Справа № 560/3475/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
12 грудня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
10 жовтня 2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 з 1986 перебував на обліку у органах соціального захисту, а також отримував пенсію по інвалідності, розмір якої обчислювався згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII. З 01.10.1998 позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку з його виїздом до Держави Ізраїль.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.03.2019 у справі №560/225/19, яке набрало законної сили згідно з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2019, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії з доданими до неї документами, подану ним через його представника, та у встановленому законом порядку та передбаченій законом формі з урахуванням висновків суду, прийняти рішення за результатами розгляду цієї заяви.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та 26.07.2019 прийняте рішення №222030003965 про поновлення виплати позивачу пенсії по 3-ій групі інвалідності з 09.11.2017.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №560/8565/20, яке набрало законної сили 09.07.2021 згідно з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зобов'язане поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 07.10.2009 по 09.11.2017 відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
На виконання цього рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області ОСОБА_1 поновлено з 07.10.2009 виплату пенсії по 3-ій групі інвалідності з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
25.01.2022 відповідачем прийняте рішення про припинення перерахування позивачу пенсії на його поточний рахунок у АТ «Державний ощадний банк України» з 01.02.2022.
28.08.2023 представник позивача на підставі довіреності через Веб-портал Пенсійного фонду України подав заяву про поновлення виплати пенсії на особистий банківський рахунок ОСОБА_1 .
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.09.2023 №12147-11844/В-05/8-2200/23 позивача повідомлено про те, що для поновлення виплати пенсії йому необхідно особисто звернутись до сервісного центру обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватись права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною 3 статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Порядок призначення та виплати пенсії регламентовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 частини 1, 4 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відтак, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця їх проживання (на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами).
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2020 у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 у справі № 540/4060/20.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відтак, кожен громадянин України має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Суд звертає увагу на те, що позивач, незважаючи на його проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватись усіма конституційними правами, зокрема на пенсійне забезпечення.
Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Конституційний Суд зазначив, що особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 7 лютого 2014.
У пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 також зазначено, що пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Таким чином, проживаючи у Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж конституційні права, як і інші громадяни, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2023 позивач через свого представника знову звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії на свій банківський рахунок.
Положеннями частини 1 статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору особисто звернутись до органу, що виплачує пенсію, або звернутись через свого представника.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 січня 2020 у справі №489/5194/16-а, від 5 лютого 2020 у справі № 501/28/17 та від 31 березня 2020 у справі №826/14837/16, від 18 травня 2022 у справі № 160/5259/20.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що припинення виплати позивачу пенсії з 01.02.2022 та відмова у поновленні її виплати є протиправним. Також необґрунтованими є мотиви, викладені у листі ГУ ПФУ від 08.09.2023.
Що стосується вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Статтею 4 Закону визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пункт 2 Порядку №159 проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати передбачає, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. За змістом п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак, компенсація втрати частини доходів нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуде у момент отримання доходу/виплати доходу (суми заборгованості по пенсії).
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.