Номер провадження: 11-кп/813/2611/24
Справа № 493/1909/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №22024160000000454 від 09.10.2024 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 22.11.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пасат Балтського району Одеської області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого ФОП, не одруженого, невійськовозобов'язаного, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України,
встановив:
На розгляді Балтського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №22024160000000454 від 09.10.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України.
Оскарженою ухвалою місцевого суду відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, задоволено клопотання прокурора та, в порядку ст.331 КПК України (далі - КПК ), обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 21.01.2025 року, без визначення розміру застави.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, і за наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК, в умовах воєнного стану, згідно ч.6 ст.176 КК України, до нього може бути застосований лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під варту на заставу, домашній арешт, або обрати будь-який інший запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
Вимоги апеляційної скарги захисник обґрунтовує тим, що обвинувачений виконує свої процесуальні обов'язки належним чином та не має наміру переховуватись від суду. Останній має постійне місце проживання, займається підприємницькою діяльність, під час досудового розслідування співпрацював з правоохоронними органами, надав показання, в яких викрив інших співучасників злочину. Захисник вважає, що ризики перешкоджання кримінальному провадженню, вчинення нових злочинів, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, не підтверджені належними доказами. Крім того, захисник звертає увагу, що протягом 2022-2024 років обвинувачений разом зі своїм батьком допомагав матеріально Збройним Силам України та волонтерським організаціям.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги; дослідивши виділені матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частиною 1 ст.404 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Балтському районному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №22024160000000454 від 09.10.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Абзацом 2 частини 3 статті 407 КПК передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24 ч.1 ст.3 КПК судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, оскаржену ухвалу суду першої інстанції про застосування запобіжного заходу та копії журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Окрім того, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_8 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 за ч.1 ст.114 -1КК України.
Оскарженою ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 22.11.2024 року ОСОБА_8 продовжений строк тримання піж вартою до 21.01.2025 року, оскільки суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні продовжує існувати ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, на теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №22024160000000454 не були здійсненні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема суд не допитав всіх свідків та безпосередньо не дослідив всі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
Разом з тим, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який у разі доведеності вини, йому може бути призначено покарання у виді позбавлення на строк від 5 до 8 років.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 , у разі доведеності його вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Наявність у обвинуваченого постійного місця проживання та міцних соціальних зв'язків, на переконання апеляційного суду, дещо зменшує існування вказаного ризику, проте не невілює його повністю.
Слід зазначити, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, дію якого було продовжено до теперішнього часу.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки» № 2198-IX були внесені істотні зміни щодо запобіжних заходів. Зокрема, ст.176 КПК України було доповнено новою частиною 6 наступного змісту: «Під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини 1 цієї статті».
Пункт 5 ч.1 ст.177 КПК встановлює, що тримання під вартою є запобіжним заходом.
За таких обставин в умовах введеного на території України воєнного стану до ОСОБА_8 , який обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, може бути застосований лише найбільш суворий запобіжний захід у виді тримання під вартою і застосування до нього будь-яких інших альтернативних запобіжних заходів не допускається.
Разом ч.3 ст.183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Продовжуючи обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції послався на положення ч.4 ст.183 КПК України, відповідно до якої під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів звертає увагу на те, шо вказана норма КПК України не є імперативною, а отже визначати або не визначати розмір застави у конкретному кримінальному провадженні є правом суду, а не його обов'язком безальтернативно не визначати заставу, у разі якщо особа обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України в умовах воєнного стану.
З урахуванням того, що ОСОБА_8 вперше притягається до кримінальної відповідальності, повністю визнає свою вину, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки, колегія суддів вважає, що даному кримінальному провадженні обвинуваченому можливо визначити розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому обирався на стадії досудового розслідування, яке вже завершено. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що сторона захисту ініціювала перед стороною обвинувачення питання щодо укладення угоди про визнання винуватості, що не заперечується прокурором.
Суд першої інстанції вказані обставини увагу не звернув, чим допустив неповноту судового розгляду, яка полягає в недосліджені обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, що відповідно до п.1 ч.1 ст.409, ст.410 КПК України є підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу, якою в даному випадку обвинуваченому необхідно продовжити строк тримання під вартою з визначенням розміру застави.
Визначаючи обвинуваченому розмір застави колегія суддів керується положеннями ч.4 ст.182 КПК України, відповідно до якої розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. У цій справі, Суд, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, підтвердив, що внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Колегія суддів враховує, що відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України для особи, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, застава може бути визначена в сумі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приймаючи рішення про визначення розміру застави, в якості альтернативного запобіжного заходу, апеляційний суд враховує особу ОСОБА_8 , зокрема те, що він повністю визнає свою вину у вчиненні інкримінованого злочину, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має постійне місце реєстрації та проживання, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи.
Вказані обставини доводять наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, тому колегія суддів вважає, що ОСОБА_8 в якості альтернативного запобіжного заходу необхідно визначити заставу в межах, встановлений п.2 ч.5 ст.182 КПК України, а саме - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90840 гривень.
На думку колегії суддів такий розмір застави буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні на даній стадії, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати судовому розгляду.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, ухвала суду скасуванню з постановленням нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 406, 407, 409, 410, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 22.11.2024 року, якою в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №22024160000000454 від 09.10.2024 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 21 січня 2025 року.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90840 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум (отримувач: Одеський апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 11.12.2024 року; Заставна сума за ОСОБА_8 (номер провадження №11-кп/813/2611/24; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Обвинувачений ОСОБА_8 звільняється з-під варти після внесення застави..
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
1) прибувати до суду за кожною вимогою;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи та засобів зв'язку;
4) здати на зберігання до ГУ ДМС в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться до суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
Строк дії ухвали апеляційного суду в частині застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та покладених обов'язків у разі внесення застави становить до 21 січня 2025 року.
Копію ухвали надіслати на адресу ДУ «Одеській слідчий ізолятор».
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4