Справа №442/10033/24
Провадження №2-о/442/843/2024
17 грудня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
в складі:
головуючої - судді Гарасимків Л.І.
при секретарі Петрів В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі за правилами окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи : Дрогобицька міська рада Львівської області про встановлення факту, що має юридичне значення,-
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою за участю заінтересованої особи : Дрогобицької міської ради Львівської області про встановлення факту, що має юридичне значення посилаючись на те, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом тривалого часу (понад 30 років) перебувала у фактичних шлюбних відносинах (проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу) із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 її чоловік помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (серія НОМЕР_1 ) Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , де був зареєстрований її покійний чоловік та яка належала йому на підставі договору міни від 15.11.1995 р. (реєстраційний номер № 2863);
Оскільки вона вважала, що разом із покійним чоловіком ОСОБА_2 вони були однією сім'єю, бо практично все життя прожили разом та вели спільне господарство, то відповідно має усі права успадкувати майно, що залишилося після смерті чоловіка, навіть не зважаючи на те, що вони не перебували у зареєстрованому шлюбі. Тому, з метою оформлення своїх спадкових прав, вона звернулася до приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області у м. Стебнику. Проте, після вивчення представлених нею документів, нотаріус надала їй відмову №111/01-16 від 07.08.2024 року, в якій зазначила, що її місце реєстрації є іншим, ніж місце реєстрації померлого, а також не надано документи, які б підтверджували родинні стосунки із покійним. Також нотаріус роз'яснила, що за таких обставин спадкова справа не заводиться і свідоцтво про право на спадщину не видається. Нотаріус пояснила їй про можливість звернення до суду для встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем до дня смерті, як особи, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш ніж п'ять років до часу відкриття спадщини.
З ОСОБА_2 вони проживали однією сім'єю значно більше, ніж того вимагає законодавство для встановлення факту проживання однією сім'єю, а саме 32 роки. Їхнє сімейне життя склалося вже після розлучення ОСОБА_3 із колишньою дружиною, шлюб з якою було розірвано 05.12.1991 р. Реєструвати шлюб вони не поспішали, вважали, що у цьому не було потреби, оскільки на їхню спільну думку, вони мали чудову сім'ю із спільними цінностями, навіть незважаючи на відсутність реєстрації шлюбу.
Протягом їхнього сімейного життя вони проживали у її будинку АДРЕСА_2 . Її чоловік завжди проживав зі нею у будинку у м.Стебнику, який він також вважав своїм домом, не зважаючи на те, що мав у власності квартиру АДРЕСА_1 , де і був зареєстрований.
Факт спільного проживання ОСОБА_2 у їхньому будинку у м.Стебнику до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 підтверджується Актом обстеження матеріально-побутових умов та фактичного проживання жителів від 07.08.2024 р. № 299. Також фактичне проживання ОСОБА_2 у м.Стебнику в одному будинку з нею можуть підтвердити сусіди: ОСОБА_4 , яка проживає по АДРЕСА_3 та ОСОБА_5 , який проживає по АДРЕСА_3 .
Зазначила, що вони разом з чоловіком вели спільне господарство, доглядали їхнє майно - їхній будинок у м.Стебнику, де вони проживали, а також квартиру у м.Трускавці, де було зроблено ремонт та вкладено чималі кошти для підтримки необхідного житлового стану. Разом з ОСОБА_3 вони завжди разом відпочивали, у них є багато спільних фотографій за час їхнього сімейного життя, а також родичі та знайомі, які завжди вважали їх однією сім'єю.
Увесь час їхнього сімейного життя вони були підтримкою один одному і коли у 2015 році її чоловік ОСОБА_2 важко захворів, то вона всіма силами намагалася сприяти його одужанню, як могла підтримувала його протягом тривалого лікування у лікарні, а пізніше вдома. У 2015 році її чоловік мав гострий інфаркт міокарда, місяць лікувався у Стебницькій міській лікарні стаціонарно, що додатково підтверджує їхнє спільне проживання однією сім'єю без шлюбу в м.Стебнику. В 2020 році чоловік знову потрапив на лікування, оскільки стан здоров'я раптово погіршився і вони змушені були викликати швидку допомогу.
Після перенесеного інфаркту у 2015 році, вона завжди намагалась бути поряд з чоловіком, оскільки його здоров'я значно погіршилося після перенесеної хвороби. Чоловік регулярно приймав ліки (про що зазначається у виписці з історії хвороби №03984) і саме після перенесеного недугу в 2020 році вони прийняли рішення про те, що він повинен звільнитися з роботи, оскільки дедалі частіше потребував стороннього догляду.
Саме перенесені хвороби на серце, тяжкий фізичний стан, який потребував постійної підтримки та допомоги, яку йому надавала тільки вона, і стали причиною смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_4 . Його похованням також займалася вона, що підтверджується відповідною довідкою від 22.08.2024 р. № 313. Просить заяву задоволити.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилася, однак від неї поступила заява, в якій просить проводити розгляд справи у її відсутності, заяву підтримує, а тому суд розглянув справу у відсутності заявника на підставі наявних доказів по справі.
Заінтересована особа - представник Дрогобицької міської ради Львівської області в судове засідання не з'явився, однак на адресу суду поступило клопотання про розгляд справи у відсутності їхнього представника, відносно задоволення заявлених вимог покладаються на думку суду, а тому суд розглянув справу у відсутності заінтересованої особи на підставі наявних доказів по справі.
Відповідно до ст.247 ЦПК судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перевіривши матеріали справи, суд вважає, що заява є підставною та підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.
Як вбачається із копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 28 лютого 2024р., виданого Дрогобицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 66 років, про що складено відповідний актовий запис за 271.
Як вбачається із Акту обстеження матеріально-побутових умов та фактичного проживання жителів за №299 від 07.08.2024р., виданого старостою АДРЕСА_4 , проведено перевірку матеріально-побутових умов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання зареєстрована та дійсно проживає за адресою по АДРЕСА_2 , разом із нею до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 проживав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_5 .
Як вбачається із довідки за №313 від 22.08.2024р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займалася похованням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав за адресою : АДРЕСА_2 , та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Як вбачається із пояснень ОСОБА_6 , яка письмово вказала, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю в цивільному шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , вона ствердила той факт, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 прожили разом щасливе сімейне життя протягом 32 (тридцяти двох) років; вони не реєстрували шлюб оскільки не бачили цьому необхідності, довіряли один одному, мали спільні інтереси, турбувалися одне про одного, займалися разом господарством.
Як вбачається із письмових пояснень ОСОБА_9 , яка також вказала, що ОСОБА_1 проживала разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 в м.Стебнику, без реєстрації шлюбу, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; вона являється родичкою ОСОБА_1 , відтак вона завжди приходила до них в гості, на святкування; ОСОБА_1 із своїм чоловіком ОСОБА_10 прожили разом як подружжя 32 роки, поважали один одного, спільних дітей у них не було; ОСОБА_3 в останні роки життя тяжко хворів, переніс декілька операцій, весь цей час його доглядала ОСОБА_11 , опікувалася ним, а потім займалася його похованням.
За приписами статей 12, 81, 89 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини третя, четверта статті 4 ЦПК України).
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо), а оскільки заявником представлено письмові докази спільного проживання, тощо, у суду не виникає сумніву для задоволення заявлених вимог та їх підставності.
Відповідно до абз.2 п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають відповідні органи, а є лише підставою для їх одержання.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку підлягають розгляду заяви про встановлення постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
З цього законодавчо сформульованого поняття сім'ї випливає, що ознаками сім'ї є, зокрема, спільне проживання, спільний побут та ведення спільного господарства.
В пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.
Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно з ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.2 ст.315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Зі змісту ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Стаття 293 ЦПК України зазначає: «окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року №15) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення відповідно до Цивільного процесуального Кодексу України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
-згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
-чинним законодавством не передбачено іншого порядку для встановлення;
-заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення:
-встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Частиною 1 ст. вказаного кодексу визначене перелік фактів, які встановлюються судом.
Аналіз ч.2 цієї статті дає можливість зробити висновок, що цей перелік не є вичерпним. Цією нормою Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участь у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки, як ознака наявності сім'ї, на законодавчому рівні не визначена, водночас строк спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну сімейне життя, вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини», Суд визначив, що поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші сімейні de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» наголошено, що при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 роз'яснив, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.
Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації.
Таким чином, з наведеного положення випливає головна ознака подружніх відносин: наявність факту спільного проживання, ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-148цс12 від 12 грудня 2012 року, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (частина 4 статті 263 ЦПК України).
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що заявник ОСОБА_1 , надала суду належні і допустимі докази на підтвердження факту проживання однією сім'єю разом із ОСОБА_2 , якими довела наявність спільного побуту та проживання, покращення умов проживання, тобто відносин, що за своєю суттю відповідають відносинам, притаманним подружжю.
Відтак, суд вважає встановленим, що у період з 1992 року до дня смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки у цей період вони жили разом, вели спільний побут, мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю, та не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Обставин, які б давали підстави сумніватись у такому висновку, судом не встановлено.
Встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу має для заявниці юридичне значення, оскільки відсутність документів про родинний зв'язок із спадкодавцем унеможливлює оформлення нею спадщини, тому звернення до суду є правомірним. Вирішення цього питання в іншому порядку, окрім судового, є неможливим, а тому суд вважає необхідним задовольнити вимоги заявниці у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 212, 214-215, 256, 259 ЦПК України, суд, -
Заяву задоволити.
Встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 1992 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони по справі :
Заявник - ОСОБА_1 , адреса реєстрації : АДРЕСА_2 , ІПН : НОМЕР_2 .
Заінтересована особи : Дрогобицька міська рада Львівської області, юридична адреса : м.Дрогобич, пл.Ринок,1, ЄДРПОУ : 04055972.
Суддя