Рівненський апеляційний суд
Іменем України
12 грудня 2024 року м. Рівне
Справа № 569/17848/24
Провадження № 11-сс/4815/372/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 та підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2024 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62024240030000813 від 19.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2024 року задоволено клопотання прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 та продовжено підозрюваному ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, а саме до 20 грудня 2024 року.
Не погодившись з рішенням суду захисник ОСОБА_7 та підозрюваний ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, в яких вказують, що рішення місцевого суду є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню.
Захисник ОСОБА_7 зазначає, що слідчий суддя при винесенні ухвали взяв до уваги лише формальний виклад обставин прокурором та мотивував своє рішення лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, існування яких, на його думку, не доведено стороною обвинувачення і на даний час. Наголошує, що ОСОБА_6 не визнає факту проходження ним військової служби та набуття статусу військовослужбовця, оскільки наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 27.05.2024 року №152 про призначення ОСОБА_6 на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки в/ч НОМЕР_1 до його відома не доводився, крім того командири даної військової частини самі дозволили йому 26.05.2024 року залишити місце розташування в/ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ). Просить скасувати ухвалу слідчого судді від 20 листопада 2024 року та обрати ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема у вигляді домашнього арешту.
Підозрюваний ОСОБА_6 зазначає, що місцевим судом було порушено порядок здійснення виклику на розгляд судового провадження, чим не надано можливості підготуватися до судового засідання. Звертає увагу апеляційного суду, що слідчий суддя не взяв до уваги його доводи про сфабрикованість кримінального провадження, а врахував лише усну думку сторони обвинувачення без надання фактичних доказів. Просить скасувати ухвалу суду від 20 листопада 2024 року та закрити кримінальне провадження № 62024240030000813 від 19.06.2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та його захисника на підтримання апеляційних скарг, думку прокурора, який просив залишити рішення слідчого судді без зміни, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосуванням більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного і його поведінки.
Згідно з матеріалами справи, солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем за призовом по мобілізації, проходячи службу на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою назавжди ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, за відсутності причин поважного характеру, 27 травня 2024 року не пізніше 23 год. 55 хв. (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_1 , після чого перебував поза її межами, проводив час на власний розсуд та обов'язки військової служби не виконував, а отже у такий спосіб незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцеперебування до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.
Таким чином, ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України - дезертирстві, тобто самовільному залишенні військової частини з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Вимогами ст.177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Апеляційний суд вважає, що рішення про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлене слідчим суддею з дотриманням вимог зазначених статей.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Отже, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
А щодо питань, пов'язаних з оцінкою доказів для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, так само і кваліфікація дій підозрюваного, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_6 до вчинення злочину, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і апеляційний суд. З цього приводу колегія суддів, як і слідчий суддя мають у своєму розпорядженні надані до клопотання докази у виді: матеріалів службового розслідування військової частини НОМЕР_1 за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_6 ; протоколів допитів підозрюваного, свідків, протоколів огляду відеозапису з мережі «YouTube»; протоколів впізнання за фотознімками; листи УОЗОР ГУНП в Рівненській області та готелю «Capsule Hostel» та інших матеріалів кримінального провадження.
Сукупність таких матеріалів на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі є достатньою для застосування та продовження щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину. З огляду на викладене доводи захисника і підозрюваного про необґрунтованість підозри, пред'явленої ОСОБА_6 , є безпідставними.
Також, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про доведеність існування ризику переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки у разі доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до дванадцяти років. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Крім того, згідно матеріалів провадження, ОСОБА_6 у зв'язку із не встановленням його місцезнаходження оголошувався у загальнодержавний розшук, що лише підвищує ймовірність настання вказаного ризику.
Водночас, на думку апеляційного суду, на даному етапі досудового розслідування доведеними є ризики перешкоджання кримінальному провадженню та продовження даного правопорушення чи вчинення іншого, оскільки під час апеляційного розгляду ОСОБА_6 зазначив, що не визнає себе військовослужбовцем, наміру повертатися на військову службу не має, після залишення військової частини назад не повернувся, що свідчить про свідоме уникнення військової служби та тривале продовження цього діяння.
Доводи підозрюваного щодо необхідності закриття кримінального провадження у зв'язку з тим, що він не є військовослужбовцем, а ст.408 КК України стосується лише осіб, які призначені на військову службу, є необґрунтованими, оскільки згідно з положеннями п.3 ч.9 ст.1, п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовцем є особа, яка проходить військову службу, а початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за мобілізацією, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 №152 ОСОБА_6 призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , тому він є військовослужбовцем та обґрунтовано підозрюється за ч.4 ст.408 КК України.
Інші доводи апеляційних скарг також не спростовують висновків слідчого судді, оскільки стороною захисту не наведено фактів та не долучено доказів, які очевидно та об'єктивно спростовували б версію органу досудового розслідування щодо обставин кримінального провадження, викладених в повідомлені про підозру, а остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2024 року про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024240030000813 від 19.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, залишити без зміни, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та підозрюваного ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3