Житомирський апеляційний суд
Справа №295/15220/16-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/71/24
Категорія ч.2 ст.286 КК Доповідач ОСОБА_2
10 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 ,
захисника ОСОБА_12 ,
обвинуваченого ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №295/15220/16-к за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_13 та його захисника - адвоката ОСОБА_12 на вирок Богунського районного суду м.Житомира від 01.08.2023 відносно
ОСОБА_13 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначити покарання - 4 роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Початок строку покарання обраховано з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 19.07.2016 по 20.07.2016 з розрахунку день за два.
Після набрання вироком законної сили заставу, внесену ОСОБА_14 , звернути в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_9 .
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_15 36000 грн. витрат на правничу допомогу.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_16 про відшкодування матеріальної шкоди - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, в загальній сумі 15516 грн. 46 коп.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 18.07.2016 на автомобіль марки «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 .
Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, 15.07.2016 о 02 годині 26 хвилин, ОСОБА_13 керуючи власним технічно справним автомобілем марки «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по правій смузі руху ділянки проїзної частини поблизу будинку № 133 по вул. Чуднівській в м.Житомирі в порушення вимог п.2.3 (б) Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, порушуючи вимоги п.12.1 зазначених Правил, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, порушуючи вимоги п.12.4 зазначених Правил, рухався у населеному пункті, перевищуючи допустиму швидкість та як наслідок допустив наїзд на нерухому перешкоду-залізобетонну електроопору, що розташовувалось на тротуарі, праворуч від проїзної частини, поблизу будинку № 133 по вул. Чуднівській у м.Житомирі.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажирка ОСОБА_17 , яка знаходилася на задньому пасажирському сидінні керованого ОСОБА_13 транспортного засобу, вилетіла із салону автомобіля та упавши на асфальтно-бетонне покриття, отримала тілесні ушкодження у вигляді множинних саден верхніх та нижніх кінцівок, масивних саден задньої поверхні тулуба, закритого перелому правої стегнової кістки в нижній частині, перелому 4,5,6,7 ребер справа по передній підпахвинній лінії прямого характеру, з пошкодженням парієтальної плеври з правобічним гемотораксом (кров плевральній порожнині), садна обличчя, рани обличчя, множинних переломів кісток лицевого і мозкового черепа, із зміщенням, пошкодженням оболонок та речовини головного мозку, в правій гемісфері вогнищеві крововиливи прикореневій ділянці легень, в навколо ниркову клітковину, розміжження правої долі печінки, по задній поверхні, з гемопорітенеумом, (кров в черевній порожнині), які знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_17 .
Так, необережні дії, які виразились в порушенні водієм ОСОБА_13 вимог пунктів 2.3 (б), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, перебувають у прямому причинному зв'язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками у вигляді спричинення смерті потерпілої ОСОБА_17 .
Обвинувачений ОСОБА_13 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та ухвалити рішення, яким призначити йому покарання співмірне його діянню та застосувати ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з іспитовим терміном 1 рік.
При цьому, звертає увагу, що визнає свою вину за своїм внутрішнім переконанням. Зазначає, що протягом всього часу судового процесу вчинене ДТП є стресом не тільки для нього, а і родичів загиблої, які приймали участь у всіх засіданнях. Наголошує, що не умисно, але він забрав життя не просто людини, а дівчини, з якою у нього тривалий час були стосунки. Зазначає, що розуміє тяжкість наслідків, до яких призвела його необережність, що це є непередбачуваною трагедією, за яку він відчуває глибоке співчуття та відповідальність, його причетність до втрати подруги в такому молодому віці є болісною для нього навіть сьогодні. Однак, вважає, що суд першої інстанції прийняв надмірно сурове покарання. Наполягає на тому, що може бути виправлений без ізоляції від суспільства, щиро розкаюється, визнає свою вину, відшкодував заподіяну шкоду. Просить врахувати, що події ДТП були 7 років тому, і за цей час, він не притягувався до будь-якої відповідальності, в тому числі не порушував правила дорожнього руху. Весь проміжок часу, він працював, займався волонтерською діяльністю, має подяки від ЗСУ. Крім того, він є єдиною дитиною у батьків, які пенсіонери за віком та за якими він доглядає, при цьому, його мати має тяжкі захворювання, він же є інвалідом ІІ групи та час від часу потребує належного медичного догляду. Звертає вагу і на свою належну процесуальну поведінку. Звертає увагу і на те, що в судовому засіданні потерпілі не наполягали на призначенні йому реального покарання. Зазначає, і те, що за обставинами дорожньо-транспортної пригоди з його боку немає грубого порушення правил дорожнього руху, і вони не знаходяться в причинному зв'язку з наслідками, при цьому, під час вчинення злочину він був тверезим, злочин вчинив з необережності, не залишав місця пригоди. Вважає, що умовне покарання без реального позбавлення волі допоможе йому продовжити працювати над собою, бути корисним для суспільства, крім того, гарантує не вчиняти подібних подій у майбутньому.
В своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_12 просить вирок суду першої інстанції скасувати, як незаконний, а своїм рішенням призначити в суді першої інстанції новий розгляд кримінального провадження. Наголошує, що вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки його ухвалено за наслідками судового розгляду в ході якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких має істотне значення для обґрунтованого та справедливого судового рішення, а також у зв'язку із тим, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, крім того, суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Звертає увагу, що висновки щодо визнання вини обвинуваченим не підтверджені іншими доказами та є хибними, оскільки 01.08.2023 року при допиті обвинувачений вказав, що «сам момент аварії я не пам'ятаю...не пам'ятаю чи застосовував гальма...було тимчасове затьмарення свідомості... можу припускати, що тимчасово втратив свідомість». Крім того, в матеріалах кримінального провадження, які досліджені судом, містяться відомості про те, що ОСОБА_13 насправді мав захворювання, яке в процесі протікання могло супроводжуватися потьмаренням або втратою свідомості та, як наслідок перебувати у причинному зв'язку із втратою керуванням автомобілем та виникненням дорожньо - транспортної пригоди. При цьому, 31.01.2022 року судом задоволено клопотання сторони обвинувачення про призначення амбулаторної психолога - психіатричної експертизи. На вирішення експертам поставлено питання, які мали відношення виключно до галузі психіатрії та не пов'язані із діагностованими у ОСОБА_13 захворюваннями. Звертає увагу, що при розгляді клопотання сторони захисту про призначення психолога - психіатричної експертизи стороною захисту ставилось питання щодо залучення для її проведення судово - медичних експертів, оскільки обвинувачений відповідно до Міжнародної класифікації хвороб розробленої та введеної в дію ВООЗ у 1993 році, якою здійснено класифікацію хвороб в залежності від профілю галузі медицини страждав захворювання, які відносяться до IX класу - «Хвороби системи кровообігу» та не відноситься до класу V - «Психічні розлади і порушення поведінки», а тому дослідження, а також висновки щодо клінічного перебігу та симптоматики, в тому числі щодо можливих станів потьмарення чи втрати свідомості не відносяться до компетенції психіатрії. Разом з цим, психолого - психіатрична експертиза № 455 - 2022 від 08.11.2022 призначена з формальних підстав, у ній та в цілому у кримінальному провадженні не досліджено обставини, з'ясування яких має істотне значення для обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема не виключено зв'язку між хворобами діагностованим у обвинуваченого та втратою можливості останнім керувати автомобілем. Зазначає, що існування проблем зі здоров'ям, які викликають стани запаморочення та втрати свідомості підтверджені висновком судово - медичної експертизи № 4630 від 26.12.2019 року. При цьому, вказаний доказ взагалі в обвинувальному вироку не згадується. Крім того, дослідивши декілька висновків судових експертиз з різним змістом, щодо наявності у ОСОБА_13 хвороб, які могли вплинути на можливість керування транспортним засобом, судом не вказано чому одні із них прийняті в обґрунтування обвинувачення, а інші залишені поза увагою. Так, згідно консультативного висновку спеціаліста в галузі судової медицини від 24.09.2019 року «станом на 15.07.2016 року у ОСОБА_13 були захворювання, які в клінічному перебігу, в динаміці, могли супроводжуватися кризовими нападами, під час яких могли бути такі явища, як запаморочення, потьмарення чи короткочасна втрата свідомості». В зв'язку із цим на досудовому, а також двічі в ході судового розгляду до суду спрямовано клопотання про проведення додаткової судово - медичної експертизи з метою з'ясування питань можливості втратити керування у зв'язку із хворобою. Разом з цим, у проведенні судово - медичної експертизи без будь - якого обґрунтування відмовлено. Також, судом не досліджено та у матеріалах провадження з невідомих причин взагалі відсутній висновок судово - медичної експертизи № 510 від 13.03.2017, дослідження у вказаному висновку проводилось ще на стадії досудового розслідування за постановою слідчого і вже тоді було з'ясовано, що ОСОБА_13 має захворювання кровоносної системи, в останнього відзначалися стани запаморочення, втрати свідомості. Крім того, в обґрунтування висновків щодо винуватості ОСОБА_13 суд посилається на заключення експерта № 659/16 - 25 від 06.10.2016 року, яким в ході проведення досліджень механізму та обставин дорожньо транспортної пригоди визначено, що швидкість руху автомобіля під керуванням обвинуваченого складала 80 км/год, у цьому ж дослідженні вказано, що водій ОСОБА_13 повинен був діяти відповідно до п.п. 2.3 б), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України. Разом з цим, в заключенні йдеться виключно про те, що ОСОБА_13 повинен був діяти у відповідності до вказаних правил дорожнього руху, а також те, що порушень вказаних вимог правил призвели до ДТП, про жодні порушення ні в описовій ні в дослідницькій частині не йдеться. Зазначає, що з досліджених судом матеріалів вбачається, що перевищення водієм автомобіля «КІА Ceed», швидкості не перебуває у прямому причинному зв'язку з ДТП, так, при швидкості 80 км/год. автомобіль під керуванням ОСОБА_13 на вказаній ділянці дороги не міг втратити щеплення з дорожнім покриттям, що призводить до втрати керованості. Звертає увагу, що в журналі судового засідання заначено, що експерт повідомив про можливість встановити швидкість, а також розрахувати максимально допустиму в тих умовах, яка виключала можливість некерованого заносу, та без наведення розрахунків, з незрозумілих підстав вказує, що швидкість могла складати 110-130 км/год. звертає увагу, що стороною захисту ставилось питання про проведення додаткової автотехнічної експертизи, однак судом з задоволенні клопотання безпідставно відмовлено. Наголошує, що всі інші докази серед яких не мають жодного відношення до предмету доказування, як окремо, так і в сукупності не підтверджують та не спростовують винуватості ОСОБА_13 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_13 та його захисника ОСОБА_12 , які просили задовольнити подані апеляційні скарги, думку прокурора та потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які заперечили проти апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, а в задоволенню апеляційної скарги захисника слід відмовити з таких підстав.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Згідно зі статтею 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст.94 КПК України та не викликають у суду сумнівів.
В ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_13 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення та уточнений цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 визнав повністю і показав, що 15.07.2016 року біля 24 год зустрівся зі знайомою ОСОБА_18 та в послідуючому з ОСОБА_19 . Вирішили поїхати відпочити, сіли в його автомобіль, він за кермо, ОСОБА_18 на переднє пасажирське сидіння, а ОСОБА_20 сіла позаду нього. Він та ОСОБА_18 були пристебнуті пасками безпеки, ОСОБА_21 не була пристебнута. Рухався по вул. Чуднівській в напрямку Гідропарку, в крайній правій смузі, зі швидкістю 70 км/год. На перехресті, яке має заокруглення вліво сталося зіткнення з опорою. Останнє, що пам'ятає, що бачив паркан військової частини, удар і більше нічого не пам'ятає. Вийшов з автомобіля самостійно, двері не були пошкоджені і побачив на дорозі ОСОБА_21 , біля якої перебував постійно. На зустрічний смузі рухалася карета швидкої допомоги, яку він зупинив, щоб надали допомогу ОСОБА_21 . Потім приїхав його брат, який забрав його до лікарні. Зазначив, що т/з, яким він керував був у технічно справному стані, дорога освітлювалася та була сухою. Показав, що відшкодував заподіяну матеріальну і моральну шкоду потерпілому. Щиро розкаюється у вчиненому, приніс вибачення потерпілим, просить суворо не карати, призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Надаючи оцінку показанням обвинуваченого, колегія суддів погоджується із апеляційними доводами захисника, що визнання вини не є беззаперечним доказом і не звільняє слідчого, прокурора, суд від всебічної повної та неупередженої оцінки показань окремо та всієї доказової бази в сукупності, що узгоджується із правовими висновками Верховного суду у справі №487/4245/18 від 09 грудня 2021 року.
Показання обвинуваченого підлягають оцінці за тими ж правилами, що й усі докази, наявні у матеріалах кримінального провадження.
У цьому кримінальному провадженні судом першої інстанції вказані вимоги закону під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_13 дотримано в повному обсязі. Посилання захисника обвинуваченого, що в основу обвинувального вироку покладено саме факт визнання вини обвинуваченим своєї вини є безпідставними та голослівними.
Адже, саме за результатами безпосереднього дослідження та оцінки всіх доказів, відповідно до вимог ст.94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_13 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та доводів апеляційної скарги ОСОБА_13 , обвинувачений, не заперечуючи своєї вини і ставлячи питання виключно про пом'якшення покарання, фактично ставить під сумнів встановлені судом першої інстанції фактичні обставини провадження, зокрема вказівкою на наявність запаморочення в момент ДТП, і чи могло таке запаморочення бути викликано його хворобою.
Одночасно версія захисника обвинуваченого зводиться до наявності у обвинуваченого ОСОБА_13 проблем із здоров'ям, які викликають стани запаморочення та втрати свідомості, що у свою чергу, як наслідок перебуває у причинному зв'язку із втратою керуванням автомобілем та виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Однак, така версія сторони захисту була ретельно перевірена та відхилена судом першої інстанції як неспроможна, з чим повністю погоджується суд апеляційної інстанції.
На переконання апеляційного суду, версія подій, яку надала сторона захисту, не доводить наявність розумного сумніву у версії сторони обвинувачення. Більше того версія сторони захисту не узгоджується з доказами, які містяться у матеріалах кримінального провадження. Будь-яких доказів, які якимось чином підтверджували б версію сторони захисту про запаморочення, втрату свідомості в момент ДТП, не було надано ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.
Згідно зі ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Так, потерпілий ОСОБА_9 в суді першої інстанції повідомив, що загибла ОСОБА_21 його дружина, очевидцем події не був, про те, що дружина загинула дізнався з роботи дружини. Зазначив, що обвинувачений перераховував кошти та в послідуючому відшкодував моральну шкоду, а матеріальну за рахунок застави.
Потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 показали, що загибла їх донька, очевидцем події не були. Про смерть доньки ОСОБА_10 дізналася від зятя, зазначили, що ніколи не зможуть пробачити обвинуваченому скоєне.
Крім того, в основу свого висновку про винуватість ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд першої інстанції обґрунтовано поклав сукупність письмових доказів кримінального провадження, зокрема:
- дані протоколу огляду місця події від 15.07.2016 року з фототаблицею до нього, яким встановлено місце ДТП, дорожня розмітка, дорожні знаки, умови освітлення, камера відеоспостереження, відсутність об'єктів, які обмежують оглядовість, положення транспортного засобу, локалізація пошкоджень т/з, слідова інформація (а.п.2-18 т.2);
- дані протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.07.2016 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_22 вказала на фото під № 2, як на особу, яка керувала транспортним засобом. Згідно довідки під №2 розташовано фото ОСОБА_13 (а.п.20-22 т.2);
- дані відеозапису з камери відеоспостереження, яка розташована на фасаді адміністративного приміщення КП «Житомирводоканал» щодо обставин ДТП (а.п.24 т.2);
- дані висновку експерта №717 від 15.07.2016 року, згідно з яким у ОСОБА_17 виявлено тілесні ушкодження: множинні садна верхніх та нижніх кінцівок, масивні садна задньої поверхні тулуба, закритий перелом стегнової кістки в нижній частині, перелом 4,5,6,7 ребер справа по передньо-підпахвинній лінії прямого характеру з пошкодженням парієтальної плеври з правобічним гемотораксом (кров в плевральній порожнині), садно обличчя, рана обличчя, множинні переломи кісток лицевого і мозкового черепа із зміщенням, пошкодженням оболонок та речовини головного мозку в правій гемісфері, вогнищеві крововиливи в прикореневі ділянки легень, в навколо ниркову клітковину, розміжження правої долі печінки по задній поверхні з гемоперітонеумом (кров в черевній порожнині), дані тілесні ушкодження утворились від дії тупих твердих предметів. З обмеженою та переважаючою контактуючою поверхнями, якими могли бути частини салону автомобіля, дорожнє покриття і т.п., являються смертельними, знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Смерть ОСОБА_17 настала від відкритої черепно-лицевої травми - багато уламкового перелому кісток лицевого та мозкового черепа з пошкодженням головного мозку. В крові ОСОБА_17 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,37%. Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень, слід рахувати, що в момент первинного контакту (на початок ДТП) ОСОБА_17 могла бути в якості пасажира легкового авто, з послідуючим викиданням тіла після придачі кінетичної енергії на дорожнє покриття (а.п.26-28 т.2);
- дані повідомлення КП «Електричних мереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» від 07.10.2016 року поблизу будинку № 133 по вул. Чуднівській в м. Житомирі встановлено дорожні знаки 5.35.1 (2), 1.24, 3.21, 4.7, 5.28.2, 3.3. На момент ДТП тимчасових дорожніх знаків або тимчасових споруд встановлено не було (а.п.31 т.2);
- дані повідомлення Житомирського обласного центру з гідрометеорології від 06.10.2016 року, згідно з яким погодні умови на час ДТП були безхмарними, без опадів та метеорологічна видимість становила 10 км. (а.п.32 т.2);
- дані висновку експерта №8/18 від 03.08.2016 року, яким зафіксовано, що запахова інформація з підголівника з сидіння водія співпадає з зразком крові ОСОБА_13 (а.п.43-50 т.2);
- дані висновку експерта №3/681 від 23.08.2016 року, яким в автомобілі «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 визначено наявність статичних та динамічних слідів і пошкоджень ударно-динамічного характеру, які сконцентровані в правій задній частині його кузова і виражені слідами згинів, тертя, вдавлювання, розривів металу, відшарування власного лакофарбового покриття, руйнації скла та пластмасових деталей. Контакт з залізобетонною опорою відбувся правими дверцятами автомобіля «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 , на відстані близько 220 см від задньої частини автомобіля. Визначити якими частинами т/з контактував з бордюром не виявилось можливим (а.п.53-60 т.2);
- дані висновку експерта №3/682 від 23.08.2016 року, яким зафіксовано, що на момент ДТП гальмова систем, рульове керування, ходова частина, зовнішні світлові прилади автомобіля «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 знаходилися в технічно працездатному стані. В процесі дослідження не встановлено яких-небудь характерних ознак раптової відмови або технічних несправностей систем, вузлів, агрегатів та деталей, що впливають на безпеку дорожнього руху, які могли б знаходитися в прямому причинному зв'язку з виникненням аварійної обстановки і даної дорожньо-транспортної пригоди (а.п.63-77 т.2);
- дані висновку експерта №10-399 від 05.09.2016 року, яким встановлено, що генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_13 збігаються з генетичними ознаками слідів крові у змиві з капота т/з (а.п.80-95 т.2);
- дані висновку експерта №1/3148 від 28.09.2016 року, згідно з яким частина слідів папілярних узорів рук на дверцятах водійської дверці, передній панелі, в салоні автомобіля, вилучені під час ОМП належать ОСОБА_13 (а.п.97-123 т.2);
- дані протоколу огляду місця події від 12.09.2016 року, згідно з яким оглянуто т/з «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 , під час якого вилучено заднє колесо (а.п.131-133 т.2);
- дані висновку експерта №370А від 05.10.2016 року, відповідно до якого на диску та шині заднього правого колеса автомобіля «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 є механічні пошкодження. Механічні пошкодження диску, а також механічні пошкодження шини носять аварійний характер та виникли внаслідок дії ударних навантажень, що діяли на елементи конструкції автомобіля під час розвитку ДТП. Втілення в шину стороннього предмету (шурупа) не пов'язане з дією ударних навантажень, що діяли на автомобіль під час ДТП, а могли виникнути за інших обставин. Виявлені під час дослідження пошкодження заднього правого колеса не могли призвести до втрати керованості транспортним засобом та знаходитись в причинному зв'язку із виникненням ДТП (а.п.136-140 т.2);
- дані висновку експерта №659/16-25 від 06.10.2016 року, яким встановлено, що швидкість руху автомобіля «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 , враховуючи сліди бокового юзу, залишені на місці пригоди приблизно дорівнює 80 км/год. В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_13 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.2.3 б), 12.1, 12.4 ПДР України. З технічної точки зору причиною створення аварійної обстановки й виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, є невідповідність дій водія автомобіля «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_13 технічним вимогам вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху України (а.п.141-144 т.2);
- дані висновку комплексної амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 455-2022 від 08.11.2022 ОСОБА_13 під час інкримінованого йому діяння на психічні розлади не страждав. На теперішній час ОСОБА_13 на психічні розлади не страждає. Міг усвідомлювати свої дій та керувати ними в момент інкримінованого йому діяння. Не потребує застосування примусових заходів медичного характеру. Здатність передбачати наслідки у ОСОБА_13 збережена. Враховуючи високий рівень інтелекту ОСОБА_13 міг правильно розуміти значення своїх дій та передбачати їх наслідки (т.4 а.с.158).
Як вважає апеляційний суд, зібрані у справі докази, на які послався суд у вироку, повністю узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а саме те, що порушення водієм ОСОБА_13 вимог пунктів 2.3 (б), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинному зв'язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками у вигляді спричинення смерті потерпілої ОСОБА_17 .
Тому оспорювання захисником ОСОБА_12 та обвинуваченим ОСОБА_13 , який хоч і повністю визнав свою вину, однак вказує на тимчасове затьмарення свідомості в момент ДТП, встановлених за результатами судового розгляду фактичних обставин кримінального провадження, а також незгода з даною судом оцінкою доказів винуватості ОСОБА_13 з посиланням на власну оцінку, є непереконливими.
В цій частині апеляційний суд визнає також необґрунтованими доводи сторони захисту, що в матеріалах кримінального провадження, які досліджені судом, містяться відомості про те, що ОСОБА_13 насправді мав захворювання, яке в процесі протікання могло супроводжуватися потьмаренням або втратою свідомості та, як наслідок, перебувати у причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Зокрема, безпідставним є посилання захисника обвинуваченого на консультативний висновок спеціаліста в галузі судової медицини від 24.09.2019 року та висновок експерта №170 від 08.01.2020 року, оскільки ними констатується той факт, що ОСОБА_13 неодноразово звертався за медичною допомогою до подій 15.07.2016 року та проходив лікування з приводу наслідків перенесеної черепно-мозкової травми у вигляді у вигляді вегето-судинної дистонії з частими симпато-адреналовими кризами, лікворо-дистонічним синдромом та стійкою цефалгією, при цьому експертом зазначено, що дане захворювання центральної нервової системи в своєму клінічному перерізі може супроводжуватися запамороченням, потьмаренням чи втратою свідомості, однак категоричних висновків що в момент ДТП ОСОБА_13 втратив свідомість чи відбулось запаморочення свідомості, ні консультативний висновок спеціаліста, ні висновок експерта не містить. При цьому колегія суддів враховує, що із дослідницької частини висновку експерта, в якому розкрито зміст консультативного висновку спеціаліста слідує, що до 15.07.2016 року, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, скарги обвинуваченого були на головну біль, головокружіння, тошноту, підвищений артеріальний тиск, хиткість, поганий сон, загальну слабкість, метеочутливість, жодних скарг станом на 15.07.2016 року на втрату свідомості в досліджених експертом медичних документах не зафіксовано.
Колегія суддів враховує, що скарги обвинуваченого на втрату свідомості з'явилися вже після дорожньо-транспортної пригоди, що на переконання апеляційного суду пов'язано з обраною лінією захисту, та є лише намаганням спростувати вищенаведені докази, які об'єктивно вказують на вчинення ОСОБА_13 злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, з метою уникнення останнім відповідальності за скоєне.
Крім того, апеляційний суд бере до уваги конкретні обставини дорожньо-транспортної пригоди, поведінку обвинуваченого після вчинення ДТП, який відразу самостійно вийшов з машини, зупинив на зустрічній смузі карету швидкої допомоги, в момент безпосереднього наїзду на нерухому перешкоду-залізобетонну електроопору ОСОБА_13 застосовував гальмування, про що свідчить наявність сліду бокового юзу, що зафіксовано в протоколі огляду місця події від 15.07.2016 року, що в сукупності повністю спростовує версію сторони захисту.
Неприйнятними визнає апеляційний суд і доводи захисника про ненадання судом першої інстанції оцінки та відсутності в матеріалах провадження висновку експерта №510 від 13.03.2017 року, оскільки поза увагою захисника залишились положення ст.22 КПК України, згідно з якими кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Крім того, згідно ч.1 ст.36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, а тому прокурор, як сторона обвинувачення самостійно визначає, які докази є достатніми для доведення обставин, передбачених ст.91 КПК України, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені. Сторона захисту не була позбавлена можливості заявити відповідне клопотання про дослідження даного висновку експерта, якби вважала це за необхідне. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу, слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне досліджувати даний висновок експерта та обґрунтовувати ним свою позицію.
Більше того, жодний висновок експерта не має виняткового значення як джерело доказу і підлягає оцінюванню як інші джерела доказів у кримінальному провадженні (ст. 94, ч. 10 ст. 101 КПК України). Факт порушення правил дорожнього руху, внаслідок яких сталася дорожньо-транспортна пригода та її наслідки саме обвинуваченим ОСОБА_13 суд першої інстанції встановив на підставі дослідження та оцінки сукупності вищенаведених належних та допустимих доказів, в тому числі показань самого обвинуваченого.
Крім того, колегія суддів зауважує, що висновки експертів у даному кримінальному провадженні, в тому числі висновок експерта за результатами проведення судово-автотехнічної експертизи №659/16-25 від 06.10.2016 року є належно мотивованими, науково обґрунтованими, складеними експертами, що мають достатній фах, досвід і стаж експертної роботи, відповіді та висновки експертів повні та вичерпні, не допускають подвійного тлумачення і суперечностей, які потребували б роз'яснення, та, окрім того, підтверджуються іншими доказами у кримінальному провадженні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував всі обставини, що мають значення, ґрунтовно дослідив причинно-наслідковий зв'язок між діями водія транспортного засобу з наслідками, що настали, у встановленому законом порядку вирішив всі клопотання сторін. Доводи захисника про те, що перевищення швидкості не перебуває у прямому причинному зв'язку з ДТП спростовується висновком судово-автотехнічної експертизи №659/16-25 від 06.10.2016 року, згідно з яким з технічної точки зору причиною створення аварійної обстановки й виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, є невідповідність дій водія автомобіля «KIA Geed», номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_13 технічним вимогам п.п.2.3 б), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України. Крім того, що стосується швидкості руху автомобіля, експертом встановлена приблизно 80 км/год, при цьому вказана обрахована швидкість є мінімально можливою, оскільки при розрахунках не враховувалась енергія затрачена на значну деформацію частин транспортного засобу при зіткненні з електроопорою.
На переконання колегії суддів, стороною захисту не було надано апеляційному суду переконливих підстав необхідності в проведенні в суді першої інстанції будь-яких додаткових досліджень, а також не було зазначено того, що експертам не були надані будь-які додаткові матеріали під час проведення ними відповідних експертиз.
Відносно доводів апеляційної скарги обвинуваченого щодо призначення судом надто суворої міри покарання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співрозмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, при обранні обвинуваченому ОСОБА_13 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, їх непоправні наслідки у вигляді загибелі молодої жінки, характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, ставлення обвинуваченого до вчиненого та дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризуються позитивно, є інвалідом 2 групи.
Суд першої інстанції також врахував думку потерпілого ОСОБА_9 , який не наполягав на суворому покаранні, потерпілих ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , які при призначені покарання покладалися на розсуд суду, при цьому потерпіла ОСОБА_23 зазначила, що ніколи не пробачить за смерть доньки.
Врахував суд першої інстанції і обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_13 , визнання вини, щире каяття, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та відсутність обставини, що обтяжують покарання відповідно до ст. 66 КК України.
Як вбачається з роз'яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого про необхідність призначення йому покарання не пов'язаного з позбавленням волі.
Хоча кримінальне правопорушення ОСОБА_13 вчинив з необережності, однак відповідно до ст.12 КК України воно належить до категорії тяжких, і внаслідок таких протиправних дій настала смерть потерпілої ОСОБА_17 .
Тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі. Крім того, позитивні характеристики ОСОБА_13 мають формальний характер та жодним чином не зменшують суспільної небезпечності правопорушення вчиненого ним.
Додатково колегія суддів враховує позицію сторони захисту, висловлену в суді апеляційної інстанції, згідно якої захисник обвинуваченого заперечив встановлені судом першої інстанції пом'якшуючі обставини, такі як визнання вини та щире каяття. Така позиція сторони захисту є непослідовною, оскільки ставлячи питання про пом'якшення покарання обвинуваченому, одночасно ставити питання про виключення пом'якшуючих обставин, встановлених судом першої інстанції є суперечливими (взаємовиключними) вимогами. При цьому, обвинувачений ОСОБА_13 в судовому засіданні апеляційного суду, на підтвердження стверджень свого захисника, також заперечив факт визнання ним своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Враховує апеляційний суд і позицію потерпілих, які в суді апеляційної інстанції просили вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення ОСОБА_13 за скоєний злочин у сфері безпеки дорожнього руху покарання, у виді реального позбавлення волі та відсутність підстав для застосування положень ст.ст.69, 75 КК України.
Разом з цим, апеляційний суд вважає за можливе пом'якшити покарання обвинуваченому ОСОБА_13 та призначити йому основне покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, але в її мінімальному розмірі, з огляду на відшкодування потерпілим заподіяної шкоди, з урахуванням особи обвинуваченого, який є раніше не судимим, інвалідом 2-ї групи, позитивно характеризується.
На переконання колегії суддів, саме таке призначене ОСОБА_13 покарання буде відповідати принципам співмірності вчиненому та індивідуалізації, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Таким чином, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_13 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 залишити без задоволення.
Вирок Богунського районного суду м.Житомира від 01.08.2023 відносно ОСОБА_13 в частині призначення покарання - змінити.
Призначити ОСОБА_13 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді - 3 (три) роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
В решті вирок суду залишити без змін.
На ухвалу апеляційного суду учасниками судового розгляду справи можуть бути подані касаційні скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді :