Справа № 357/15154/24
Провадження № 2/357/5583/24
іменем України
12 грудня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
В жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на наступні обставини.
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) з 2006 року разом зі своєю тіткою ОСОБА_2 , проживає в 1/3 частині будинку за адресою по АДРЕСА_1 , право власності, на який згідно договору купівлі - продажу від 15.06.1990 року належить останній.
18.10.2006 Позивач зареєстрував своє місце проживання за адресою по АДРЕСА_1 .
Тітка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знялася з реєстрації місця проживання за адресою по АДРЕСА_1 та переїхала на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки до м. Портленд, штат Орегон.
У серпій 2023 року Позивачу стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його тітка ОСОБА_2 , яка на час смерті проживала в м. Портленд, штат Орегон, США, де і захоронена.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить: 1/3 частини будинку за адресою по АДРЕСА_1 .
На даний час інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , окрім Позивача не залишилося, так як, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати Позивача, рідна сестра померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 померла донька померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , яка також на день смерті проживала в м. Портленд, штат Орегон, США, де і захоронена.
Позивач, з метою оформлення права на 1/3 будинку за адресою по АДРЕСА_1 11.09.2023 звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К.А.
Постановою від 11.09.2023 року приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К.А. відмовила Позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з пропуском ним 6-ти місячного строку для прийняття спадщини.
Враховуючи те, що Позивач не проживав разом із спадкодавцем, був необізнаний про смерть тітки ОСОБА_2 , оскільки остання з 2006 року постійно проживала в США і зв'язок з нею був втрачений, тому звернутися до нотаріуса у визначений законом строк Позивач не мав можливості з об'єктивних причин.
Позивач в інший спосіб, крім як звернутися з позовом до суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, захистити своє порушене право не може.
З наведеного випливає, що встановлений ст. 1270 ЦК України строк на прийняття спадщини Позивачем пропущений з поважних причин.
Просив суд визначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном на 3 (три) місяці з дня набрання рішенням суду законної сили. Судові витрати залишити за Позивачем ( а. с. 1-3 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2024, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 23 ) та матеріали передані для розгляду.
Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ( ч. 2 ст. 27 ЦПК України ).
Статтею 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність, зокрема в частині 1 цієї статті зазначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 42 постанови від 01 березня 2013 року N 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" роз'яснив, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Як наголошено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
У постанові від 09 вересня 2020 року у справі N 910/6644/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
З матеріалів справи вбачається, що спір виник внаслідок визначення додаткового строку для прийняття спадщини стосовно майна, яке належало померлому.
Відповідно до п. 42 постанови N 3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Оскільки місцезнаходження відповідача є м. Біла Церква, а також позов виник з приводу нерухомого майна ( визначення додаткового строку для прийняття спадщини ), яке знаходиться в АДРЕСА_1 ), то позивач правомірно звернувся з вказаним позовом до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та відповідна справа підсудна даному суду.
За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Ухвалою судді від 25 жовтня 2024 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 19 листопада 2024 року ( а. с. 28-29 ).
25 жовтня 2024 року за вх. № 55479 судом отримано від позивача пояснення ( додаткове обґрунтування позовних вимог ) ( а. с. 32-33 ).
В додаткових поясненнях зазначав, що тітка Позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знялася з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та переїхала на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки до м. Портленд, штат Орегон. Позивач періодично спілкувався з тіткою, цікавився її життям, вітав з прийдешніми святами, розповідав про своє життя, спільних знайомих, що залишились проживати в країні. В 2011 році зв'язок з тіткою був втрачений. Позивач шукав способи зв'язку з тіткою, спільних знайомих в США для обміну інформацією. Однак, зважаючи на значну відстань, тобто, перебування тітки та Позивача на різних континентах, проблеми зі зв'язком, різницю в часі, це було проблематично. В 2017 році зі слів сусідів в м. Біла Церква, Позивач дізнався, що ІНФОРМАЦІЯ_2 його тітка ОСОБА_2 померла, яка була захоронена в м. Портленд штату Орегон, США. В зв'язку з цим, з метою реалізації свого права на спадкування Позивач розпочав пошук підтверджуючих документів про смерть тітки, її родинний зв'язок, а також способів їх пересилення з США в Україну. Цей процес також зайняв тривалий час, зважаючи на ті ж самі об'єктивні причини з зазначеною віддаленістю, проблеми зі зв'язком, різницею в часі. Пізніше до таких причин доєдналась ще й світова пандемія короновірусної хвороби та повномасштабна війна в Україні. Саме тому, звернутися до нотаріуса у визначений законом шестимісячний строк з моменту смерті тітки, Позивач не мав можливості з об'єктивних причин. Як тільки в 2023 році Позивач отримав відповідні документи, він одразу звернувся до нотаріуса, однак отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з пропуском ним 6-ти місячного строку для прийняття спадщини, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Разом із поясненнями ( додаткове обґрунтування позовних вимог ), позивач звернувся з клопотанням про долучення документів ( а. с. 34-35, 36-45 ).
07 листопада 2024 року за вх. № 58416 судом отримано від Білоцерківської міської ради відзив на позовну заяву ( а. с. 46-48 ).
Ухвалою суду від 15 листопада 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.12.2024 ( а. с. 57-58 ).
Ухвалою суду від 19.11.2024 виправлено описку в ухвалі суду від 15.11.2024 ( а. с. 59-60 ).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, 10.12.2024 року за вх. № 65429 судом отримано клопотання, в якому просив судове засідання провести за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просив задовольнити їх в повному обсязі ( а. с. 65 ).
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, звертаючись з відзивом на позовну заяву, просили слухати справу без участі представника Білоцерківської міської ради ( а. с. 46-48 ).
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
В свою чергу, позивач та відповідач скористувалися вимогами, передбаченими ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 у віці 85 років, яка на час смерті проживала в м. Портленд, штат Орегон, США, про що свідчить свідоцтво про смерть. Захоронена на цвинтарі Грешем Пайоніер, штат Орегон ( а. с. 14 ).
Так, після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/3 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала останній на праві приватної спільної часткової власності, що підтверджується наявним в матеріалах справи договором купівлі-продажу від 15 червня 1990 року ( а. с. 36-37, 38-39 ) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 29.10.2024 ( а. с. 40-43 ).
Згідно свідоцтва про народження позивача, батьками останнього зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про що свідчить свідоцтво про народження останнього ( а. с. 19 ).
З наявних в матеріалах справи свідоцтв про народження, мати позивача ОСОБА_7 та померла ОСОБА_2 були рідними сестрами ( а. с. 16, 18 ).
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати позивача ОСОБА_4 , про що в матеріалах справи свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 31 січня 2019 року Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області ( а. с. 17 ).
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла донька померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , яка на день смерті проживала в м. Портленд, штат Орегон, США, тип поховання - кремація, про що свідчить свідоцтво про смерть ( а. с. 6 ).
Згідно паспортних даних позивача, ОСОБА_1 18.10.2006 зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 21 ).
Відповідно до листа Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради від 23.08.2023 за № 15.1.-11/1917, спрямованого приватному нотаріусу Тетяні Губенко, стосовно інформації про реєстрацію місця проживання померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 , та про зареєстрованих осіб з померлою станом на день її смерті вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 18 жовтня 2006 року. Інші відомості щодо реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в управлінні адміністративних послуг Білоцерківської міської ради відсутні ( а. с. 5 ).
Встановлено, що позивач, з метою оформлення права на 1/3 будинку за адресою: АДРЕСА_1 11.09.2023 звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К.А.
Постановою від 11.09.2023 приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К.А. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з пропуском ним 6-ти місячного строку для прийняття спадщини ( а. с. 4 ).
Звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, позивач просив суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини з урахуванням вищенаведених обставин.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц (№ 61-3014св19).
Оскільки інших спадкоємців, які прийняли спадщину не встановлено, позивачем вірно обрано відповідача орган місцевого самоврядування ( належного відповідача ).
Відсутність спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 свідчить і наявні в матеріалах справи Витягі зі Спадкового реєстру ( спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину ), які сформовані нотаріусом Дерун А.А., датовані 29.10.2024, за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі інформація відсутня ( а. с. 44, 45 ).
Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За загальними приписами про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до цієї норми поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Звернувшись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач зобов'язаний повідомити суду поважні причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкодили йому звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, а також надати докази на підтвердження своїх доводів та вимог.
Частина третя статті 1272 ЦК України може застосовуватись, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.
Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються у кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної конкретної справи.
У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.02.2024 у справі № 474/454/18 (провадження № 61-14756св23) зазначено, що при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов'язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви (Постанова ВП ВС від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).
Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, обов'язковою умовою задоволення позову є доведення того факту, що існуючі перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини створили спадкоємцеві об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини.
При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року N 6-1215цс16, Верховний Суд у постановах від 18 січня 2018 року у справі N 198/476/16 (провадження N 61-1750св18); від 12 лютого 2018 року у справі N 712/656/15 (провадження N 61-23947св18), від 06 червня 2018 року у справі N 592/9058/17-ц (провадження N 61-200св18), від 11 липня 2018 року у справі N 381/4482/16-ц (провадження N 61-12844св18).
За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Суд також проаналізував інші постанови Верховного Суду, які прийняті у справах, в яких питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини ставилось особами, які не були спадкоємцями першої черги, не проживали із спадкодавцем, не знали про його смерть та інші обставини, які стали причиною пропуску строку.
Так, за матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно мав об'єктивні труднощі, які слугували в несвоєчасному зверненні до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, оскільки не проживав разом із спадкодавцем ( померла ОСОБА_2 проживала після переїзду у Сполучених Штатів Америки в м. Портленд, штат Орегон), він не був спадкоємцем першої черги та відповідно не знав про її смерть.
Крім того, позивач зазначав, що коли дізнався про смерть тітки, для пошуку підтверджуючих документів про її смерть, у нього зайняло певний час, зважаючи на значну відстань ( віддаленість ) між померлою та ним, проблеми зі зв'язком, різницю в часі, лише в 2023 році він отримав відповідні документи та одразу звернувся до нотаріуса, а після відмовити, до суду.
Інших доказів, які спресовують доводи позивача в зазначеному, матеріали справи не містять.
У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до
компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні (Постанова ОП КЦС ВС від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).
Статтями 1261-1265 Цивільного кодексу України передбачено п'ять черг спадкування за законом, які у визначеному законодавством порядку закликаються до спадкування почергово.
У п'яту чергу спадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, при цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів більш далекого ступеня споріднення. До п'ятої черги спадкування відносяться і онуки спадкодавця, а також племінники, двоюрідні внуки, двоюрідні племінники, двоюрідний дід та баба тощо.
Умовою звернення особи із заявою про прийняття спадщини є відповідність цієї особи вимогам, встановленим у Книзі шостій ЦК України. У ЦК України (або інших нормативних актах) жодним чином не сказано, що потенційний спадкоємець має моніторити життя та здоров'я спадкодавця (як за законом, так й за заповітом). Отже, сама по собі обізнаність спадкоємця про факт смерті спадкодавця не визначена законом як умова виникнення його права на прийняття ним спадщини - у даному випадку цією умовою є факт смерті спадкодавця як такий.
Спадкодавець не є «майном» чи «активом» спадкоємців, яким вони по аналогії із дією принципу «власність зобов'язує» мають цікавитись життям спадкодавця так само як і станом власного майна (активів). Законодавство, у тому числі спадкове, наділяє осіб інструментами реагування на певні взаємостосунки між ними, які можуть знаходити своє вираження у реалізації волі спадкодавця щодо спадкоємців та сприйнятті цієї волі останніми (заповіт, усунення від права на спадкування, відмова від прийняття спадщини, відмова від прийняття спадщини на користь іншої особи тощо), але у широкому розумінні не формує ці стосунки (правовідносини) між особами, не обмежує характер цих стосунків (правовідносин) та не встановлює особам рамки цих стосунків (правовідносин). Зокрема, спадкоємцями можуть бути як особи, які проживали із спадкодавцем (мали тісні родинні зв'язки), так і ті, що не проживали з ним, або взагалі не були пов'язані родинними зв'язками (у тому числі юридичні особи при спадкуванні за заповітом).
Не вбачається підстав говорити про виконання вимог статті 24 Конституції України в умовах формування судової практики, коли один спадкоємець обізнаний про виникнення у нього права спадкування (знає про смерть спадкодавця та відкриття спадщини) та обов'язків, які випливають з цього права та норм ЦК України (у тому числі щодо оформлення спадкових прав) здійснює реалізацію свого права, а інший спадкоємець, який навіть не знає про виникнення у нього такого права, а відтак і про дію зобов'язань, які покладаються на нього ЦК України у зв'язку із оформленням спадщини, дізнавшись про таке право поза межами встановленого законом шестимісячного строку позбавляється взагалі можливості реалізувати своє право.
Також відсутнє логічне пояснення того, чому незнання про заповіт є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а незнання про подію, яка взагалі є підставою для спадкування як за заповітом, так і за законом - ні.
У ситуації, коли спадкоємець не знає про факт смерті спадкодавця та виникнення у нього певних обов'язків у разі свідомого прийняття або відмови від прийняття спадщини, дії будь-якого іншого спадкоємця, який вживає заходів для того, щоб зазначений спадкоємець і не міг дізнатися про відповідний факт з метою усунення його від спадкування, мають ретельно вивчатися судами, а узагальнений висновок про те, що не знання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, перетворюється на підставу зняття з суду обов'язку відповідного дослідження обставин справи та інструмент потурання судом такій недобросовісній особі у порушенні вимоги правових норм, зокрема статті 13 ЦК України. А відтак, такий підхід не відповідає завданню суду, викладеному у частині першій статті 2 Закону про судоустрій.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини суд має виходити з того, що відсутність обізнаності про законні підстави виникнення відповідного права та, як наслідок, початку строку його реалізації, передбаченого законом, за своєю суттю є умовою, яка виключає можливість реалізації цього права, а тому дійсно відсутні підстави говорити, що це є обставина, яка створює об'єктивні, непереборні або істотні труднощі у поданні заяви про прийняття спадщини. Об'єктивні, непереборні або істотні труднощі можуть виникати у спадкоємця, який знає про факт смерті спадкодавця, у зв'язку з чим знає (має знати) про наявність у нього певного строку для прийняття його спадщини, але зіштовхується з певними обставинами, які йому заважають це зробити. У цьому випадку суд оцінює характер цих обставин. Незнання ж про смерть спадкодавця - це не факт, який підтверджує відповідні труднощі, а факт, який за своєю суттю вказує на неможливість подання заяви про прийняття спадщини до моменту, коли особа дізнається про смерть спадкодавця.
Не можна застосовувати відповідальність у вигляді позбавлення права отримати спадщину за невиконання умови закону (подання заяви про прийняття спадщини у встановлений строк) до особи, яка не знала про виникнення обставини, яка передбачає виникнення у неї такого права на отримання спадщини та обов'язку вчинити певні дії для цього. Простіше кажучи - не можна не виконати те, про що навіть не знав.
А тому є безпідставним та таким, що не виконує завдання Конституції України, ЦК України та судочинства підхід, що незнання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини та ототожнення цього факту із об'єктивними, непереборними або істотними труднощами у поданні цієї заяви.
Аналогічна позиція міститься в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 638/16540/20 (провадження № 61-6761 св 22).
Вивчаючи факт незнання будь-якого спадкоємця про смерть спадкодавця у контексті частини третьої статті 1272 ЦК України суд має комплексно оцінити: 1) чи є пропущення строку звернення із заявою про прийняття спадщини наслідком виключно незнання про смерть спадкодавця, а не об'єктивних, непереборних, істотних труднощів щодо вчинення обізнаного про смерть спадкоємця дій з приводу прийняття відповідної спадщини; 2) чи були підстави, через які спадкоємець не знав про цю смерть, об'єктивними - такими, що не залежать від волі спадкоємця, яку можна було відповідно до принципу розумності реалізувати; 3) чи були вжиті усі заходи, передбачені законом, для повідомлення цього спадкоємця про смерть спадкодавця уповноваженими особами, на яких покладене це завдання; 4) чи встановлено факт приховування іншим спадкоємцем або спадкоємцями від цього спадкоємця інформації про смерть спадкодавця, або від зазначеної уповноваженої особи інформації про наявність цього спадкоємця; 5) чи були дії спадкоємця, який не знав про смерть спадкодавця, щодо оформлення спадщини добросовісними після того, як він дізнався про цю смерть, зокрема, чи звернувся він за реалізацією свого права, передбаченого частиною третьою статті 1272 ЦК України, протягом розумного строку, який не має перевищувати шести місяців, до суду; 6) чи можна вважати виправданим та розумним строк, який пройшов з моменту смерті спадкодавця до моменту звернення його спадкоємця, який не знав про цю смерть, до суду за реалізацією свого права, передбаченого частиною третьою статті 1272 ЦК України; 7) чи є інші об'єктивні підстави, які перешкоджають застосуванню частини третьої статті 1272 ЦК України.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61).
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.
Таким чином, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що причини, на які посилався ОСОБА_1 , як на підставу для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, на думку суду можуть бути визнані поважними.
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
При цьому, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні. Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.
Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.
Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22,57,58,94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При зверненні з вищевказаною позовною заявою позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 22.09.2024 ( а. с. 22 ).
Однак, звертаючись до суду з позовною заявою, в прохальній її частині позивач просив судові витрати залишити за ним ( а. с. 3), залишити судові витрати за позивачем, останній просив і в клопотанні про розгляд справи у його відсутності ( а. с. 65 ).
Тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає можливим віднести судові витрати за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, ч. 1 ст. 1220, ч. 3 ст. 1222, ст. 1261-1265, ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270, ст. 1272 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 19, 27, 30, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , протягом трьох місяця з дня набрання рішення законної сили.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Білоцерківська міська територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради (адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 15, ЄДРПОУ: 26376300).
Повне судове рішення складено 12 грудня 2024 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов