Ухвала
Іменем України
16 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 303/12929/23
провадження № 61-16386ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Данько Уляною Василівною , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2024 року у складі судді: Заболотного А. М., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Собослоя Г. Г., Джуги С. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позов мотивований тим, що бабусі ОСОБА_4 позивача належав на праві власності будинок у АДРЕСА_1 .
04 вересня 2013 року ОСОБА_4 вчинила заповіт, за яким усе належне їй майно заповіла своїм дітям: сину ОСОБА_5 (батькові позивача) та доньці ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 до моменту відкриття спадщини (дня смерті ОСОБА_4 ) помер батько позивача - ОСОБА_5 .
Позивач на момент смерті бабусі не проживав постійно зі спадкодавцем ОСОБА_4 , в установлений законом строк заяву нотаріусу про прийняття спадщини не подав.
15 листопада 2023 року приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Кравченко О. І. на усне звернення ОСОБА_7 (матері позивача), що на підставі довіреності діяла від імені ОСОБА_1 , винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Позивач вказував, що спадкування майна після смерті його бабусі ОСОБА_4 відбувалося за заповітом, а батько ОСОБА_5 , на користь якого також складено заповіт, помер до відкриття спадщини, тому згідно з положенням частини першої статті 1266 ЦК України (спадкування за правом представлення) частка у спадщині, яку мав прийняти його батько за заповітом, переходить до позивача. Позивач пропустив строк, встановлений законом для прийняття спадщини, оскільки з травня 2017 року постійно проживає та працює за межами території України, а саме у Швеції, м. Стокгольм. У родині були завжди хороші відносини, його мати доглядала за бабусею ОСОБА_4 , однак у вересні 2022 року при зустрічі з матір'ю в Німеччині у них виник конфлікт, пов'язаний із наміром матері одружитися з іншим чоловіком, після чого він припинив спілкування з матір'ю та бабусею. На початку вересня 2023 року позивач вирішив відновити зв'язок зі своєю матір'ю та після цього він дізнався про смерть бабусі ОСОБА_4 .
Посилаючись на зазначені обставини, вважаючи такі причини поважними, ОСОБА_1 просив:
визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , тривалістю два календарні місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, має стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22. При цьому слід зауважити, що правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною;
суд першої інстанції виходив з того, що спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 15 листопада 2023 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Обґрунтовуючи наявність поважних причин пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач вказує на те, що він постійно з 2017 року перебуває за межами України в Швеції де і працює, при цьому не підтримував зв'язків з померлою, а тому дізнався про таку обставину тільки в жовтні 2023 року та відразу звернувся до нотаріуса з відповідною заявою. На підтвердження зазначених обставин позивачем подано до суду довідку про працевлаштування в Швеції, датовану 04 жовтня 2018 року. Всі ці обставини в їхній сукупності з позиції позивача і є на думку позивача поважними причинами пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини;
у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (провадження № 61-41480св18) Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи;
з огляду на положення Порядку вчинення нотаріальних дій та Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, позивач не був позбавлений можливості протягом шестимісячного строку після смерті ОСОБА_4 подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, у тому числі шляхом її направлення засобами поштового зв'язку, з подальшим дооформленням належним чином (із засвідченням справжності підпису) або особистим прибуттям до нотаріуса або звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до Посольства України в іноземній країні, яке виконує консульські функції. При цьому доказів того, що позивач за станом здоров'я фізично не міг цього зробити до суду не надано. Також не зазначено, що перешкоджало йому подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини засобами поштового зв'язку. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд при вирішенні питання щодо наявності підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у постановах від 15 вересня 2023 року у справі № 345/4153/22, від 21 жовтня 2021 року у справі № 332/3796/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21;
при цьому, не є підставою для встановлення додаткового строку на прийняття спадщини необізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця про, що вказує позивач. Так, у постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 13 грудня 2018 року по справі № 459/295/16-ц та від 11 липня 2018 року по справі № 381/4482/16-ц Верховний Суд вказав, що за відсутності у спадкоємця перешкод для подання заяви, якщо він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. До відповідного висновку приходив і Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року по справі № 6-1486цс15, від 26 вересня 2012 року по справі № 6-85цс12. Таким чином, незнання про смерть спадкодавця як причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки сама по собі ця обставина без встановлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність причин пропуску зазначеного строку;
у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18) також звернуто увагу на те, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Потрібно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема, тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо;
Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20) зробив висновок, що суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19 (провадження № 61-2162св20) та від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22);
таким чином, при відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок про те що відтак відсутність інформації про смерть спадкодавця та постійне проживання за межами України не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Більше того, жодних доказів на підтвердження того, що позивач не підтримував зв'язків з померлою бабусею та своєю матір'ю, яка перед смертю ОСОБА_4 доглядала її та достовірно знала про час смерті, суду не надано.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Данько У. В., залишено без задоволення;
рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
проаналізувавши положення статей 1222, 1223, 1245 ЦК України, беручи до уваги рівність часток двох спадкоємців за заповітом та висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 361/6553/16-ц, колегією суддів установлено, що спадкового майна (рівна частка одного з двох спадкоємців за заповітом), котру спадкодавець ОСОБА_4 заповідала спадкоємцю ОСОБА_5 (батькові позивача), який помер до дня відкриття спадщини, слід вважати такою, що не охоплена заповітом, а тому право на спадкування цієї частки майна одержують спадкоємці за законом (статті 1261 - 1265 ЦК України). Спадкування неохопленої заповітом частини всього спадкового майна відбувалося за законом, згідно з положенням статті 1245, частини першої статті 1266 ЦК України (спадкування за правом представлення), а тому право на спадкування цієї частки майна за законом одержав, зокрема, і позивач;
з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не посилався як на підставу своїх позовних вимог на те, що він не знав про заповіт, а також те, що нотаріусом порушено Закон України «Про нотаріат» і Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не вчинено дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , виклику позивача як спадкоємця за правом представлення, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, не роз'яснила позивачу право подати заяву про прийняття спадщини. Відповідні обставини ним не доводилися та не досліджувалися в суді першої інстанції, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не приймає і не розглядає вказані підстави позову;
при залишенні без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначила, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту не можна ототожнювати з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем й у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Тож необізнаність про наявність заповіту може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом. Оскільки позивач мав право на спадкування після смерті ОСОБА_4 за законом - за правом представлення, частка майна, яку ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_5 , не охоплена заповітом та спадкується за законом, тому необізнаність позивача про заповіт, що був складений бабусею на користь його батька, не має правового значення. Тож незалежно від наявності заповіту на користь батька, позивач у тому разі, якщо бажав би прийняти спадщину після смерті бабусі, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом;
відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 червня 2024 року у справі № 545/480/21, суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини;
факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця за правом представлення, за умови невжиття ним жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.
09 грудня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Данько У. В. , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року (повне судове рішення складено 15 листопада 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23; від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21; від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18; від 20 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 686/5757/23 від 26 червня 2024 року, поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо;
позивач з 2018 року постійно проживає і працює у Швеції. В якості доказу тривалого проживання та роботи за кордоном, позивачем надано робочий контракт від 14 жовтня 2018 року, а також представником позивача в підготовчому засіданні та під час судового розгляду проговорено та наголошено про ненадання відповіді Державною прикордонною службою України на Адвокатський запит від 21 лютого 2024 року щодо останнього перетину кордону позивачем, однак даний факт судом не враховано;
незнання про смерть спадкодавця - це не факт, який підтверджує об'єктивні, непереборні або істотні труднощі, а факт, який вказує на неможливість подання заяви про прийняття спадщини до моменту, коли особа дізнається про смерть спадкодавця. У Книзі шостій ЦК України відсутня норма, яка зобов'язує спадкоємця цікавитись життям та станом здоров'ям спадкодавця. Спадкоємцями можуть бути як особи, які проживали із спадкодавцем та/або були пов'язані родинними зв'язками, так і особи, що не проживали разом із спадкодавцем, або взагалі не були пов'язані родинними зв'язками;
нотаріус не вчинила жодних дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила виклик позивача як спадкоємця за заповітом за правом представлення, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця. В даному випадку, позивач розцінює дії нотаріуса як упереджені, недобросовісні та такі, що порушують вимоги статті 24 Конституції України. В результаті дій нотаріуса порушено принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Дана позиція сформульована у постанові Верховного Суду у справі № 130/2517/18 від 21 вересня 2020 року та постанові Верховного Суду у справі № 703/4978/19 від 20 грудня 2021 року;
апеляційним судом не враховано того факту, що спадкоємець не міг усвідомлювати своє право на спадкування, оскільки не знав про саму підставу, яка і надає право на спадкування та обов'язок прийняти спадщину - смерть спадкодавця;
відповідно до пункту 50 окремої думки судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В. у справі № 638/16540/20 (провадження № 61-6761) від 20 вересня 2023 року, встановлено, що: «закон покладає на особу, яка здійснює заведення спадкової справи після смерті спадкодавця та її ведення, зобов'язання повідомити усіх спадкоємців про відкриття відповідної спадщини з метою захисту інтересів цих спадкоємців, зокрема, забезпечення їх обізнаності про право звернутися із заявою про прийняття спадщини. Не може невиконання цього обов'язку, встановленого законом, вважатись таким, що жодним чином не впливає на зазначене право спадкоємців та не впливає на підстави захисту можливості реалізувати це право. Тому факт повідомлення чи неповідомлення, зокрема нотаріусом, спадкоємця, який пропустив строк звернення із заявою про прийняття спадщини, про смерть спадкодавця та відкриття його спадщини має враховуватись судом при застосуванні частини третьої статті 1272 ЦК України й у контексті відсутності у цього спадкоємця інформації про смерть спадкодавця»;
як вбачається з матеріалів справи та обґрунтування позовних вимог, позивач тривалий час проживає та працює за кордоном, з родиною не спілкувався, від місця постійного проживання та місця знаходження майна є велика відстань, є причинами того, що позивач не знав як про смерть бабусі, так і про відкриття спадщини загалом, однак суди цього не врахували. Варто зазначити, що померла спадкодавиця залишила заповіт, відповідно до якого, все майно заповіла порівну своїм дітям - донці ОСОБА_3 та сину ОСОБА_5 . З цього можна зробити висновок, що воля померлої спадкодавиці полягала в поділі свого майна між обома дітьми порівну, а отже і між родинами дітей;
ураховуючи вищезазначене та усі обставини справи в сукупності, а саме: тривалий час проживання та роботи за кордоном, відсутність спілкування з родиною, велика відстань від місця постійного проживання та місця знаходження майна, неповідомлення нотаріусом про відкриття спадщини та наявність заповіту, і стали причинами пропуску строку для прийняття спадщини. З викладеного вбачається, що пропуск строку є незначним, а саме 5 місяців, оскільки як тільки позивач дізнався про смерть бабусі, одразу вчинив дії, направлені на захист свого права на отримання спадщини, а саме звернувся з відповідною заявою до нотаріуса, а потім до суду з метою визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що бабусі позивача - ОСОБА_4 належав на праві власності будинок у АДРЕСА_1 .
04 вересня 2013 року ОСОБА_4 вчинила заповіт, за яким усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, та все те, що ще буде їй належати на час смерті, а також належні майнові права на час смерті, заповіла своїм дітям: сину ОСОБА_5 (батькові позивача) та доньці ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_4 ,.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_5 . Таким чином, спадкоємець за заповітом ОСОБА_5 помер до дня відкриття спадщини - до дня смерті ОСОБА_4 .
Позивач ОСОБА_1 на момент смерті бабусі не проживав постійно зі спадкодавцем ОСОБА_4 , в установлений законом строк заяву нотаріусу про прийняття спадщини не подав.
15 листопада 2023 року приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Кравченко О. І. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії на усне звернення ОСОБА_7 (матері позивача), що на підставі довіреності діяла від імені ОСОБА_1 , якою відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина перша та друга статті 1223 ЦК України).
Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом частина перша статті 1245 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року № 6-2946цс15 зазначено, що «у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 1276 ЦК України, не врахувавши, що спадкоємець помер до дня відкриття спадщини. До спірних правовідносин не підлягає застосуванню і норма частини першої статті 1275 ЦК України, відповідно до якої, якщо від прийняття спадщини відмовився один зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну, оскільки спадкоємець, який помер до дня відкриття спадщини, не може вважатись таким, що не прийняв спадщину або відмовився від неї. Згідно з положенням статті 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути, зокрема, фізичні особи, які є живими на день смерті спадкодавця. Відповідно до статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Врахувавши викладене та проаналізувавши положення статей 1222, 1223, 1245 ЦК України, слід дійти висновку про те, що 1/2 частину будинку, яку спадкодавець заповідав брату позивача, який помер до дня відкриття спадщини, слід вважати такою, що не охоплена заповітом, а тому право на спадкування цієї частки майна одержують спадкоємці за законом (статті 1261 1265 цього Кодексу). … Право на спадкування за законом 1/2 частину будинку, що не охоплена заповітом, має син спадкодавця ОСОБА_7, а оскільки інший син спадкодавця ОСОБА_10 на час відкриття спадщини помер, то його діти спадкують порівну ту частину спадщини, яка належала б за законом їх батькові, якби він був живим на час відкриття спадщини (право представлення). За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 має право на спадкування 1/4 частини спірного будинку в порядку спадкування за законом, а ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - по 1/8 частині будинку за кожним у порядку спадкування за законом, є обґрунтованими. Отже, у справі, яка переглядається апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин норма статті 1266 ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки право представлення відбувається за умови наявності заповіту, у якому б визначалась доля спадкового майна. Суди не врахували, що 1/2 частина будинку не охоплена заповітом, оскільки на час відкриття спадщини один зі спадкоємців за заповітом помер, а тому внуки спадкодавця мають право спадкувати ту частину спадщини, яка належала б за законом їхньому батькові. Суди безпідставно не застосували норму статті 1245 ЦК України, за якою частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах, до числа яких входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом».
Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України).
Спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб'єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п'ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18)).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення частини третьої статті 1272 ЦК України не застосовуються (див. постанову Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні (див. постанову Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15, постанову Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/17511/19 (провадження № 61-8215св20) вказано, що:
«як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 (провадження № 61-5590св21) вказано, що:
«поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16».
Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. пункти 53 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) вказано, що:
«113. Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що у заявника існували додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема догляд за матір'ю, зайнятість на роботі, карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).
114. Зазначені доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, які зробили обґрунтовані висновки про те, що наведені позивачем обставини, як-от зайнятість на роботі, карантинні обмеження, догляд за матір'ю, не перешкоджали ОСОБА_8 реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема й через засоби поштового чи електронного зв'язку.
115.До того ж суд апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем докази, встановив, що надана позивачем копія амбулаторної картки його матері ОСОБА_9 та відомості, зазначені в ній, не підтверджують те, що остання потребувала постійного стороннього догляду, а також те, що ОСОБА_8 здійснював цей догляд до 12 січня 2022 року.
116. Враховуючи те, що на підставі частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та переоцінювати докази, належна оцінка яких здійснена судами першої та апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що переглядається, вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів існування об'єктивних та непереборних обставин, які перешкодили йому подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька у визначений законом шестимісячний строк, до 12 січня 2022 року.
117.Належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав. Натомість безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права відповідача як спадкоємця, який прийняв спадщину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено, що:
151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.
153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.
154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 619/2906/23 (провадження № 61-6738св24) вказано, що:
«суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19).
У справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що в установлений законом строк спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняла його дружина ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом, подавши відповідну заяву до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску, визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, позивачка посилалася на те, що про смерть батька їй відомо не було, оскільки з початком війни вона вимушена була переїхати до Великої Британії, де перебуває до теперішнього часу, а про відкриття спадщини дізналась лише 02 червня 2023 року з листа приватного нотаріуса Панченко О. В., при цьому відповідачі не повідомили їй про смерть ОСОБА_5.
У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20) зазначено, що неспілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносини між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність причин пропуску зазначеного строку.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18.
Встановивши, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_5, однак заяву про прийняття спадщини у встановлений статтею 1270 ЦК України строк не подала, надавши належну правову оцінку зазначеним позивачкою підставам пропуску зазначеного строку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_5».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди становили, що: спадкування неохопленої заповітом частини всього спадкового майна відбувалося за законом, згідно з положенням статті 1245, частини першої статті 1266 ЦК України (спадкування за правом представлення), а тому право на спадкування цієї частки майна за законом має, зокрема, і позивач; позивач ОСОБА_1 на момент смерті бабусі не проживав постійно зі спадкодавцем ОСОБА_4 , в установлений законом строк заяву нотаріусу про прийняття спадщини не подав; позивач не був позбавлений можливості протягом шестимісячного строку після смерті ОСОБА_4 подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, у тому числі шляхом її направлення засобами поштового зв'язку, з подальшим дооформленням належним чином (із засвідченням справжності підпису) або особистим прибуттям до нотаріуса або звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до Посольства України в іноземній країні, яке виконує консульські функції. Відсутні докази того, що позивач за станом здоров'я фізично не міг цього зробити до суду не надано. Також не зазначено, що перешкоджало йому подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини засобами поштового зв'язку; відсутність інформації про смерть спадкодавця та постійне проживання за межами України не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки вони не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення цих дій. Жодних доказів на підтвердження того, що позивач не підтримував зв'язків з померлою бабусею та своєю матір'ю, яка перед смертю ОСОБА_4 доглядала її та достовірно знала про час смерті, суду не надано.
За таких обставин, установивши, що відсутні підстави для визначення додаткового строку, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18; від 20 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21 та від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Данько Уляною Василівною , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков