Справа № 367/10051/24
Провадження № 2/369/8346/24
Іменем України
16.12.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Липченко О.С.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів,
У вересні 2024 року позивач звернувсь до Ірпінського міського суду Київської області з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 2017 року. Мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , 2017 року народження, ОСОБА_6 , 2020 року народження. Спільне життя не склалось, проживають окремо. Неповнолітні діти залишились проживати разом з нею та перебувають на її утриманні. Відповідач не надає кошти на утримання дітей, тому вважає, що розмір аліментів слід визначити судовим рішенням.
Вказала, що несе витрати на навчання дітей, додаткові гуртки, оплату послуг няні. Їх син має інвалідність, тому також потребує значних витрат.
Відповідач як батько зобов'язаний нести витрати на утримання дітей. Інших дітей на утриманні не має, працює, отримує значний дохід, має задовільний стан здоров'я і можливість працювати і заробляти, тому сплачувати аліменти у заявленому розмірі зможе.
Просила суд стягнути з ОСОБА_7 на корись ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі по 31 960 грн. на кожну дитину щомісячно та до повноліття кожної дитини з дня подання позову до суду; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 жовтня 2024 року направлено справу для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
26 листопада 2024 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову у повній мірі вказав, що після припинення спільного проживання дійти згоди щодо утримання дітей вони не змогли, відповідний договір не був укладений. Натомість позивачка звернулась до суду. Незважаючи на це, ним останні місяці перераховано позивачці кошти на утримання дітей в розмірі по 65 000 грн. щомісячно. По суті він не заперечує проти стягнення аліментів у заявленому позивачем розмірі, але вважає за доцільне стягнути аліменти в розмірі 1/3 частини його доходу, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Крім того, його дохід може змінитись, а тому стягнення у частці буде відповідати не лише інтересам дітей, а й його матеріальному становищу. Просив позов задоволити та стягнути аліменти в розмірі 1/3 частини його доходу, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, врахувавши вже сплачені ним аліменти за жовтень та листопад 2024 року в розмірі 65000 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, не заперечував щодо добровільної сплати коштів на утримання дітей відповідачем. Але просив для уникнення у подальшому будь-яких маніпуляцій позов задоволити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував частково. Просив позов задоволити з урахуванням наданого відзиву в частині стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини його доходу, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 1 б липня 2015 Року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111 /04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При розгляді справи судом встановлено, що 14 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 зареєстровано шлюб у Святошинському районному у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в місті Києві.
Після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».
Батьками неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Батьками неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
З пояснень сторін встановлено, що після припинення спільного проживання, неповнолітні діти залишились проживати разом з матір'ю ОСОБА_3 , батько сплачує кошти на утримання дітей.
З поданих скрінів щодо перерахунку коштів вбачається, що на даний час ОСОБА_7 перераховує на карту грошові кошти по 65 000 грн. щомісячно.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2 563 грн. На 2025 рік передбачається встановити прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років - 2563 грн на дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідач, на підтвердження своїх доводів щодо сплати аліментів надав копії квитанцій щодо перерахованих коштів у добровільному порядку у якості аліментів на дітей в розмірі 65 000 грн. (07 жовтня та 07 листопада).
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що він перераховує кошти позивачу на утримання дитини. Але сам факт добровільного надання та перерахування грошових коштів дітям та позивачу, не може бути підставою для відмови у сплаті аліментів тому з батьків, з яким проживає дитина. Суд вважає необхідним зазначити, що у разі сплати коштів на користь позивача на утримання дітей - аліменти може бути враховано при виконанні рішення суду.
При визначенні розміру аліментів суд враховує, що відповідач фактично визнав позов про сплату аліментів по 31 960 грн. щомісячно на кожну дитину.
Доказів про те, що відповідач має незадовільний стан здоров'я, у зв'язку з чим несе витрати, доказів понесених інших обов'язкових витрат на своє утримання останнім також надано не було.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що наразі діти сторін проживають разом з матір'ю, так як ОСОБА_7 є їх батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_3 обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення їх дітей, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей у розмірі 31 960 грн. щомісячно.
Суд звертає увагу на те, що у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я платника аліментів, останній має право звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів. А у разі, коли дитина буде проживати з платником аліментів та перебувати на його утриманні, останній може звернутися до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів.
При вирішенні питання про розмір аліментів, суд враховує, що аліменти мають включати ті витрати, які дійсно необхідні дітям щомісячно, а не ті, які за можливості батьки можуть додатково надати.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів задоволити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі по 31 960 грн. (тридцять одна тисяча дев'ятсот шістдесят грн.) на кожну дитину щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 30 вересня 2024 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір в дохід держави у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Інформація про позивача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер2836818052, адреса: АДРЕСА_1 .
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 16 грудня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