ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.12.2024Справа № 910/12415/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО""
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ"
про стягнення 2 270 292,97 грн
за участю представників:
від позивача: Твердохліб М.В.
від відповідача: Гучок В.В.
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" про стягнення 2 270 292,97 грн, з яких: 1 615 903,40 грн - інфляційні втрати, 654 389,57 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку із неналежним виконанням грошового зобов'язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019, заборгованість за яким встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23, яке набрало законної сили.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.10.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/12415/234, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 14.11.2024.
06.11.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві на позов відповідач просив суд поновити строк на подання вказаного відзиву.
11.11.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.11.2024 відмовив у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" (заявлене у відзиві на позов) про поновлення процесуального строку на подання відзиву та доданих до нього доказів, продовжив відповідачу з ініціативи суду процесуальний строк для надання відзиву до 06.11.2024.
У підготовчому засіданні 14.11.2024 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.12.2024.
12.12.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про зменшення 3%річних.
Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2024 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, клопотання про зменшення 3%річних підтримав.
У судовому засіданні 12.12.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив своєчасне погашення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019.
Прострочення ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" виконання грошового зобов'язання встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23.
У процесі розгляду справи №910/14018/23, відповідачем сплачено заявлену до стягнення заборгованість остаточно 23.11.2023, що підтверджується рішенням суду у справі №910/14018/23, яке набрало законної сили та довідкою АТ "Ощадбанк", у зв'язку із чим, провадження у справі №910/14018/23 в цій частині було закрито судом.
У зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23 та яке набрало законної сили, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 1615903,40 грн та 3% річних у сумі 654389,57 грн, що нараховані за загальний період 01.09.2023 по 22.11.2023.
Позиція відповідача
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що згідно розрахунку позивача інфляційна складова боргу у вересні 2023 року розрахована за 14 днів у розмірі 717 834,64 грн., у жовтні 2023 року - за 14 днів у розмірі 793 613,44 грн. Відтак, за арифметичним перерахунком відповідача, інфляційні втрати за період з 08.09.2023 до 21.09.2023 (вересень 2023 року) та період з 13.10.2023 до 26.10.2023 (жовтень 2023 року) становлять 0,00 грн.
Також відповідач зазначив, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
Крім того, відповідач подав клопотання про зменшення 3% річних, в якому посилаючись на норми ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, ст. ст. 13, 42, 236, 237, 238 ГПК України, просить суд зменшити розмір трьох відсотків річних на 90%. На обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020), з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Відповідач зазначає, що в рішенні Господарського суду міста Києва по справі № 910/14018/23 судом враховано обставини, які істотно ускладнювали виконання рішення суду, а саме:
на протязі осінньо-зимового періоду 2022-2023 р.р. відбулись масовані ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України, що призвело до вкрай тяжких наслідків. Об'єкти відповідача також зазнали значних пошкоджень та підлягають відновленню, що потребує значних фінансових витрат. Першочерговим завданням відповідача є забезпечення безперебійного електрозабезпечення Київської області, а відтак відновлення енергетичної інфраструктури є пріоритетом серед інших зобов'язань;
- згідно з обґрунтуванням до проекту Розпорядження № 52-р від 14.03.2023 року, НКРЕКП погоджуючись з позицією відповідача, прийняло до уваги тяжке матеріальне становище ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ", та як наслідок розпорядженням НКРЕКП № 148-р від 31.05.2023 року було внесено зміни до вищезазначеного розпорядження та продовжено ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" строк для проведення розрахунків з ПрАТ "НЕК УКРЕНЕРГО" до 01 вересня 2023 року;
- з офіційного сайту позивача вбачається та підтверджено постановою НКРЕКП від 21 грудня 2022 р. № 1788, ПрАТ "НЕК УКРЕНЕРГО" з 01.01.2023 року було збільшено тариф на послуги з передачі електричної енергії та відповідно і тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Натомість для відповідача такого збільшення тарифу на послуги з розподілу електричної енергії НКРЕКП не було передбачено.
