22 листопада 2007 р.
№ 24/798
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Остапенка М.І.
суддів :
Борденюк Є.М.
Харченка В.М.
розглянувши касаційну
скаргу
Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 року
у справі за позовом
Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод"
до
Управління державної охорони України
треті особи
за участю
1) ЗАТ "Інвестпроект";
2) Головне управління Державного казначейства України
Генеральної прокуратури України
про
передачу квартир за договором
у листопаді 2006 року, орендне підприємство "6-ий Київський авторемонтний завод" звернулось господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Управління Державної охорони України передати 14 квартир у новозбудованому, за його участю, будинку за адресою: м. Київ, вул. Краснова, 13.
Позивач зазначав, що відповідно до умов договору №31/98 від 12.02.1998 року відповідач взяв на себе зобов'язання з будівництва житлового будинку за № 13 по вулиці Краснова, 13 у м. Києві і по закінченні будівництва передати позивачу, у рахунок його майнового внеску, 14 квартир, з яких 6 квартир повинно відповідати 3% від загальної площі будинку, а 8 квартир - площі квартир, з яких відбулось відселення мешканців будинку, який підлягав знесенню з площі забудови.
Актом від 20.12.1998 року сторони узгодили затрати позивача на будівництво будинку в обсязі 1 300 000 грн., а договором -доручення № 33/99 від 28.03.1999 року відповідач надав право ЗАТ "Інвестпроект" здійснити розрахунки з позивачем у справі у порядку, визначеному договором № 31/98 від 12.02.1998 року.
Але, як у визначений договором -доручення строк, так і по завершенні будівництва будинку у вересні 2002 року, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, а тому, позивач просив постановити рішення про задоволення його позову.
Заявою від 19.12.2006 року позивач уточнив свої вимоги і просив зобов'язати відповідача передати йому 1 733,33 кв.м. від загальної площі будинку, вартість якої, станом на грудень 2005 року, складає 8 839 983 грн.
Заявою від 29.01.2007 року позивач змінив свої вимоги і, посилаючись на неможливість передачі йому житла на теперішній час, та втрати інтересу до цього, просив стягнути з відповідача вартість неотриманого житла у розмірі 8 839 983 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 6.02.2007 року позов задоволено.
Постановлено про стягнення з відповідача 8 839 983 грн. та 25 668 грн. на відшкодування судових витрат. Договір-доручення №33/99 від 28.03.1999 року (п.6.2) визнано недійсним.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 року подання прокурора задоволено. Рішення господарського суду першої інстанції скасовано. Постановлено нове рішення про відмову у позові.
Постанова апеляційного господарського суду оскаржена у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду від 06.11.2007 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку апеляційним господарським судом обставин справи, помилковість висновків щодо відсутності у нього права вимоги і просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції - залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, та постановляючи про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідач виконав свої зобов'язання, передавши казначейський вексель на суму 1 300 000 грн. повіреному, який, з цього часу, і є зобов'язаним перед позивачем, а окрім того, строк позовної давності сплинув і це є підставою для відмови у позові.
Проте, наведені апеляційним судом мотиви відмови у позові не можна визнати такими, що ґрунтуються на матеріалах та правових нормах, що регулюють спірні відносини.
За рішенням Київської міської ради народних депутатів від 11.11.1993 року №17 позивачу у справі надано земельну ділянку для будівництва будинку і останній вчинив дії з підготовки площадки під забудову, відселення мешканців будинку, який підлягає знесенню, виготовленню проектної документації.
За його угодою, рішенням Київської міської ради від 24.09.1999 року № 8/109 право забудови цієї земельної ділянки передано Управлінню Державної охорони України, яке актом від 20.12.1998 року погодило з позивачем, що вартість переданого йому незавершеного позивачем будівництва складає: за топографічні та геологорозвідувальні роботи -4 721 грн.; проектно-пошукові роботи, з урахуванням відселення мешканців будинку, який підлягає знесенню, -1294679 грн.; компенсація мешканцям - 600 грн., а всього - 1 300 000 грн.
Обсяги цих затрат позивача не оспорюються.
12.12.1998 року, сторони уклали договір за № 31/98, яким передбачили, що відповідач приймає на себе зобов'язання по будівництву житлового будинку до 31.12.1999 року ( п.1.1, п.2.5 договору) і, по завершенні будівництва, передати позивачу у справі 14 квартир, з яких 6 квартир, що складає 3% від загальної площі будинку є компенсацією затрат на проектування будинку та відвід земельної ділянки, а 8 квартир -компенсацією за квартири, з яких відбулось відселення за рахунок позивача ( 1.2. договору).
Договором від 16.10.1998 року за № 39/98 повноваження замовника будівництва, у порядку доручення, відповідач передав ЗАТ "Інвестпроект", а 28.03.1999 року уклав з останнім, за участі і позивача у справі, договір-доручення № 33/99, за яким зобов'язався, у відповідності до угоди № 39/98 від 16.10.1999 року та акту витрат позивача від 28.04.1999 року передати повіреному (ЗАТ "Інвестпроект") не пізніше 30.05.1999 року активи на суму не менше 1 300 000 грн. для проведення розрахунків з позивачем відповідно до договору № 31/98 від 12.02.1008 (п.1.1, п.2.1.1 договору).
На повіреного, ЗАТ "Інвестпроект" покладалось зобов'язання провести з позивачем розрахунки, як це передбачено договором №31/98 від 12.02.1998 року, у термін до 30.06.2000 року (п.2.2.1 договору).
Зазначеною датою визначався і строк дії цього договору (п.7.1) та передбачалось скасування дії договору № 31/98 від 12.02.1998 року.
Згідно ст.386 ЦК України (у чинній на той час редакції від 18.07.1963), за договором-доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
При цьому, при укладанні договору доручення на повіреного покладається обов'язок подати довірителеві звіт з доданням виправдувальних документів, якщо це вимагається характером доручення (ст.390), а на довірителя -забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення та без зволікання прийняти все виконане повіреним відповідно до договору (ст.391).
Невиконання повіреним доручення не звільняє довірителя від зобов'язань, які він мав перед третіми особами і на виконання яких укладався договір-доручення, а тому невиконання ЗАТ "Інвестпроект" договору-доручення № 33/99 від 28.03.1999 року, як у визначений цим договором термін, так і у подальшому, що сторони не оспорюють, не звільняє Управління державної охорони України, як єдиного замовника будівництва, який лише передавав права іншим за договорами-дорученнями, від зобов'язань перед позивачем у справі щодо розрахунків на умовах договору №31/98 від 12.02.1998 року.
За таких обставин, господарський суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань та права позивача, за відсутності можливості отримати майно, вимагати відшкодування його дійсної вартості, обгрунтовано постановив про задоволення позову у цій частині і підстав для скасування рішення суду першої інстанції, у цій частині, у апеляційного господарського суду не було.
Що ж до визнання господарським судом першої інстанції, у порядку ст.83 ГПК України, недійсним п.6.2 договору-доручення №33/99 від 28.03.1999 року, то судове рішення у цій частині не може залишатись без змін і підлягає скасуванню, оскільки, вимог щодо визнання цього договору недійсним не заявлялось, висновок суду, що цей договір визначає перевід боргу є помилковим, застереження у п.6.2 договору про припинення дії договору № 31/98 від 12.02.1998 року не виключає зобов'язання довірителя, при невиконанні доручення повіреним, виконати свої зобов'язання особисто, а тому, підстав для визнання недійсним у частині договору №33/99 від 28.03.1999 року, за наведених судом мотивів, не було.
Договір № 33/99 від 28.03.1999 року визначав строк виконання зобов'язань повіреним, а не відповідачем, як довірителем, строк виконання ним зобов'язань не визначався ні цим договором, ні договором №31/98 від 12.02.1998 року, а тому, строк позовної давності обраховується з часу незадоволення вимоги про витребування майна, заявленої 19.10.2005 року (а.с.63 т.1), а тому, висновок господарського суду про те, що на час пред'явлення позову строк позовної давності не сплинув є правильним, а посилання апеляційного господарського суду на зворотне - безпідставні.
При такому положенні, керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 року скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 06.02.2007 року в частині визнання недійсним з дати укладання договору доручення №33/99 від 28.03.1999 року, укладеного між Управлінням державної охорони України, Орендним підприємством "6-й Київський авторемонтний завод" та ЗАТ "Інвестпроект", у частині скасування дії договору №31/98 від 12.02.1998 року з дати підписання договору №33/99 від 28.03.1999 року (п.6.2 договору №33/99 від 28.03.1999 року) скасувати.
В решті рішення господарського суду м. Києва від 06.02.2007 року залишити без змін.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М. Борденюк
В.М. Харченко