28 від 15.01.2010р. до нього вбачається, що послуги з правової допомоги надавались ОСОБА_3., саме як суб'єктом підприємницької діяльності, а не як адвокатом.
Крім того, згідно п. 1.1 Додаткової угоди № 28 від 15.01.2010р. до Контракту від 11.02.2009р. замовником передано, а виконавцем - СПД ОСОБА_3. прийнято завдання на ведення від імені замовника, зокрема, судової справи № 000-14-1142.
Належних та допустимих доказів на підтвердження понесення позивачем витрат саме на оплату послуг адвоката у даній справі № 10/152, останнім надано не було.
Таким чином, апеляційна колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції правомірно відмовив в частині стягнення 1 500,00 грн. витрат на послуги з правової допомоги.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2010 року у справі № 10/152 - без змін.
3. Справу № 10/152 скерувати до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
05.10.10 (відправлено)