вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.12.2024м. ДніпроСправа № 904/9806/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу:
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР", м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Криворізький національний університет, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
про стягнення заборгованості з орендної плати у загальному розмірі 213 663,89 грн. та виселення з приміщення.
Представники:
від позивача: Іванченко І.С., представник;
від відповідача: Пшевлоцький Ю.М., адвокат;
від третьої особи: не з'явився.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог - т. 2 арк.с. 153, 154) стягнути з Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5187-ОД від 20.03.2013 у загальному розмірі 213 663,89 грн., яка складається з: заборгованості з орендної плати у розмірі 3 360,17 грн., неустойки у розмірі 210 280,96 грн., пені у розмірі 22.76 грн. та виселити з державного майна - площею 32,28 грн., розміщеного за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Костенка, буд. 12, що перебуває на балансі Державного вищого навчального закладу "Криворізький національний університет".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
31.01.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву вих. № б/н від 25.01.2022.
01.02.2022 від відповідача до суду надійшло клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи вих. № б/н від 26.01.2022.
07.02.2022 від відповідача до суду надійшла заява про залучення третьої особи вих. № 2872/03 від 31.01.2022, у якій просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Криворізький національний університет.
22.02.2022 від відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі вих. № 4534/03 від 15.02.2022, у якому просить зупинити провадження у справі № 9806/21 до часу набрання чинності рішення суду по суті спору в справі № 904/452/21 за позовом ПрАТ "КИЇВСТАР" до Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про визнання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20 березня 2013 року № 12/02-5187-ОД, продовженим (поновленим) на тих самих на умовах і на той же строк, а саме - по 19 січня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2022 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/9608/21 за правилами загального позовного провадження, залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Криворізький національний університет та про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання буде повідомлено сторін додатково ухвалою суду.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2022 призначено підготовче засідання на 05 травня 2022 року о 12:00 год.
26.04.2022 на офіційну електронну поштову адресу Господарського суду Дніпропетровської області від представника відповідача - Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" надійшло клопотання вих. № б/н від 26.04.2022 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів із застосуванням програмного забезпечення онлайн-сервісу “EasyСon».
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 у задоволенні клопотання представника відповідача - Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
02.05.2022 на офіційну електронну поштову адресу Господарського суду Дніпропетровської області від представника відповідача - Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" надійшло клопотання вих. № б/н від 02.05.2022 про відкладення розгляду справи.
У призначене підготовче судове засідання 05.05.2022 представники сторін не з'явилися.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2022 продовжено строк розгляду підготовчого провадження до 13.06.2022 включно та підготовче судове засідання відкладено на 07.06.2022 о 10:30 год. в режимі відеоконференції із застосуванням програмного забезпечення онлайн-сервісу “EasyСon».
25.05.2022 від позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву вих. № б/н від 19.05.2022.
30.05.2022 на офіційну електронну поштову адресу Господарського суду Дніпропетровської області від представника відповідача - Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" надійшли письмові пояснення вих. № б/н від 26.05.2022 та надійшло клопотання вих. № б/н від 27.05.2022 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
03.06.2022 від представника відповідача - Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" надійшли до суду письмові пояснення вих. № 9918/03 від 26.05.2022.
07.06.2022 на офіційну електронну поштову адресу Господарського суду Дніпропетровської області від представника відповідача - Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" надійшли:
- клопотання про відкладення розгляду справи вих. № б/н від 07.06.2022;
- клопотання про зупинення провадження у справі вих. № б/н від 07.06.2022.
07.06.2022 від позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до суду надано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів вих. № б/н від 06.06.2022.
У призначене підготовче судове засідання 07.06.2022 представник відповідача не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 продовжено строк розгляду підготовчого провадження в межах розумного строку та підготовче судове засідання відкладено на 30.06.2022 о 14:30 год. в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2022 клопотання відповідача Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" про зупинення провадження у справі задоволено та провадження у справі № 904/9806/21 зупинено до набранням законної сили рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/452/22 за позовом Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про визнання договору продовженим (поновленим) 20 березня 2013 року №12/02-5187-ОД.
04.10.2024 до суду через систему "Електронний суд від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2024 поновлено провадження у справі № 904/9806/21 з 23.10.2024 та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 23.10.24 р. о 10:00 год.
18.10.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2024 заяву представника відповідача - Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено та підготовче судове засідання, яке призначене на 23.10.2024 о 10 год. 00 хв., проводити в режимі відеоконференції за участю представника відповідача.
23.10.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог, у якому просить закрити провадження у справі №904/9806/21 у частині позовних вимог про виселення ПрАТ “Київстар» з державного майна площею 32,28 кв.м, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Костенка, 12 (актуальне найменування - вул. Віталія Матусевича, 11), що перебуває на балансі Криворізького національного університету, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (за відсутності предмету спору).
23.10.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли письмові пояснення.
У підготовчому судовому засіданні 23.10.2024 представниками сторін зазначено, що ними було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.11.2024 о 12:00год., а також вирішено проводити в режимі відеоконференції за участю представника відповідача.
13.11.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
19.11.2024 до суду через систему електронний суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У призначене судове засідання 20.11.2024 представник відповідача не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2024 продовжено строк розгляду справи по суті в межах розумного строку та оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 04.12.2024 об 10:00 год.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 04.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5187-ОД від 20.03.2013, а саме в частині своєчасної сплати орендної плати та в частині своєчасного повернення орендованого майна після припинення дії договору.
Позиція відповідача
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що не дивлячись на стверджуване припинення дії Договору оренди 19.02.2019 року Позивач продовжує застосовувати договірні положення в частині індексування плати за найм, обчислюючи неустойку за період прострочення в поверненні майна з урахуванням індексів інфляції, що не може визнаватися коректним.
Відповідач наголошує на тому, що при розрахунку та застосуванні неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України вона (чи її база) не підлягає коригуванню на індекс інфляції. Такого роду коригування (інфляційне) не передбачено жодною нормою закону (ст. 785 ЦК України безпосередньо не встановлює вимогу про таке коригування), а також воно суперечить і факту припинення відповідного договору оренди (оскільки коригування на індекс інфляції було механізмом визначення орендної плати, але зрозуміло, що це може застосовуватися лише в час дії договору).
Також відповідач відзначає, що збитків унаслідок стверджуваного прострочення в поверненні орендованого майна завдано не було й сторона Позивача цього жодним чином не доводить.
Також відповідач просить закрити провадження у справі №904/9806/21 в частині позовних вимог про виселення ПрАТ “Київстар» з державного майна площею 32,28 кв.м, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Костенка, 12 (актуальне найменування - вул. Віталія Матусевича, 11), що перебуває на балансі Криворізького національного університету, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (за відсутності предмету спору).
Позиція третьої особи
Третя особа не скористалася своїм правом на подання письмових пояснень.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
З матеріалів справи вбачається, що між Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого відповідно до наказу Фонду державного майна України № 39 від 17.01.2019 є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Київстар Дж.Ес.Ем", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Київстар» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5187-ОД від 20.03.2013 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме нерухоме майно - частина нежитлових приміщень коридору 2, 3, 4, 5 поверхів та частина приміщення надбудови з виходом на дах площею 32,28 м. кв, розміщене за адресою: 50000, м. Кривий Ріг, вул. Костенка, 12, гуртожиток №2 5-ти поверхової (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі: ДВНЗ Криворізький національний університет (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 18.10.2012 і становить за належною оцінкою 25 282,00 грн.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що майно передається в оренду з метою розміщення оператора телекомунікацій, який надає послуги з доступу до Інтернету.
За умовами пунктів 2.1, 2.2 договору орендар набуває права строкового платного користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) (далі - методика розрахунку) або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2013 року - 845,26 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - березень 2013 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень 2013 року.
За змістом пункту 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з пунктом 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за завітним у співвідношенні:
50% - до державного бюджету за місцем реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства, у розмірі 422,63 грн;
50% - балансоутримувачу у розмірі 422,63 грн.
Відповідно до пункту 3.11 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Відповідно до пункту 3.11. договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Сторони встановили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акту приймання-передавання покладається на орендаря. У разі ненадання у триденний строк з дати підписання акту приймання - передачі орендодавцеві зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються невиконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення (пункт 5.5. договору).
Пунктом 5.5 договору встановлено, у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендар.
За умовами пункту 5.19. договору орендар зобов'язаний письмово повідомити орендодавця, не пізніше ніж за 30 діб, про свій намір щодо закінчення, припинення або розірвання цього договору.
У разі наміру продовжити строк дії договору оренди орендар зобов'язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копію договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу та ін.) (пункт 5.20 договору).
Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір укладено строком на один рік, що діє з 20 березня 2013 року по 19 березня 2014 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації, наданої органами державного пожежного нагляду, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, поданою відповідно до пункту 5.20, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.
Умови цього договору зберігають силу протягом усього терміну цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань (пункт 10.2. договору).
Згідно з пунктом 10.3. договору зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін і оформлюються додатковими угодами. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
Чинність цього договору припиняється, серед іншого, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України (пункт 10.9. договору).
Відповідно до пункту 10.11. договору у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний негайно повернути балансоутримувачу майно у стані, в якому воно було одержано, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено договором.
Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України (пункт 10.12 договору).
В подальшому дія договору неодноразово продовжувалась шляхом підписання сторонами додаткових угод:
Відповідно до додаткової угоди про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 20 березня 2013 року №12/02-51187-ОД від 19 березня 2014 року було внесені зміни до договору оренди, у тому числі до пункту 10.1., 2 абзац якого викладено в наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 20 березня 2014 року по 19 лютого 2017 року (включно)".
Додатковою угодою про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 20 березня 2013 року №12/02-5187-ОД від 18 квітня 2017 року внесені зміни до договору оренди, в тому числі до пункту 10.1., 2 абзац якого викладено в наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 20.02.2017 по 19.02.2018 (включно)".
Додатковою угодою про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 21 березня 2013 року №12/02-5213-ОД від 24 квітня 2018 року внесені зміни до договору оренди, в тому числі до пункту 10.1., який було викладено в наступній редакції: "Цей договір є пролонгованим з 20.02.2018 по 19.02.2019 (включно)".
Об'єкт оренди було передано позивачу за актом приймання-передачі від 20.03.2013. Станом на час розгляду справи, він знаходиться у користуванні позивача, власнику не повертався.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях вважає, що договір оренди нерухомого майна від 21 березня 2013 року №12/02-5213-ОД є припиненим 19.02.2019 та посилається на такі обставини.
24.04.2018 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області видано наказ № 66/02-Н "Про припинення роботи по договорам оренди нерухомого майна державних закладів освіти", згідно з пунктом 1 якого відділу орендних відносин наказано припинити проведення роботи по заявам на укладення та продовження терміну дії договорів оренди державного майна закладів освіти з використанням не за освітнім призначенням. Виключення становлять заяви, за якими до видання цього наказу: отримано дозвіл уповноваженого органу на укладення або продовження терміну дії договору оренди; опубліковано оголошення конкурсу з вибору суб'єкта оціночної діяльності; проводиться незалежна оцінка; затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності про вартість об'єкта оренди.
У зв'язку з наведеним відділу орендних відносин наказано проінформувати заявників та балансоутримувачів відповідного державного майна про припинення роботи щодо укладення та продовження терміну дії договорів оренди нерухомого майна державних закладів освіти відповідно до пункту 1 цього наказу (пункт 2 наказу).
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулося до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (орендаря) та Державного вищого навчального закладу "Криворізький національний університет" (балансоутримувача) із листом № 11-02-08243 від 13.12.2018 "Щодо договору оренди від 20.03.2013 № 12/02-5187-ОД", в якому повідомило, що відповідно до пункту 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з урахуванням приписів статті 80 Закону України № 2145-VІІІ від 05.09.2017 "Про освіту", керуючись наказом Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області від 24.04.2018 № 66/02-Н, договір оренди державного майна від 20.03.2013 № 12/02-5187-ОД буде припинений з 20.02.2019.
У зазначеному листі орендодавець виклав прохання до орендаря своєчасно, відповідно до умов договору оренди державного майна від 20.03.2013 № 12/02-5187-ОД, повернути за актом приймання-передачі орендоване майно в належному стані балансоутримувачу та надати один примірник акта орендодавцю. Також орендодавець нагадав, що обов'язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря. Додатково орендодавець повідомив, що станом на 12.12.2018 за вказаним договором оренди обліковується заборгованість пені в сумі 88,23 грн.
Факт направлення 23.01.2019 позивачу (орендарю) листа № 11-02-08243 від 13.12.2018 підтверджується наявною у справі копією списку №4 листів рекомендованих, списком № 2873 згрупованих поштових відправлень, фіскальним чеком від 23.01.2019.
Листом № 11-02-01776 від 15.03.2019 відповідач повідомив позивача, що відповідно до пункту 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди державного майна 20.03.2013 № 12/02-5187-ОД припинено з 20.02.2019 та просив відповідно до умов спірного договору повернути за актом приймання-передачі орендоване майно в належному стані балансоутримувачу з наданням одного примірника акта орендодавцю.
Враховуючи припинення договору оренди від 20.03.2013 № 12/02-5187-ОД, а також те, що повернення майна за актом про повернення майна з оренди вчасно не відбулось, Регіональним відділенням було нараховано пеню у розмірі 22,76 грн, неустойку у розмірі 210 280,96 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Правовідносини сторін виникли з договору оренди державного нерухомого майна.
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", положеннями Цивільного та Господарського кодексів України щодо найму (оренди).
На час укладення спірного договору діяли положення Закону України від 10.04.1992 №2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон від 10.04.1992 №2269-XII).
Втім, 03.10.2019 було прийнято Закон України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон від 03.10.2019 №157-ІХ). У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому від 10.04.1992 Закон №2269-XII втрачає чинність з дня введення в дію цього Закону від 03.10.2019 №157-ІХ.
Закон від 03.10.2019 №157-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з урахуванням частини першої статті 5 Цивільного кодексу України, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 №157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом від 10.04.1992 №2269-XIІ (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ.
З наведеного слідує, що для продовження договору №12/02-3348-ОД від 02.03.2009 має застосовуватися процедура продовження, передбачена Законом від 03.10.2019 №157-IX.
Частиною 1 статті 18 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ визначено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
За частиною другою цієї статті без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
Згідно з частиною третьою цієї ж статті договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Аналогічні за змістом положення містяться в пункті 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483. При цьому, за змістом пункту 144 цього Порядку після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев'ятою статті 18 зазначеного Закону.
За частинами четвертою, п'ятою статті 18 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.
Згідно з частиною сьомою цієї статті договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов'язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.
За частиною першою статті 24 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено. У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина перша статті 25 цього Закону).
Отже, Закон від 03.10.2019 №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, а саме, звернутись з заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, та надати звіт про оцінку майна.
Орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви.
З іншої сторони, орієнтуючись на наявність чи то відсутність своєчасного повідомлення про такий намір, орендодавець отримує можливість належно спланувати подальші дії у зв'язку зі спливом строку договору оренди, зокрема, продовжити договір оренди за результатами проведення аукціону, що відповідає спрямованості законодавчих змін на забезпечення конкурентних засад передачі в оренду та максимальної ефективності використання комунального майна.
Покладення на орендаря обов'язку з надсилання заяви про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої статті 18 Закону № 157-ІХ від 03.10.2019 (разом зі звітом про оцінку майна та рецензію на цей звіт) до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.07.2023 у справі №914/1728/22.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2022, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023 залишено без змін, у справі №904/2275/22, Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.03.2013 року № 12/02-5187-ОД, є таким, що припинив дію з 20.02.2019 на підставі закінчення строку, на який його було укладено.
Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Таким чином факти, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2022 у справі №904/2275/22, не підлягають доказуванню в даній справі.
Отже, оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.03.2013 року № 12/02-5187-ОД є припиненим та припинив свою дію саме з 20.02.2019.
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору оренди, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частина перша статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).
Договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено (ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Судом встановлено, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від №12/02-3348-ОД, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та Приватним акціонерним товариством "Київстар" є припиненим з 20.02.2019.
Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Аналогічні положення щодо повернення майна передбачені пунктом 10.11. договору оренди, за яким у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Наведене узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).
Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1,2,5 ст.762 Цивільного кодексу України).
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "про оренду державного і комунального майна" (який діяв на момент укладення договору оренди) визначено обов'язок орендаря вносити оренду плату своєчасно і в повному обсязі.
Позивач зазначив, що на момент припинення договірних відносин з боку відповідача не виконувалися обов'язку по сплаті орендної плати, у зв'язку з чим необхідно сплатити заборгованість за період з березня 2019 року по листопад 2021 в сумі 3 360,17 грн.
Як судом встановлено вище, договір припинено з 20.02.2019. Тобто з цієї дати виникло зобов'язання відповідача повернути орендоване майно, або сплатити неустойку за період з дати припинення договору до дати повернення майна власнику. Отже заборгованість по орендної плати, тому в цій частині позову слід відмовити.
Орендоване майно сторони актом від 15.04.2024 року оформили повернення об'єкта оренди за договором від 20.03.2013 №12/02-5187-ОД, тобто з порушенням встановленого договором та законом строку.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків та здійсненні своїх суб'єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Відповідно до статті 614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.
Отже, неповернення об'єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача).
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Враховуючи те, що договір припинив свою дію 19.03.2019, а майно повернуто з оренди за актом приймання-передачі лише 15.06.2021, вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна є правомірними та такими, що відповідають правовому регулюванню частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.
Позивачем заявлено до стягнення неустойку за період з 15.04.2019 по 15.12.2021 складає 210 280,96 грн, що є його правом.
В той же час, суд погоджується з доводами відповідача щодо неврахування сплачених останнім коштів за весь час користування нерухомим майном після закінчення договору оренди.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем не було враховано сплату відповідачем орендної плати на суму 59 530,64 грн.
З урахуванням викладеного є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 150 750,30 грн. В частині стягнення 59 530,64 грн. слід відмовити.
Разом з тим, суд, розглянувши викладене у поясненнях клопотання відповідача про зменшення за правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки, у вигляді подвійного розміру плати за користування річчю, нарахованої на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.
Як вже зазначалося, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу).
Отже, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (див. постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Згідно з частинами 2, 3 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Частинами 1 та 2 статті 217 вказаного Кодексу передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке:
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 по справі №910/14706/22, де відступив від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі №914/730/17, від 30.10.2019 у справі №924/80/19, та сформував правову позицію про те, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Отже, така неустойка, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.
За частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Приймаючи рішення щодо зменшення неустойки, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів наявності збитків у позивача пов'язаних з несвоєчасним поверненням майна із оренди. Відповідач сплачував весь час користування майном поза межами договору суму, що дорівнює розміру орендної плати визначеної договором.
Крім того сторонами було укладено новий договір оренди даного об'єкта (№12/7882-51787, який набрав чинності 16.04.2024 року).
За таких обставин, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого майна підлягає зменшенню на 30 % до 105 525,21 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення пені.
Позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 22,76 грн.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ст.546 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Згідно з п. 3.8. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-5187-ОД від 20.03.2013, орендна плата, перерахована невчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення включаючи день оплати.
З поданого позивачем розрахунку пені вбачається, що до суми пені ним віднесені і індекси інфляції. Такий розрахунок не відповідає ані вимогам діючого законодавства, ані умовам договору про які йшлося вище.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 22,76 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо виселення відповідача з державного нерухомого майна
Як встановлено судом вище, договір оренди припинив свою дію 20.02.2019.
Відповідно до п.5.5. договору орендар зобов'язується, у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання - передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендаря. У разі ненадання у триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі орендодавцеві зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення.
У разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний негайно повернути балансоутримувачу майно у стані в якому воно було одержано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (п. 10.11. договору).
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна»).
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/7882-51787, який набрав чинності 16.04.2024 року й укладений на 4 роки 11 місяців.
Відповідно сторони актом від 15.04.2024 року оформили повернення об'єкта оренди за договором від 20.03.2013 року №12/02-5187-ОД й наступним актом передали його в користування за новим договором №12/7882-51787.
Отже на цей час ПрАТ “Київстар» є правомірним користувачем нерухомого майна на вул. Віталія Матусевича, 11 у м. Кривому Розі (раніше вул. Костенка, 12), у зв'язку з чим немає правових підстав для виселення з такого об'єкта.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Тобто провадження в частині позовних вимог про виселення слід закрити, з огляду на відсутність предмету спору, позаяк сторонами врегульовано правовідносини щодо користування таким майном й у Відповідача наявні підстави для правомірного використання майна.
У зв'язку з чим, враховуючи те, що у ПрАТ “Київстар» наявні підстави для користування майном, виселення з якого є предметом позовних вимог, провадження в цій частині підлягає закриттю.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
З урахуванням викладеного позовні вимоги не підлягають частковому задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору.
Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним.
Так, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема у разі: закриття провадження у справі (п.5) (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").
Під час звернення з позовом до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 5 475,00 грн згідно платіжного доручення №3421 від 16.12.2021 (а.с. 33 - т. 1).
Оскільки клопотання про повернення судового збору на час розгляду справи від позивача не надходило, питання повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 2 270,00 грн. судом не розглядається.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2 261,25 грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
В частині позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 3 360,17 грн. та виселити з державного майна провадження у справі закрити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53; код ЄДРПОУ 21673832) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6; код ЄДРПОУ 42767945) неустойку в розмірі 105 525,21 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 261,25 грн.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 16.12.2024.
Суддя В.Г. Бєлік