СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/13222/24
пр. № 2/759/4451/24
03 грудня 2024 рокуСвятошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Петренко Н.О.
за участю секретаря судових засідань Ганнисика А.А.
представник позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) про виділення в натурі частки нерухомого майна,
І. Зміст позовних вимог.
У червні 2024 року представник позивача звернулася до суду з позовом про виділення в натурі частки нерухомого майна.
Позовну заяву мотивує тим, що у власності ОСОБА_2 знаходиться 39/100 частки нерухомого майна - житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами загальною площею 228,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Частку нерухомого майна Позивач отримала у власність від ОСОБА_3 за договором дарування від 29.07.1988 року, посвідченим державним нотаріусом 12-ої Київської державної нотаріальної контори Бушмою М.А. (зареєстровано в реєстрі за № 5-5914). Відповідно вказаного договору до Позивача переходили 2 кімнати, веранда, кухня, зазначені по плану 1-5, 1-6, 1-2, 1-3 та сарай під літерою «Б». Нерухоме майно Позивач ділила із ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у якого на праві приватної власності перебувало 61/100 частки вказаного домоволодіння. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
За життя ОСОБА_4 між сторонами не було досягнуто згоди про можливість добровільного виділу в натурі власникам їх часток у житловому будинку. Інформація щодо вступу у спадщину спадкоємцями померлого наразі невідома, але у Державному реєстрі прав на нерухоме майно станом на 26.06.2024 року власником 61/100 частки домоволодіння все ще є ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з реєстру. Як вбачається з технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Експертне бюро «Рідний дім»» від 18.02.2024 року, домоволодіння обох співвласників розділене на ізольовані частини з самостійними виходами, що відповідає критеріям можливості виділу в натурі учасникам спільної часткової власності. З метою виділення в натурі частки майна, на замовлення адвоката Позивача, судовим експертом Контимировою В.В. виготовлено висновок № 40/06 за результатами проведеної будівельно-технічної екпертизи від 17.06.2024 року. Даним висновком встановлено, що провести поділ домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та виділити в натурі 39/100 частин цього домоволодіння в окрему одиницю як самостійний об'єкт права власності на нерухоме майно, з урахуванням порядку користування, що фактично склався між співвласниками можливо у відповідності до вимог ДБН В.2.2-15:2019 Житлові будинки, при цьому будуть забезпечені максимально однакові умови для співвласників з урахуванням їх часток та ізольоване користування нерухомістю. Просить позов задовольнити.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Представник позивача у судовому засіданні позовну заяву підтримала та просила її задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату час та місце повідомлений належним чином. Надав до суду відзив у якому просив відмовити у задоволенні позову.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 володіє земельною ділянкою , яку передано у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських будівель на підставі рішення Київської міської ради № 160-2/662 від 23.12.1999 року, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом від 03.10.2001 року (а.с. 11-12.)
Відповідно до договору дарування від 29.07.1988 року, посвідченого державним нотаріусом 12-ої Київської державної нотаріальної контори Бушмою М.А. (зареєстровано в реєстрі за № 5-5914) позивач отримала у власність від ОСОБА_3 39/100 частки нерухомого майна - житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель та побутових споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 17-18)
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 61/100 частки житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді наданої Центральним відділом ДРАЦС від 18.06.2024 року зазначено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 16732.
Як вбачається з технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Експертне бюро «Рідний дім»» від 18.02.2024 року, домоволодіння обох співвласників розділене на ізольовані частини з самостійними виходами, що відповідає критеріям можливості виділу в натурі учасникам спільної часткової власності.
Судовим експертом Контимировою В.В. виготовлено висновок № 40/06 за результатами проведеної будівельно-технічної від 17.06.2024 року. Даним висновком встановлено, що провести поділ домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та виділити в натурі 39/100 частин цього домоволодіння в окрему одиницю як самостійний об'єкт права власності на нерухоме майно, з урахування порядку користування, що фактично склався між співвласниками можливо у відповідності до вимог ДБН В.2.2-15:2019 Житлові будинки, при цьому будуть забезпечені максимально однакові умови для співвласників з урахуванням їх часток та ізольоване користування нерухомістю.
За правилами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 зроблено висновок, що поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ч. 1 ст. 356, ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
У частині 3 статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
За змістом частин 1, 3 статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Виділ частки із спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Аналіз статті 364 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 358, 361 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачене статтею 364 ЦК України право співвласника на виділ частки зі спільного майна не може бути обмежене бажанням інших співвласників.
Зокрема, ця норма права не передбачає необхідність і обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не обумовлює право співвласника на виділ згодою інших співвласників і мотивами, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.
Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі № 361/4047/17 зазначив, що системний аналіз положень ст.ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Поділ (виділ) частки житлового будинку передбачає перебудову існуючого, зазвичай, одноквартирного будинку з метою обладнання двох і більше ізольованих квартир. Варіанти поділу (виділу частки) житлового будинку повинні максимально забезпечувати однакові умови для співвласників із урахуванням їхніх часток. Поділ (виділ) частки житлового будинку вважається можливим якщо за результатами поділу у частинах будинку, що виділяються співвласникам, є можливість влаштувати ізольовані та забезпечені окремими виходами на прилеглу земельну ділянку, як мінімум однокімнатні, житлові квартири, які за своїми показниками (об'ємно-планувальним рішенням, складом приміщень, площею, забезпеченістю інженерним обладнанням тощо) відповідають чинним вимогам нормативних документів.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків ( спадщини ) від фізичної особи яка померла ( спадкодавця ) до інших осіб ( спадкоємців ).
В частинах 1,2 статті 1220 Цивільного кодексу України зазначено , що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день , з якого вона оголошується померлою.
Згідно зі ст. 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Крім того, за правилами ч. 1 ст. 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування , неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина , визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно за його місцезнаходженням. ( ч . 3 ст . 1277 ЦК України ).
Судом встановлено, що позивач не є спадкоємцем після померлого ОСОБА_4 ,а тому не має права спадкування. Позивачем не визначено коло спадкоємців. Позивачем не надано належних доказів права власності 39/100 частки нерухомого майна розташованого за адресою АДРЕСА_1 станом на день подачі позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача прийшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими на законі та не підтверджені належними та допустимими доказами, тому є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 358,364,367 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 247, 263-265, ЦПК України суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Київської міської ради про виділення в натурі частки нерухомого майна - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя Н.О. Петренко