Дата документу 02.12.2024 Справа № 331/824/20
Єдиний унікальний № 331/824/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1070/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України
2 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, маючого повну загальну середню освіту, неодруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та виправдано його у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Цивільні позови потерпілих залишені без розгляду -
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він 14 грудня 2019 року, приблизно о 20 годині 30 хвилин, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, у поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, знаходячись у приміщенні магазину «Пивовиця», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, буд. 25, у останнього виник конфлікт з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , у якому приймали участь 5 невідомих осіб, так у подальшому невстановлена органам досудового розслідування особа нанесла 1 удар правою ногою по лівій руці потерпілій ОСОБА_11 , в якій вона тримала мобільні телефони «Хіаоmі» з карткою мобільного оператора «Водафон Україна» НОМЕР_1 , мобільний телефон марки «Samsung A7» з картками мобільних операторів: «Водафон Україна» НОМЕР_2 , «Київстар» НОМЕР_3 , після удару вони випали на підлогу, в цей час ОСОБА_7 підняв з підлоги мобільний телефон «Samsung A7» в корпусі чорного кольору, який належить ОСОБА_10 та водночас наніс 1 удар кулаком правої руки в область нижньої губи обличчя ОСОБА_11 , після якого остання присіла, але не впала. Після чого ОСОБА_7 , усвідомлюючи, той факт, що його злочинні дії викриті, вийшов з приміщення магазину «Пивовиця».
У цей момент потерпіла вийшла за ним та сказала йому щоб він повернув телефон, однак останній не реагував та залишився на місці, при цьому погрожував потерпілій фізичною розправою. Тим самим покинув місце злочину, чим спричинив потерпілому ОСОБА_10 матеріальний збиток на суму 8000 гривень 00 копійок.
Дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Під час судового розгляду вказаного кримінального провадження суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 , оскільки сторона обвинувачення не надала достатніх доказів, які підтверджували б його провину поза розумним сумнівом. Показання потерпілих були суперечливими та не підтверджувалися іншими доказами. Суд встановив, що обвинувачений перебував у магазині на момент вчинення злочину, але не брав участі у конфлікті та не було доведено того, що ОСОБА_7 дійсно мав намір заволодіти чужим майном у відкритий спосіб.
В апеляційній скарзі (з доповненнями) прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає вирок незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, вважає, що вирок постановлений із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування скарги вказує, що суд першої інстанції в основу судового рішення поклав показання самого обвинуваченого, який провини не визнав та наголосив, що він не був учасником конфлікту. Через деякий час обвинувачений помітив на підлозі телефон, підняв його з наміром повернути володільнику. Оскільки на вулиці нікого з учасників конфлікту не було, він поклав телефон на підвіконня та повернувся до приміщення.
Прокурор наголошує, що вказані показання обвинуваченого, на які спирається суд у вироку, повністю спростовуються як допитами свідків, потерпілих у кримінальному провадженні, так і письмовими доказами, наданими стороною обвинувачення та дослідженими безпосередньо судом.
Потерпіла ОСОБА_11 у судовому засіданні показала, що саме ОСОБА_7 заволодів телефоном ОСОБА_10 , наніс їй удар в обличчя та в подальшому на її вимогу відмовився повернути телефон. Потерпіла чітко зазначила, що мобільний телефон був виявлений співробітниками поліції у ОСОБА_7 та в подальшому вилучений.
Вказані показання повністю узгоджуються з обставинами, викладеними в обвинувальному акті та доводять вину обвинуваченого.
Вказує, що судом також було досліджено письмові докази, якими доведено, що ОСОБА_7 буо виявлено біля місця події, за результатами огляду з підвіконня вилучено телефон. Крім того, потерпілі впізнали викрадений телефон. В подальшому було встановлено, що у потерпілих наявні тілесні ушкодження, які виникли від дії тупих предметів. Зокрема, висновками експертизи встановлено локалізацію тілесних ушкоджень у потерпілої (права половина обличчя). Механізм нанесення ушкоджень при обставинах, наведених під час слідчого експерименту, не виключається.
Таким чином, показання потерпілих та письмові докази повністю доводять вину обвинуваченого в інкримінованому злочині.
Разом з тим, суд першої інстанції всупереч вимогам національного закону визнав письмові докази неналежними.
