12 грудня 2024 року Єдиний унікальний № 501/3388/24 Провадження № 2/501/1505/24
Іменем України
12 грудня 2024 року м. Чорноморськ
Іллічівський міський суд Одеської області
в складі: головуючого Тордія Е.Н. секретаря судового засідання Карпова Ю.А.,
номер справи № 501/3388/24 провадження № 2/501/1505/24
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області позовну заяву
позивача ОСОБА_1 до
відповідача ОСОБА_2 ,
третя особа: Чорноморська міська рада Одеської області в особі Органу опіки та піклування
підстава та предмет позову про встановлення місця проживання дитини, -
Стислий виклад правовідносин .Позиція позивача та відповідача.
05 серпня 2024 року позивач звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Чорноморська міська рада Одеської області в особі Органу опіки та піклування про встановлення місця проживання дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 09 березня 2019 року Сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, проте в судовому порядку вирішується питання про розірвання шлюбу. Від шлюбних відносин у Сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Подружніх стосунки між Сторонами припинені.
Після початку військової агресії РФ проти України місце проживання відповідача позивачу невідомо. Зв'язок відбувається тільки за його ініціативою, поведінка відповідача не прогнозована. Через відсутності відповідача виникає багато труднощів для забезпечення життя дитини, де необхідна згода двох батьків: реєстрація та перереєстрація міста проживання дитини, переїзд з одного міста України в інше, оформлення до навчального закладу, консультації у профільних лікарів тощо. За ці роки, що вони живуть окремо, відповідач, як батько, матеріальну допомогу на утримання дитини надає нерегулярно. У зв'язку з відсутністю відповідача, позивач не має можливості вирішити багато питань в житті сина, які потребують присутності батька або його письмової згоди. У зв'язку з такою поведінкою відповідача, син став заручником забаганок свого батька, його неадекватного відношення до своїх батьківський обов'язків. У зв'язку з викладеним просить встановити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала до суду письмову заяву з клопотанням про розгляд справи за її відсутності, в якій просять позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, про місце, час та день розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку (а.с. 20, 22, 26, 34, 36, 42, 43, 66, 68).
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20 серпня 2024 року позову заяву прийнято та відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 04 листопада 2024 року закрито підготовче провадження та призначено с праву до судового розгляду на 12 грудня 2024 року.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала до суду письмову заяву з клопотанням про розгляд справи за її відсутності, в якій просять позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, про місце, час та день розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку (а.с. 20, 22, 26, 34, 36, 42, 43, 66, 68).
Відзиву проти позову не надав. Поважної причини неявки суду не повідомив, заяву про зміну місця проживання суду не надав.
Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду .
Окрім того про розгляд справи відповідача було повідомлено за правилами ч. 12 ст. 128, ч. 2 ст. 131 Цивільного процесуального кодексу України.
Відомостей передбачених ч. 1, 2 ст. 131 Цивільного процесуального кодексу України відповідачем суду не надано.
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодекс України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно ч.1 ст.223 Цивільного процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За положеннями ст.ст.13, 43 Цивільного процесуального кодексу України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
Якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до положень ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Враховуючи вищевикладене, суд розглядає справу в заочному проваджені за наявними у справі доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в шлюбі з 09 березня 2019 року.
Згідно свідоцтва про народження: серія НОМЕР_1 ( виданого Чорноморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ІНФОРМАЦІЯ_1 у Сторін народився ОСОБА_3 , батьками якого в вказаному свідоцтві зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Акт обстеження умов проживання від 9 жовтня 2024 року засвідчує наявність умов розвитку та виховання дитини з проживанням з матірю.
Заявою від 7 жовтня 204 року ОСОБА_2 не заперечує проти проживання ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 .
З висновку Чорноморської міської ради Одеської області в особі Органу опіки та піклування від 30 жовтня 2024 року № 392 вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.
Статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.4 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.
Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Відповідно до ч.ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно ст. 150 Сімейного кодексу України, обов'язками батьків є піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.
Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено ,що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно ст. 160 Сімейного кодексу України:1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.
Згідно зі ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Відповідно до ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.
Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 Сімейного кодексу), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Європейський суд з прав людини 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» виніс рішення де визначив «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків, за вирішенням питання про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного кодексу України (2947-14), якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім цього, принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.
У Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 Сімейного кодексу України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Крім того, суд звертає увагу обох сторін на те, що для гармонійного та повноцінного розвитку дітей участь обох батьків у їх вихованні є важливою, та, останніми, як батьками, в свою чергу, слід налагодити відносини між собою з метою досягнення належного спільного їх виховання.
З системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 Сімейного кодексу України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.
Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Висновки суду.
Оцінивши надані докази у їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Сплачений при звернені до суду позивачем судовий збір суд залишає за її рахунок.
На підставі викладеного, 12, 81, 200, 211, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, 150, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України, 8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Чорноморська міська рада Одеської області в особі Органу опіки та піклування про встановлення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Сторони по справі:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,
зареєстрований АДРЕСА_2 , НОМЕР_3 .
третя особа: Чорноморська міська рада Одеської області в особі Органу опіки та піклування проспект Миру , 33 м. Чорноморську Одеської області 68003.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуального кодексу України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуюий