СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/18731/24
пр. № 2/759/5679/24
16 грудня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
09.09.2024 року до Святошинського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» надійшли матеріали позовної заяви, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №102670206 від 27.02.2023 року у розмірі 20 950,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.02.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №102670206 згідно умовами якого позичальнику надано грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. ТОВ «Мілоан» виконав свої зобов'язання, проте, а відповідач у свою чергу порушив умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка становить 20 950,00 грн з яких: 5 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 15 000,00 грн. - прострочена заборгованість за відсотками; 950, 00 грн. - прострочена заборгованість за комісією, що є предметом позовних вимог. В подальшому 27.06.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги № 100-МЛ/Т, згідно умов якого ТОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за кредитним договором №102670206 від 27.02.2023 року.
Ухвалою суду від 16 вересня 2024 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.37-38).
Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.
Поряд з цим, відповідач ухвалу суду від 16 вересня 2024 року про відкриття провадження не отримав, оскільки рекомендоване повідомлення та конверт повернулися до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.41-42).
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.02.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №102670206 відповідно до умов якого, відповідач отримав грошові кошти в сумі 5 000,00 грн. строком на 15 днів до 14.03.2023 року зі сплатою процентів за користування кредитом.
Відповідно до п. 1.5.1 Договору про споживчий кредит, комісія за надання кредиту: 950 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 % від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору про споживчий кредит, проценти за користування кредитом: 1 500,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно з п. 6.1 кредитного договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення ТОВ «Мілоан» електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається ТОВ «Мілоан» електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника (п. 6.2 кредитного договору).
За змістом п. 6.3 кредитного договору позичальник, приймаючи пропозицію ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т. ч. правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він: ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил.
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п. 6.4 договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5 договору).
Відповідно до платіжного доручення №60134140 від 27.02.2023 року ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредитні кошти в сумі 5 000,00 грн.
27.06.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги № 100-МЛ/Т, згідно умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до боржників, в точу числі до відповідача за кредитним договором № 102670206 від 27.02.2023 року.
Відступлення права вимоги по кредитному договору № 102670206 від 27.02.2023 року у ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 29.03.2023 року до договору відступлення прав вимоги №100-МЛ/Т від 27.06.2023 року.
Згідно реєстру боржників від 27.06.2023 року позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 по кредитному договорі № 102670206 від 27.02.2023 року на суму 20 950,00 грн, яка складається із: залишок по тілу кредиту - 5 000,00 грн; залишок по відсотках - 15 000,00 грн; залишок по комісії - 950,00 грн.
ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надіслав на адресу ОСОБА_1 претензію вих№22835725/193 від 22.07.2024 року в якій вимагав виконати зобов'язання в рамках кредитного договору № 102670206 від 27.02.2023 року, шляхом погашення суми боргу у розмірі 20 950,00 грн.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором № 102670206 від 27.02.2023 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість на загальну суму 20 950,00 грн, яка складається із: прострочена заборгованість за сумою кредиту у розмірі - 5 000,00 грн; прострочена заборгованість за комісіями - 950,00 грн, прострочена заборгованість по відсотках - 15 000,00 грн.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.
Кредитний договір був підписаний відповідачем через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор Z25689, час відправки 2023-02-27 14:45:23, на номер телефону НОМЕР_1 , що зазначено в довідці про ідентифікацію.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Дослідженими судом матеріалами справами встановлено, що сторони досягли згоди, щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб'єкту-фактору за плату (Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що факторинг є фінансовою послугою).
Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості» та «продаж прав боргових вимог».
Таким чином, факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), відповідно до ст. 1077 ЦК України, є операцією, у якій одна сторона (фактор) передає (або зобов'язується передати) кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає (або зобов'язується відступити) факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов'язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов'язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Статтями 1046, 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
На підставі викладеного, враховуючи, що на час розгляду справи судом сума заборгованості позичальником не сплачена та матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було здійснено заходи по погашенню заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості за Кредитним договором № 102670206 від 27.02.2023 року у розмірі 20 000 грн., яка складається з:
- заборгованість за тілом кредиту становить 5 000,00 грн
- заборгованість за відсотками становить 15 000,00 грн.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією, слід зазначити наступне.
Як встановлено судом, умовами Договору (п.п. 1.5.1) встановлена сплата комісії за надання кредиту: 950,00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проте, ні умовами кредитного договору, ні іншими доказами не підтверджено зміст та перелік зазначених послуг (сплати комісії за надання кредиту).
Як визначено у п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц викладена правова позиція, відповідно до якої умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування»№ 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
Проте, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача комісії не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі послуги не є послугою у визначенні вказаного Закону, тому позовні вимоги в частині стягнення комісії у розмірі 950,00 грн задоволенню не підлягають.
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, враховуючи те, що відповідачем не було належним чином виконано умови вищезазначеного кредитного договору, а також ним не було спростовано вищезазначених обставин, на які позивач посилається як на підставу позову, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволені частково до відповідача то на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір виходячи з розрахунку: (20 000,00 грн (сума задоволених позовних вимог до вказаного відповідача * 100 % / 20 950 грн (ціна позову) = 95,45% * 2 422,40 грн (сплачений при поданні позову судовий збір).
Згідно із статтею 141 ЦПК України з відповідача з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 2 312,55 грн.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів, ст.ст. 11-15, 205, 207, 514, 526, 610, 611, 615, 625, 626, 628, 638, 639, 1046, 1048-1050, 1054, 1077, 1081, 1082 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягунти зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код за ЄДРПОУ 3523423) заборгованість за кредитним договором № 102670206 від 27.02.2023 року у розмірі 20 000 (двадцять тися) грн 00 грн.
Стягунти зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код за ЄДРПОУ 3523423) судовий збір у розмірі 2 312 (дві тисячі триста дванадцять) грн 55 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Ключник А.С.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код за ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).