27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 201/14776/23
провадження № 61-13329св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Єременко Альона Леонідівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у складі колегії суддів Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), Міністерство оборони України.
Заяву мотивовано тим, що з дня свого народження він проживав разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з повномасштабною збройною агресiєю російської федерації проти України наказом від 01 листопада 2022 року № 313 з 04 листопада 2022 року його батько ОСОБА_2 був зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 загинув.
Загибель ОСОБА_2 під час виконання військового обов'язку підтверджується витягом із протоколу від 24 травня 2023 року № 248 засідання 20 Регіональної військової лікарської комісії зі встановлення причинного зв'язку захворювань, порушень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця, згідно з яким сержант ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , а травма і причина смерті пов'язані із захистом Батьківщини.
Під час звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо питання отримання одноразової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Про питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168 у редакції на час виникнення спірних правовідносин) йому повідомлено, що документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги прийняти не можуть, оскільки йому виповнилося 23 роки, тому відповідно до статті 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII у редакції на час виникнення спірних правовідносин) він не є членом сім'ї загиблого батька, що не дає йому права на отримання одноразової грошової допомоги після смерті батька. Рекомендовано отримати підтвердження щодо перебування на утриманні батька.
За час сумісного проживання з батьком вони вели спільне господарство займалися благоустроєм будинку, а саме: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, крім того, весь свій час проводили разом.
З дитинства та до часу загибелі батька вони малитісний зв'язок як син та батько, зокрема проводили разом вільний час, будували спільні плани, були в курсі особистих обставин життя один одного, мали теплі, довірливі стосунки. Батько постійно дбав про добробут та благополуччя, піклувався про нього під час навчання у школі та інших навчальних закладах, забезпечуючи усім необхідним для навчання. Під час служби батька зв'язок з ним не припинявся.
На час загибелі батька він не працював та не навчався, тому перебував на утриманні батька.
Просив встановити факт того, що заявник належав до членів сім'ї та перебував на утриманні свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 01 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , належить до членів сім'ї та перебував на утриманні свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України оскаржило його в апеляційному порядку.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що зазначена заява повинна розглядатися за правилами позовного провадження.
Метою звернення ОСОБА_1 до суду є отримання грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 - його батька. Право на отримання такої допомоги мають утриманці загиблого.
Надані заявником докази не дають підстав для висновку про те, що він перебував на утриманні загиблого батька.
ОСОБА_3 є повнолітньою працездатною особою. Доказів про свій заробіток та сукупний дохід загиблого ОСОБА_2 він не надав.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2024 року змінив.
Виключив із резолютивної частини рішення суду першої інстанції встановлення факту того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , перебував на утриманні свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вважав, що Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 01 липня 2024 року встановив лише факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 року, належав до членів сім'ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що заявник не заявляє, що він є особою з інвалідністю або непрацездатною особою, що потребує утримання батька.
Будь-яких належних доказів на підтвердження факту того, що ОСОБА_1 перебував на утриманні свого батька на момент його смерті у матеріалах справи немає.
Заявник не надав відомостей про отримані доходи за останні 5 років до смерті його батька, про сплачений єдиний соціальний внесок за аналогічний період, не надав жодного документа на підтвердження того, що, перебуваючи на службі у Збройних Силах України, його батько кожен місяць після отримання заробітної плати частину перераховував ОСОБА_1 як своєму утриманцю.
Оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку, що у суду першої інстанції були всі підстави для висновку про встановлення факту, що ОСОБА_1 належав до членів сім'ї ОСОБА_2 на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Єременко А. Л., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 240/5809/18, від 12 листопада 2020 року у справі № 822/630/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 456/1258/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 456/1258/17, від 06 липня 2022 року у справі № 240/5809/18, від 18 травня 2023 року у справі № 382/277/17, від 08 листопада 2023 року у справі № 440/2464/21, від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (№ 14-400цс19).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд, постановивши ухвалу про відкриття провадження, в якій задовольнив клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору, порушив норми процесуального права.
Суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме акти від 05 травня 2023 року та від 01 листопада 2023 року, показання свідків, що підтверджують факт спільного проживання і ведення спільного побуту.
Посилання суду, що він не надав доказів того, що батько під час служби перераховував йому частину заробітної плати, є безпідставним, оскільки батько зарахований на службу до військової частини НОМЕР_1 наказом від 01 листопада 2022 року № 313 з 04 листопада 2022 року, а загинув - ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто через 8 днів.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України заперечує проти задоволення касаційної скарги, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Єременко А. Л., зазначає, що доводи відзиву зводяться до цитування нормативних актів та викладення мотивів, аналогічних мотивам оскаржуваної постанови. Вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, а оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У жовтні 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Єременко А. Л., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про народження, серія НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Виконавчого комітету Жовтневої районної ради міста Дніпропетровська 30 січня 1998 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 в місті Дніпропетровську. Його батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 (а. с. 60).
Згідно з довідкою про склад сім'ї від 05 вересня 2023 року № 6811 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 і ОСОБА_1 (а. с. 81).
Відповідно до довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданої сержанту ОСОБА_2 , в період з 02 березня 2022 року до 20 вересня 2022 року, з 15 жовтня 2022 до ІНФОРМАЦІЯ_12 року він дійсно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи поблизу міста Бахмута Донецької області (а. с. 82).
ІНФОРМАЦІЯ_12 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , помер (а. с. 59).
15 листопада 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_3 направив ОСОБА_4 на адресу: АДРЕСА_1 повідомлення про смерть чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а. с. 62).
Загибель батька заявника під час виконання військового обов'язку підтверджується витягом з протоколу від 24 травня 2023 року № 248 засідання 20 Регіональної військової лікарської комісії зі встановлення причинного зв'язку захворювань, порушень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця, відповідно до якого сержант ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , а травма і причина смерті пов'язані із захистом Батьківщини (а. с. 90).
На підтвердження сумісного проживання заявника разом з батьком та перебуванняна його утриманні надано підписані сусідами на АДРЕСА_1 акти від 05 травня 2023 року та від 01 листопада 2023 року (а. с. 92 94), договір про надання освітніх послуг від 18 серпня 2016 року (а. с. 79, 80), копії чеків (а. с. 51-57).
24 жовтня 2023 року ОСОБА_1 отримав посвідчення члена сім'ї загиблого захисника чи захисниці України, серія НОМЕР_3 (а. с. 61).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23.
У справі, що переглядається, заявник звернувся із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні батька до смерті останнього, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовив йому у прийнятті документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, враховуючи вік заявника - досягнення 23 років.
За змістом заяви ОСОБА_1 , заперечень на неї Міністерства оборони України, пояснень заявника під час розгляду заяви предметом заяви ОСОБА_1 є встановлення факту перебування його як члена сім'ї ОСОБА_2 на його утриманні. Оскільки саме встановлення факту перебування заявника на утриманні свого батька надає йому право на отримання разової допомоги у зв'язку із загибеллю батька.
Встановлення факту родинних відносин (члена сім'ї загиблого), що регулюється пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України, не було окремим предметом розгляду заяви, вказаний факт заінтересовані особи не заперечували.
Встановлення факту перебування на утриманні батька до смерті останнього необхідне заявнику для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 168, і саме у зв'язку з тим, що заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, він звернувся до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту і подав відповідні докази.
ОСОБА_1 обґрунтував заяву тим, що спільно проживав із батьком, мав спільний побут та перебував на його утриманні на час смерті. Водночас хоч заявник і був повнолітньою дієздатною особою, проте не мав самостійного доходу чи інших власних джерел доходу, крім тих, якими його забезпечував батько. Тому він може вважатися особою, що має право на отримання компенсації у разі загибелі батька відповідно до приписів Постанови № 168, та відповідно вважається утриманцем згідно з вимогами статті 16-1 Закону № 2011-XII та статті 31 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, метою встановлення факту перебування заявника на утриманні батька є отримання вказаної вище компенсації.
Розглядаючи заяви в окремому провадженні, суд на підставі поданих доказів з'ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22, провадження № 61-12995сво22.)
У пункті 2 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час смерті батька заявника) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до вимог статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 2262-ХІІ члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що заявник довів факт того, що він належав до членів сім'ї ОСОБА_2 на момент його смерті, водночас не довів факт перебування на утриманні батька.
Верховний Суд зазначає, що суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про народження від 30 січня 1998 року, серія НОМЕР_2 , заявник є сином загиблого ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_10 отримав посвідчення члена сім'ї загиблого захисника чи захисниці України, серія НОМЕР_3 .
Отже, для досягнення такої мети, як отримання повнолітнім сином загиблого військовослужбовця разової виплати відповідно до положень Постанови № 168, статті 16-1 Закону № 2011-XII, статті 31 Закону № 2262-XII не підлягає встановленню факт того, що повнолітній син є членом сім'ї померлого військовослужбовця, що, зокрема, підтверджується офіційними документами, визнається заінтересованими особами та не призведе до досягнення вказаної мети, водночас підлягає встановленню факт перебування його на утриманні такого військовослужбовця.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що на час загибелі батька заявника стаття 16-1 Закону № 2011-XII була викладена у зміненій редакції.
Попередня редакція цієї статті передбачала право, зокрема, членів сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, тому суди встановлювали факти належності заявників до членів сімей загиблих військовослужбовців.
Водночас чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII вже не містить вказаної категорії осіб як окремої, яка має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, тому встановлення факту належності заявника до членів сім'ї загиблого батька не призведе до досягнення мети його звернення до суду у цій справі.
Обставини того, що заявник є членом сім'ї, який проживав разом із загиблим військовослужбовцем, мають значення та враховуються під час вирішення питання про встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого батька за життя відповідно до статті 31 Закону № 2262-XII.
Для встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, що необхідно для отримання заявником разової грошової допомоги, має значення встановлення обставин перебування такої особи на повному утриманні померлого військовослужбовця або одержання від нього допомоги, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.
Суд апеляційної інстанції, змінивши рішення суду першої інстанції шляхом виключення із резолютивної частини рішення суду першої інстанції встановлення факту того, що ОСОБА_1 перебував на утриманні свого батька на момент його смерті, та залишивши в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, фактично розділивши вимоги заявника на встановлення двох окремих фактів, на вказане уваги не звернув.
Верховний Суд зазначає, що, вирішуючи справи про встановлення факту, зокрема перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, суди мають зважати на особливості розгляду справ у порядку окремого провадження.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
У частині другій статті 294 ЦПК України передбачено право суду з метою з'ясування обставин справи витребувати необхідні докази за власною ініціативою.
Отже, за змістом вказаних норм у окремому провадженні не застосовуються положення щодо змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України), диспозитивності та меж судового розгляду справи (стаття 13 ЦПК України), водночас передбачено обов'язок суду вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема і шляхом реалізації права суду витребовувати необхідні докази за власною ініціативою.
Задовольнивши заяву у справі, що переглядається, суд першої інстанції керувався тим, що наданих заявником доказів достатньо для встановлення обставин та встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні батька.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту перебування на утриманні, апеляційний суд керувався тим, що заявник не надав достатньо доказів, зокрема не надав суду довідок про отримані доходи ОСОБА_1 та про доходи і витрати ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції не зазначив, яких заходів він вживав для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи та які докази з цією метою витребувано або запропоновано надати заявнику.
З урахування того, що суд першої інстанції, задовольнивши вимогу заявника, вважав подані ОСОБА_1 докази достатніми і належними, то суд апеляційної інстанції, не погодившись із цим, не був позбавлений можливості запропонувати заявнику надати ті докази, які апеляційний суд вважав додатково необхідними, не реалізував право на їх витребування за власною ініціативною, зокрема шляхом звернення до органів державної влади задля з'ясування питання, які виплати отримував загиблий ОСОБА_2 за життя.
Вказаний перелік дій не є вичерпним, а отримана в їх результаті інформація та докази не обов'язково мали би привести суд до іншого результату вирішення справи по суті, однак, зважаючи, зокрема, на значення факту, який просив встановити заявник, обставини в яких він опинився, втративши батька, який виконував обов'язок щодо захистуБатьківщини, специфіку розгляду справ у порядку окремого провадження та завдання цивільного судочинства, апеляційний суд у розглядуваній справі повинен був продемонструвати свою активну роль і спрямувати процес на всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи.
Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, зокрема щодо того, який саме факт необхідно встановити ОСОБА_1 задля досягнення мети, визначеної у заяві, не вказав яких заходів відповідно до вимог статті 294 ЦПК України він вжив щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, тому не встановив обставин, які є визначальними для правильного розгляду цієї справи.
З урахуванням викладеного висновки суду апеляційної інстанції є передчасними та недостатньо обґрунтованими.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи здійснювати їх переоцінку. Натомість недоліки, допущені судами, можуть бути усунені під час нового розгляду справи.
Тому постанову апеляційного суду необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Єременко Альона Леонідівна, задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік