16 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 335/1940/15-ц
провадження № 61-16381ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , акціонерне товариство «УКРСИББАНК», Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
Білана Д. Г. (далі - старший державний виконавець Білан Д. Г.), заінтересовані особи: ОСОБА_2 , акціонерне товариство «УКРСИББАНК» (далі - АТ «УКРСИББАНК»), Управління забезпечення примусового виконання рішень
у Запорізькій області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Управління ЗПВР У Запорізькій області).
Скарга обґрунтована тим, що старший державний виконавець Білан Д. Г. не мав права відкривати виконавчі провадження та проводити виконавчі дії по одній заяві представника стягувача, не маючи на руках виконавчого документу, а також виконавцем порушено абзац другий статті 40 «Про виконавче провадження» - виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
ОСОБА_1 вказував що виконавчі провадження: № 61474343 зі сплати банку 10 367,19 доларів США, 3 576,98 грн, та 2 238,99 грн по виконанню виконавчого листа № 335/1940/15-ц; № 61474058 зі сплати банку 5 472,41 доларів США, 2 675,75 грн; №61473756 витрати зі сплати судового збору по 1 827,00 грн з кожного, були закінчені приватним виконавцем.
Стверджував, що представник банку у своїй заяві про передачу виконавчого провадження за вих. № 437/2/24 від 24 квітня 2024 року у додатку до заяви не зазначив жодного виконавчого документу та копій виконавчого провадження, які б могли слугувати підставою для відкриття виконавчих проваджень державним виконавцем Біланом Д. Г. від 24 травня 2024 року. Але за постановою № 61474343 від 24 травня 2024 року ним були проведені виконавчі дії, а саме накладений арешт на карткові рахунки. Під цим же номером старший державний виконавець
Білан Д. Г. 24 травня 2024 року виніс постанову про прийняття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа у справі
№ 335/1940/15-ц.
Заявник вказує, що у виконавця при відкритті виконавчих проваджень та прийнятті їх до виконання не було виконавчого листа.
Так, з 10 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року виконавчий лист № 335/1940/15-ц знаходився на виконанні у приватного виконавця Коциняна М. О.
26 квітня 2024 року приватний виконавець Коцинян М. О. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, як фактичного виконаного, і в резолютивній частині постанови зазначив, що виконавчий лист № 335/1940/15-ц повернутий до органу, який його видав, тобто до Орджонікідзевського районного суду
м. Запоріжжя, як фактично виконаний. Те, що виконавчий лист був на виконанні
у приватного виконавця, підтверджується заявою представника банку за
№ 315/1/24 від 29 березня 2024 року про примусове виконання виконавчого документу.
Відкриття виконавчих проваджень старшим державним виконавцем Біланом Д. Г. відбувалося на підставі однієї лише заяви представника банку без виконавчого листа, без копій виконавчих проваджень, без передачі їх до відділу примусового виконання. Старшим державним виконавцем грубо порушені норми статті 3 Закону України «Про виконавче провадження». Старший державний виконавець Білан Д. Г. посилається на те, що він прийняв виконавчі провадження на підставі наказу Мінюсту України від 11 січня 2023 року. Але цим наказом тільки визначається відділ державної виконавчої служби, на якій покладається обов'язок по виконанню рішень, але не надається право співробітникам Управління ЗПВР у Запорізькій області злісно порушувати вимоги Закону України «Про виконавче порушення», а саме статті 3, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, просив врахувати, що приватним виконавцем 26 квітня 2024 року вже були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень як фактично виконаних по виконавчому листу № 335/1940/15-ц, виданому Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, а виконавчий лист направлений до органу, який його видав. Тому старший державний виконавець Білан Д. Г. не мав право проводити 24 травня 2024 року виконавчі дії.
Враховуючи вищевикладене, просив суд:
1) визнати протиправними дії старшого державного виконавця Білана Д. Г. Управління ЗПВР у Запорізькій області, які проведені ним повторно у травні 2024 року без виконавчого листа по вже закінченим виконавчим провадженням у квітні 2024 року по виконанню виконавчого листа № 335/1940/15-ц від 10 грудня 2015 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя;
2) скасувати постанови, які видав старший державний виконавець Білан Д. Г.,
а саме:
- постанову від 24 травня 2024 року по виконавчому провадженню № 61474343 про прийняття виконавчого провадження;
- постанову від 24 травня 2024 року по виконавчому провадженню № 61474343 про передачу виконавчого провадження;
- постанову від 27 травня 2024 року по виконавчому провадженню № 61474343 про закінчення виконавчого провадження;
- постанову від 24 травня 2024 року по виконавчому провадженню № 61473756 про передачу виконавчого провадження;
- постанову від 24 травня 2024 року по виконавчому провадженню № 61473756 про прийняття виконавчого провадження;
- постанову від 24 травня 2024 року по виконавчому провадженню № 1474058 про передачу виконавчого провадження;
- постанова від 27 травня 2024 року по виконавчому провадженню № 61474058 про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця ВПВР
у Запорізькій області Білана Д. Г., заінтересовані особи: ОСОБА_2 , АТ «УКРСИББАНК», Управління ЗПВР у Запорізькій області, залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суду апеляційної інстанції, виходив з того, що підстав для визнання протиправними дій старшого державного виконавця Білана Д. Г. не встановлено, державний виконавець діяв в межах своїх повноважень у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», також судом не встановлено, що права заявника були порушені з боку особи, дії якої оскаржуються.
05 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року (надійшла до суду 09 грудня 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення скарги.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що старший державний виконавець Білан Д. Г. не мав права проводити 24 травня 2024 року виконавчі дії, оскільки приватним виконавцем 26 квітня 2024 року вже були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень, як фактично виконаних, по виконавчому листу
№ 335/1940/15-ц, виданому Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя,
а виконавчий лист направлений до органу, який його видав.
Вказує, що відкриття виконавчих проваджень старшим державним виконавцем Біланом Д. Г. відбувалося на підставі однієї лише заяви представника банку без виконавчого листа, без копій виконавчих проваджень, без передачі їх до відділу примусового виконання. Виконавцем грубо порушені норми статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів, оцінивши доводи касаційної скарги та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції, вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Судами встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду
м. Запоріжжя від 24вересня 2015 року позов ПАТ «УКРСИББАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УКРСИББАНК» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за кредитним договором № 32-246-К/Р (№10403323000)
від 10 лютого 2006 року в розмірі - 5 472,41 долара США, з яких: 5 012,57 долара США - кредитна заборгованість; 459,84 доларів США - заборгованість по процентам, та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів сплати кредиту
№ 32-246-К/Р (№10403323000) від 10 лютого 2006 року та процентів за кредит
у розмірі - 2 675,75 грн, з яких: 1 661,81 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 1 013,94 грн - пеня за прострочення сплати процентів.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УКРСИББАНК» суму боргу за кредитним договором № 11114882000 від 07 лютого 2007 року в розмірі - 10 367,19 доларів США, з яких: 9 477,23 доларів США - кредитна заборгованість; 889,96 доларів США - заборгованість по процентам, та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів сплати кредиту № 11114882000 від 07 лютого 2007 року та процентів за кредит в розмірі - 4 576,98 грн, з яких: 2 337,99 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 2 238,99 грн - пеня за прострочення сплати процентів.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках на користь ПАТ «УКРСИББАНК» витрати зі сплати судового збору у рівних частках по 1 827,00 грн
з кожного у загальному розмірі 3 654,00 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «УКРСИББАНК»», треті особи - Управління Національного Банку України, Інспекція з питань захисту прав споживачів
у Запорізькій області, про визнання недійсними кредитних договорів залишено без задоволення.
Після набрання рішенням чинності були видані виконавчі листи окремо щодо двох боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які було пред'явлені стягувачем до примусового виконання, і які перебували на примусовому виконанні.
Так, на примусовому виконанні перебували виконавчі провадження, які входили до складу зведеного виконавчого провадження № 61504602:
- № 61474058 з примусового виконання виконавчого листа № 335/1940/15-ц, який видав Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, про «стягнення солідарно
з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суми боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за кредитним договором
№ 32-246-К/Р (№ 10403323000) від 10.06.2006 в розмірі 5 472,41 долара США, та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів сплати кредиту № 32-246-К/Р (№ 10403323000) від 10.02.2006 та процентів за кредит в розмірі 2 675,75 грн»;
- № 61474343 з примусового виконання виконавчого листа № 335/1940/15-ц, який видав Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, про «стягнення солідарно
з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму боргу за кредитним договором № 11114882000 від 07.02.2007 в розмірі 10 367,19 доларів США, та процентів за кредит в розмірі 4 576,98 грн»;
- № 61473756 з примусового виконання виконавчого листа № 335/1940/15-ц, який видав Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, про «стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках на користь Публічного Акціонерного товариства «УкрСиббанк витрати по сплаті судового збору у рівних частках по 1 827 грн. з кожного у загальному розмірі 3 654 грн».
Зазначені виконавчі провадження, відкриті щодо боржника ОСОБА_1 , перебували на примусовому виконанні у Василівському ВДВС у Василівському районі Запорізької області.
Виконавчі листи № 335/1940/15-ц щодо боржника ОСОБА_2 перебували на виконанні у приватного виконавця Коциняна М. О.
25 квітня 2024 року приватний виконавець Коцинян М. О. виніс постанови про закінчення виконавчого провадження, як фактично виконаного, відносно боржника ОСОБА_2 .
Наказом Міністерства юстиції України № 2869/5 від 08 липня 2022 року «Про визначення органу державної виконавчої служби, який здійснюватиме примусове виконання рішень» (зі змінами, внесеними наказом № 182/5 від 11 січня 2023 року) визначено, що під час дії воєнного стану відділом примусового виконання рішень Управління ЗПВР у Запорізькій області здійснюється примусове виконання рішень, місцем виконання яких є територія, на яку поширюється компетенція, зокрема, Василівського ВДВС у Василівському районі Запорізької області.
Управлінням ЗПВР у Запорізькій області відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 182/5 від 11 січня 2023 року та до пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, розглянута заява представника АТ «УКРСИББАНК» Дюдіна Д. М. від 24 квітня 2024 року щодо передачі виконавчих проваджень відносно боржника ОСОБА_1 до ВПВР Управління ЗПВР у Запорізькій області.
За результатами розгляду вищевказаної заяви від 24 квітня 2024 року начальником Управління ЗПВР у Запорізькій області Визвілко Т. В. надано доручення
№ 51055/26-37 від 16 травня 2024 року, яким відділ зобов'язано, зокрема, прийняти до виконання зведене виконавче провадження № 61504602, до складу якого входять виконавчі провадження № 61473756, 61474343, 61474058.
Зазначені виконавчі провадження, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 61504602, передані з Василівського ВДВС у Василівському районі Запорізької області та 24 травня 2024 року прийняті відділом для подальшого виконання на підставі наказу Міністерства юстиції України № 2869/5 від 08 липня 2022 року «Про визначення органу державної виконавчої служби, який здійснюватиме примусове виконання рішень» (зі змінами, внесеними наказом
№ 182/5 від 11 січня 2023 року) та на виконання доручення начальника Управління Визвілко Т. В. за № 51055/26-37 від 16 травня 2024 року.
Підстав для невиконання вищезазначеного доручення № 51055/26-37 від 16 травня 2024 року у старшого державного виконавця Білана Д. Г. не було.
Враховуючи викладене, керуючись нормами чинного законодавства, на підставі вищезазначеного доручення № 51055/26-37 від 16 травня 2024 року старшим державним виконавцем Біланом Д. Г. 24 травня 2024 року було винесено постанови про передачу та прийняття виконавчих проваджень № 61473756, 61474343, 61474058.
ОСОБА_1 , оскаржуючи дії старшого державного виконавця Білана Д. Г. щодо винесення постанов про передачу та прийняття виконавчих проваджень
№ 61473756, 61474343, № 61474058, які були вчинені ним на виконання зазначеного доручення № 51055/26-37 від 16 травня 2024 року, не оскаржує саме доручення.
27 травня 2024 року виконавчі провадження № 61474058, 61474343, 61473756, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 61504602, закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з надходженням заяви представника стягувача АТ «УКРСИББАНК» Дюдіна Д. М. від 24 травня 2024 за вих. № 534/24 про закінчення виконавчих проваджень.
Згідно результату пошуків виконавчих проваджень в АСВП встановлено, що ВП № 75150094 відкрито 28 травня 2024 року, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: держава в особі ВПВР УЗПВР в Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); ВП № 75149992 відкрито 28 травня
2024 року, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: держава в особі ВПВР УЗПВР
в Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); ВП № 75150053 відкрито 28 травня 2024 року, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: держава в особі ВПВР УЗПВР в Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Інші відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 в АСВП відсутні. Усі виконавчі провадження, де стягувачем є АТ «УКРСИББАНК», завершені.
Також судами встановлено, що на виконання судового рішення у справі були видано виконавчі листи щодо двох солідарних боржників окремо, щодо суми боргу, судового збору, які перебували на виконанні у різних виконавців, а саме: виконавчий лист відносно боржника ОСОБА_2 - у приватного виконавця Коцинян М. О., а відносно боржника ОСОБА_1 - у Василівському ВДВС у Василівському районі Запорізької області.
У зв'язку зі сплатою залишку боргу солідарним боржником ОСОБА_2 , про що свідчать надані квитанції та довідка від стягувача від 26 квітня 2024 року про відсутність заборгованості перед банком, виконавчі провадження відносно ОСОБА_2 приватним виконавцем Коцинян М. О. завершені.
Проте, з огляду на ті обставини, що виконавче провадження відносно
ОСОБА_1 перебувало на тимчасово окупованій території України у м. Василівка Запорізької області, то виконавче провадження, де боржником був ОСОБА_1 , завершено не було.
АТ «УКРСИББАНК» 24 квітня 2024 року звернулося до Управління ЗПВР
у Запорізькій області щодо передачі виконавчих проваджень відносно
ОСОБА_1 до ВПВР Управління ЗПВР у Запорізькій області.
За результатами розгляду вищевказаної заяви від 24 квітня 2024 року начальником Управління надано доручення № 51055/26-37 від 16 травня 2024 року, яким відділ зобов'язано, зокрема, прийняти до виконання зведене виконавче провадження № 61504602, до складу якого входять виконавчі провадження №№ 61473756, 61474343, 61474058.
Вищезазначені виконавчі провадження, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 61504602, передані з Василівського ВДВС
у Василівському районі Запорізької області та 24 травня 2024 року прийняті відділом ВПВР Управління ЗПВР у Запорізькій області для подальшого виконання.
У зв'язку з надходження заяви представника АТ «УКРСИББАНК» Дюдіна Д. М. від 24 травня 2024 року за вих. № 534/24 про закінчення виконавчих проваджень, 27 травня 2024 року виконавчі провадження № 61474058, 61474343, 61473756, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 61504602, відносно ОСОБА_1 закінчені на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, солідарними боржниками борг перед банком погашено в повному обсязі, про що виконавцями (державним та приватним) винесені відповідні постанови 25 квітня 2024 року та 27 травня 2024 року щодо кожного боржника окремо.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Зазначене конституційне положення відображено у статті 18 ЦПК України, згідно
з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.
Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх
у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами
у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом та інше.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 безпідставно ототожнює поняття «відкриття виконавчого провадження» та «прийняття виконавчого провадження, передача виконавчого провадження», тому доводи заявника про безпідставне повторне відкриття виконавчого провадження не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що твердження ОСОБА_1 про те, що приватним виконавцем 25 квітня
2024 року вже були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень, як фактично виконаних, по виконавчому листу № 335/1940/15-ц, виданому Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, а виконавчий лист направлений до органу, який його видав, ґрунтуються на помилковому розумінні ним солідарного обов'язку боржників і порядку виконання судових рішень щодо солідарних боржників без урахування тих обставин, що виконавче провадження було закінчено приватним виконавцем 25 квітня 2024 року лише відносно солідарного боржника ОСОБА_2 , а не щодо боржника ОСОБА_1 , виконавчий лист відносно якого перебував у Василівському ВДВС у Василівському районі Запорізької області, який перебуває на тимчасово окупованій території України.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку щодо неприйняття до уваги доводів ОСОБА_1 про відсутність виконавчого листа, копій матеріалів виконавчого провадження.
Так, оригінал або дублікат виконавчого листа № 335/1940/15-ц, який видав Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, не має перебувати
у матеріалах виконавчих проваджень № 61473756, 61474343, 61474058, які було
27 травня 2024 року закінчено у порядку пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», та які підлягали передачі та прийняттю відділом у порядку розділу XV Інструкції з організації примусового виконання рішень щодо виконавчих проваджень, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень, то колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на ухвалу Орджонікідзевського районного суду
м. Запоріжжя від 05 липня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя
від 05 липня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 06 листопада 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень
у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , акціонерне товариство «УКРСИББАНК», Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник