11 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 175/5649/13-ц
провадження № 61-16517св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну і касаційну скарги - Дніпровська міська рада,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності.
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.
Позов мотивувала тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір підряду. Позивач виконала всі роботи з переобладнання салону-магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1 . Після виконання робіт відповідач розрахунок не здійснив, а тому відповідно до умов договору підряду позивач просила суд визнати за нею право власності на зазначену будівлю.
ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.
Зустрічний позов мотивував тим, що 22 грудня 2011 року за договором купівлі-продажу він купив у ПП «МТЦ-Запоріжжя» нежитлову будівлю - салон-магазин непродовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно 23 листопада 2011 року. В приміщенні він здійснив переобладнання. Позивач за зустрічним позовом просив суд визнати за ним право власності на переобладнане приміщення салону-магазину.
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 12 грудня 2013 року у складі судді Шабанова А. М. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Зустрічний позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_2 право власності на самовільно побудоване та переобладнане нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що 11 лютого 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір, згідно якого ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання з переобладнання салону-магазину непродовольчих товарів в ресторан, узаконення після реконструкції, часткову добудову, отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно, нежитлову будівлю, салон-магазин непродовольчих товарів, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте ОСОБА_1 не здійснила жодних дій, направлених на виконання умов укладеного 11 лютого 2012 року договору, а оскільки зобов'язання з виконання робіт не були виконані, тому у ОСОБА_2 відсутній обов'язок з оплати робіт. ОСОБА_2 самостійно та за власний кошт провів реконструкцію та добудову, на що він мав право як власник.
У серпні 2023 року Дніпровська міська рада, як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції і відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог. Посилалася на те, що при розгляді спору по суті суд першої інстанції не залучив до участі в справі Дніпровську міську раду, оскільки саме вона є власником земельної ділянки, про що свідчить наявний в матеріалах справи договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2006 року, на якій розташований спірний об'єкт, а оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов'язки Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки.
Об'єкт нерухомого майна, який є предметом судового рішення є таким, що побудований на земельній ділянці комунальної власності без відповідних дозвільних документів.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 17 жовтня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності закрив.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції про визнання права власності на переобладнаний об'єкт нерухомості не стосується безпосередньо прав та обов'язків Дніпровської міської ради, її права оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі суд першої інстанції не вирішував, мотивувальна частина рішення не містить висновків про права та обов'язки Дніпровської міської ради,у резолютивній частині рішення суду також не вказано про права та обов'язки Дніпровської міської ради.
В цій справі не заявлялися вимоги щодо користування земельною ділянкою, яка знаходиться в оренді і суд першої інстанції не ухвалював рішення про права та інтереси Дніпровської міської ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, Дніпровська міська рада, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права тапорушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
13 грудня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 10 липня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 02 грудня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
У касаційній скарзі зазначається, що при розгляді спору по суті суд першої інстанції не залучив до участі у справу Дніпровську міську раду, оскільки саме вона є власником земельної ділянки, про що свідчить наявний в матеріалах справи договір оренди земельної ділянки від 12 січня 2006 року, на якій розташований спірний об'єкт, а оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов'язки Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки. Об'єкт нерухомого майна, який є предметом судового рішення є таким, що побудований на земельній ділянці комунальної власності без відповідних дозвільних документів.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на порушення правил виключної підсудності. Предметом розгляду зазначеної справи є визнання права власності на нерухоме майно, яке знаходиться у Жовтневому районі м. Дніпра, тобто спір повинен був розглядати Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Доводи інших учасників справи
У січні 2024 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно із пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 18 ЦПК України передбачено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Так, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Отже, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в такому випадку особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції, посилався на те, що оскаржуване судове рішення про визнання права власності на самовільно переобладнаний об'єкт нерухомості не стосується безпосередньо прав та обов'язків Дніпровської міської ради. Зазначив, що у цій справі не заявлялися вимоги щодо користування земельною ділянкою, а тому посилання заявника на те, що спірний об'єкт нерухомого майна, знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Дніпро, є безпідставними.
Проте, вказаний висновок є передчасним з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.
Згідно із частиною першою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2013 року, Дніпровська міська рада, посилалася на те, що спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності, тобто належить територіальній громаді міста.
Апеляційний суд вказаного не врахував та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 362 ЦПК України, тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10 та від 15 листопада 2023 року у справі № 2-1132/08.
З урахуванням наведеного ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк
О. М. Ситнік