Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 грудня 2024 року Справа№200/7215/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивачем, ОСОБА_1 , подано до суду позов до відповідача, військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 належного посадового окладу в розмірі 2 640 грн з премії в 544% посадового окладу та додаткової винагороди із розрахунку до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022 по теперішній час;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.05.2022 по теперішній час із розрахунку до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 посадовий оклад у розмірі - 2 640,00 грн, а також щомісячну премію в розмірі - 544% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі - 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 15 грудня 2023 року № 472-РС та рапорту старшого солдата ОСОБА_1 вх.№35657 від 17.12.2023 за період з 18.12.2023 по теперішній час.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з безпосередньою участю в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, що підтверджується витягами з наказами по стройовій частині, позивач набула право на отримання додаткової винагороди, у розмірі, збільшеному до 100 000 грн., відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з 24.05.2022 по дату подання позовної заяви, проте додаткова винагорода у підвішеному розмірі не виплачена.
Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 357 від 18.12.2023 ( АДРЕСА_3 ) визначено, що посадовий оклад позивача становить 2640,00 грн. Водночас, призначено щомісячну премію в розмірі - 544% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі - 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Натомість, з листа від 31.03.2024 вбачається, що ОСОБА_1 командиром військової частини НОМЕР_2 не вбачається зміненого посадового окладу та щомісячної окладу з 18.12.2023 по січень 2024 не відповідає дійсності.
Відтак, на думку позивача, відповідачем не дотримано вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 704, які полягають у невиплаті й не нарахуванні належного посадового окладу та щомісячної премії позивачу, яка має право на їх отримання за період з 18.12.2023 по теперішній час, у зв'язку з виконанням обов'язків старшого солдата ОСОБА_1 , начальника їдальні взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_2 за наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.12.2023 №472-РС.
Ухвалою суду від 17 жовтня 2024 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача: всі наявні документи стосовно позивача, що стосуються предмета позову за спірний період.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов, зазначив, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі окремого доручення Міністра оборони України №912/з/29 від 23.06.2022 та відповідно до телеграми №1/566 від 17.06.2022. Відповідач вказав, що підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі: бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком №1 Окремого доручення.
Позивачем у позові зазначено, що вона приймала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у с. Карлівка Донецької області, м. Новогродівка Покровського району і село Романьки, якого взагалі не існує в Дніпропетровській області. Однак позивач не зазначає періодів та дат, коли вона виконувала такі заходи. Немає ніякої чіткості, лише загальні фрази. В межах зазначених населених пунктів не велися дії до середини 2024 року.
Також представник відповідача вказує, що позивач обіймала посаду начальника їдальні взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_2 , дана посада не є бойовою. Будь-яких інших доказів, визначених абзацами 3, 4 пункту 3 Окремого доручення, на підтвердження того, що ОСОБА_1 в оскаржуваний період приймала безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, матеріали справи не містять. Відповідно до довідок від 25 жовтня 2024 року № 0989/10/4175, № 0989/10/4176, №0989/10/4177 про нарахований дохід за період з 24.02.2022 по 31.10.2024 позивач отримувала додаткову винагороду відповідно до ПКМУ від 28.02.2022 в таких розмірах: лютий 2022 року - 5357,14 грн., березень 2022 року - 30 000,00 грн., квітень 2022 року - 30 000,00 грн., травень 2022 року - 30 000,00 грн., червень 2022 року - 30 000,00 грн., липень 2022 року - 30 000,00 грн., серпень 2022 року - 30 000,00 грн., вересень 2022 року - 30 000,00 грн., жовтень 2022 року - 30 000,00 грн., листопад 2022 року - 30 000,00 грн., грудень 2022 року - 30 000,00 грн., січень 2023 року - 30 000,00 грн., лютий 2023 року - 30 000,00 грн., березень 2023 року - 30 000,00 грн., квітень 2023 року - 62 666, 67 грн., травень 2023 року - 32 258,07 грн., червень 2023 року - 32 032,26 грн., липень 2023 року - 45 806, 45 грн., серпень 2023 року - 30 000,00 грн., вересень 2023 року - 30 000,00 грн., жовтень 2023 року - 30 000,00 грн., листопад 2023 року - 18 000 грн., грудень 2023 року - 30 000,00 грн., січень 2024 року - 43 548, 39 грн., лютий 2024 року - 30 000 грн., березень 2024 року - 30 000,00 грн., квітень 2024 року - 46 333, 33 грн., травень 2024 року - 22 258, 06 грн., червень 2024 року - 20 000,00 грн., серпень 2024 року - 30 000,00 грн., вересень 2024 року, жовтень 2024 року - виплачено по 30000,00 грн. але на момент видачі довідки фінансово-економічна служба ще не мала даних.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.11.2023 № 313, позивач вважається такою, що з 05 листопада 2023 року вибула у щорічну основну відпустку. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.11.2023 №326, позивач 17.11.2023 прибула з щорічної основної відпустки, вважається такою, що приступила до виконання службових обов'язків.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.05.2024 № 145, позивач вважається такою, що з 24 травня 2024 року вибула у щорічну основну відпустку. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.06.2024 року №158, позивач 05 червня 2024 року прибула з щорічної основної відпустки, вважається такою, що приступила до виконання службових обов'язків.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.06.2024 року № 158, позивач 05 червня 2024 року прибула з щорічної основної відпустки, вважається такою, що приступила до виконання службових обов'язків. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.07.2024 року № 178, позивач з 24 червня 2024 року вибула до Клінічного санаторію “Аркадія» Липень 2024 року - 4 838,71 Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.07.2024 року № 212, позивач 27 липня 2024 року прибула з Клінічного санаторію “Аркадія» та приступила до виконання службових обов'язків.
Позивач отримувала додаткову винагороду передбачену Постановою КМУ №168 збільшену до 100 000 грн. пропорційно дням виконання бойових розпоряджень та наказів командира військової частини НОМЕР_2 (квітень 2023 року - 62 666, 67 грн., травень 2023 року - 32 258, 07 грн., червень 2023 року - 32 032,26 грн., липень 2023 року - 45 806,45грн). В дні, коли бойові розпорядження та накази командира військової частини НОМЕР_2 позивачем не виконувались, вона отримувала додаткову винагороду передбачену Постановою КМУ №168 з розрахунку 30000 грн. на місяць. Посилаючись на позицію Верховного Суд у постанові від 31 липня 2024 року по справі №380/2691/23, у постанові від 25 липня 2024 року по справі № 340/5934/23, у постанові від 07 листопада 2024 року № 200/2297/23, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Представником позивача надано відповідь на відзив, в якій зазначено, що АДРЕСА_3 є спірними пунктами, це не означає, що фактично у цих районах не проводились необхідні дії, зокрема в період бойових дій чи їх підготовки.
Вказує, що позивач обіймала посаду начальника їдальні взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_2 , не виключає її участі у заходах, необхідних для забезпечення функціонування військової частини під час бойових дій. Адже навіть на таких посадах військовослужбовці можуть виконувати важливі функції, зокрема у процесах забезпечення бойових підрозділів, проведення евакуацій, постачання продовольства, лікування поранених і забезпечення медичних потреб, що є невід'ємною частиною національної безпеки і оборони. Згідно з роз'ясненнями Міністерства оборони, таке забезпечення є підставою для нарахування додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн.
Як зазначено в Постанові №168 від 28 лютого 2022 року, додаткова винагорода виплачується військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або здійснюють заходи з оборони держави, у тому числі під час виконання завдань на територіях, де проходять бойові дії. Враховуючи, що позивач отримувала винагороду у вигляді 100 000 грн пропорційно часу виконання бойових завдань, це свідчить про те, що її діяльність була пов'язана з виконанням важливих завдань під час війни, навіть якщо її посада формально не є бойовою.
Просить відмовити в задоволенні відзиву на позовну заяву у справі № 200/7215/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.06.2021 №222, позивач з 11 червня 2021 року зарахована до списків військової частини НОМЕР_2 .
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.12.2022 №692, позивач з 21 по 25 грудня 2022 року перебувала у відпустці за сімейними обставинами.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.12.2022 №695 позивач з 23 грудня прибула з відпустки за сімейними обставинами.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.05.2023 № 145, позивач вважається такою, що з 24 по 30 травня 2023 року перебувала у щорічній основній відпустці.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.06.2023 №164, позивач 10 червня 2023 року прибула з щорічної основної відпустки, вважається такою, що прибула та приступила до виконання службових обов'язків.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.07.2023 № 188, позивач з 01 липня 2023 року вибула до НОМЕР_5 Військового мобільного госпіталю, АДРЕСА_3 .
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.07.2023 № 192, позивач з 07 липня 2023 року прибула з НОМЕР_5 Військового мобільного госпіталю, АДРЕСА_3 та приступила до виконання службових обов'язків.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.11.2023 № 313, позивач вважається такою, що з 05 листопада 2023 року вибула у щорічну основну відпустку.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.11.2023 № 326, позивач 17 листопада 2023 року прибула з щорічної основної відпустки, вважається такою, що приступила до виконання службових обов'язків.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.05.2024 № 145, позивач вважається такою, що з 24 травня 2024 року вибула у щорічну основну відпустку.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.06.2024 № 158, позивач 05 червня 2024 року прибула з щорічної основної відпустки, вважається такою, що приступила до виконання службових обов'язків.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.07.2024 № 178, позивач з 24 червня 2024 року вибула до Клінічного санаторію “Аркадія»
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.07.2024 № 212, позивач 27 липня 2024 року прибула з Клінічного санаторію “Аркадія» та приступила до виконання службових обов'язків.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.10.2024 № 281, позивач з 02 жовтня 2024 року вибула у відрядження до Зведеного медичного загону, м. Білозірське.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.10.2024 №304, позивач 02 жовтня 2024 року прибула зі Зведеного медичного загону, м. Білозірське.
Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.10.2024 року №307, позивач справи і посаду здала та вибула до нового місця служби до військової частини НОМЕР_6 , з 30 жовтня 2024 року виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та знята з усіх видів забезпечення.
Також до матеріалів справи було долучено наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 357 від 18.12.2023 ( АДРЕСА_3 ) яким визначено, що позивачці встановлено, посадовий оклад - 2640,00 грн. Призначено щомісячну премію в розмірі - 544% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі - 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Представник позивача звернулась із запитом щодо доплати позивачеві додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень за період з 24.02.2022 по 02.02.2024, який було адресовано в Міністерство оборони України.
Відповідачем надано відповідь щодо виплат додаткової винагороди та копії витягу з наказу, копії яких наявні в матеріалах справи. У відповіді №2134 повідомлено наступне. У Відповідності до витягу із наказу № 357 від 18.12.2023 старшого солдата ОСОБА_1 призначено на посаду кухара взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_2 . Окремо накази командира ВЧ НОМЕР_2 про відрядження старшого солдата ОСОБА_1 не видавались. За запитуваний період за лютий 2022 року - 14803,57 грн; березень 2022 року - 30000,00 грн; квітень 2022 року - 30000,00; травень 2022 року - 30000,00 грн; червень 2022 року - 30000,00 грн; липень 2022 року - 30000,00 грн; серпень 2022 року - 30000,00 грн; вересень 2022 року - 30000,00 грн; жовтень 2022 року - 30000,00 грн; листопад 2022 року - 30000,00 грн; грудень 2022 року - 30000,00 грн; січень 2023 року - 30000,00 грн; лютий 2023 року - 30000,00 грн; березень 2023 року - 30000,00 грн; квітень 2023 року - 62666,67 грн; травень 2023 року - 32258,07 грн; червень 2023 року - 32032,26 грн; липень 2023 року - 45806,45 грн; серпень 2023 року - 30000,00 грн; вересень 2023 року - 30000,00 грн; жовтень 2023 року - 30000,00 грн; листопад 2023 року - 18000,00 грн.
Вказано, що за квітень, травень, червень, липень 2023 року на підставі відповідних бойових розпоряджень позивачу нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода у збільшеному розмірі до 100000,00 грн, пропорційно часу участі в забезпеченні здійснення таких заходів. За інші періоди нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода в розмірі до 30000,00 грн.
Зазначене підтверджується довідкою-розрахунком від 25.10.2024 №0989/10/4174.
Представником позивача було додано виписку з банку із деталями операцій, датами та суми АТ КБ «Приват Банк» виданою 09.02.2024 та зазначає, що сума додаткових винагород становить за травень 2022 року - 13723,39 грн; листопад 2022 року - 15126,92 грн; січень 2023 року - 15172,16 грн; лютий 2023 року - 14096,02 грн; березень 2023 року - 22120,39 грн; квітень 2023 року - 22 120, 39 грн; травень 2023 року - 22 120,39 грн; червень 2023 року - 22 163,86 грн; липень 2023 року - 53 769,57 грн; серпень 2023 року - 67 470,96 грн; вересень 2023 року - 51 670,39 грн; жовтень 2023 року - 51 670,39 грн; листопад 2023 року 51 670,39 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_7 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу додаткової винагороди із розрахунку до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022 по 18.09.2024 та зобов'язання військову частину НОМЕР_7 здійснити перерахунок та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.05.2022 по 18.09.2024 із розрахунку до 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про Збройні Сили України» та п. 1 “Положення про Міністерство Оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Згідно із ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Також, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (із змінами) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях, або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Вказана Постанова №168 у спірному періоді мала декілька редакцій щодо предмета спору.
Зі змісту Постанови №168 (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, вони набувають права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн. додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовці Збройних Сил отримують додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 гривень.
Отже, сам факт виконання позивачем у спірному періоді обов'язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов визначених Постановою №168, не покладає на відповідача обов'язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн.
Також, відповідно до пункту 2-1 цієї ж Постанови установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
При цьому, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. № 912/з/29, абзацами 3, 4 п. 3 якого передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
На підставі рішення Міністра оборони України від 25.03.2022 р. № 248/1298 додаткова винагорода в розмірі 100000 грн. виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах).
Відповідно до Протоколу наради робочої групи з опрацювання єдиних підходів щодо порядку виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України від 16.04.2022 р., затвердженого заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України, зазначено, що військовослужбовцям (в тому числі і ті, що забезпечують заходи з евакуації, ремонту техніки, продовольчого забезпечення, ведення служби, обліку документів тощо) здійснюється виплата винагороди в розмірі 100000 грн, у разі перебування цих військовослужбовців у складі угрупування військ в районі ведення бойових дій з урахуванням документального підтвердження участі військовослужбовців у збройних діях або забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони.
Тобто, необхідною умовою для отримання додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн. є не лише перебування військовослужбовця в районах проведення воєнних (бойових) дій, необхідним є саме прийняття безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
При цьому, наведені обставини мають бути підтверджені документально, журналами бойових дій та наказами командира військової частини.
При цьому, з матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що додаткова грошова винагорода в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у бойових діях або в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії позивачу нараховувалась та виплачувалась (квітень 2023 року - 62 666, 67 грн; травень 2023 року - 32 258. 07 грн; червень 2023 року - 32 032,26 грн; липень 2023 року - 45 806,45 грн) на підставі відповідних бойових розпоряджень, пропорційно часу участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
В інші оскаржувані періоди, з матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що додаткова грошова винагорода в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у бойових діях або в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що відповідачем пояснюється відсутністю підстав для такого нарахування.
Так, судом встановлено, що відповідно до наданих сторонами доказів та заяв по суті справи, за спірний період відсутні бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командира підрозділу тощо про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Суд наголошує, що перебування на території, де ведуться бойові дії, та участь у таких діях не є тотожними поняттями.
Позивач в якості підстави для виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. надав до суду витяги з наказів по стройовій частині.
Проте, суд зазначає, що прийняття участі в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройної агресії - це безпосередня участь військовослужбовця в бойових діях при виконані бойового розпорядження командира військової частини.
Суд зазначає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що позивач у спірний період виконував бойові завдання (розпорядження), які б відповідали зазначеним вище умовам та за які не виплачена вказана вище додаткова винагорода.
Отже, позивачем не надано жодних доказів своєї безпосередньої участі в бойових діях, як і не надано відповідних бойових розпоряджень командира військової частини.
Таким чином суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством; бездіяльність щодо позивача не допустив, і не порушив права та законні інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невиплаті позивачу посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 18.12.2023 по теперішній час та зобов'язання військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 посадовий оклад у розмірі - 2 640,00 грн, а також щомісячну премію в розмірі - 544% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі - 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 15 грудня 2023 року № 472-РС та рапорту старшого солдата ОСОБА_1 вх.№35657 від 17.12.2023 за період з 18.12.2023 по теперішній час, суд зазначає наступне.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Відповідно до статті 1 розділу XXVI (Виплата грошового забезпечення за час тимчасового виконання обов'язків за посадою) Порядку №260 військовослужбовцям, які допущені в установленому порядку до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою, безперервно виконували обов'язки за цією посадою 30 календарних днів і більше, грошове забезпечення виплачується з урахуванням посадового окладу, встановленого для цієї вакантної посади, строком не більше ніж шість місяців.
Як встановлено судом вище, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 357 від 18.12.2023 старшого солдата ОСОБА_1 , начальника їдальні взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 15 грудня 2023 року №472-РС на посаду кухара взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що з 18 грудня 2023 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків, шпк «солдат», ВОС - 788569А, посадовий оклад - 2640,00 грн. Призначено щомісячну премію в розмірі - 544% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі - 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Як вбачається з довідки розрахунку грошового забезпечення від 25.10.2024 наданої до матеріалів справи, позивачу у грудні 2023 року виплачувалось грошове забезпечення, зокрема із посадовим окладом - 2788,05 грн, нарахованої премії у розмірі 14 672,37 грн, додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн., разом нараховано у розмірі 51939,74 грн. Разом з тим, у січні 2024 року позивачу виплачувалось грошове забезпечення, зокрема із посадовим окладом - 2640,00 грн, нарахованої премії у розмірі 14361,60 грн, додаткової винагороди у розмірі 43548,39 грн., разом нараховано у розмірі 64859,79 грн. У період з січня 2024 по жовтень 2024 року посадовий оклад позивача у розмірі 2640,00 грн та премії 14361,60 грн є незмінним, а отже виплачувався згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 357 від 18.12.2023.
Суд вказує, що оскільки старший солдата ОСОБА_1 , начальник їдальні взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_2 , у грудні 2023 виконувала обов'язки за посадою кухара взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_2 менше, ніж 30 календарних днів, то у відповідача у відповідності до Порядку №260 не виник обов'язок для виплати грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу, встановленого для цієї посади.
Аналізуючи у сукупності вказані вище норми матеріального права та фактичні обставини справи, судом встановлено, що жодної бездіяльності в діях військової частини НОМЕР_2 в рамках спірних правовідносин наразі судом не встановлено.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За правилами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.
Обов'язковою умовою визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 12.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України. При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок.
Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 по справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.
В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. У рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому, порушення вимог Закону бездіяльністю владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання її протиправною є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо бездіяльність суб'єкта владних повноважень є протиправною, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Відсутність порушеного права встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постанові від 22.05.2022 по справі № 826/14230/16.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16 та від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом.
Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.
Крім цього особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з цим позовом зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином дії/бездіяльність відповідача порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначених позовних вимог.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи письмові пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи те, що норми КАС України та Закону України "Про судовий збір" не передбачають розподілу (стягнення) судових витрат, які не були здійснені, тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124, 125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного провадження 17.12.2024.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі “Електронний суд».
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов