Справа № 758/3819/23
Категорія 67
27 листопада 2024 року
Подільський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Будзан Л.Д.,
за участю секретаря судового засідання Губенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія Вячеславівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв Володимир Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнова Тетяна Юріївна про визнання об'єктів спільним майном подружжя та поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, -
В квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 через представника адвоката Князьську Н.А. звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв В.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнова Т.Ю., в якому просила: визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузову рами) НОМЕР_2 ; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на частину квартири АДРЕСА_1 та на частину автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузову рами) НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 03.10.1992 між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21.02.2022. Зазначає, що в період шлюбу подружжям придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузову рами) НОМЕР_2 , яке зареєстроване за відповідачем. Посилається на те, що після розірвання шлюбу відповідач користується даним майном, та спроби позивача вирішити в добровільному порядку питання щодо розподілу зазначеного майна були залишені відповідачем без належного реагування. Посилаючись на викладене, а також в зв'язку з тим, що спільне майно набуте подружжям за час шлюбу, однак, зареєстроване лише за відповідачем, просить суд задовольнити її позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2023, головуючим суддею у справі було визначено ОСОБА_3.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 12.04.2023, у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12.04.2023, заяву позивача про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
У травні 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 придбана відповідачем за його особисті кошти, які він отримав після продажу майна, на яке набув право власності на підставі заповіту, а відтак це майно є його особистою приватною власністю та поділу не підлягає. Крім того, 18.04.2023 відповідач відчужив автомобіль «Рено», д.н.з. НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу, а тому, з огляду на те, що на даний час автомобіль перебуває у власності іншої особи, позовні вимоги про визнання права власності в порядку поділу майна подружжя на частину зазначеного автомобіля за позивачем задоволенню не підлягають.
В травні 2023 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в якому позивач за зустрічним позовом просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилається на те, що 03.10.1992 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, та рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21.02.2022, шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_1 оспорює той факт, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а тому позивач вимушений звернутись до суду із зустрічними позовними вимогами. Так, позивач вказує, що на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, посвідченого 09.01.2009 державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . 25.02.2009 на підставі договору купівлі-продажу № 2884 зазначену квартиру було відчужено за ціною 346500,00 грн., що еквівалентно на момент здійснення правочину 45000 доларів США по курсу НБУ на день підписання договору. 24.03.2009 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1110 придбав квартиру АДРЕСА_3 за ціною 16240 грн. Вказана квартира придбана за кошти, які він отримав від продажу майна, яке він отримав у спадщину, а також у позивача залишились особисті кошти в сумі 330260 грн. 22.04.2010 позивачем відчужено на підставі договору купівлі-продажу № 725 квартиру АДРЕСА_3 за ціною 230000 грн. Позивач вказує, що зазначена квартира придбана за його особисті кошти, які він отримав від продажу спадкового майна, а тому кошти після її продажу також є такими, що належать особисто позивачу. 02.07.2010 позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 2318 придбано квартиру АДРЕСА_1 за ціною 49754 грн. Позивач зазначає, що ця квартира, як і всі попередні, також придбана за його особисті кошти, а тому є його особистою приватною власністю. Посилаючись на викладене, позивач вимушений звернутись до суду із зустрічними позовними вимогами про визнання квартири особистою приватною власністю.
В зв'язку із відрахуванням зі штату суду судді ОСОБА_3 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 19.01.2024 № 457, справу повторно автоматично розподілено та визначено для розгляду справи головуючого суддю Будзан Л.Д.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 01.02.2024, справу прийнято до провадження та призначено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25.03.2024, прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю до спільного розгляду із первісним позовом.
В квітні 2024 року до суду від представника відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічний позов, в якому він просив в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що дійсно на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.01.2009 ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_4 . 25.02.2009 зазначена квартира була продана за нібито 346500 грн, що є еквівалентом 45000,00 доларів США. Відповідач визнає факт продажу цієї квартири, однак, не погоджується із ціною квартири в розмірі 346500 грн. Крім того, 24.03.2009 позивач придбав на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_3 . Однак, відповідач не погоджується із тим, що ця квартира була придбана за ціною 16240 грн, що є явно заниженим, та за особисті кошти позивача. Так, відповідно до звіту ТОВ «Валур Груп» № 01-08-23/1, ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_3 станом на 24.03.2009 складала 402400 грн. Наведене свідчить, що вартість купівлі квартири значно занижена в договорі від 24.03.2009, а вартості продажу попередньої квартири (346500 грн), яку позивач отримав у спадок, було недостатньо для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_5 . Крім того, позивач не надав доказів того, що ця квартира була придбана саме за ті кошти, які він отримав від продажу попередньої кватири, отриманої у спадок. Відповідач вказує, що від моменту продажу квартири АДРЕСА_4 , - до моменту купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_5 , минув місяць, та для купівлі цієї квартири були використані спільні кошти сім'ї. В подальшому, 22.04.2010 позивачем відчужено квартиру за адресою: АДРЕСА_5 за ціною 230000 грн, а 02.07.2010 позивачем було придбано квартиру АДРЕСА_1 за ціною нібито 49754 грн. Однак, відповідач наголошує на тому, що на момент придбання спірної квартири сторони перебували у шлюбі, та ні ціна купівлі, ні те, що квартира придбана за особисті кошти позивача не відповідає дійсності. Так, відповідно до звіту ТОВ «Валур Груп» № 01-08-23/3, ринкова вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_6 станом на 02.07.2010 складала 571000 грн. Вартість купівлі зазначеної квартири в договорі від 02.07.2010 значно занижена, та вартості продажу попередньої квартири в сумі 230000 грн було не достатньо для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_6 . Крім того, відповідач вказує, що на момент купівлі спірної квартири сторони перебували у шлюбі близько 17 років, мали за цей час певні заощадження, а також відповідач офіційно працювала, отримуючи заробітну плату. Так, за період із 01.05.2007 по 15.04.2008 дохід відповідача склав суму в розмірі 63242,71 грн, а за період 01.10.2009 по 31.12.2010 - 59741,15 грн. Також, 21.05.2011 був придбаний автомобіль «Фіат», який було зареєстровано на позивача, та спільний син сторін з 2012 по 2017 навчався в Національному фармацевтичному університеті, загальна вартість навчання в якому склала суму в розмірі 44100 грн. Таким чином, в період купівлі-продажу квартир, зокрема, і спірної, сім'я мала інші витрати, на які були витрачені кошти, отримані позивачем від продажу квартири, отриманої у спадок, а відповідач мала значні доходи, які були використані, в тому числі і для купівлі спірної квартири. Посилаючись на викладене, відповідач вказує, що спірна квартира придбана подружжям в період шлюбу за спільні кошти сім'ї, а відтак є спільним майном подружжя, та не може бути визнана особистою приватною власністю позивача.
В квітні 2024 року до суду від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив, у якій він вказав, що надані відповідачем звіти про оцінку вартості майна мають лише імовірний характер та не є підтвердженням дійсної вартості квартир на час їх продажу та придбання. Крім того, зважаючи на відсутність будь-якого доходу у відповідача ОСОБА_1 у період із травня 2007 року і за 11 місяців до купівлі квартири АДРЕСА_3 , наявність в родині 4 членів (2 дорослих та 2 дітей), вказані доходи сім'ї є недостатніми для заощаджень у сумі 402400 грн для придбання квартири, а тому наведене свідчить, що ця квартира була придбана за особисті кошти позивача, отримані за договором купівлі-продажу майна, яке набуте позивачем в порядку спадкування. Крім того, позивач вказує, що станом на дату придбання спірної квартири за адресою: АДРЕСА_6 у період із 10.2009 по 07.2010 дохід відповідача склав суму в розмірі 31515,23 грн., а в період із 04.2008 по 10.2009 у відповідача доходи були відсутні. В той же час, дохід позивача в 2009 році склав суму в розмірі 13487,07 грн., а в 2010 році - 240000 грн., в т.ч. дохід від продажу квартири АДРЕСА_3 в сумі 230000 грн. Наведене свідчить про відсутність у позивача та відповідача іншого джерела доходу для купівлі квартир, окрім як продаж отриманої позивачем квартири у спадок. Окремо позивач вказує, що придбання автомобіля «Фіат» відбулось майже через рік, а навчання сина - через два роки після придбання спірної квартири, а тому твердження відповідача про те, що в період купівлі-продажу квартир сім'я мала інші витрати є помилковими.
В травні 2024 року до суду від відповідача за зустрічним позовом надійшли заперечення, в яких зазначено про те, що наданими відповідачем звітами підтверджується заниження вартості купівлі позивачем квартир, а з огляду на те, що на момент придбання спірної квартири сторони перебували в зареєстрованому шлюбі близько 17 років, та мали певні заощадження, а відтак ця нерухомість є спільним майном подружжя, та не може бути визнана особистою приватною власністю позивача за зустрічним позовом.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02.09.2024, було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач за первісним позовом та її представник в судове засідання не з'явилися. Представник подала письмову заяву про розгляд справи у їх відсутності.
Відповідач за первісним позовом та його представник в судове засідання не з'явилися. Відповідач за первісним позовом подав письмову заяву про розгляд справи без його участі.
З огляду на викладене, а також з огляду на розумні строки розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підстав доказів, які містяться в матеріалах справи.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Судом встановлено, що 03.10.1992 між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21.02.2022 (справа № 758/12414/20).
На підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, посвідченого 09.01.2009 державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 .
25.02.2009 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовою С.В. та зареєстрованого за № 2884, ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_2 за ціною 346500 грн., що було еквівалентом 45000 доларів США по курсу НБУ на день підписання договору.
24.03.2009 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Назарчук Н.В. та зареєстрованого за № 1110, ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_3 за ціною 16240 грн.
Відповідно до звіту ТОВ «Валур Груп» № 01-08-23/1 від 14.08.2023, ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_3 станом на 24.03.2009 становила 402400 грн.
22.04.2010 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Біляєвим В.О. та зареєстрованого № 725, ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_3 за ціною 230000 грн.
Відповідно до п. 18 зазначеного договору, цей договір укладено за згодою дружини продавця - ОСОБА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Біляєвим В.О. 22.04.2010 за № 722.
02.07.2010 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Смірновою Т.Ю. та зареєстрованого № 2318, ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 за ціною 49754,00 грн.
Відповідно до п. 6 зазначеного договору, даний договір укладено за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 .
Відповідно до звіту ТОВ «Валур Груп» № 01-08-23/3, ринкова вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_6 станом на 02.07.2010 складала 571000 грн.
Наведене в сукупності свідчить, що квартира АДРЕСА_1 придбана в період шлюбу сторін.
Крім того, зі змісту договору вбачається, що ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на купівлю зазначеної квартири, та вказівки про те, що зазначена квартира купується ОСОБА_2 за особисті кошти та після укладення договору це майно буде вважатись особистим приватним майном чоловіка, - умови зазначеного договору не містять.
В обґрунтування первісних позовних вимог зазначено, що спірна квартира придбана подружжям в період шлюбу, а відтак є спільним майном подружжя та підлягає поділу в рівних частинах.
Заперечуючи проти первісних позовних вимог в частині визнання квартири об'єктом спільного майна подружжя, та заявляючи зустрічні позовні вимоги про визнання квартири особистою приватною власністю, відповідачем за первісним позовом зазначено про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти, отримані від продажу майна, яке отримано відповідачем у спадок, а відтак спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу не підлягає.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність первісних позовних вимог в частині визнання квартири спільним майном подружжя, та її поділ, а також зустрічних позовних вимог про визнання квартири особистою приватною власністю, суд приймає до уваги те, що відповідно до положень ч.ч. 2 і 4 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, набув у власність квартиру АДРЕСА_2 , яку 25.02.2009 на підставі договору купівлі-продажу, продав за ціною 346500 грн., що було еквівалентом 45000 доларів США по курсу НБУ на день підписання договору.
24.03.2009 на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_3 за ціною 16240 грн., яка 22.04.2010 на підставі договору купівлі-продажу та за нотаріально посвідченою згодою дружини ОСОБА_1 була продана за ціною 230000 грн.
Крім того, 02.07.2010 на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 , за нотаріально посвідченою згодою дружини ОСОБА_1 , придбано квартиру АДРЕСА_1 за ціною 49754 грн.
Наведене в сукупності свідчить, що квартира АДРЕСА_1 придбана в період шлюбу сторін, та ціна покупки цієї квартири, яка зазначена в договорі є значно заниженою в порівнянні із ринковою ціною ідентичної нерухомості на час її придбання, що стороною відповідача за зустрічними позовом належними доказами спростовано не було.
Також, зі змісту договорів та інших наявних у справі доказів в їх сукупності достеменно не вбачається, що спірний об'єкт нерухомості придбано лише за особисті кошти ОСОБА_2 , натомість, укладення правочину щодо купівлі спірної квартири здійснено за нотаріально посвідченої згоди дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
Так, вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору).
Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
З огляду на викладене, суд критично оцінює доводи ОСОБА_2 що квартири продавались та придбавались ним виключно за його особисті кошти, а відтак спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки, при вчиненні правочину з останнього продажу квартири та правочину із придбання спірної квартири дружиною відповідача були надані та нотаріально посвідчені згоди на вчинення цих правочинів, що свідчить про те, що під час укладення договорів купівлі-продажу квартир, за відсутності вказівки, що майно відчужується та набувається за особисті кошти одного з подружжя, обидва з подружжя фактично висловили свою волю щодо правового режиму майна, в тому числі спірної квартири.
Волевиявлення та надання згоди ОСОБА_1 на укладення договору посвідчено приватним нотаріусом у її заяві про надання згоди на відчуження та придбання квартири, в тому числі спірної, а відтак це є свідченням того, що спірна квартира купується у шлюбі за спільні кошти в інтересах сім'ї.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1.Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
На думку суду, укладаючи правочин хоча і за кошти, як вказує відповідач за первісним позовом, що є його особистими та отримані від продажу особистого майна, отриманого у спадок, однак, варто відмітити, що сторони обопільно скерували намір при придбанні спірної квартири діяти в інтересах сім'ї та дружина надала згоду чоловіку на продаж та придбання нерухомості саме у спільну власність.
Крім того, слід вказати на те, що, укладаючи договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 , та надаючи згоду на це, за відсутності прямої вказівки, що кошти на придбання майна є особистою приватною власністю одного із подружжя, - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 усвідомлювали наслідки вчинення даного правочину та засвідчили походження коштів на придбання цієї квартири та те, що ця квартира є їх спільним майном, як подружжя.
Тобто, вказані дії свідчать про те, що сторони при оформленні правочину домовилися, що джерелом набуття цього майна є спільні кошти та спільна праця подружжя (незалежно від того, чи відповідач за первісним позовом отримав вказані кошти від продажу майна, отриманого у спадок та незалежно від того, що позивач за первісним позовом не мала власного доходу та займалась домашнім господарством та доглядом за дітьми.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що квартира по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, при цьому частки кожного із подружжя є рівними.
Інші наведені відповідачем за первісним позовом заперечення в цій частині позовних вимог, та обґрунтувань на підтвердження зустрічних позовних вимог, не спростовують наведених висновків суду.
Враховуючи викладене, суд вважає, що первісні позовні вимоги в частині визнання спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та в порядку поділу майна подружжя визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на частину квартири АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 , слід відмовити.
В частині первісних позовних вимог про визнання спільним майном подружжя автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузову рами) НОМЕР_2 , та в порядку поділу майна подружжя визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на частину зазначеного автомобіля слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, 28.02.2013 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на транспортний засіб «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузову рами) НОМЕР_2 .
Однак, відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8043/2023/3768712 від 18.04.2023, ОСОБА_2 продав зазначений транспортний засіб ОСОБА_4 .
З наявних у справі доказів вбачається що на час розгляду спору в цій частині позовних вимог спірний автомобіль не належить відповідачу за первісним позовом.
Перевіряючи обґрунтованість первісних позовних вимог в цій частині, та заперечень на них, суд приймає до уваги те, що поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків.
При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч.ч.1,2ст.355 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК Українив становлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372ЦК України).
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Судом встановлено, що спірний автомобіль придбано в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, та він, в силу вимог ст. 60 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю подружжя, однак, спірний автомобіль відповідачем відчужено третій особі та на час розгляду спору судом відповідач не є власником спірного рухомого майна.
Позивач, звернувшись до суду із позовними вимогами про визнання автомобіля спільним майном подружжя та визнання права власності на частину цього майна, після подачі відповідачем заперечень на позов в цій частині та надання доказів відчуження цього майна третій особі, в ході розгляду справи не вжила заходів щодо зміни позовних вимог та заявлення вимог, зокрема, про визнання укладеного договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, та/або про витребування майна з чужого незаконного володіння, та/або про стягнення із відповідача на користь позивача грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості реалізованого автомобіля.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що спірний об'єкт рухомого майна на час розгляду справи відповідачем за первісним позовом відчужено, та вимог, зокрема, про стягнення із відповідача на користь позивача грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості реалізованого автомобіля позивачем заявлено не було, а відтак позивач в цій частині позовних вимог обрав невірний спосіб захисту, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання автомобіля спільним майном подружжя та визнання за позивачем право власності на частину цього майна, слід відмовити.
В порядку ст. 141 ЦПК України, із відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 536,80 грн (за вимогу немайнового характеру) та в сумі 11700,00 грн. (за вимогу майнового характеру).
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати за зустрічним позовом слід залишити за позивачем за зустрічним позовом по фактично понесеним.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 57, 60, 61, 68, 69, 70, 71 СК України, ст. 358, 364, 368 ЦК України, ст. 2, 4, 12, 13, 16, 76-77, 81, 82, 83, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія Вячеславівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв Володимир Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнова Тетяна Юріївна про визнання об'єктів спільним майном подружжя та поділ спільного майна подружжя, задовольнити частково.
Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, відмовити.
Судовий збір за первісним позовом в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп та в сумі 11700 (одинадцять тисяч сімсот) грн. 00 коп стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Судові витрати за зустрічним позовом залишити за ОСОБА_2 по фактично понесеним.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повні ім'я та найменування сторін:
позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 ;
відповідач на первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_6 ;
третя особа за первісним позовом приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія Вячеславівна, адреса: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 40;
третя особа за первісним позовом приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біляєв Володимир Олександрович, адреса: м. Київ, вулиця Кирилівська, 1-3;
третя особа за первісним позовом приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смірнова Тетяна Юріївна, адреса: м. Київ, вул. Борисоглібська, 11.
Повний текст рішення складено 09.12.2024.
Суддя Леся БУДЗАН