17 грудня 2024 року №320/47599/23
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
доЦентрального міжрегіонального управління ДМС у м. Київ та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області (Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, 88)
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо повернення заяви позивача про встановлення належності до громадянства України.;
- зобов?язати Боярський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняти заяву позивача про встановлення належності до громадянства України та направити її на розгляд до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області для прийняття рішення з урахуванням правових висновків суду щодо права позивача на встановлення належності до громадянства України.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що народилась в сім'ї ромів, в неповнолітньому віці пішла з дому, свідоцтво про народження залишилось у матері, а інших документів вона не мала. З народження проживає на території України, однак паспорт громадянина України не оформлювала, оскільки не мала жодних документів, що встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 квітня 2023 року у справі №369/12480/22, яке набуло законної сили. Проте при зверненні позивача 23.06.2023 року з заявою про встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», проте заяву позивача не було прийнято до розгляду, що й стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що позивачем не подано усіх необхідних документів для розгляду відповідної заяви, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 квітня 2023 року у справі №369/12480/22 встановлено особу заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Пилиповичі, Бородянського району Київської області, а також встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Пилиповичі, Бородянського району, Київської області в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
23.06.2023 позивач звернулася до Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з заявою про встановлення належності до громадянства України.
14.07.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позивачу була надана відповідь №8040.16-1051/8040.1-23 про неможливість продовження розгляду заяви-анкети, так як позивачем не надано всіх необхідних документів.
Не погоджуючись з отриманою відповіддю, позивач звернулась з адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Згідно зі статтею 3 цього Закону громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України передбачено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215 (далі - Порядок №215).
Пунктом 1 Порядку №215 зазначено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи передбачені розділом II цього Порядку.
Відповідно до пункту 3 Порядку №215 заява з питань громадянства подається у письмовій формі із зазначенням дати її складання та підписується заявником.
Згідно з пунктом 4 Порядку №215 заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні; особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи; особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.
Пунктом 7 цього Порядку передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі:
осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України;
осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Відповідно до пункту 10 Порядку №215 для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію свідоцтва про народження;
в) один з таких документів:
- довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;
- копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.
Так судом встановлено, що позивачем для встановлення належності до громадянства України подано передбачені Порядком №215 документи.
Так позивачем подано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.04.2023 у справі №369/12480/22, яке набрало законної сили 26.05.2023, та яким встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Пилиповичі,Бородянського району, Київської області в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Стосовно тверджень представника позивача про те, що відповідачем в порушення Порядку №215 не прийнято відповідне рішення за результатами розгляду заяви, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 89 Порядку №215 територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.
Згідно з пунктом 90 цього Порядку №215 територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України. Рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України або про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови.
Таким чином, суд робить висновок, що Порядком №215 встановлено чіткий порядок провадження за заявами про встановлення або оформлення належності до громадянства України.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін встановлено, що відповідачем не було прийнято рішення за заявою позивача №274/8040.1-23 від 08.07.2023 про оформлення належності до громадянства України
З огляду на викладене, суд визнає протиправною бездіяльність Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 №274/8040.1-23 від 08.07.2023 про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Однак, оскільки належного рішення за результатами розгляду заяви прийнято не було, суд зазначає про наявність порушення процедури розгляду заяви. Таким чином, належна перевірка поданих документів органом, до дискреційних повноважень якого віднесені спірні питання, не проведена.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту позивача буде зобов'язати розглянути заяву ОСОБА_1 №274/8040.1-23 від 08.07.2023 року про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України» та прийняти рішення, з урахуванням правової позиції викладеної судом у цьому рішенні.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі". Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню на користь останньої, шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області коштів у розмірі 1073,60 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Київ та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) та Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області (Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, 88) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо повернення заяви позивача про встановлення належності до громадянства України.
Зобов'язати Боярський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області (Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, 88, код ЄДРПОУ 42552598) прийняти заяву позивача про встановлення належності до громадянства України та направити її на розгляд до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області для прийняття рішення з урахуванням правових висновків суду щодо права позивача на встановлення належності до громадянства України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області (Київська обл., м. Боярка, вул. Хрещатик, 88, код ЄДРПОУ 42552598) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.