м. Вінниця
17 грудня 2024 р. Справа № 120/9524/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX, починаючи з 24.06.2024.
Ухвалою від 18.07.2024 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвалою від 22.07.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
09.08.2024 від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема повідомив, що на виконання постанови Верховного Суду від 23.12.2021 наказом виконувача обов'язків Генерального прокурора від 01.04.2024 №452ц ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту Кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
Наказом Генерального прокурора від 01.04.2024 № 453ц позивачу тимчасово визначено робоче місце в Департаменті кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора.
Про прийняте рішення і про необхідність прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора для ознайомлення із зазначеним наказом та наданням необхідних документів ОСОБА_1 інформовано рекомендованим листом з повідомленням про вручення від 02.04.2024 №07/1/1-409вих-24, який повернувся за закінченням терміну зберігання.
Крім того, копію наказу позивачу було скеровано за допомогою месенджера Viber на номер НОМЕР_1 , про що складено відповідний акт 01.04.2024.
Одночасно працівниками Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора неодноразово здійснювалися телефонні дзвінки ОСОБА_1 на вищевказаний номер телефону, проте жодного разу зв'язатись не вдалось, про що було складено відповідний акт 14.06.2024.
Станом на 01.08.2024 позивач для ознайомлення з вищезазначеними наказами не прибув, необхідних документів (трудова книжка, паспорт, військовий квиток) до Департаменту не надав.
Будучи відсутнім на робочому місці починаючи з 01.04.2024, прокурор Генеральної прокуратури України Слободянюк В.В. засобами електронного зв'язку звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, аргументуючи це тим, що перебуває разом із сім'єю за межами м. Київ.
У подальшому, 21.06.2024 та 24.06.2024 до Офісу Генерального прокурора надійшли заява ОСОБА_1 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, в яких він змінив підставу для надання відповідного виду відпустки, вказавши, що виїхав за межі території України та долучив копію закордонного паспорту з відміткою про перетин кордону України (на виїзд) 24.02.2022.
Представник відповідача зауважив, що жодна із заяв ОСОБА_1 (від 04.06.2024, 21.06.2024 та 24.06.2024) не містить документів та обґрунтувань передбачених Законом України "Про відпустки" щодо обов'язкового надання Офісом Генерального прокурора такої відпуски.
В зв'язку з цим, 17.06.2024 ОСОБА_1 було поінформовано про відсутність підстав для задоволення його заяв, шляхом надсилання відповіді на електронну адресу, зазначену позивачем у заяві.
Одночасно, стороною відповідача звернуто увагу на те, що згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23.01.2023, введеному в дію Указом Президента України від 23.01.2023 №27/2023, перетин державного кордону і перебування за межами України прокурорами під час воєнного стану можливе виключно у випадках належного оформлення службового відрядження.
Недотримання прокурорами указаних вимог законодавства може бути підставою для застосування до них дисциплінарного стягнення відповідно до закону.
З огляду на викладене та з урахуванням інформації щодо перебування ОСОБА_1 закордоном, відповідач вважає, що позивачу було надано обґрунтовану відповідь щодо відсутності підстав для надання йому відпустки без збереження заробітної плати.
Ухвалою від 16.08.2024 повторно відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
14.08.2024 від позивача отримано відповідь на відзив, в якому останній наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог. Зокрема зауважив, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено військовий стан, який відповідними Указу Президента України продовжується та діє на території України на даний час.
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (пункт 2 Прикінцевих Положень Кодексу законів про працю України).
Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
З урахуванням викладеного рахую, що дії Офісу Генерального прокурора щодо відмови у наданні мені відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів відповідно до частини четвертої статті 12 Закону № 2136-IX є незаконними.
Окремо зазначив, що його правовий статус поновленого працівника поза штатом у неіснуючому органі за неіснуючою посадою, не може відноситись до категорії працівників, які залучені до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що на виконання постанови Верховного Суду від 23.12.2021 наказом виконувача обов'язків Генерального прокурора від 01.04.2024 №452ц ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту Кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України з 25.12.2019 (а.с. 68).
Наказом Генерального прокурора від 01.04.2024 № 453ц позивачу тимчасово визначено робоче місце в Департаменті кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора (а.с. 69).
Про прийняте рішення і про необхідність прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора для ознайомлення із зазначеним наказом та наданням необхідних документів ОСОБА_1 інформовано рекомендованим листом з повідомленням про вручення від 02.04.2024 №07/1/1-409вих-24, який повернувся за закінченням терміну зберігання (а.с. 53-54).
Крім того, копію наказу ОСОБА_1 було скеровано за допомогою месенджера Viber на номер НОМЕР_1 , про що складено відповідний акт 01.04.2024 (а.с. 70).
Одночасно працівниками Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора неодноразово здійснювалися телефонні дзвінки ОСОБА_1 на вищевказаний номер телефону, проте жодного разу зв'язатись не вдалось, про що було складено відповідний акт 14.06.2024 (а.с. 67).
Як повідомив у відзиві на позовну заяву представник відповідача, станом на 01.08.2024 позивач для ознайомлення з вищезазначеними наказами не прибув, необхідних документів (трудова книжка, паспорт, військовий квиток) до Департаменту не надав.
04.06.2024 прокурор Генеральної прокуратури України Слободянюк В.В. засобами електронного зв'язку звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою датованою 03.06.2024 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, аргументуючи це тим, що перебуває разом із сім'єю за межами м. Київ (а.с. 73).
За результатами розгляду поданої позивачем заяви від 03.06.2024, відповідач листом від 17.06.2024 за вих. №07-404-20 повідомив ОСОБА_1 про його поновлення на посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту Кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України. Наголошено на необхідності невідкладно прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора з наведеним у листі переліком документів, для ознайомлення з наказом Генерального прокурора від 01.04.2024 №452-ц про поновлення на вищевказані посаді, оновлення даних щодо військового обліку х урахуванням вимог законодавства про військовий обов'язок та внесених до нього змін, визначення робочого місця, а також для проходження атестації.
Крім того, в листі повідомлено про те, що направлена позивачем заява про надання відпустки без збереження заробітної плати не відповідає вимогам чинного законодавства і не підлягає задоволенню (а.с. 71).
В подальшому, 21.06.2024 та 24.06.2024 позивач подав до Офісу Генерального прокурора заяви ідентичного змісту, в яких повторно просив надати йому відпустку без збереження заробітної плати, проте змінив підстави для надання відповідного виду відпустки, зокрема повідомив, що 24.02.2024 виїхав за межі території України. До заяв позивач долучив копію закордонного паспорту з відміткою про перетин кордону України (на виїзд) 24.02.2022 (а.с. 57-65).
За результатами розгляду вищезазначених заяв, виконувачем обов'язків начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби листом від 07.07.2024 за вих. №07/1/1-976вих-24, з посиланням на положення ст. 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №440, а також рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23.01.2023, введеному Указом Президента України від 23.01.2023 №27/2023, повідомлено позивача про відсутність обґрунтованих підстав для надання йому відпустки без збереження заробітної плати (а.с. 55-56).
Не погоджуючись з отриманою відмовою у наданні відпустки без збереження заробітної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Положеннями частини першої та другої статті 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27.04.2017 всеукраїнською конференцією прокурорів (далі - Кодекс), передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність; своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
Окрім цього, згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав і обов'язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори зобов'язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.
Професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності.
Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті Восьмим конгресом Організації об'єднаних націй з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 07 вересня 1990) особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію.
Згідно з підпунктом «b» Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права», прийнятого Консультативною радою європейських прокурорів (ССРЕ) на 3-му пленарному засіданні (Страсбург, 15 - 17 жовтня 2008 року), держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечити реалізацію цих функцій відповідно до принципів демократичної держави з верховенством права і, зокрема, що дії прокурорів за межами сфери кримінального права мають характеризуватися чесністю.
Відповідно до статті 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка, в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 Закону №1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Статтею 11 Кодексу встановлено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність; своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
Відповідно до статті 16 Кодексу при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури.
Порушення службової дисципліни є неприпустимим для прокурора і тягне за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.
Згідно зі статтею 33 Кодексу прокурори зобов'язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу.
Пунктами 1, 2 розділу ІІ Правил внутрішнього службового розпорядку прокурорів Генеральної прокуратури України, затверджених Генерального прокурора України від 30 грудня 2016 року № 419 (далі - Правила) визначено внутрішній службовий розпорядок для прокурорів Генеральної прокуратури України та встановлено такий режим роботи: початок робочого дня 3 09 години - упродовж робочого тижня, перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин - упродовж робочого тижня, завершення робочого дня з понеділка до четверга включно - о 18 годині, у п'ятницю - о 16 годині 45 хвилин, вихідні дні - субота, неділя.
Прокурори можуть перебувати у робочий час за межами приміщення Генеральної прокуратури із службових питань з відома безпосереднього керівника підрозділу, а керівники самостійних структурних підрозділів - першого заступника, заступників Генерального прокурора або Генерального прокурора.
Про свою відсутність на роботі прокурор повинен повідомити безпосереднього керівника у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв'язку або іншими доступними способами.
У разі недотримання прокурором цих вимог складається акт про його відсутність на робочому місці.
При ненаданні прокурором доказів поважності причини відсутності на роботі вій повинен подати письмові пояснення на ім'я Генерального прокурора щодо причин своєї відсутності.
Відповідно до пункту 1 розділу VIII Правил, недотримання їх вимог є підставою для притягнення прокурора до відповідальності у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Аналогічні за змістом вимоги містяться і у Правилах внутрішнього службового розпорядку прокурорів Офісу Генерального прокурора, затверджених наказом Генерального прокурора від 12.08.2020 № 375 та погоджених профспілковим комітетом Офісу Генерального прокурора 04.08.2020.
В даному випадку, обґрунтовуючи наявність в нього права на отримання відпустки без збереження заробітної плати, позивач покликається на положення частини четвертої статті 12 Закону № 2136-IX, якою передбачено обов'язок роботодавця за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, надати відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
Разом з тим, суд такі посилання позивача оцінює критично з огляду на таке.
Судом встановлено, що на виконання постанови Верховного Суду від 23.12.2021 наказом виконувача обов'язків Генерального прокурора від 01.04.2024 №452ц ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту Кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України з 25.12.2019
Відповідно, починаючи з 01.04.2024 позивача було відновлено в статусі прокурора та з цього часу на останнього почали поширюватись визначені чинним законодавством гарантії, обов'язки та обмеження.
Отже, на час звернення до відповідача із заявами від 21.06.2024 та 24.06.2024 про надання відпустки без збереження заробітної плати з підстав перебування з 24.02.2022 разом із сім'єю за кордоном, ОСОБА_1 мав статус діючого прокурора.
В контексті встановлених обставин, суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено військовий стан, який відповідними Указу Президента України продовжується та діє на території України на даний час.
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (пункт 2 Прикінцевих Положень Кодексу законів про працю України).
Згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23.01.2023, введеному в дію Указом Президента України від 23.01.2023 №27/2023, перетин державного кордону і перебування за межами України прокурорами під час воєнного стану можливе виключно у випадках належного оформлення службового відрядження.
Аналіз вищенаведених положень законодавства, яке діє під час воєнного стану, дає підстави для висновку, що перебування діючого прокурора за межами України допускається виключно у випадках належного оформлення службового відрядження.
Зважаючи на те, що перебування позивача в статусі прокурора за кордом, на час звернення із заявами від 21.06.2024 та 24.06.2024, за відсутності підтверджуючого документа про його відрядження, не передбачено нормами чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавством, суд дійшов до переконання, що положення частини четвертої статті 12 Закону № 2136-IX не поширюють свою дію на позивача, як діючого прокурора та, як наслідок, на відсутність в відповідача законодавчо визначених підстав для задоволення поданих ним заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 діб, з визначених у відповідних заявах підстав.
Таким чином у зв'язку з встановленням обставин відсутності порушення з боку відповідача прав та законних інтересів позивача, суд приходить до переконання, що право особи порушено не було та, як наслідок, про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування понесених у цій справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051)
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна