Справа №591/7392/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1402/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Державна зрада
Іменем України
10 грудня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 591/7392/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 03.10.2024 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідності висновків фактичним обставинам кримінального провадження, застосувати до ОСОБА_11 більш м'який запобіжний захід, оскільки існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК не підтверджено, а сама лише тяжкість покарання не може слугувати єдиною підставою для неодноразово продовження найсуворішого запобіжного заходу. Крім того, ухвала суду не містить обґрунтувань неможливості застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу, а судом були проігноровані особисті характеристики обвинуваченого, який раніше не судимий, має родину, постійне місце проживання, матір, яка потребує постійного догляду.
У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 111 КК, розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою не завершений, тому прокурор звернувся з відповідним клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 03.10.2024 обвинуваченому ОСОБА_11 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а також недостатністю застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Будучи належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_11 будь-яких клопотань в порядку ч. 4 ст. 422-1 КПК про забезпечення його участі в судовому засіданні до суду апеляційної інстанції не подавав, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність обвинуваченого, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення суду, доводи захисника ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 , який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Відповідно ч. 1-3 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Іншими словами, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого; визначення таких прав вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).
Так, ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред'явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_11 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на це, урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_11 та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_11 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Є таким, що не зменшився з часом, та продовжує існувати й ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки як встановив суд першої інстанції, що не було спростовано захисником в поданій апеляційній скарзі свідки ще не допитані безпосередньо в судовому засіданні і їх показання не досліджені судом. При цьому необхідно зауважити, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень слідчого судді, які ухвалені на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Тобто, на стадії судового розгляду кримінального провадження, така обставина як «обґрунтована підозра» майже втрачає свою актуальність, так як при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який у свою чергу випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання щодо винуватості чи, навпаки, невинуватості обвинуваченого, а намагання надати правову оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду.
Має місце і заявлений прокурором ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, враховуючи фактичні обставини інкримінованого йому правопорушення.
Колегія суддів враховує доводи захисника ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_11 має постійне місце проживання, раніше не судимий, має родину, постійне місце проживання, проте при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен враховувати особливості конкретної справи, в якій необхідне тримання особи під вартою, обставини справи в сукупності з особою обвинуваченого.
Враховуючи наведене та, зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_11 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, його суспільну небезпечність, враховуючи обставини та положення, передбачені ч. 6 ст. 176, 177, 178, 183, 331 КПК, сукупність відомостей про особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки та обставини, якими прокурор обґрунтовував у клопотанні продовження існування ризиків, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження продовжується, суд дійшов обґрунтованого висновку про продовження існування ризиків, які зазначені в ухвалі, і що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не здатен запобігти існуючим ризикам на цій стадії судового провадження.
З огляду на ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_11 злочину, високий ступінь ризику ухилення його від суду, з огляду на його соціальні зв'язки та фактичні обставини кримінального правопорушення згідно висунутого обвинувачення, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_11 , які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Вирішуючи питання про продовження ув'язнення ОСОБА_11 , ураховуючи наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення, оскільки установлені вище обставини свідчать про наявність всіх передбачених законом підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 03.10.2024 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4