Під час винесення вироку судом лише частково враховано та взято до уваги показання свідка ОСОБА_12 , що в подальшому істотно вплинуло на висновки суду.
Вказує, що ОСОБА_12 вказала, що обвинувачений заволодів телефоном одразу та вийшов з приміщення. Під час бійки свідок почула слова потерпілої, дослівно не пам'ятає, але звучали слова "телефон" та щось з телефоном. Після чого одразу на вказані слова свідок обернулась та побачила, як ОСОБА_7 бере мобільний телефон та виходить з приміщення.
При цьому наміри ОСОБА_7 повернути телефон, про які зазначила свідок у показаннях та на які послався суд як на підставу спростування показань, є лише припущенням свідка, а не встановленим фактом.
Наголошує, що суд безпідставно дійшов до висновків про виправдання обвинуваченого з причин нібито відсутності газового балончика, на який посилаються потерпілі, оскільки у ОСОБА_7 не було вилучено, так і щодо відсутності барсетки, з якої, зі слів потерпілої, обвинувачений дістав балончик. Однак, вказане твердження спростовується рапортом патрульного поліцейського, у долученні та дослідженні якого судом стороні обвинувачення відмовлено.
Крім того, експерти у висновках вказали лише про відсутність наслідків від застосування балончика на тілі потерпілих, а не про доведення факту відсутності його в обвинуваченого.
Також під час винесення рішення суд дійшов до передчасного висновку про те, що показання потерпілої позбавлені логічного обґрунтування мети заволодіння обвинуваченим телефоном потерпілого. На думку суду, після того, як обвинувачений виявив на підлозі магазину телефон та не встановив його володільця, він поклав його на підвіконня магазину о 21 годині, де телефон і був залишений до того часу, як о 22 годині 43 хвилини він був виявлений та вилучений працівниками поліції під час огляду місця події. Вказане дало суду підстави дійти помилкового висновку, що мобільним телефоном обвинувачений не розпорядився на власний розсуд і місце події не покинув.
Однак такі висновки, на думку прокурора, є хибними та такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки в період часу, зазначений судом, огляд місця події проводили співробітники поліції, які прибули у складі слідчо-оперативної групи. Першими ж на місце вчинення кримінального правопорушення приблизно о 21 годині 17 хвилин прибули працівники патрульної поліції, які отримали виклик зі «102». Так само ними в порядку ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію» було проведено поверхневу перевірку ОСОБА_7 та у лівій кишені куртки виявлено газовий балончик, а надалі під час спілкування обвинувачений дістав із задньої кишені телефон. А вже після цього на місце було викликано СОГ, до прибуття якої екіпаж УПП забезпечував охорону місця події.
Крім того, наголошує, що суд неправомірно відмовив у долученні рапорту працівника УПП, що може підтвердити обставини кримінального провадження.
Також судом у порушення п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України питання щодо долі речових доказів не вирішено, оскільки в судовому рішенні зазначено, що такі докази у провадженні відсутні. Однак вказане не відповідає дійсності, оскільки під час судового розгляду судом було досліджено мобільний телефон потерпілого, який вилучений в ході огляду місця події та в подальшому переданий на відповідальне зберігання потерпілому.
Просить апеляційний суд дослідити технічні записи судових засідань, під час яких було допитано потерпілу ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_12 , повторно дослідити письмові докази, долучити та дослідити рапорт поліцейського УПП в Запорізькій області ДПП ОСОБА_13 , від 15.12.2019 року.
Вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначити його покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Долю речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України. Цивільні позови потерпілих задовольнити в повному обсязі.
До початку судового засідання від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні.
Захисник наголошує, що прокурор в апеляційній скарзі безпідставно стверджує, що виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 ґрунтується лише на його власних показаннях та що їх спростовують показання потерпілих, свідків та письмові докази.
Насправді, суд першої інстанції врахував усі зібрані докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів вини обвинуваченого.
Показання потерпілої ОСОБА_11 щодо нібито застосування ОСОБА_7 перцевого балончика, заволодіння телефоном і завдання удару суперечать показанням свідків (продавця магазину, прибиральниці, відвідувачів), які не підтвердили її версію.
Навпаки, ці свідки засвідчили, що ОСОБА_7 не брав участі у бійці, не залишав магазин до завершення конфлікту, а знайдений ним телефон добровільно залишив на підвіконні. Висновки експертиз також не встановили ознак впливу перцевого балончика на потерпілих.
Рапорт поліцейського, на який посилається прокурор, не був належним чином перевірений у суді, а сторона обвинувачення не викликала автора рапорту для допиту. Таким чином, цей документ не може спростувати висновки суду першої інстанції.
З огляду на це, виправдувальний вирок є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги прокурора - необґрунтованими. Просить апеляційний суд залишити вирок без змін.
Заслухавши в судовому засіанні апеляційного суду доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; учасників провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, зокрема, повинно бути ухвалене згідно з нормами матеріального та процесуального права, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Згідно зі ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у його вчиненні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
У разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку відповідно до ст. 374 КПК України зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
На переконання колегії судді, цих вимог закону під час розгляду кримінального провадження суд першої інстанції дотримався і оцінивши наявні докази по справі в їх сукупності, прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
При цьому, судом було обґрунтовано свій висновок про необхідність виправдання ОСОБА_7 тим, що він вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав; надані стороною обвинувачення докази не доводять, що саме ОСОБА_7 вчинив інкриміновані дії, відносно потерпілих.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, та вважає, що вони ґрунтуються на правильній оцінці перевірених в судовому засіданні доказів, які були надані стороною обвинувачення.
За змістом ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є лише ті фактичні дані, які отримані у передбаченому цим Кодексом порядку. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування всіх обставин кримінального правопорушення та доведеності винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення покладається на сторону обвинувачення.
Матеріали кримінального провадження та зміст мотивувальної частини оскаржуваного вироку вказують на те, що суд першої інстанції, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Перевіривши надані в суді першої інстанції показання обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_11 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , документи кримінального провадження, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вони не вказують на те, що ОСОБА_7 здійснював інкриміновані йому дії, відносно потерпілих, зокрема не було в суді доведено, що саме обвинувачений здійснив розпилювання газового балончика, насильницькі дії, відносно потерпілих і те, що він дійсно, маючи умисел на відкрите викладення чужого майна, заволодів мобільним телефоном потерпілого.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 заперечив свою вину та пояснив, що 14.12.2019 р., приблизно о 20:30, він перебував у магазині «Пивовиця» разом із товаришем ОСОБА_15 , де вживав пиво. У цей час туди забігли потерпілі, яких він до того не знав, а за ними - невідомі йому особи кавказької зовнішності, які почали бійку з потерпілими. ОСОБА_7 участі у конфлікті не брав, а після його завершення помітив на підлозі пошкоджений телефон і вийшов надвір, аби повернути власнику. Не знайшовши нікого, він поклав телефон на підвіконня і повернувся до магазину. Згодом приїхали поліцейські та потерпілі. У нього вилучили лише його власний мобільний телефон, без будь-якого перцевого балончика чи барсетки. Знайдений ним телефон правоохоронці вилучили з підвіконня. ОСОБА_7 наполягав на своїй невинуватості й просив його виправдати.
В судовому засіданні суду першої інстанції потерпіла ОСОБА_11 показала, що 14.12.2019 р., близько 20:00, після корпоративної вечірки вона разом із колегою ОСОБА_10 поверталася додому. Спершу в підземному переході, а потім неподалік магазину «Пахомов» на них напали невідомі, серед яких, за її словами, був ОСОБА_7 . Він нібито дістав з барсетки перцевий балончик і розпилив його в їхній бік, а згодом, коли вони забігли до магазину «Пивовиця», невідомий чоловік почав наносити удари ОСОБА_10 , вибив ногою з її руки два телефони та заволодів телефоном ОСОБА_10 . Потім, з її слів, ОСОБА_7 ударив її по обличчю і вийшов на вулицю. Вона пішла за ним та ввічливо попросила повернути телефон, проте він мовчки поклав його до внутрішньої кишені куртки. Потерпіла повернулася до магазину, де ОСОБА_10 вже опритомнів і повідомила йому про втрату телефону. Пізніше вони поїхали з місця події, викликали поліцію та швидку допомогу, а коли разом із правоохоронцями повернулися до магазину, там був ОСОБА_7 , якого вона впізнала як особу, що заволоділа телефоном. При цьому в суді потерпіла плуталася у своїх показаннях, зокрема спершу стверджувала, що телефон було вилучено з підвіконня магазину, а потім - що безпосередньо у ОСОБА_7 . Через це суд оголошував перерву, аби дати їй час визначитись із точними обставинами подій.
В судовому засіданні суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_10 зазначив, що 14.12.2019 р. разом із колегою ОСОБА_11 повертався після корпоративної вечірки, де вжив близько 300-350 г коньяку. Перед спуском у підземний перехід він передав свій телефон «Самсунг» на зберігання ОСОБА_11 . У підземному переході в них виник конфлікт із двома невідомими, а згодом, коли вони рухалися вздовж трамвайної колії, їх переслідували ще декілька осіб. Біля дороги стояв ОСОБА_7 , який, за словами ОСОБА_17 , розпилив їм у обличчя балончик, від чого пекло обличчя. Потерпілий із ОСОБА_11 забігли до магазину «Пивовиця», куди зайшли й переслідувачі. У приміщенні невідома особа завдала ОСОБА_17 декілька ударів, після чого він знепритомнів. Прийшовши до тями, почув від ОСОБА_11 , що його телефон викрадено. Вони залишили магазин, викликали поліцію та швидку. ОСОБА_11 повернулась на місце події з поліцією, а він залишився зі швидкою. Згодом у присутності поліції та ОСОБА_11 він побачив ОСОБА_7 , ОСОБА_18 назвала особою, що забрала телефон. При цьому потерпілий сам не бачив, хто наносив йому удари чи хто заволодів телефоном, дізнався про це зі слів ОСОБА_11 .
Разом з тим свідок ОСОБА_12 (продавець магазину «Пивовиця») в судовому засіданні суду першої інстанції покзаала, що ОСОБА_7 та ОСОБА_15 перебували в магазині близько 30-60 хвилин до появи потерпілих, просто пили пиво. Потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 забігли до магазину, кричали про допомогу, одразу за ними забігли троє осіб кавказької зовнішності. Виникла бійка між потерпілими та цими особами. ОСОБА_7 і ОСОБА_19 участі в конфлікті не брали. Після закінчення бійки всі учасники покинули магазин, крім ОСОБА_7 та ОСОБА_19 . Пізніше ОСОБА_7 знайшов на підлозі телефон, сказав, що поверне його власнику, і вийшов на вулицю. Свідок не знає, чи був ОСОБА_7 знайомий із переслідувачами.
В судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_20 (прибиральниця магазину) показала, що у вечірній час до магазину забігли потерпілі, а слідом двоє-троє осіб кавказької зовнішності, які почали бити ОСОБА_10 , ОСОБА_11 кричала. Під час сутички телефон потерпілих впав на підлогу. Бадьора перебувала далеко і не бачила, як саме телефон опинився на підлозі та що відбулося далі, оскільки через 10 хвилин покинула приміщення магазину.
Крім того, за ініціативою сторони захисту також були допитані свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Зокрема, свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції показав, що що ввечері 14.12.2019 р. він перебував разом із ОСОБА_7 у магазині «Пивовиця» та розпивав пиво. Через 30-40 хвилин після їх приходу до магазину забігли потерпілі ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , а слідом за ними - двоє чи троє осіб кавказької зовнішності, які почали штовхати та бити потерпілих.
ОСОБА_7 та ОСОБА_15 не втручались і не покидали приміщення під час конфлікту. ОСОБА_7 не завдавав тілесних ушкоджень потерпілій. Після того, як учасники бійки залишили магазин, ОСОБА_7 підняв з підлоги телефон, вийшов надвір, щоб повернути його власнику. Пізніше, коли ОСОБА_19 вийшов з магазину, поряд із ОСОБА_7 вже були поліцейські, які попросили їх проїхати до відділку поліції.
Свідок ОСОБА_16 (керуюча магазином «Економ плюс» навпроти «Пивовиці») в суді першої інстанції показала, що ввечері 14.12.2019 р. чула шум і бачила рух у магазині «Пивовиця». Пізніше на вулицю вийшли потерпілі, кілька хвилин розмовляли між собою, потім сіли в автомобіль і поїхали. Через деякий час надвір вийшов ОСОБА_7 з предметом, схожим на телефон, постояв близько двох хвилин біля входу до магазину й поклав телефон на підвіконня. Згодом прибули працівники поліції. Рубан не бачила, щоб ОСОБА_7 контактував з потерпілими чи іншими учасниками конфлікту.
Зміст вказаних свідчить, що жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не підтвердив версію сторони обвинувачення про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення за тими обставинами, на які посилаються потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . Показання потерпілих мали істотні суперечності, особливо у частині встановлення осіб, причетних до нападу, механізму заволодіння мобільним телефоном, а також використання перцевого балончика.
Зокрема, потерпіла ОСОБА_11 спочатку стверджувала, що мобільний телефон потерпілого ОСОБА_10 був вилучений працівниками поліції безпосередньо із внутрішньої кишені куртки обвинуваченого ОСОБА_7 , але пізніше змінила свою версію, заявивши, що телефон вилучили з підвіконня магазину. Такі коливання у показаннях дійсно ставлять під обґрунтований сумнів достовірність її слів. Крім того, вона вказувала на наявність у ОСОБА_7 перцевого балончика та барсетки, однак жоден зі свідків цього не підтвердив, а в ході огляду місця події та проведення інших слідчих дій ці предмети у обвинуваченого не були вилучені.
Потерпілий ОСОБА_10 визнав, що не бачив особу, яка наносила йому удари, та особу, що заволоділа його телефоном. Відомості про це він отримав безпосередньо від ОСОБА_11 . Отже, його свідчення - це переказ версії потерпілої, що не може слугувати належним та достатнім доказом вини обвинуваченого. Таким чином, показання ОСОБА_10 не спростовують сумніви щодо причетності ОСОБА_7 до кримінального правопорушення, а тільки відтворюють непідтверджену іншими доказами інформацію.
Окрім вищевказаних показань, судом першої інстанції було безпосередньо досліджено всі письмові докази.
Зокрема, протоколом огляду місця події від 14.12.2019 року (т. 1, а.п. 167-173), згідно якого за результатом огляду було вилучено мобільний телефон марки «Самсунг» чорного кольору, пошкоджений (розбитий екран, пошкодження кришки), який знаходився на підвіконні на висоті близько 1 метра. На місці події перебував ОСОБА_7 , одягнений у чорну куртку, сині джинси, чорні кросівки, із чорною сумкою через плече.
Протоколом огляду речей від 17.12.2019 року (т. 1, а.п. 174-177) зафіксовано, що під час огляду було встановлено пошкодження екрану та корпусу телефону, який був несправний, без SIM-карт. ОСОБА_10 підтвердив право власності на телефон, а ОСОБА_11 заявила, що саме цей телефон забрали у неї за вищезазначеними обставинами.
Протоколом огляду DVD-R диску від 23.12.2019 року та 18.12.2019 року (т. 1, а.п. 181-184, 185-187) зафіксовано події з 20:29 до 20:50 14.12.2019 року на вул. Поштовій, 25.
Протоколи слідчих експериментів від 07.02.2020 року (т. 1, а.п. 188, 190-202, 189, 203-215), згідно яких потерпілі продемонстрували, як, за їх словами, відбувалися події у приміщенні магазину «Пивовиця». ОСОБА_11 показала, що невідома особа ногою вибила з її руки два телефони, і вона підняла тільки свій. ОСОБА_10 продемонстрував, як невідома особа завдала йому кількох ударів.
Протоколи пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками від 04.01.2020 та 19.12.2019 року (т. 1, а.п. 216-218, 219-221), згідно яких результатами впізнання за фотознімками ОСОБА_11 впізнала ОСОБА_7 як особу, яка, за її словами, заприскала перцевим балончиком, вдарила та відібрала телефон. ОСОБА_10 також упізнав ОСОБА_7 як особу, що застосовувала балончик.
Висновкі експертів № 1166 та № 1165 від 17.12.2019 року (т. 1, а.п. 224-225, 228-229), згідно яких у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зафіксовано легкі тілесні ушкодження. У ОСОБА_10 - не менше 11 травматичних впливів, у ОСОБА_11 - не менше 3-х травматичних впливів. Такі ушкодження встановлюють факт застосування до них фізичного насильства.
Висновок експертизи № 114/к та № 113/к від 26.02.2020 року (т. 1, а.п. 232-235, 238-243) зіставляє механізм утворення ушкоджень із обставинами, які описують потерпілі під час слідчих експериментів. За висновками експертів, виникнення ушкоджень у потерпілих «не виключається» за обставин, наведених ними.
В противагу доводам прокурора щодо помилковості висновків суду першої інстанції про невинуватість обвинуваченого і те, що саме ОСОБА_7 вчинив інкримінований злочин, застосувавши газовий балончик і насильство для заволодіння майном потерпілого, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Так, перевіряючи вказані показання під час апеляційного перегляду, судова колегія дійшла до висновку, що усі свідки надали послідовні й узгоджені між собою показання, які не підтверджують участь ОСОБА_7 у конфлікті чи заволодіння ним майном потерпілих з корисливою метою.
Так, продавець магазину «Пивовиця» ОСОБА_12 , прибиральниця ОСОБА_20 , відвідувач магазину ОСОБА_15 , а також свідок ОСОБА_16 надавали показання, з яких можливо дійти до єдиного висновку, що ОСОБА_7 не вчиняв жодних агресивних дій, не застосовував насильство, не був ініціатором чи учасником бійки. Навпаки, він перебував у магазині значний час до появи потерпілих, просто розпивав пиво, а після закінчення бійки виявив телефон на підлозі та намагався повернути його власнику. Згодом залишив телефон на підвіконні, де його і вилучили поліцейські. Жоден свідок не бачив, щоб обвинувачений забирав телефон потерпілої чи наносив їй удари. Ба більше, ніхто не підтвердив наявність у нього перцевого балончика.
Таким чином, свідчення осіб, які спостерігали за подіями, не лише не підтвердили версію потерпілих про вчинення злочину обвинуваченим, але й фактично спростували ключові пункти їхніх тверджень. Відсутність послідовних та достовірних доказів, що могли б однозначно свідчити про участь ОСОБА_7 у протиправних діях, ставить під сумнів обвинувачення.
Сукупність показань свідків свідчить про те, що обвинувачений не вчиняв злочину, на який вказують потерпілі.
Це надає вагомі підстави вважати, що твердження потерпілих не знайшли свого підтвердження у належних та допустимих доказах, а сумніви в доведеності вини обвинуваченого повинні тлумачитись на його користь.
Крім того, досліджені докази, які були надані стороною обвинувачення не утворюють цілісної та узгодженої картини, що беззаперечно вказує на вину обвинуваченого.
З одного боку, судом отрмані показання потерпілих, які плутаються у деталях (спершу повідомляють про вилучення телефону з підвіконня, потім з кишені обвинуваченого (в суді першої інстанції), стверджують про наявність у нього перцевого балончика та барсетки, які так і не були знайдені).
З іншого боку, суд отримав низку об'єктивних матеріальних доказів (телефон, відеозаписи, результати огляду місця події), які не підтверджують ключових тверджень потерпілих: 1) телефон був знайдений не у обвинуваченого, а на підвіконні; 2) жоден з відеозаписів не зафіксував застосування обвинуваченим перцевого балончика чи завдання ударів; 3) ні під час огляду місця події, ні під час огляду обвинуваченого не знайдено перцевий балончик або барсетка; 4) свідки-очевидці (продавець, прибиральниця, відвідувач магазину, стороння особа) не підтвердили участі ОСОБА_7 у протиправних діях. Навпаки, вони вказали, що він лише знайшов телефон після сутички й намагався віддати його власнику.
Впізнання потерпілими обвинуваченого за фотознімками не можна розглядати як беззаперечний доказ.
Ураховуючи, що потерпілі під час досудового розслідування дізналися про особу обвинуваченого, їх впевненість у впізнанні могла бути сформована «заднім числом». Відсутність будь-яких відео- або речових підтверджень їхніх слів ставить під сумнів об'єктивність цього впізнання.
Слідчі експерименти, проведені за участю потерпілих, продемонстрували їхню версію подій, але не були підкріплені незалежними доказами. Експертизи вказують лише на можливість отримання ушкоджень за наведеним механізмом, але не доводять того, що саме обвинувачений їх завдав.
У сукупності досліджені докази не створюють єдиної логічної системи, яка б доводила вину ОСОБА_7 поза розумним сумнівом.
За відсутності прямого зв'язку між ОСОБА_7 та фактом протиправного заволодіння телефоном, за відсутності підтверджень застосування ним перцевого балончика чи нанесення ударів, а також при наявності низки сумнівів і суперечностей у показаннях потерпілих, вина обвинуваченого не вважається доведеною поза розумним сумнівом.
Доводи про те, що вирок суду першої інстанції базується виключно на показаннях обвинуваченого ОСОБА_7 є безпідставним, оскільки суд першої інстанції об'єктивно, ретельно й всебічно дослідив усі наявні докази: показання обвинуваченого, потерпілих, свідків, дослідив письмові докази, результати експертиз, інші процесуальні документи (протоколи огляду місця події, речові докази, відеозаписи з камер спостереження тощо).
За результатами дослідження суд першої інстанції дійшов висновку, що наявна у справі доказова база не дає можливості з достовірною певністю встановити вину ОСОБА_7 .
Крім того, прокурор у своїй апеляційній скарзі наголошує на нібито логічності, послідовності та внутрішній узгодженості показань потерпілої ОСОБА_11 . Втім, це твердження не відповідає дійсним обставинам справи. Ретельне дослідження показань потерпілої у суді першої інстанції виявило низку неузгодженостей, суперечностей і прогалин.
Зокрема, за версією потерпілої, 14 грудня 2019 року, приблизно о 20:00, вона разом із ОСОБА_10 поверталася із корпоративної вечірки, йдучи до зупинки громадського транспорту. В підземному переході в них виникла сутичка з невідомими особами. Далі, за її словами, вже на вулиці, поблизу магазину «Пахомов», на них напав невідомий чоловік з барсеткою, з якої він дістав перцевий балончик та розпилив його в їхній бік. Цим чоловіком, на переконання потерпілої, був ОСОБА_7 . Потім потерпілі нібито забігли до пивного магазину «Пивовиця», де цей самий незнайомець не тільки заволодів телефоном ОСОБА_10 , але й завдав удару самій ОСОБА_11 в обличчя.
Ця версія виглядає логічною лише у відриві від інших доказів. Однак, враховуючи показання свідків, записи камер відеоспостереження, результати судово-медичних експертиз, стає очевидним, що версія потерпілої не знаходить свого підтвердження. Адже, немає об'єктивних даних про те, що саме ОСОБА_7 був тим, хто розпилив балончик, тим більше, що в нього не було вилучено барсетки чи перцевого балончика.
Додатково, механізм заволодіння телефоном, описаний потерпілою, не підтверджується іншими джерелами доказів.
Крім того, судова колегія додатково наголошує, що посилання прокурора на те, що суд першої інстанції нібито не враховував факту застосування проти потерпілих газового балончика є безпідставним та таким, що не підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Оскільки результатами судово-медичних експертиз встановлено, що в потерпілих немає тілесних ушкоджень, характерних для подразнення шкіри та слизових оболонок перцевим газом.
Більше того, при затриманні обвинуваченого та проведенні огляду місця події не було вилучено перцевого балончика.
Згідно з версією потерпілої, ОСОБА_7 начебто відібрав телефон, завдавши їй удару. Однак свідки не підтвердили цієї обставини. Навпаки, вони зазначили, що телефон опинився на підлозі після бійки потерпілих з невідомими, а ОСОБА_7 підняв його, намагався знайти власника, не знайшов і залишив телефон на підвіконні. Пізніше телефон був вилучений працівниками поліції саме з підвіконня. Це повністю руйнує тезу про те, що ОСОБА_7 заволодів телефоном у протиправний спосіб та мав на меті його привласнити.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі посилається на копію рапорту працівника поліції. Проте, згідно з нормами КПК України рапорт сам по собі не є повноцінним доказом винуватості особи. Це службовий документ, який може відображати певні відомості, але не проходить процедуру безпосереднього дослідження в суді як доказ, якщо сторона не заявляє клопотання про виклик та допит автора рапорту.
Сторона обвинувачення не клопотала про виклик для допиту цього поліцейського, щоб підтвердити достовірність інформації, викладеної у рапорті, що підтверджується звукозаписом судового засідання від 08.07.2024 року (а.с.138, т.3).
Таким чином, рапорт не був перевірений у судовому засіданні, а інформація, що міститься у рапорті, не може мати доказового значення та не може бути використана для спростування висновків суду першої інстанції чи підтвердження вини обвинуваченого.
Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів у суді є ключовим елементом змагального кримінального процесу, а якщо сторона кримінального провадження не скористалася можливістю викликати автора рапорту, доведеність фактів, викладених у ньому, залишається непідтвердженим.
Щодо аргументів апелянта, який стверджує, що суд першої інстанції не достатньо врахував показання свідків та потерпілих у вироку, колегія суддів вважає, що це не має істотного впливу на висновки суду, оскільки процесуальним законом не передбачено обов'язку детального викладення у судовому рішенні показань учасників судового розгляду. Під час перевірки цих аргументів було встановлено, що не було виявлено істотних розбіжностей, які могли б вплинути на законність судового рішення.
Отже, за відсутністю достовірних доказів вини ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла до висновку, що наявна доказова база не підтверджує його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Судова колегія відмовляє у дослідженні обставин за клопотанням прокурора шляхом дослідження доказів.
Апеляційний суд при ухваленні такого рішення виходить з того, що воно є безпідставним та є лише намаганням сторони обвинувачення переоцінити докази в провадженні на свою користь.
Слід наголосити, що ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Учасник судового провадження має не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з якими порушеннями чи взагалі не досліджені.
Стаття 23 КПК не розглядається як така, що автоматично висуває вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування вироку в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд робить лише юридичну оцінку ситуації постановленого вироку та не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів.
Якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (рішення Верховного Суду у провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19, № 51-1139км18).
Повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду. Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту досліджень доказів, а про відсутність аргументованих підтверджень щодо необхідності цих дій.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду від 10 червня 2020 року (справа № 712/2341/15-к, провадження № 51-6364км19).
Окрім того, сам по собі факт незгоди з висновками суду першої інстанції не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.
Колегія суддів вважає, що докази кримінального провадження, покази свідків, потерпілих та інших осіб, документи не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 404 КПК України.
Заявлене клопотання під час апеляційного перегляду є безпідставними, оскільки таке повторне дослідження вже встановлених обставин є недоцільним, по-скільки всі обставини, які є істотними були належним чином дослідженні судом першої інстанції безпосередньо і будь-яких сумнівів в правильності їх оцінки в колегії суддів не викликають.
Колегія суддів погоджується повністю з висновками місцевого суду та не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання прокурора.
Відповідно до частині 3 статті 337 КПК України суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Однак, ці положення абсолютно не вказують на те, що у разі не підтвердження за результатом судового розгляду висунутого обвинувачення, сторона обвинувачення може «очікувати», що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший склад злочину і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки відповідно до загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 17, 22, 25, 26 КПК України, доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов'язком сторони обвинувачення, а не суду (відповідний правовий висновок викладений в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в справі №243/1573/17 від 13.01.2021 року).
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правпоуршення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Зі змісту ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
З урахуванням викладеного, оцінивши кожен поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що стороною обвинувачення недоведено, що ОСОБА_7 вчинив вказане кримінальне правопорушення.
В ході апеляційного розгляду даного кримінального провадження не встановлено підстав, передбачених ст. 409 КПК України та не знайшли свого підтвердження доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було дано належної оцінки усім наявним в матеріалах справи доказам, оскільки з аналізу вироку та матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції, у відповідності до вимог ст.94 КПК України, безпосередньо були досліджені усі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, яким суд дав правильну юридичну оцінку, що у вироку достатньо мотивував.
З приводу доводів апеляційної скарги прокурора, що суд у порушення п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України не вирішив долю речового доказу - мобільного телефону, який належить потерпілому ОСОБА_10 слід зазначити, що постанова слідчого про визнаня вказаного предмету речовим доказом у кримінальноум провадженні, на яку посилається апелянт, відсутня. Разом з тим згідно наявних у матеріалах провадження протоколу огляду речей та розписки потерпілого вказаний телефон був оглянутий слідчим 17 грудня 2019 року та того ж дня повернутий потерпілому (т. 1 а.с. 174-178). В будь-якому разі наведений довід прокурора не вказує на наявність підстав для скасування вироку суду, а долю речового доказу за необхідністю можливо вирішити судом в порядку, передбаченому ст. 537 КПК України.
Враховуючи викладені вище обставини, в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим, у зв'язку з чим його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 , без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2024 року, яким ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та виправдано його у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4