13 грудня 2024 року місто Київ
справа № 754/5764/24
провадження №22-ц/824/14699/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Старовойтовою Дариною Андріївною,
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Грегуль О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, -
У квітні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила збільшити розмір аліментів, визначених рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2014 року у справі № 754/19121/14-ц, до 7000 грн., щомісячно, починаючи з 10 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позов обґрунтовано тим, що 15 грудня 2014 року Деснянським районним судом м.Києва ухвалено рішення у справі № 754/19121/14, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 500 грн. щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Станом на теперішній час визначений судом розмір аліментів є недостатнім і не може повною мірою задовольнити потреби дитини.
Загальний розмір витрат на дитину більший ніж визначено судом, зокрема, дитина потребує більших витрат на навчання, шкільне приладдя, пристрої для навчання і спілкування з однолітками, відвідування гуртків, одяг, лікування, обстеження, харчування, засоби гігієни, проїзд у випадку настання надзвичайних обставин.
Дитина має інфекцію сечових шляхів, а за консультативним висновком від 10 січня 2024 року у дитини виявлено неорганічний енурез. З огляду на необхідність систематичного лікування протягом певного проміжку часу, звернення до медичних закладів для проходження повторних оглядів, наведені позивачем витрати не є разовими.
Дитина навчається в англійській школі, відвідує школу мистецтв, бере участь у фестивалях, конкурсах, концертних програмах.
З огляду на постійні зміни індексу споживчих цін, зміну купівельної спроможності сторона позивача вважає, що 7000 грн. є достатнім розміром для забезпечення належного утримання дитини та відповідатиме можливостям батька надати таку допомогу.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.
Не погоджуючись з таким рішеннями суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Старовойтова Д.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, збільшити розмір аліментів та стягнути витрати на професійну правничу допомогу з відповідача. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовані норми матеріального права.
Апелянт вважає, що підстави для збільшення розміру аліментів наявні, оскільки визначений судовим рішенням розмір аліментів є меншим ніж законодавчо визначений розмір аліментів, стан здоров'я доньки погіршився, збільшився розмір витрат на утримання доньки.
Зокрема зазначає про те, що після ухвалення Деснянським районним судом м.Києва від 15 грудня 2014 року рішення, стан здоров'я дитини погіршився, в неї розвинулись та поглибились негативні наслідки існуючих захворювань, навіть незважаючи на зусилля позивача уникати таких наслідків, що не спростовано відповідачем.
Вказує, що позивач сама забезпечує різнобічний розвиток дитини, виховання, її утримання, забезпечення навчання, розвиток здібностей та надання доньці медичної допомоги і самостійно несе витрати на утримання доньки, тому збільшення аліментів на утримання доньки до 7 000,00 грн. щомісячно відповідає інтересам дитини та її потребам.
Також, просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000грн., які підтверджуються звітом №2 про виконану роботу, рахунком - фактурою № 2 від 16 липня 2024 року, актом № 2 про прийому - передачі виконаних робіт від 16 липня 2024 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 27 червня 2024 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 грудня 2024 року у складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом установлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2014 року у справі № 754/19121/14-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти в розмірі про який просила позивачка, а саме 500 грн. щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 9 листопада 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про збільшення розміру аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що суду не надано будь-яких конкретних доказів, які б свідчили, як це передбачено ст.192 СК України, про зміни у платника або одержувача аліментів матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них або за наявності інших обставин, передбачених цим Кодексом. Наявність у позивача потреби у додаткових витратах не позбавляє позивача права на відшкодування або стягнення цих витрат у визначеному законодавством порядку. Доводи про погіршення стану здоров'я дитини не підтверджені доказами, зокрема, суду не надано доказів про наявність у дитини стійкого розладу здоров'я та направлення дитини на МСЕК/ЛТЕК. 10 січня 2024 року складена письмова консультація уролога ТОВ «Медичний Центр «Добробут» не є консультативним висновком. Проведення періодичних оглядів дитина лікарями державних і приватних установ свідчить про піклування матері про дитину і слідкування за станом здоров'я дитини, а не про наявність стійкого розладу здоров'я у дитини, яка росте та відповідні вікові зміни в організмі є природним явищем.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
У частині 1 статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч.2 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Розмір аліментів на утримання дитини, визначений судовим рішення, не вважається незмінним, про що, зокрема, вказував і Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 643/11949/19.
Статтею 192 СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Разом із тим,стаття 182 СК України визначає обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Так, згідно з ч.1 цієї статті, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Таким чином, стан здоров'я дитини (п.1 ч.1 ст.182 СК України) належить до обставин, які підлягають врахуванню судом при визначенні розміру аліментів на утримання дитини (впливають на такий розмір) і, вочевидь, зміна цієї обставини, зокрема, істотне погіршення стану здоров'я дитини після стягнення аліментів, може бути підставою для зміни раніше визначеного розміру аліментів (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 128/2206/21).
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. Ураховуючи наведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
Аліменти в розмірі 500 грн., але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, були стягнуті з відповідача на користь позивача на утримання дволітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на даний час виповнилося 12 років.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про збільшення розміру аліментів, в тому числі виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я дитини. При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги документ, який називається консультація уролога.
Разом з тим, незалежно від того, як називається документ, такий документ містить інформацію про стан здоров'я особи. Документ, який суд першої інстанції не взяв до уваги, містить інформацію про пацієнта, діагноз, який був поставлений лікарем ОСОБА_3 , та виписані рекомендації. У зв'язку з діагнозом, який був поставлений малолітній дитині, позивач вимушена нести значні трати для придбання ліків, проведення численних обстежень, лікування.
Відповідно у таких витрат має брати участь і батько, який зобов'язаний утримувати дитину.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилалась не лише на погіршення стану здоров'я доньки, але і зазначала про те, що забезпечення розвитку дитини її освіта потребує значних матеріальних витрат.
Донька сторін має потреби у достатньому матеріальному забезпеченні. Загальновідомою є та обставина, що економіко-фінансова обстановка у державі є нестабільною, та такою де постійно має місце підвищення вартості життя. Хоч держава і визначила мінімально прожитковий мінімум, але такий за високих цін на товари споживання є далеко недостатнім для дитини відповідного віку.
Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення гармонійного розвитку, освіти, відпочинку дитини тощо, є загальнозрозумілими та не викликають сумнівів. Такими самими загальновідомими та загальнозрозумілими обставинами є те, що внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації до України та воєнних дій, які тривали на час пред'явлення позову та тривають на час судового розгляду справи, купівельна спроможність населення України значно знизилася, що має наслідком, серед іншого, додаткові матеріальні труднощі в забезпеченні належного утримання дітей.
Маючи на своєму утриманні малолітню дитину позивач поза будь-яким обґрунтованим сумнівом несе основний тягар як матеріального утримання дитини, так і її виховання, розвитку, догляду, лікування тощо, несе основну відповідальність за дитину та організацію її життя. В той час як батько дитини приймає участь в утриманні дитини на рівні 30% відсотків прожиткового мінімуму для дитини 12річного віку, що становить в 2024 році всього 1063 грн.
Отже, з урахуванням усіх обставин справи, зважаючи на вік дитини (12 років), що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, колегія суддів вважає, що існують обставини, які відповідно до ст.192 СК України є підставою для збільшення розміру аліментів до 5000 грн., що буде повністю відповідати інтересам дитини та підтримувати її гармонійний розвиток.
Відповідач не надав доказів суду, що він не спроможний сплачувати аліменти на утримання дитини у більшому розмірі ніж 500 грн. щомісячно.
Суд першої інстанції обставин, на які посилалась позивач в обґрунтування своїх вимог, не врахував і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для збільшення розміру аліментів.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, зокрема витрат позивача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У позовній заяві та апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу: у розмірі 15 000 грн за правничу допомогу, що надана в ході розгляду справи в суді першої інстанції, та 10 000 грн. - в ході апеляційного перегляду справи.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі №724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як убачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції та апеляційної інстанцій представляли адвокати АО «Веріті Груп» на підставі договору про надання правової допомоги № 24/2802 від 28 лютого 2024 року.
Відповідно до п.1.2 договору за цим договором інтереси клієнта можуть представляти адвокат Яценко Д.С., адвокат Старовойтова Д.А., адвокат Софина І.В.
Адвокат Кисель А.С., повноваження якої підтверджуються ордером № 1373949 від 24 червня 2024 року, інтереси ОСОБА_1 за укладеним договором представляти не могла.
Зі справи вбачається, що адвокат Старовойтова Д.А. склала позовну заяву, яку подала до Деснянського районного суду м.Києва, та приймала участь у судовому засіданні 28 травня 2024 року, а також підготувала та подала апеляційну скаргу на рішення суду.
Повноваження адвоката Старовойтової Д.А. підтверджуються ордерами № 1537768 від 10 квітня 2024 року та № 1631036 від 16 липня 2024 року.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що розмір гонорару, який клієнт має сплатити АО за цим договором за надання правової(професійної правничої) допомоги та порядок його сплати встановлюється у додаткових угодах до договору. Додаткова угода є невід'ємною частиною до договору.
Додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги № 24/2802 сторони погодили, що розмір гонорару, який клієнт має сплатити АО за цим договором за надання правової допомоги під час розгляду справи становить 15000 грн. за складання позовної заяви, надано усні консультації
Додатковою угодою № 2 від 12 липня 2024 року сторони погодили розмір гонорару під час розгляду справи судом апеляційної інстанції становить 10000 грн. за складання апеляційної скарги, на що витрачено 5 годин роботи адвоката.
Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ОСОБА_1 послуг адвокатом Старовойтовою Д.А. з надання правової допомоги. Зокрема, адвокатом в інтересах позивача подано до суду позовну заяву та апеляційну скаргу, а також участь в одному судовому засіданні.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, судова колегія дійшла висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 7500 грн., з яких 5 000 грн. за правову допомогу, надану в ході розгляду справи судом першої інстанції, та 2500 грн. - в ході апеляційного перегляду справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, а також враховуючи, що позов та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, на 71,43 %, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 865,16 грн. (1211,20 грн. х 71,43%.:100%) грн. та апеляційної скарги - 1297,74 грн. (1816,80 грн. х 71,43%.:100%), а всього 2162,90 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Старовойтовою Дариною Андріївною, задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 за рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 15 грудня 2014 року на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця проживання; АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, щомісячно, починаючи з моменту набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 2162,90 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус