Справа № 575/996/23
1-кп/583/246/24
"16" грудня 2024 р. м. Охтирка Сумської області
Охтирський міськрайонний суд Сумської області в колегіальному складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
його захисника ОСОБА_7
представниці потерпілих ОСОБА_8
з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальне провадження № 12023221010000389 від 15.06.2023відносно
ОСОБА_6 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 3,4,6 ст. 152КК України,-
встановила:
У провадженні Охтирського міськрайонного суду Сумської області перебуває зазначена кримінальна справа.
09.12.2024 від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою беручи до уваги, що строк запобіжного заходу закінчується 03.01.2025, з об'єктивних причин розгляд кримінального провадження не може бути завершений до спливу цього строку однак ризики, які враховані судом при обранні та продовженні запобіжного заходу обвинуваченому, не зменшились та продовжують існувати.
У судовому зсіданні прокурор підтримав клопотання, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої та неповнолітньої особи, у разі перебування на волі може переховуватися від суду, зважаючи на тяжкість покарання та незаконно впливати на потерпілих з метою спонукання їх до зміни показів та на свідків, оскільки свідки ще не були допитані судом.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисниця ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання прокурора, вважали зазначені у клопотанні ризики абстрактними та недоведеними, а також відсутнім наведення обґрунтування щодо запобігання ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, яким на їх думку може бути особисте зобов'язання. При цьому захисниця зауважила, що обвинувачений є військовослужбовцем, а тому, особливо в умовах військового стану, ризик його переховування від суду є неможливим, крім того ОСОБА_6 є батьком шістьох дітей, отже має міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується, потерпілі у кримінальному провадженні допитані судом, отже ризик незаконного на них впливу також відсутній, свідки у даному кримінальному провадженні відсутні.
Представниця потерпілих у судовому засіданні підтримала клопотання прокурора, просила продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки саме такою є позиція потерпілих та їх законних представників, які висловлюють реальні побоювання за власне життя у разі перебування обвинуваченого на волі.
Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши клопотання, суд виходить з наступного.
Ухвалою слідчого судді Великописарівського районного суду Сумської області від 28.06.2023 ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого був неодноразово продовжений, востаннє до 03.01.2025 включно.
Як вбачається зі змісту ухвали, що міра запобіжного заходу застосована слідчим суддею обвинуваченому з урахуванням тяжкості інкримінованих йому злочинів та даних про його особу.
Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочинів, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочинів, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Вирішуючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість злочинів, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Надаючи оцінку доводам прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що хоча на даний час ризики, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшилися, враховуючи, що потерпілі вже допитані судом, однак, це не свідчить, що інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, зможе запобігти зазначеним вище ризикам, об'єктивність існування яких доведена перед судом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, посилається на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Колегія суддів звертає увагу і на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимостей може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення ймовірного покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.
З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні особливо тяжких злочинів, найсуворіша відповідальність за які передбачена ч. 6 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі строком до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, проживає на території громади, в якій проживають неповнолітні потерпілі, щодо яких обвинуваченим було вчинено дії сексуального характеру, у даному кримінальному проваджені потерпілі допитані, а тому існує ризик, що обвинувачений може незаконно впливати на них, з метою зміни наданих ними показань.Крім того ОСОБА_6 має молодий вік, доказів щодо незадовільного стану здоров'я суду не надано, проживає офіційних джерел до існування він не має, а тому перебуваючи на волі може продовжити свою злочинну діяльність, зокрема, і по відношенню до потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Таким чином наявний ризик переховування від суду, щоб уникнути покарання.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.
Відповідно доводи захисника про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення. Інші позитивні дані про особу обвинуваченого, на які вказує сторона захисту, не свідчать про зменшення чи зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Отже, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував клопотання.
За наведених обставин, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, оскільки підстави запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відпали, на даний час судовий розгляд справи не завершений, тому з метою запобігти спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, суд вбачає за доцільне продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів,
Медичних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого в умовах тримання під вартою, суду не надано.
На думку суду, тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою з наведених вище підстав виправдане існуванням суспільного інтересу на забезпечення належного судового розгляду кримінального провадження про тяжке кримінальне правопорушення, що за таких обставин переважає принцип поваги до особистої свободи, що відповідає вимогами ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Керуючись ст. 7-20, 22-29, 31, 35, 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 369-372,376, 392, 395 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, обчислюючи строк тримання під вартою з 16 грудня 2024 року до 24.00 год. 13 лютого 2025 року.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали складено 17 грудня 2024 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3