Номер провадження: 11-сс/813/1928/24
Справа № 522/21250/24 1-кс/522/6578/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Приморського райсуду м. Одеси від 28.11.2024, якою в межах к/п № 12024162510001626 від 26.11.2024 відносно:
ОСОБА_7 , яка народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одесі, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24.01.2025, із визначенням застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді клопотання слідчого СВ ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 задоволено частково та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» в межах строку досудового розслідування, до 24.01.2025, з визначенням застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 302 800 грн.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя зазначив, що органом досудового розслідування доведена наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, що виправдовує застосування найбільш суворого запобіжного заходу, а жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам, враховуючи суспільну небезпеку інкримінованого злочину, а також відсутність у підозрюваного міцних родинних зв'язків.
Водночас, врахувавши положення ст. 182 КПК України, з огляду на майновий стан підозрюваного ОСОБА_7 , слідчий суддя дійшов висновку про необхідність визначення останньому застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є незаконною та необґрунтованою з огляду на такі обставини:
- слідчим суддею не було враховано практику Європейського суду з прав людини про те, що сама по собі тяжкість злочину не може вважатися достатньою причиною тримання особи під вартою, в той час як доказів існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не надано, натомість ОСОБА_7 є раніше не судимою особою, свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав одразу ж після затримання, співпрацює з органом досудового розслідування, а тому його поведінка повністю нівелює ризики, зазначені в ухвалі слідчого судді;
- слідчий суддя безпідставно не звернув увагу на те, що прокурором не доведено неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, натомість у підозрюваного є постійне місце реєстрації у м. Одесі, що є підставою для застосування до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту;
- стороною обвинувачення не надано жодних доказів на підтвердження майнового стану підозрюваного, а застава у розмірі більше ніж 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб призведе до неможливості її виконання, оскільки є завідомо непомірною для підозрюваного з огляду на його майновий стан, буде фактично без альтернативою триманню під вартою, що суперечить чинному законодавству та порушить права підозрюваного.
За таких обставин захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 28.11.2024 та обрати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція інших учасників справи.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурор ОСОБА_9 , вказавши на обґрунтованість та законність ухвали слідчого судді, доведеність існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у виді домашнього арешту, з огляду на обставини інкримінованого злочину, а також місце його вчинення, яким є місцем проживання та реєстрації підозрюваного, та відсутність доказів на підтвердження стану здоров'я підозрюваного, а також на дотримання прав підозрюваного в частині визначеного розміру застави, просив у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
У судове засідання захисник ОСОБА_6 та прокурор ОСОБА_9 не з'явилися, натомість у поданих до апеляційного суду заявах просили скаргу розглядати за їх відсутності.
Враховуючи неявку учасників провадження в судове засідання апеляційного суду, колегія суддів, на підставі вимог ч. 4 ст. 405 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за їх відсутності та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався в повному обсязі з огляду на такі обставини.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Оскільки в апеляційній скарзі захисник не оспорює обґрунтованість підозри ОСОБА_7 , апеляційний суд не переглядає оскаржувану ухвалу в цій частині та констатує, що його підозра у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України за кваліфікуючими ознаками незаконного придбання, зберігання з метою збуту психотропних речовин, є обґрунтованою.
Водночас, колегією суддів встановлено, що під час апеляційного розгляду знайшла своє підтвердження та обставина, що існують заявлені ризики, які виправдовують обрання запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою.
Так, апеляційний суд погоджується із висновками слідчого судді та наголошує, що є достатньо підстав вважати, що підозрюваний ОСОБА_7 може вдатись до спроб переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків в зазначеному провадженні, а також перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином, які обґрунтовані тим, що: останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, відповідальність за який передбачена у виді позбавлення волі на строк до 8-ми років, у нього відсутні міцні соціальні зв'язки; офіційно не працевлаштований, тобто не має законних засобів до існування, а тому може продовжувати свою злочинну діяльність та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_7 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування підозрюваного від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, є безпідставними доводи захисника про те, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою.
Водночас, в п. 58 рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови» («Becciev v. Moldova») ЄСПЛ зазначив, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Надаючи оцінку доводам захисника відносно того, що поведінка ОСОБА_7 , який вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав, є раніше не судимою особою, має постійне місце проживання, нівелює зазначені слідчим суддею ризики, апеляційний суд приймає їх до уваги, водночас зауважує, що визнання підозрюваним вини та наявність у нього місця реєстрації жодним чином не зменшує існування вищенаведених ризиків та не може слугувати безумовною підставою для застосування стосовно підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою, з огляду на інші, встановлені судами 1-ої та апеляційної інстанції обставини.
В контексті наведеного, апеляційний суд погоджується з запереченнями прокурора, що обставини інкримінованого злочину, зокрема, фактичне здійснення підозрюваним злочинної діяльності, пов'язаної з фасуванням та подальшим направленням іншим особам заборонених речовин, саме за місцем свого фактичного проживання (реєстрації), свідчить про те, що застосування відносно нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту за місцем реєстрації не буде запобігати ризику, передбаченому п. 5 ч. 1 с. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто, слідчий суддя має право зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Окрім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Більш того, запобіжний захід застосований до ОСОБА_7 на визначений строк, а питання доцільності застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою буд перевірена слідчим суддею через нетривалий час в порядку, передбаченому ст. 194 КПК України.
З огляду на викладене вище, на переконання апеляційного суду, слідчий суддя дійшов цілком обґрунтованого висновку про доведеність органом досудового розслідування неможливості застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою для запобігання зазначеним ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки останнього.
Що стосується доводів захисника відносно непомірного розміру застави, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Дійсно, оскаржуваною ухвалою ОСОБА_7 визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 302 800 грн, натомість, слідчим у клопотанні про обрання запобіжного заходу визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з приписами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме слідчий суддя вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
В даному випадку слідчий суддя вказаних вище вимог закону дотримався та при визначенні застави, яка перевищує передбачену п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України межу, врахував відомості про особу підозрюваного, відсутність міцних соціальних зв'язків, специфіку інкримінованого злочину, який впливає на поширення наркоманії і зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що саме такий розмір застави здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Окрім того, позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
За встановлених обставин, апеляційний суд погоджується із висновком слідчого судді про виключність випадку та необхідність на даному етапі визначення підозрюваному ОСОБА_7 в якості альтернативного запобіжного заходу застави, розмір якої перевищує встановлений законом для зазначеної категорії злочинів.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на даному етапі досудового розслідування підстав для задоволення апеляційної скарги захисника немає, оскільки слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що стосовно підозрюваного ОСОБА_7 необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави на підставі абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, який зможе запобігти названим вище ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тому ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 197, 370,404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2024, якою в межах к/п №12024162510001626 від 26.11.2024 відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, до 24.01.2025, із визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4