Справа №760/25398/24
Провадження №2-о/760/649/24
18 грудня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Тесленко І.О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,
у жовтні 2024 року ОСОБА_1 , звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із заявою в якій просить: встановити факт належності диплому серії НОМЕР_1 від 21 червня 1984 року, виданого Сєвєродонецьким музичним училищем ім. С.С. Прокоф'єва.
В обґрунтування вимог заяви зазначив, що згідно диплому серії НОМЕР_1 від 21 червня 1984 року ОСОБА_1 (російською мовою переклад: « ОСОБА_1 ») в 1984 році закінчив Сєвєродонецький музичне училище ім. С. С. Прокоф'єва по спеціальності духові та ударні інструменти. Рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.04.2024 року йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком та не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1980 року по 21.06.1984 року згідно з дипломом серії НОМЕР_1 , оскільки прізвище зазначене в дипломі ( ОСОБА_1 ) не відповідає паспортним даним. Як вбачається із копії паспорта правильне написання його прізвища українською мовою зазначено « ОСОБА_1 ». Як вбачається із копій трудової книжки російський варіант написання прізвища « ОСОБА_1 », а україномовний - « ОСОБА_1 ». Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_2 російською мовою зазначено його прізвище « ОСОБА_1 ». Згідно з експертним висновком Українського бюро лінгвістичних експертиз від 17 вересня 2024 року № 056/1391-п українські записи прізвищ ОСОБА_1 / ОСОБА_1 (паспорт громадянина України, запис ОСОБА_1 ) і ОСОБА_1/ОСОБА_1 (запис Сєвєродонецького музичного училища ім. С.С. ІІрокоф'єва, запис ОСОБА_1 ) та російський запис ОСОБА_1 (диплом Сєвєродонецького музичного училища ім. С.С. Прокоф'єва, запис російською мовою ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України, запис російською мовою ОСОБА_1 ) в документах, наданих для експертизи є ідентичними. Таким чином, його прізвище з російської « ОСОБА_1 » перекладено у дипломі на українську « ОСОБА_1 », а у паспорті громадянина України « ОСОБА_1 » і вони є ідентичним. Згідно з законом, встановлення вказаного факту породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, а саме: встановлення факту належності вказаного документу дає змогу заявнику реалізувати своє право на отримання пенсії за віком. Виключним способом захисту у даному випадку є звернення до суду за захистом свого права, оскільки іншого способу законодавством не передбачено. Звернення до архівів Сєвєродонецького музичного училища не видається можливим, оскільки м. Сєвєродонецьк наразі є тимчасово окупованою територією.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 жовтня 2024 року для розгляду зазначеної заяви визначено суддю Тесленко І. О. Фактично справа передана судді по реєстру 10 жовтня 2024 року.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі.
У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та про задоволення вимог заяви.
Представник заінтересованої особи Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві в судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином про місце, день та час слухання справи, про причини своєї неявки суд не повідомив, заперечень стосовно заяви до суду не скерував.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників процесу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Судом встановлено, що 26 квітня 2024 року заявник ОСОБА_1 отримав Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 262940018013 від 16 квітня 2024 року, зі змісту якого слідує, що страховий стаж заявника становить 29 років 1 місяць 24 дні, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1980 по 21.06.1984, згідно диплому серії НОМЕР_1 , оскільки прізвище зазначене в дипломі ( ОСОБА_1 ) не відповідає паспортним даним; період навчання з 01.09.1984 по 25.05.1991, згідно диплому серії НОМЕР_3 , оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби (а.с. 13, 14).
З записів у копії диплому серії НОМЕР_1 , виданому 21 червня 1984 року, вбачається, що даний диплом було видано російською мовою: « ОСОБА_1 », про те, що він в 1980 році вступив до Сєвєродонецького музичного училища ім. С.С. Прокоф'єва по спеціальності «духовні та ударні інструменти», рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 21 червня 1984 року присвоєно кваліфікацію артиста оркестру, керівника самодіяльного духовного оркестру, викладача ДМШ 3 класу кларнета (а. с. 21).
Як було встановлено судом, прізвище заявника у паспорті громадянина України зазначене як « ОСОБА_1 », у той час як у військовому квитку, трудовій книжці та дипломі зазначено « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_1 ».
З експертного висновку № 056/1391-n від 17 вересня 2024 року вбачається, що з урахуванням зазначеного, українські записи прізвища ОСОБА_1 / ОСОБА_1 (паспорт громадянина України, запис ОСОБА_1 ) і ОСОБА_1 /ОСОБА_1 (диплом Сєвєродонецького музичного училища ім. С.С. Прокоф'єва, запис ОСОБА_1 ) та російський запис ОСОБА_1 (диплом Сєвєродонецького музичного училища ім. С.С. Прокоф'єва, запис російською мовою ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України, запис російською мовою ОСОБА_1 ) в документах, наданих для експертизи, є ідентичними (а.с. 19).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 7 ст. 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
На підставі п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Як вбачається з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» із змінами та доповненнями від 25.05.1998 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно листа Верховного Суду України від 01 січня 2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; Заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими й електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частинами 1, 5 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ч. ч. 5-7 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, факту належності заявнику зазначених вище документів, необхідне для оформлення пенсії за віком.
З огляду на вивикладене, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухвалені судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 13, 76 - 81, 247, 258, 259, 263 - 265, 293, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд,-
заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, - задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_1 , диплому серії НОМЕР_1 від 21 червня 1984 року, виданого Сєвєродонецьким музичним училищем ім. С.С. Прокоф'єва.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. О. Тесленко