Отже, задовольняючи заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі №910/14018/23 суд дійшов висновку, що позивач перебував у більш вигідних умовах, оскільки мав збільшення тарифу на свої послуги в той час як відповідач такого збільшення не мав, а також судом враховано соціальну значимість діяльності відповідача, з урахуванням погашення основної заборгованості під час розгляду справи у повному розмірі.
18.06.2019 між Приватним акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"" (позивач, оператор системи передачі (ОСП)) та Приватним акціонерним товариством "Київобленерго", змінено найменування на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" (відповідач, користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0533-02041, згідно умов якого позивач зобов'язався надавати послуги з передачі електричної енергії, а відповідач - здійснювати оплату за надані послуги відповідно до умов договору.
У зв'язку із тим, що за період з січня по липень 2023 року Приватним акціонерним товариством "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" порушено зобов'язання по оплаті за отримані послуги за договором у розмірі 217682980,35 грн, Приватне акціонерне товариство "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" про стягнення коштів за несвоєчасне виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019 у загальному розмірі 301523687,42 грн, з яких: 217682980,35 грн - основна заборгованість, 73870071,23 грн - пеня, 5515850,56 грн - інфляційні втрати, та 4454785,28 грн - 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024, позов задоволено частково, закрито провадження у справі в частині стягнення 217682980,35 грн боргу, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" на користь Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"" 5515850,56 грн інфляційних втрат та 4454785,28 грн 3% річних. Також вказаним рішенням відстрочено його виконання до 09.07.2024.
Судовим рішенням у справі №910/14018/23 встановлено факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019. Під час розгляду справи №910/14018/23 відповідачем здійснено оплату основної заборгованості у розмірі 217682980,35 грн.
За наслідком розгляду даного спору у справі №910/14018/23 суд першої інстанції прийшов до висновку, що провадження в частині стягнення 217682980,35 грн основного боргу підлягає закриттю за відсутності предмету спору, позов підлягає частковому задоволенню в частині вимог про стягнення 5515850,56 грн інфляційних втрат та 4454785,28 грн 3% річних, а в частині вимог про стягнення 73870071,23 грн пені позов не підлягає задоволенню. Також судом відстрочено виконання рішення до 09.07.2024.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" допустив прострочення виконання своїх зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019 щодо термінів оплати планової вартості отриманої послуги у період січень - липень 2023 року включно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23 закрито провадження в частині стягнення 217 682 980,35 грн заборгованості, у зв'язку зі сплатою відповідачем вартості отриманої послуги.
Згідно із наданою позивачем довідкою АТ "Ощадбанк" №77/4-11/122540/2024 від 01.10.2024 ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" здійснювало оплати у такому порядку:
31.08.2023 на суму 12 725 868,29 грн;
31.08.2023 на суму 45 607 796,00 грн;
08.09.2023 на суму 15 782 388,72 грн;
22.09.2023 на суму 15 782 388,72 грн;
13.10.2023 на суму 884 209,41 грн;
13.10.2023 на суму 17 698 648,81 грн;
13.10.2023 на суму 10 000 000,00 грн;
27.10.2023 на суму 19 174 269,30 грн;
27.10.2023 на суму 9 136 346,47 грн;
31.10.2023 на суму 352 075,53 грн;
31.10.2023 на суму 18 138 644,94 грн;
31.10.2023 на суму 31 509 279,53 грн;
23.11.2023 на суму 21 013 032,77 грн.
З огляду на період нарахування 3% річних та інфляційних втрат в межах справи №910/14018/23 - по 31.08.2023 (на підтвердження періоду нарахування позивач долучив до матеріалів справи розрахунок у справі №910/14018/23), враховуючи остаточне погашення відповідачем заборгованості 23.11.2023, позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.09.2023 по 22.11.2023 (до моменту остаточного розрахунку).
За розрахунком позивача інфляційні втрати становлять 1615903,40 грн та 3% річних - 654389,57 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, правові відносини між сторонами виникли за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024, встановлено прострочення ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" виконання грошового зобов'язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019 з оплати послуги за період з січня по липень 2023 року.
Під час розгляду справи №910/14018/23 відповідачем здійснено оплату основної заборгованості у розмірі 217682980,35 грн.
Рішенням суду у справі №910/14018/23 у зв'язку із відсутністю предмету спору закрито провадження в частині стягнення 217682980,35 грн основного боргу; позов Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"" задоволено частково в частині вимог про стягнення 5515850,56 грн інфляційних втрат та 4454785,28 грн 3% річних, а в частині вимог про стягнення 73870071,23 грн пені - відмовлено.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу планової вартості отриманої послуги у період січень - липень 2023 року включно за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019 та прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо термінів оплати зазначеної послуги підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23 та повторного доведення не потребують.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Відтак, у розумінні положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом вище, відповідач у період з 31.08.2023 по 23.11.2023 здійснив сплату заборгованості за послуги за період з січня по липень 2023 року включно за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0533-02041 від 18.06.2019 в розмірі 217682980,35 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23 закрито провадження в частині стягнення 217 682 980,35 грн заборгованості, у зв'язку зі сплатою відповідачем вартості отриманої послуги. Прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо термінів оплати зазначеної послуги встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі №910/14018/23, яке набрало законної сили.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку із порушенням відповідачем грошового зобов'язання.
При цьому, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Позивач здійснює нарахування інфляційних втрат: на суму заборгованості 143566927,34 грн за період з 08.09.2023 по 21.09.2023; на суму заборгованості 99201680,40 грн за період з 13.10.2023 по 26.10.2023; на суму заборгованості 20891064,63 грн за період з 31.10.2023 по 22.11.2023.
Три проценти річних нараховані: на суму заборгованості 159349316,06 грн за період з 01.09.2023 по 07.09.2023; на суму заборгованості 143566927,34 грн за період з 08.09.2023 по 21.09.2023; на суму заборгованості 127784538,62 грн за період з 22.09.2023 по 12.10.2023; на суму заборгованості 99201680,40 грн за період з 13.10.2023 по 26.10.2023; на суму заборгованості 70891064,63 грн за період з 27.10.2023 по 30.10.2023; на суму заборгованості 20891064,63 грн за період з 31.10.2023 по 22.11.2023.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З приводу наведених у відзиві аргументів щодо неправильного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке. Так, відповідач стверджує, що згідно розрахунку позивача інфляційна складова боргу у вересні 2023 року розрахована за 14 днів у розмірі 717 834,64 грн., у жовтні 2023 року - за 14 днів у розмірі 793 613,44 грн та за арифметичним перерахунком відповідача, інфляційні втрати за період з 08.09.2023 до 21.09.2023 (вересень 2023 року) та період з 13.10.2023 до 26.10.2023 (жовтень 2023 року) становлять 0,00 грн.
Суд зазначає, що у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначається, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу, 100 грн) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн). Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці, 100 грн - умовна сума погашення боргу в цьому місяці, "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
За наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців поспіль, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100 %.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 910/6802/21, від 23.09.2021 у справі № 924/2/21, від 29.07.2020 у справі № 914/1470/19.
Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі №921/460/22 (п.47-49 постанови) вказав таке: "Таким чином, при частковому погашенні боргу застосовується правило, за яким у розрахунковому місяці від загальної суми боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці, віднімається сума погашення. Залишкова заборгованість продовжує слугувати невиконаним грошовим зобов'язанням, на яке до моменту фактичного виконання можуть нараховуватися інфляційні втрати.
Натомість висновки, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, підлягають застосуванню в разі повного погашення боргу, що припадає на неповний місяць (з 1 до 15 числа відповідного місяця), а також у разі виникнення боргу в неповному місяці (якщо строк виконання грошового зобов'язання припадає з 16 до 31 числа відповідного місяця). За таких обставин інфляційна складова боргу не нараховується.
Якщо ж у конкретному місяці сума боргу зменшується лише частково (на певну суму), і надалі борг продовжує існувати, підстави для ненарахування інфляції за цей місяць відсутні. Зворотне означало б, що боржник, який щомісяця з 1 до 15 числа формально сплачує кредитору частину боргу (яка може бути незначною порівняно із загальною сумою боргу), повністю звільняється від обов'язку сплати інфляційних втрат з їх виключенням зі складу грошового зобов'язання".
З обставин цієї справи вбачається, що заборгованість відповідача у спірний період прострочення (з 01.09.2023 по 22.11.2023) продовжувала існувати, не була погашена відповідачем повністю, а мали місце лише щомісячні часткові погашення боргу, у тому числі з 1 до 15 числа місяця. Відтак, заборгованість у непогашеному розмірі зазнавала знецінення внаслідок інфляційних процесів, а тому обґрунтованим є нарахування позивачем інфляційних втрат за період з 08.09.2023 по 21.09.2023, за період з 13.10.2023 по 26.10.2023 та за період з 31.10.2023 по 22.11.2023.
Відповідач у відзиві посилається на те, що зазначив, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
Суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат за день фактичної сплати заборгованості не здійснюється.
Так, у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 зазначено наступне:
"35.3 В даному випадку суд першої інстанції вірно здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
35.4 Враховуючи викладене, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 782 913,52 грн. та відмови в частині стягнення 3% річних в сумі 39 583,31 грн оскільки позивачем у розрахунку 3% річних в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, включено день фактичної сплати суми заборгованості."
Крім того, в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №910/13064/17 вказано:
"Верховний Суд зазначає, що з огляду на відсутність підстав нарахування пені в періоди до укладення додаткових договорів та наявність прострочення сплати процентів за частину місяців, охоплених додатковими договорами від 04.12.2014, підлягає з'ясуванню розмір пені та правильність розрахунку, оскільки позивачем у розрахунки включено в періоди простроченого платежу і день фактичної сплати заборгованості."
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі №910/20107/17.
Однак, з розрахунку позивача вбачається, що позивачем не було нараховано 3% річних на погашену суму у день такого погашення, а тому аргументи відповідача у цій частині не знайшли свого підтвердження.
За таких обставин, заперечення відповідача проти позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд вважає необґрунтованими.
З приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення 3% річних на 90%, суд зазначає таке.
Згідно із ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Водночас, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Так, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
При цьому інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі №924/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі №910/4590/19.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі №917/991/22 звернув увагу на те, що саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Верховний Суд зазначив, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання за договором, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України (щодо права суду зменшувати лише розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України).
У п.72. постанови від 05.06.2024 по справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
У справі, яка розглядається, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), отже, в цьому випадку вирішуючи питання про зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних суд має виходити з конкретних обставин у розглядуваній справі, які мають юридичне значення, а також наявності виключних (надзвичайних) обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
З огляду на виключні обставини даної справи, беручи до уваги обставини, що ПрАТ "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" є юридичною особою, діяльність якої спрямована на забезпечення населення, установ охорони здоров'я та інших закладів, підприємств, організацій електроенергією; якнайшвидше відновлення зруйнованих та пошкоджених об'єктів як відповідача має соціально важливе значення для населення та відновлення енергетичної інфраструктури; розрахунки 3% річних охоплюють період військової агресії РФ проти України та введення воєнного стану; враховуючи те, що сума основного боргу була погашена відповідачем під час розгляду справи №910/14018/23, судом стягнуто з відповідача суми інфляційних втрат, внаслідок чого позивачу компенсовано втрати від знецінення внаслідок інфляційних процесів, а також враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про зменшення річних нарахувань на 50%, а саме до 327194,79 грн. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду в ухвалі від 05 червня 2024 року по справі №917/991/22.
Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у загальній сумі 1615903,40 грн та 3% річних у сумі 327194,79 грн.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у загальній сумі 1615903,40 грн та 3% річних у сумі 327194,79 грн.
За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимоги, розмір яких визнаний суд обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ" (04136, м. Київ, вул. Стеценка, 1А, ідентифікаційний код 23243188) на користь Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, ідентифікаційний код 00100227) інфляційні втрати у сумі 1615903,40 грн, 3% річних у сумі 327194,79 грн та судовий збір у розмірі 27243,51 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 17.12.2024.
Суддя С.О. Турчин