01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 28/175
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача - Букова Ю.В. - представник, дов. б/н від 03.09.2010;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Груп-7"
на рішення Господарського суду м.Києва від 25.08.2010
у справі № 28/175 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Груп-7"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"
про визнання договору недійсним
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 розгляд апеляційної скарги у справі № 28/175 відкладено на 02.11.2010.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2010 у справі №28/175 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що обставини на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору № 840-LD недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним; приписи ст. 198 ГК України не суперечать ст. 533 ЦК України; сторони не порушили вказані норми, обумовивши в договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті; порядок сплати лізингових платежів, обумовлений сторонами в договорі, відповідає нормі ст. 524 ЦК України; при укладенні договору, позивач не заперечував проти умов договору, протокол розбіжностей сторонами не складався та не підписувався; з урахуванням викладених обставин, господарський суд вважає доводи позивача безпідставними, недоведеними належними доказами, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2010 у справі № 28/175 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким визнати договір фінансового лізингу № 840-LD від 15.09.2008 недійсним.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник вказує на те, що суд, застосовуючи до спірних відносин положення ст. 524 ЦК України, приходить до хибного висновку про можливість визначення сторонами у грошовому зобов'язанні еквіваленту іноземної валюти, оскільки положення ст. 175 ГК України та Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 1998 забороняють останнє.
На думку заявника апеляційної скарги, договір є недійсним, як такий, що не відповідає вимогам нині чинного законодавства, оскільки лізинговий платіж встановлено у еквіваленті іноземної валюти.
Також у апеляційній скарзі міститься клопотання про забезпечення фіксування процесу технічними засобами, яке задовольняється судом.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2010 у справі № 28/175 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, вказує на те, що Закон України "Про фінансовий лізинг" не містить заборони щодо вираження гривневого еквіваленту лізингових платежів в іноземній валюті, крім того, договором фінансового лізингу № 840-LD від 15.09.2008 передбачено, що розмір лізингових платежів визначається у вказаний договором спосіб, а лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях.
Відповідач зазначає, що прямої заборони вираження еквіваленту гривневої ціни договору, щодо якої сторони досягли згоди, в іноземній валюті ані в Законі України "Про фінансовий лізинг", ані в ЦК України, ані в ГК України, ані в інших актах чинного законодавства України, немає.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про визнання договору фінансового лізингу від 15.09.2008 № 840-LD, укладеного між позивачем та відповідачем, недійсним.
Як вбачається із матеріалів справи, 15.09.2008 між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 840-LD, відповідно до п. 1.1 якого, відповідач, за договором лізингодавець, взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Інтер Стар", за договором продавця, (відповідно до встановлених позивачем, за договором лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування позивачу, за договором лізингоодержувачу, на строк та на умовах, визначених цим договором з урахуванням того, що продавець був обраний позивачем; ціна предмета лізингу становить еквівалент 312 525, 48 доларів США, у т.ч. ПДВ, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют Національного Банку України на день укладання договору, що на день укладання цього договору становить 1 500 000, 00 грн., і підлягає перерахунку на день підписання акта приймання -передачі за нижченаведеною формулою.
Відповідно до п. 7.1 договору № 840-LD складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п. 7.7 договору № 840-LD позивач сплачує на користь відповідача лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до договору на рахунок, зазначений в розділі 16 договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 1 статті 2 Закону України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 № 723/97-ВР, передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно з п. 3 ч. 2 статті 11 зазначеного Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, згідно з ч.1 статті 16 цього Закону встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Частиною 4 та 7 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі; істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору; ціна зазначається у договорі у гривнях.
Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Крім того, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вже зазначалось, сторони за договором № 840-LD, а саме в п. 7.7, погодили, що позивач сплачує на користь відповідача лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до договору на рахунок, зазначений в розділі 16 договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж. Як підтверджено наявними у матеріалах справи витягами із особового рахунку відповідача, позивачем здійснювались лізингові платежі на виконання своїх зобов'язань за договором № 840-LD та відсутні будь-які докази про наявність заперечень щодо умов зазначеного договору з боку позивача, отже, останній не заперечував проти умов договору № 840-LD.
Таким чином, сторони погодили умову про те, що розрахунки на виконання договору № 840-LD проводяться у гривнях, що відповідає положенням ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України про те, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.
Оскільки сторонами у договорі № 840-LD визначено та погоджено, що лізингові платежі сплачуються у гривнях, то апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що сторонами за вказаним договором не порушено вимог чинного законодавства України.
Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доказів, які могли б служити підставою визнання договору недійсним, а саме наявності дефектів його елементів, позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано. Твердження скаржника про те, що договір є недійсним, як такий, що не відповідає вимогам нині чинного законодавства, оскільки лізинговий платіж встановлено у еквіваленті іноземної валюти, є безпідставним та не відповідає положенням норм матеріального права.
Посилання скаржника на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", є безпідставним, тому що, як вже зазначалось, сторони у договорі № 840-LD погодили саме такий порядок формування цін, та жодна із сторін не заперечувала проти обґрунтованості застосованих цін.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2010 у справі №28/175 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 28/175 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
23.11.10 (відправлено)