13 грудня 2024 р. Справа № 440/10812/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Алєксєєва Н.Ю., м. Полтава, по справі № 440/10812/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про:
- визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії за вислугою років на пенсію за віком і наступного проведення перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати, взятого за період, що передував призначенню пенсії за вислугу років, та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 916030191435 від 02.02.2023 року в частині перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати, взятого за період, що передував призначенню пенсії за вислугу років;
- зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30.01.2023 року, із застосуванням показника заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, за три календарні роки, які передують року призначення пенсії, тобто за 2020, 2021, 2022 роки;
- зобов'язання відповідача провести розрахунок та виплату ОСОБА_1 з 30.01.2023 року пенсії за віком, із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, за три календарні роки, які передують року призначення пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, тобто за 2020, 2021, 2022 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу з 03.03.2006 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". 30.01.2023 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. На підставі вказаної заяви позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, однак відмовлено у застосуванні показника середньої заробітної плати (доходу) за три календарні роки, що передують року звернення, чим порушено вимоги законодавства та право позивача на належне соціальне забезпечення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2020-2022 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 30 січня 2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору судом першої інстанції, зокрема апелянт вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-VI середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують зверненню застосовуються лише при первинному призначенні пенсії, а враховуючи те, що позивач вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, у спірних правовідносинах має місце саме переведення на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-VI, а не нове її призначення, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування вищезазначених положень ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-VI. Крім того, заперечує проти задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Позивачу, з 03.04.2006 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 916030191435 від 02.02.2023 переведено позивача, на підставі її особистої заяви, з пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 30.01.2023.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 11.04.2023 повідомлено позивачу, що ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років, для застосування при переведенні на пенсію за віком показника середньої заробітної плати в Україні за 2020-2022 роки, який враховується при призначенні пенсії у 2023 році, відсутні підстави, оскільки це не відповідає вимогам ч.3 ст. 45 Закону.
Вважаючи протиправними дії ГУПФУ в м. Києві щодо переведення з пенсії за вислугою років на пенсію за віком і наступного проведення перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати, взятого за період, що передував призначенню пенсії за вислугу років, та вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 916030191435 від 02.02.2023 року в частині перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати, взятого за період, що передував призначенню пенсії за вислугу років, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч.3 ст. 45 Закону №1058-IV, а тому дійшов висновку, що відповідачем протиправно було відмовлено у перерахунку пенсії позивача із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки.
Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Відповідно до ч.4 ст.42 Закону №1058 у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно із п.3 Порядку проведення перерахунку пенсії без додаткового звернення особи відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 18.05.2018 року №10-1, перерахунок пенсії проводиться пенсіонеру, який після призначення (перерахунку) пенсії:
1) продовжував працювати та має не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію або із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії;
2) продовжував працювати і має менш як 24 місяці страхового стажу. Перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки з дня звернення за призначенням (попереднім перерахунком) пенсії.
Перерахунок проводиться з урахуванням страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) та із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію.
З аналізу наведених норм Закону №1058-IV випливає, що перерахунок пенсії проводиться з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію. За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Частиною 3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходиться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №336/372/16-а.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач вважає, що при призначенні їй пенсії за віком пенсійним органом має бути застосований показник середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески у 2020, 2021, 2022 роках, тобто, за три роки, що передують року призначення пенсії за віком.
У свою чергу, відповідач посилається на те, що позивач вже отримувала пенсію за вислугу років, обчислену за нормами Закону № 1058-IV, тому підстави для повторного призначення пенсії згідно Закону № 1058-ІV та визначення її розміру з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за останні три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком відсутні. Переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком не є призначенням пенсії, а фактично є перерахунком пенсії, а тому, величина середньої заробітної плати (доходу) підлягає врахуванню у визначеному при призначенні пенсії (перерахунку) розмірі, у спірному випадку за 2014-2016 роки.
Надаючи оцінку доводам сторін та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визначення показника середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески, при призначенні пенсії згідно Закону № 1058-ІV, у разі коли особа попередньо отримувала пенсію за вислугу років згідно Закону № 1788-XII, вже було неодноразово предметом розгляду Верховного Суду.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 29.11.2016 року у справі № 133/476/15-а визначила, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV. Водночас, ВСУ вказав на те, що Позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше.
Питання щодо наявності підстав для відступу від наведеної позиції Верховного Суду України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 876/5312/17.
В постанові від 31.10.2018 року по справі № 876/5312/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто, таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що позивачу було призначено пенсію за вислугу відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а для призначення пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
ВП ВС визнано, що Верховний Суд України в постанові від 29.11.2016 року по справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 29.11.2016 року по справі № 133/476/15-а.
В постанові від 31.10.2018 року по справі № 876/5312/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону № 1788-XII, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону 1058-IV, а тому позиція суду касаційної інстанції, що пенсія за вислугу років призначається Законом № 1058-IV, є необґрунтованою.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13.09.2018 у справі 127/16610/17, від 13.02.2019 у справі №334/917/17(2-а/334/267/17), від 23.10.2020 у справі № 528/196/17, від 16.06.2020 у справі № 127/7522/17, від 28.09.2022 у справі №184/886/17, від 29.03.2023 по справі № 240/4170/19 та від 08.02.2024 року по справі № 500/1216/23.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на наведені висновки Верховного Суду, оскільки ОСОБА_1 в 2006 році було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII (ст. 9 Закону № 1058-ІV не передбачено такого виду пенсії як пенсія за вислугу років), який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернулася вперше в 2023 році, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що в цьому випадку мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV, а тому доводи апелянта є безпідставними.
А відтак, у позивача наявне право на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020-2022 роки.
При цьому, колегія суддів не враховує висновки Верховного Суду наведені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 22.10.2024 року у справі №300/5450/23, оскільки вона прийнята за інших обставин справи. Так, спір у справі №300/5450/23 виник у зв'язку з відмовою територіального органу Пенсійного фонду України призначити позивачці пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачено страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, яка була обґрунтована тим, що позивачка вже отримує пенсію за віком, яку було призначено на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону №1788-XII. Судова палата дійшла висновку про те, що позивач, як особа, якій вже було призначено пенсію за віком на пільгових умовах, визначених статтею 13 Закону України №1788-XII, не має права на повторне призначення того самого виду пенсії за віком на загальних підставах (після досягнення пенсійного віку) відповідно до Закону № 1058-ІV із застосуванням показника середньої плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії.
Між тим, у даній справі позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше. При цьому, Закону № 1058-ІV не передбачає такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років.
Щодо позовних вимог в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем з відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Задовольняючи частково вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в м. Києві на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи (справа незначної складності, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, наявне рішення у зразковій справі) та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також співмірністю з ціною позову, дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в м. Києві на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача всі витрати, пов'язані з розглядом справи в суді.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем у цій справі надано копії: договір про надання професійної правничої допомоги від 26.05.2023; акт виконаних робіт (надання послуг) від 26.07.2023; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Нестеренко Наталії Миколаївни.
Зі змісту залучених до матеріалів справи документів слідує, що адвокатом надано клієнту правничу допомогу у цій справі, вартість якої становить 15 000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.05.2021 року у справі №640/2076/19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності тa необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 по справі № 440/10812/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич