18.12.24
22-ц/812/1751/24
Провадження № 22-ц/812/1751/24 Суддя першої інстанції Чернявська Я.А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
17 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа № 488/874/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,
при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,
за участю представниці позивачки - ОСОБА_1 ,
представниці відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_1 , на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Чернявської Я.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів,
10 квітня 2023 року ОСОБА_5 , яка в подальшому змінила своє прізвище на ОСОБА_6 , у зв'язку з укладенням шлюбу, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Позов обґрунтовано тим, щорішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2014 року розірвано шлюб укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зареєстрований 22 жовтня 2011 року Корабельним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції м. Миколаєва, актовий запис № 268.
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23 січня 2014 року Корабельним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист по справі про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліментів на неповнолітню доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11 листопада 2013 року і до повноліття дитини, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 06 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження № 41891419 з примусового виконання судового рішення.
За весь час з моменту розлучення відповідач не бажав сумлінно виконувати свої обов'язки, як батько та сплачувати аліменти на утримання їхньої доньки ОСОБА_8 з огляду на що станом на 31 березня 2023 року розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 127 641.32 грн.
Загальна сума пені за несплату ОСОБА_4 аліментів на утримання доньки ОСОБА_8 становить:
- за 2023 рік = (3595,50 грн.*1%*59 днів) + (3595,50 грн.*1%*31 днів) + (3595,50 грн.*1%*10 днів) = 3595,49 гривень;
- за 2022 рік = (2095,50грн.*1%*424 дня) + (2095,50грн.*1%*396 днів) + (95,50грн.*1%*365 днів) + (1595,50грн.*1%*304 дня) + (3595,50грн.*1%*274 дня) + (3595,50грн.*1%*243 дня) + (3595,50грн.*1%*213 днів) + (3595,50грн.*1%*182 дня) + (3595,50грн.*1%*152 дня) + (3595,50грн.*1%*121 день) + (3595,50грн.*1%*91 день) = 68 260,55 грн.;
- за 2021 рік = (1197,50грн.*1%*820 днів) + (1197,50грн.*1%*789 днів) + (1197,50грн.*1%*761 день) + (1197,50 грн.*1%*730 днів) + (1197,50 грн.*1%*699 днів) + (1197,50 грн.*1%*669 днів) + (1255 грн.*1%*639 днів) + (1255 грн.*1%*608 днів) + (3398грн.*1%*547 днів) + (3392 грн.*1%*517 днів) + (4603,50 грн.*1%*486 днів) = 127 673,20 грн.
Однак, враховуючи вимоги статті 196 СК України, розмір пені не може перевищувати розміру заборгованості, який станом на березень 2023 року в загальній сумі становить 127 641,32 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 127 641.32 грн.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що суд доходить висновку, що відповідачем вжиті залежні від нього заходи щодо виконання зобов'язання зі сплати аліментів на утримання дитини та він є невинуватим у виникненні заборгованості, а тому підстави стягувати неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів відсутні.
Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність перешкод у відповідача мати зв'язок з іншими особами, отримувати довідки та інші документи щодо свого ув'язнення. З огляду на що дійшов необґрунтованих висновків щодо наявності об'єктивної неможливості у відповідача сплачувати аліменти на доньку.
Зазначаючи про наявність у відповідача статусу потерпілого по кримінальному провадженню судом не було враховано відсутність жодної інформації щодо результатів проведеного досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню. Зі змісту довідки № 13 про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми вбачається, що така довідка була дійсна до 19 вересня 2019 року. Строк дії статусу не продовжувався.
Таким чином, з урахуванням наявного зв'язку у відповідача із зовнішнім світом, отримання ним доходу за місцем відбування покарання, відповідач не був позбавлений можливості перерахувати грошові кошти на утримання доньки.
Суд першої інстанції не врахував ту обставину, що грошові перекази коштів проводились вже після звернення позивачки до суду та такими діями родичів нічого не заважало багато років аж до повномасштабного вторгнення.
При цьому суд посилається на труднощі через введення режиму воєнного стану, однак як вбачається із матеріалів справи, відповідачу нічого не заважає перераховувати кошти через родичів зараз.
При цьому в період з травня 2012 року по 28 травня 2016 року відповідач був працевлаштований та отримував постійний дохід. Проте не зважаючи на це він неналежно виконував свій обов'язок зі сплати аліментів.
За місцем відбування покарання відповідач також постійно отримує дохід, однак продовжує злісно ухилятися від виконання власних зобов'язань відносно доньки.
За такого відповідачем не було вжито заходів щодо виконання свого обов'язку зі сплати аліментів та він був достеменно обізнаний про таке зобов'язання.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 жовтня 2011 року до 02 червня 2014 року, що підтверджується копіює рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2014 року по справі № 488/1980/14-ц.
Від шлюбу сторони по справі мають дитину - доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10 травня 2012 року.
На підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 січня 2014 року з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_5 стягуються аліменти на доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 11 листопада 2013 року і до повнолітня дитини.
Виконавчий лист по справі № 488/5721/2013-ц про стягнення з ОСОБА_4 аліментів перебуває на примусовому виконанні у Корабельному відділі державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), виконавче провадження № 41891419.
З долученої позивачем до позовної заяви копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому листу № 488/5721/2013-ц вбачається, що заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання доньки ОСОБА_8 , 2012 року народження, станом на 31 березня 2023 року становить 127 641.32 грн.
З долученого представником відповідача до відзиву на позовну заяву розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому листу № 488/5721/2013-ц вбачається, що заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів станом на 30 вересня 2023 року становить 97 090.23 грн.
Крім того, з долученого під час розгляду цивільної справи представником позивача розрахунку заборгованості по сплаті аліментів на 14 серпня 2024 року з урахуванням довідки про доходи боржника за період з липня 2018 по липень 2023 року, встановлено, що борг по аліментах становить121 045.16 грн.
Вироком Дорогомиловського районного суду м. Москви від 25 серпня 2016 року, залишеного без змін судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 засуджено до 10 років 6 місяцям позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму. Під вартою перебуває з 06 травня 2016 року.
Постановою президиума Московського міського суду від 02 жовтня 2018 року ОСОБА_4 пом'якшено покарання до 9 років позбавлення волі.
За інформаційною довідкою виправної колонії № 6 (м. Липецьк Російської федерації) від 21 вересня 2021 року відповідач відбуває покарання в зазначеній установі та отримує заробітну плату (в руб), розмір якої наведено у довідці за 2018-2021 роки.
За аналогічною довідкою тієї ж установи від 05 вересня 2023 року підтверджено перебування відповідача в місцях позбавлення волі та наведена заробітна плата з 01 липня 2021 по 3 липня 2023 року.
Відповідно до довідки старшого слідчого управління Головного управління Національної поліції України у м. Києві від 12 жовтня 2017 року за фактом пербування ОСОБА_4 невстановленими особами та переміщення через державний кордон України до Російської федерації з метою експлуатації у формі втягнення у злочинну діяльність, з використанням обману було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадження 12017100000000922, відомості про яке внессено до Єдиного реєстру досудових рослідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 149 КК України. Матеріали справи не містять даних про результати розслідування цього кримінального провадження.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення вищезазначеним вимогам закону відповідає.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині 1 та 2 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із частиною 4 статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).
Частинами 1 та 2 статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини 1 статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 січня 2014 року має сплачувати на користь ОСОБА_3 аліменти на доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 11 листопада 2013 року і до повнолітня дитини.
Суд першої інстанції на виконання вищевказаних вимог закону, відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов обґрунтованого висновку, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини ОСОБА_4 , оскільки як встановлено з постанови президії Московського міського суду від 02 жовтня 2018 року відповідач з 06 травня 2016 року перебуває під вартою у зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення, та вироком суду його засуджено до позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму. За довідками виправної колонії № 6 ОСОБА_4 відбуває покарання у цій колонії, що розташована на території РФ.
Відповідно до покарання у вигляді позбавлення волі засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його на строк, призначений вироком суду, у спеціальну кримінально-виконавчу установу. При відбуванні цього покарання засуджений ізолюється від суспільства, обмежується у праві вільного пересування, виборі місця проживання і трудової діяльності, в розпорядженні своїм часом, спілкуванні зі своїми близькими; його життя та діяльності підпорядковується режиму відбування покарання тощо.
Верховною Радою 1 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Закон передбачає зупинення дії у відносинах з РФ та республікою Білорусь:
Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України 22 січня 1993 року;
Протоколу 1997 року до Конвенції, вчиненого від імені України 28 березня 1997 року.
Отже, після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з РФ та республікою Білорусь щодо будь-яких документів виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Таким чином у відповідача у зв'язку з перебуванням в місцях позбавлення волі на території РФ з об'єктивних причин була відсутня можливість вжиття усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання зі сплати аліментів.
Отже, суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості зі сплати аліментів, оскільки стороною відповідача спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для відмови у застосуванні до нього відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 196 СК України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини відповідача, оскільки відповідач, перебуваючи у місцях позбавлення волі, був ізольованим від суспільства, обмежувався у праві вільного пересування, виборі місця проживання
спілкуванні зі своїми близькими, а тому об'єктивно не міг виконати свій обов'язок зі сплати аліментів та в добровільному порядку вжити заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про відсутність перешкод у відповідача мати зв'язок з іншими особами, отримувати довідки та інші документи щодо свого ув'язнення не заслуговують на увагу, так як сам режим перебування в місцях позбавлення волі є перешкодою відповідачу для зв'язку з іншими особами та отриманням та пересилку відповідних документів, а отже існують перешкоди для реалізації можливості перерахувати аліменти на утримання дочки.
З цих же підстав не заслуговують на увагу й аргументи апеляційної скарги про перераховування відповідачем коштів через своїх родичів.
Той факт, що грошові перекази коштів проводились після звернення позивачки до суду родичами відповідача не свідчать про те, що у останніх виникає обов'язок щодо сплати аліментів за весь період перебування відповідача в місцях позбавлення волі, як зазначає скаржник в апеляційній скарзі.
Зазначення судом першої інстанції про наявність у відповідача статусу потерпілого по кримінальному провадженню немає правового значення щодо предмету доказування у цій справі.
Посилання в апеляційній скарзі на працевлаштування відповідача в період з травня 2012 року по 28 травня 2016 року та отримання постійного доходу є неприйнятними, оскільки на час розгляду справи заборгованість по аліментам у відповідача за цей період відсутня.
Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Т.В. Крамаренко
Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року.