Справа № 369/15622/24
Провадження № 2/369/7761/24
Іменем України
02.12.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу № 369/15622/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільно нажитого майна подружжя, -
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 ,про поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд визнати квартиру розташовану за адресою: квартира АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визначивши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру, встановивши, що кожному з них належать по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, 17.06.2006 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 191, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_2 , дружини ОСОБА_2 .
08 лютого 2024 року шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано, про що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2024 у справі № 381/4499/23.
Після державної реєстрації розірвання шлюбу прізвище Позивача та ОСОБА_5 .
В період перебування у шлюбі, а 03.07.2014 за спільні кошти набули у власність квартиру під N? АДРЕСА_1 . Вказана квартира двокімнатна, житловою площею 28,1м2, загальною площею 63,7м2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 398034332224. Договір купівлі-продажу квартири було оформлено на відповідача.
Після розірвання шлюбу сторони не дійшли згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема, квартири.
Враховуючи наведене, позивач звернулася з позовом до суду.
25.09.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області постановлено відкрити провадження у справі, за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
02.12.2024 року відповідачем до суду подано заяву про визнання позову.
У судове засідання учасники справи не з'явилися.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 49 ЦПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд перевіривши матеріали справи, дійшов до висновку, що зава відповідача не буде суперечити його інтересам та відповідає його внутрішній волі та вважає за можливе ухвалити судове рішення.
Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81, 82 ЦПК України стверджується, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11).
Зі змісту п. п. 23, 24постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВС з аналогічних спорів, в яких ВС роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачені статтею 65 СК України.
Як встановлено з матеріалів справи 17.06.2006 р. між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб Відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 191, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
08 лютого 2024 року шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано, про що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2024 у справі № 381/4499/23, яке набрало законної сили.
В період шлюбу сторони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до Інформаційної довідки № 394296269 від 10.09.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 398034332224) власником спірної однокімнатної квартири є Відповідач.
Отже, квартира за адресою: АДРЕСА_4 відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
Таким чином, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє спірну квартиру загальною площею 63,7 м2, житловою площею 28,1м2, яка складається з двох кімнат, на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право приватної власності на нерухоме майно частину квартири АДРЕСА_1 кожному.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на тещо, відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, в силу положень ч. 1 ст.142 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 50 % судового збору, сплаченого нею під час звернення до суду з даним позовом, що становить 7570,00 гривень судового збору. Інші ж 50 % судового збору (7570,00 грн.) мають бути повернені позивачу з державного бюджету України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 60,69-71 СК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 63,7 м2, житловою площею 28,1 м2, яка складається з двох кімнат.
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 63,7 м2, житловою площею 28,1 м2, яка складається з двох кімнат.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 7 570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.
Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) з державного бюджету України 7570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено: 16.12.2024 року.
Суддя А.В. Янченко