Справа №760/27444/20
2/760/7533/24
20 листопада 2024 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
при секретарі - Черчукан В.О.,
за участі представника відповідача- Калюжного А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -
У грудні 2020 року позивач звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва із вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з Міністерства оборони України на свою користь 575 000,00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №37 від 06.04.2018.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що проходив військову службу в Збройних Силах України з 04.08.1998 по 08.04.2011.
23 березня 2011 року на підставі наказу першого заступника начальника ГШ ЗСУ № 82 позивач був звільнений за п «б», ч. 6 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
10 листопада 2005 р. під час виконання робіт на технічній території військової частини НОМЕР_1 позивачем було отримано опіки обличчя та кисті І-ІІ ступеня важкості, що підтверджується довідкою № 802 від 17.11.2005.
Згідно довідкам до актів оглядів МСЕК 16.04.2014 позивачу була встановлена III група інвалідності, а 09.02.2018 рвстановлено II групу інвалідності. Причиною встановлення інвалідності позивачу стала травма, отримана при виконанні обов'язків військової служби.
Позивач посилається, що після встановлення II групи інвалідності, він отримав право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, що передбачено Законом України від 20.12.1991 р № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2013 за № 975.
16.02.2018 позивач звернувся з відповідною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату такої допомоги.
Однак, у виплаті такої допомоги йому було відмовлено відповідно до п.66 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37, затвердженого Міністром оборони України 10.04.2018.
08.08.2018 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва, з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у виплаті одноразової допомоги.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2019 р. у справі №826/12571/18 позов позивача був задоволений повністю, рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні мені одноразової допомоги було визнано протиправним та скасовано.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 апеляційна скарга Міністерства оборони України на вищевказане рішення Окружного адміністративного суду м. Києва була залишена без задоволення, а судове рішення без змін.
Позивач вказує, що набувши законне право на отримання коштів у вигляді одноразової грошової допомоги, яке гарантоване законом, як військовослужбовцю, який стримав інвалідність, позивач протягом тривалого часу був обмежений в її втриманні та використанні.
Позивач вказує, що він змушений був звертатися до суду за захистом своїх прав, витрачати на це свій час та кошти на оплату правової допомоги. Все це призвело, до суттєвої зміни звичного укладу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його організації та поновлення своїх прав. Вказані обставини викликали у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинили душевні переживання та страждання, що в свою чергу призвело до завдання йому моральної шкоди.
Передбачену законодавством України одноразову грошову допомогу позивач очікував майже два роки та отримав її лише 05.02.2020.
За цей час у позивача загострилися хронічні хвороби, які є результатом отриманої травми, погіршився психоемоційний стан, стан здоров'я вимагав стаціонарного лікування, на яке необхідні значні кошти.
Вказані обставини, завдавали позивачу моральних страждань, а тому позивач просив стягнути з відповідача у відшкодування моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 575 000, 00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2020 визначено головуючого суддю Шереметьєву Л.А.
Ухвалою суду від 10 лютого 2023 року в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Солом'янського районного суду м.Києва від 15.05.2023 провадження у справі було закрито.
Постановою Київського апеляційного суду м.Києва від 28.03.2024 апеляційну скаргу позивача задоволено.Ухвалу Солом'янського районного суду м.Києва від 15.05.2023 скасовано, а справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 квітня 2024 року визначено головуючого суддю Букіну О.М.
У судове засідання позивач не з'явився про час та місце розгялу справи повідомлений. Просив розглядати справу у його відсутності.
Представник відповідача у судовому засідінні просив відмовити у задоволенні позову,як необгрунтованого.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, 08.04.2011 позивача звільнено з військової служби та під час первинного огляду, проведеного 16.04.2014 визнано інвалідом III групи з 01.04.2014 внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (виписка із акта огляду МСЕК до довідки серії КИО-1 №0387042), а 09.02.2018 під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом II групи внаслідок цієї ж причини з 19.01.2018 (довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №027618).
22.02.2018 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності у більшому розмірі з урахуванням раніше проведених виплат.
23.02.2018 ІНФОРМАЦІЯ_3 листом №СЗ1178 надав директору департаменту фінансів Міністерства оборони України та Військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 висновок щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, в якому зазначив, посилаючись на телеграму Державного секретаря Міністерства оборони України №248/3/6/307 від 31.01.2017, що позивач не має права на отримання вказаної грошової допомоги.
Відповідно до пункту 66 протоколу засідання комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 №37, затвердженого Міністром оборони України 10.04.2018, визначено, що позивачу виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, оскільки зміна групи інвалідності відбулася через більше ніж два роки після первинного встановлення інвалідності.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 у справі №826/12571/18 позов ОСОБА_1 задоволено.
Даним рішенням визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи з 19.01.2018 внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 № 37 (пункт 66) та зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу на підставі Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи, з урахуванням раніше проведених виплат.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 залишено без змін.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст.56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень
За змістом ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 постанови Пленуму ВСУ).
Загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами передбачені ст.ст.1173, 1174 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У ч.1 ст.1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення ст.ст.1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
За правилами ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
За таких обставин, суд вважає, що доводи позивача про завдання йому моральної шкоди протиправними рішенням комісії МОУ, що встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року №35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.
У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оцінюючи наявні матеріали справи, суд вважає, що з урахуванням перенесених моральних страждань та виходячи з принципу розумності, справедливою сатисфакцією для відкодування спричиненої позивачу моральної шкоди буде сума у розмірі 15000,00 грн.
Разом з цим, позивачем належними доказами не вмотивовано завдання йому моральної шкоди у розмірі саме 575 000,00 грн, разом з тим, відшкодування у сумі 15000 грн буде достатнім для розумного задоволення потреб позивача.
Крім того, необхідно звернути увагу на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі №174/207/22.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі №200/8310/18, провадження №61-14033св20).
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.12, 76, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ), 15 000,00 грн. (п"ятнадцять тисяч гривень) у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог, відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення буде складено 16.12.2024.
Суддя: О.М.Букіна