іменем України
11 грудня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/6516/24
Головуючий у першій інстанції - Яременко І. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1531/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем Зіньковець О.О.,
скаржник: ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження: виконуючий обов'язки заступника директора Департаменту - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадний Іван Сергійович,
стягувач: Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2024 року (ухвалену у м. Чернігові, повний текст складено 16 вересня 2024 року) у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність виконуючого обов'язки заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадного Івана Сергійовича.
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність виконуючого обов'язки заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадного І.С., що полягає у незнятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 44949839;
- зобов'язати виконуючого обов'язки заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадного І.С. зняти арешт із усього майна ОСОБА_1 , який накладено в рамках виконавчого провадження № 44949839, а саме обтяження: номер запису про обтяження: 9316546, дата та час державної реєстрації: 07 квітня 2015 року 16:45:51, вид обтяження: арешт нерухомого майна; документи, подані для державної реєстрації: постанова серія та номер 44949839, виданий 06 квітня 2015 року, видавник: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України; суб'єкт обтяження: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України код ЄДРПОУ 00015622, особа, майно якої обтяжується: ОСОБА_1 , опис предмета обтяження: все нерухоме майно в межах суми 56 146 853,84 грн, окрім нежитлового приміщення № 1 загальною площею 984,10 кв м реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 9920766, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2276 га, на якій розташоване зазначене нерухоме майно, цільове призначення зазначеної земельної ділянки - для комерційного використання.
Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що 28 серпня 2014 року Новозаводським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 15 квітня 2014 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» 51 017 107,68 грн заборгованості за кредитним договором, 25 486,76 грн витрат по сплаті третейського збору. Виконавчий лист пред'явлено до примусового виконання та відкрито виконавче провадження № 44949839, в рамках якого було накладено арешт на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 09 квітня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду.
У травні 2024 року вимогу заявника про зняття арешту з майна заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Нещадним І.С. було відхилено з посиланням на знищення виконавчого провадження у зв'язку із закінченням строків його зберігання. ОСОБА_1 вважає, шо незняття арешту з належного йому майна за обставин цієї справи, є протиправною бездіяльністю, а його порушене право підлягає захисту шляхом зобов'язання зняти арешт.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2024 року скаргу задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність виконуючого обов'язки заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадного І.С., що полягає у не знятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 44949839.
Зобов'язано виконуючого обов'язки заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадного І.С. зняти арешт із усього майна ОСОБА_1 , який накладено в рамках виконавчого провадження № 44949839, а саме обтяження: номер запису про обтяження: 9316546, дата та час державної реєстрації: 07 квітня 2015 року 16:45:51, вид обтяження: арешт нерухомого майна; документи, подані для державної реєстрації: постанова серія та номер 44949839, виданий 06 квітня 2015 року, видавник: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України; суб'єкт обтяження: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України код ЄДРПОУ 00015622, особа, майно якої обтяжується: ОСОБА_1 , опис предмета обтяження: все нерухоме майно в межах суми 56 146 853,84 грн, окрім нежитлового приміщення № 1 загальною площею 984,10 кв м, реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 9920766, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2276га, на якій розташоване зазначене нерухоме майно, цільове призначення зазначеної земельної ділянки - для комерційного використання.
В апеляційній скарзі відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування та дослідження всіх обставин справи, невірно застосовані норми права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на момент закінчення виконавчого провадження № 44949839 постанова про стягнення виконавчого збору була чинною і не скасована, у зв'язку з чим у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту. Вважає, що дії державного виконавця, спрямовані на стягнення боргу, вчинені в межах виконавчого провадження у спосіб та в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Наголошує на тому, що з огляду на завершення виконавчого провадження і знищення у зв'язку із закінченням строків його зберігання, у виконавця наразі відсутні правові підстави та можливість для зняття арешту з майна боржника.
Скаржник вважає, що суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особо ДВС. Савчук Р.В. був обізнаний про відкриття виконавчого провадження та за ідентифікатором доступу мав можливість дізнатись про всі прийняті державним виконавцем подальші рішення та винесені постанови в рамках конкретного виконавчого провадження, в тому числі про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 09 квітня 2015 року, відповідно останнім днем для оскарження є 20 квітня 2015 року. Звернувшись із скаргою у липні 2024 року, ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду.
На думку державного виконавця, ця скарга мала бути розглянута в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи у встановлений судом строк не надходили.
У судове засідання, призначене до розгляду на 16:30 11 грудня 2024 року учасники справи чи їх представники, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з'явилися.
За змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, виходячи з наступного.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відсутність майнових претензій з боку стягувача, наявність арешту майна боржника впродовж тривалого часу становить непропорційне втручання в особисті майнові права власника ОСОБА_1 щодо можливості реалізації права володіння та розпорядження, тобто наявна протиправна бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби щодо незняття арешту з усього майна ОСОБА_1 .
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з наступних підстав.
У справі встановлено, що ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 серпня 2014 року задоволено заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа. Видано ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз», винесеного 15 квітня 2014 року у складі судді Веремій Т.М. (одноособово) по справі №1073-2/200/14 Третейського суду за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку 51 017 107,68 грн заборгованості за кредитним договором, 25 486,76 грн витрат по сплаті третейського збору (а.с. 24-25).
15 вересня 2014 року Новозаводським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в солідарному порядку 51 017 107 грн 68 коп. заборгованості за кредитним договором, 25 486 грн 76 коп. витрат по сплаті третейського збору (а.с. 23).
06 жовтня 2014 року старший державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України (правонаступником є Департамент ДВС України Міністерства юстиції України) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 44949839 про стягнення солідарно з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ «АльфаБанк» заборгованості в розмірі 51 017 107,68 грн за кредитним договором, 25 486,76 грн витрат по сплаті третейського збору за виконавчим листом № 751/4384/14, виданим 15 вересня 2014 року Новозаводським районним судом м. Чернігова. Цією постановою боржнику було встановлено семиденний строк на самостійне виконання рішення суду.
13 листопада 2014 року старшим державним виконавцем на підставі ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV, винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 5 104 259,40 грн у ВП № 44949839 у зв'язку з тим, що боржник не виконав у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження від 06 жовтня 2014 року семиденний строк на самостійне виконання рішення суду.
09 квітня 2015 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача ПАТ «Альфа-Банк» відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Наведені обставини встановлено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року (а.с. 17-21), яким визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 13 листопада 2014 року у ВП № 44949839.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 386855934 від 15 липня 2024 року, 07 квітня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області Євграфовим О.С. на підставі постанови, серія та номер: 44949839, виданий 06 квітня 2015 року, відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України внесено відомості до Єдиного реєстру речових прав, номер запису про обтяження: 9316546 (спеціальний розділ) про арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 у межах суми 56 146 853,84 грн, окрім нежитлового приміщення № 1 загальною площею 984,10 кв м, реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 9920766, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2276 га, на якій розташоване зазначене нерухоме майно, цільове призначення зазначеної земельної ділянки - для комерційного використання (а.с. 27).
24 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до керівника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про зняття арешту з належного йому майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданою 06 квітня 2015 року. Одночасно просив надати належним чином завірені постанови державного виконавця (або копії, або витяги з автоматизованої системи) про закінчення виконавчих проваджень відносно нього (а.с. 12-13).
У відповідь на звернення № 94192/97805-31-24/20.1 від 01 липня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало ВП № 44949839 з виконання виконавчого листа № 751/7384/14 від 15 вересня 2014 року, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в солідарному порядку 51 017 107,68 грн заборгованості за кредитним договором, 25 486,76 грн витрат по сплаті третейського збору. 09 квітня 2015 року державним виконавцем відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. Указано, що більш розширену інформацію надати не виявляється можливим, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено у зв'язку з закінченням строків їх зберігання. Запропоновано вирішити питання про зняття арешту з майна у судовому порядку (а.с. 14-15).
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження) виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно із ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов'язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22).
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Аналізуючи наведені норми та вивчивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про наявність протиправної бездіяльності в.о. заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Нещадного І.С. у незнятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 та зобов'язання зняти арешт з усього майна, яке накладено в рамках ВП № 44949839.
У справі, що переглядається, встановлено, що виконавче провадження закінчено 09 квітня 2015 року у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення в повному обсязі. Відомості про наявність будь-яких претензій стягувача до боржника ОСОБА_1 матеріали справи не містять і відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби не надано.
Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 указав, що у 2015 році закінчено ВП № 44949839 щодо суми основного боргу у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду, а рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення із нього виконавчого збору від 13 листопада 2014 року у ВП № 44949839.
У відповіді на звернення ОСОБА_1 , відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив про знищення матеріалів ВП № 44949839 у зв'язку із закінченням строків його зберігання і запропоновував вирішити питання про зняття арешту в судовому порядку.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника ОСОБА_1 , оскільки підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (ст. 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд першої інстанції вірно врахував, що відсутність майнових претензій з боку стягувача, наявність арешту майна боржника впродовж тривалого часу становить непропорційне втручання в особисті майнові права власника ОСОБА_1 щодо можливості реалізації права володіння та розпорядження. Незважаючи на вимоги законодавства щодо скасування арешту на майно скаржника при закінченні виконавчого провадження, відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби не було вчинено відповідних дій щодо зняття арешту з майна боржника при закритті виконавчого провадження та не перевірено наявність незнятого арешту при знищенні матеріалів виконавчого провадження.
Посилання скаржника на те, що на момент закінчення виконавчого провадження № 44949839 постанова про стягнення виконавчого збору була чинною і не скасована, у зв'язку з чим у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту, не заслуговують на увагу. Як свідчать матеріали справи, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року, яке набрало законної сили 19 вересня 2023 року, визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 11 листопада 2014 року у ВП № 44949839. ОСОБА_1 звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з вимогою про зняття арешту з майна 24 травня 2024 року, проте йому запропоновано вирішити це питання в судовому порядку. Після скасування постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору виконавцем безпідставно не знято арешт з майна заявника.
Доводи апеляційної скарги про те, що у виконавця наразі відсутні правові підстави та можливість для зняття арешту з майна боржника через завершення виконавчого провадження і його знищення у зв'язку із закінченням строків зберігання не беруться судом до уваги, оскільки положення чинного законодавства не встановлюють, що вказані обставини звільняють виконавця, який допустив відповідне порушення закону, від обов'язку зняти арешт із майна у випадку закінчення виконавчого провадження.
Скаржник хибно вважає, що, звернувшись із скаргою у липні 2024 року, ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду, оскільки спір виник у зв'язку з відмовою державного виконавця у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про зняття арешту, а не у зв'язку з його незняттям при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 09 квітня 2015 року.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особо ДВС. У цій справі відсутнє втручання суду у дискреційні повноваження державного виконавця, враховуючи, що державний виконавець відмовив боржнику у скасуванні арешту у зв'язку зі знищенням виконавчого провадження, тому зобов'язання державного виконавця зняти арешт є ефективним засобом захисту прав боржника.
Твердження виконавця про те, що ця скарга має бути розглянута в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, колегія суддів відхиляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
У цій справі ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність виконуючого обов'язки заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що полягає у незнятті арешту з його майна, накладеного у ВП № 44949839, що виникло у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого листа, виданого 15 вересня 2014 року Новозаводським районним судом м.Чернігова.
Отже, ОСОБА_1 обгрунтовано звернувся із скаргою на бездіяльність державного виконавця до Новозаводського районного суду м. Чернігова, як до суду, який видав виконавчий документ у порядку, передбаченому законом.
За таких обставин, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16 грудня 2024 року.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова